Провадження № 22-ц/803/450/26 Справа № 194/380/25 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
11 лютого 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Головного Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 18 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві, -
У березні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що з 03 липня 1995 року по 24 серпня 1995 року, з 31 липня 1997 року по 05 жовтня 1997 року, з 17 серпня 1998 року по 19 жовтня 2000 року, з 18 грудня 2000 року по 04 січня 2019 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля». 04 січня 2019 року позивача звільнено з роботи. За час роботи на підприємстві з позивачем стався нещасний випадок, що підтверджується актом №4 про нещасний випадок форми Н-1 від 31 січня 2004р. П. 6 акту № 4 форми Н-1 вказує на обставини, за яких стався нещасний випадок. Згідно виписки із акту огляду Медико-соціальною експертною комісією від 26 січня 2005р. до довідки серії ДНА-02 №03754 позивачу первинно повторно визначено ступінь втрати працездатності сукупно на рівні 15%, з яким первинно по трудовому каліцтву 5% - згідно Акту №4. Повторно - 10% по травмі згідно Акту №72, яка не є предметом позовних вимог. Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 січня 2024року серії 12ААА № 131865 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати працездатності по травмі згідно Акту №4 - 5%.
З моменту отримання травми, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманої травми, що супроводжується втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. Позивач вважає, що за таких обставин йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання роботодавцем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з Головного Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області на свою користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманим ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві суму грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 18 червня 2025 року позовну ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві - задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до акту №4 про нещасний випадок форми Н-1 від 31 січня 2004 року, вказує на обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: гроз ОСОБА_1 , згідно наряду 30.01.2004р. виконував роботу по зачистці тракової дорожки і ходового відділення в 847 лаві. При русі комбайна вверх по секції №10 в 0 год. 30 хв. виникла загроза зачеплення петлі тракової за спрямовуючий верхній тяговий ланцюг. Гроз ОСОБА_1 взявся лівою рукою за рушійний траковий ланцюг, при цьому не зупинивши рух комбайну і вирішив його підправити, третій та четвертий палець були затиснуті траковою петлею до направляючої. Причини нещасного випадку необережність, зневага особистою безпекою.
Так, акту №4 про нещасний випадок від 31 січня 2004 року встановлено та підтверджено факт захворювання позивача на професійні захворювання при виконанні ним трудових обов'язків на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби додаткових видах допомоги серії ДНА-02 №03754 від 26.01.2005 року встановлено первинно втрату професійної працездатності - 15%, 10% за актом № 72 від 15.11.2001 року та первинно 5% за актом №4 від 29.01.2004 року, рекомендовано медикаментозне лікування.
Відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія 12ААА № 131865 від 11.01.2024 року ОСОБА_1 встановлено повторно втрату професійної працездатності - 60%, з яких 35%, 5% внаслідок ХОЗЛ, 10 % внаслідок радикулопатії з ДФА, 5% внаслідок туговухості, 5 % за актом № 72 від 15.11.2001 року, 5% за актом №4 від 29.01.2004 року встановлено третю групу інвалідності. Рекомендовано медикаментозне лікування та санаторно-курортне лікування.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Як визначено постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання, настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності. Зазначений висновок стосувався визначення періоду виникнення у потерпілого права на відшкодування моральної шкоди, з урахуванням того, що питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, момент виникнення права на відшкодування моральної шкоди мав значення для визначення особи, яка має виплачувати таке відшкодування (за рахунок Фонду соціального страхування чи за рахунок роботодавця).
Тобто від дати встановлення стійкої втрати працездатності вперше залежить, яка особа має відшкодувати заподіяну працівнику моральну шкоду.
Згідно з положеннями статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року, з подальшими змінами та доповненнями, № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Отже, при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли завдана моральна шкода.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Вказана правова позиція знайшла своє відображення у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, справа № 210/3177/17.
Відповідальність роботодавця за заподіяння моральної шкоди умовами виробництва була вперше передбачена Законом України «Про охорону праці» № 2694-XII від 14.10.1992 року, згодом Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, та в подальшому 24 грудня 1999 року була закріплена у статті 237-1 КЗпП України.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачу було встановлено втрату професійної працездатності саме 26 січня 2005 року (15% - 10% за актом № 72 від 15.11.2001 року та первинно 5% за актом №4 від 29.01.2004 року)
Згідно сталої практики Верховного Суду, потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків, якщо стійка втрата працездатності у зв'язку з травмою на виробництві або професійним захворюванням уперше встановлена МСЭК в період з 01 квітня 2001 року по 31 грудня 2005 року.
На день встановлення позивачу стійкої втрати працездатності та третьої групи інвалідності вперше (26.01.2005року) передбачалося відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Згідно пункту «е» частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, діючій станом на 13 червня 2002 року), у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі виплатити грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Як визначалося частиною 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, діючій станом на 13 червня 2002 року), сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.
Позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року по справі № 210/5259/16-ц).
01 січня 2023 року набрав чинності Закон України від 21 вересня 2022 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду шляхом реорганізації та приєднання до Пенсійного фонду України. Починаючи з 03 січня 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та виступає органом, уповноваженим державою на виконання відповідних функцій.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз'яснення наведені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов'язаних з фізичним станом здоров'я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали та вірно визначив розмір моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення, в оскаржуваній частині, залишенню без змін.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 18 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “11» лютого 2026 року.
Повний текст постанови складено “12» лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: