12 лютого 2026 року місто Київ
справа № 357/4943/25
провадження № 22-ц/824/2085/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д.,Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1»
на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Сомок О.А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» про стягнення надбавки за вислугу років,-
У квітні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» на її користь надбавку за вислугу років за період з лютого 2023 року по грудень 2024 року в розмірі 82164 грн. та понесені нею судові витрати у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що з 13 червня 2022 року по 28 лютого 2025 року вона займала посаду сестри медичної відділення невідкладної медичної допомоги у КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1». На час прийняття на роботу її стаж складав понад 20 років, у зв'язку з чим їй повинна була щомісячно виплачуватись надбавка за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу. Однак з лютого 2023 року по грудень 2024 року відповідач зазначену надбавку позивачу не виплачував. При звільненні надбавка також виплачена не була. Звільняючи ОСОБА_1 , відповідач не надав їй повідомлення про всі суми, належні до виплати. Про суму невиплаченої надбавки позивачка дізналась лише після отримання відповіді на адвокатський запит 31 березня 2025 року.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2025 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» про стягнення надбавки за вислугу років.
Стягнуто з КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» на користь ОСОБА_1 надбавку за вислугу років в сумі 67 366,26 грн., без урахування сум податків та зборів.
В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» в дохід держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
В апеляційній скарзі відповідач, вважає прийняте рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2025 року незаконним, необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню, виходячи із наступного.
В оскаржуваному судовому рішенні судом було безпідставно поставлено під сумнів дії керівника КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №1» який, приймаючи наказ № 93 від 21.02.2023 «Про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників КНП БМР «БМЛ №1» та наказ №62 від 15.01.2024 «Про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників КНП БМР «БМЛ №1», на підставі яких було припинено нарахування і виплати доплат до заробітної плати з лютого 2023 року по грудень 2024 рік, діяв відповідно до своїх службових обов'язків та статутних повноважень.
Вказує, що накази є діючими, учасниками трудового колективу та профспілковими організаціями які діють на підприємстві не оскаржувались та не були предметом дослідження судами адміністративною або цивільною юрисдикцій.
Зазначає, що наявними в матеріалах доказами підтверджується інформування позивача про прийняття наказів. В судовому засідання суду першої інстанції позивачем було визнано, що керівником лікарні було поінформовано трудовий колектив лікарні про запровадження призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників. Відповідні збори колективу проводились кожної п'ятниці, під час їх проведення доводились всі зміни які запроваджувались в роботі колективу з їх належною аргументацією, де кожен працівник міг поставити питання керівнику та отримати відповідь.
Суд першої інстанції в своєму рішенні безпідставно звертає увагу щодо винесення наказів після визначення дати, не враховуючи пункт 2.17 «Положення про оплату праці в КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №1», яким визначено строк виплати заробітної, а саме: авансу до 19 числа та другої частини до 5-го числа наступного місяця. Вказує, що зазначені строки виплат заробітної плати підтверджують прийняття наказу № 93 від 21.02.2023 та наказу № 62 від 15.01.2024 до остаточного розрахунку з працівниками, тобто до введення відповідних обмежень в дію.
Крім того, зазначає про те, що з урахуванням інформування позивача з наказами «Про запровадження призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників» в 2023 та 2024 роках, щомісячного отримання позивачем розрахункових листів про нарахування та сплату заробітної плати, суд повинен був застосувати до вищенаведених обставин трьохмісячний строк звернення до суду та відмовити у задоволенні позову з цих підстав. Клопотань про поновлення строків на звернення з відповідними вимогами позивачем не було заявлено.
Також зазначає про те, що в мотивувальній частині рішення проігноровано положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016, яким передбачено не застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, апелянт вважає, що стягнення з відповідача надбавки за вислугу років, розрахованої з величини відмінної від визначеної Законом № 1774-VIII, є безпідставним та таким, що не ґрунтується на діючому законодавстві.
07.11.2025 до суду надійшов відзив представника позивача адвоката Олійника О.О. на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08.10.2025 відкрито провадження у цій справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11.02.2026 справу призначено до розгляду у письмовому провадженні.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Судом установлено, що ОСОБА_1 з 13.06.2022 по 28.02.2025 працювала сестрою медичною відділення невідкладної медичної допомоги у КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1», що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Наказом головного № 93 від 21.02.2023 «Про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників КНП БМР «БМЛ № 1» з метою запобігання виникненню ризиків розбалансування фонду оплати праці, створення умов для своєчасної виплати заробітної плати, з 01.02.2023 призупинено доплату за вислугу років медичним працівникам.
Наказом головного лікаря № 62 від 15.01.2024 «Про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників КНП БМР «БМЛ № 1», з 01.01.2024 призупинено доплату за вислугу років медичним працівникам.
З наявних у матеріалах справи розрахунків по заробітній платі ОСОБА_1 , позивачу за період з лютого 2023 року по листопад 2023 року та з січня 2024 року по грудень 2024 року нараховано заробітну плату до якої входить надбавка за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу. За вказаний період сума нарахувань надбавки складає 67366,26 грн. З розрахунків також вбачається, що надбавка нараховувалась, однак знімалась без проведення виплати та на неї не нараховувались прибутковий податок та військовий збір.
З розрахунку по заробітній платі ОСОБА_1 , за грудень 2023 року вбачається, що надбавка за вислугу років у розмірі 30% за цей місяць позивачу нарахована та виплачена.
З наказу генерального директора КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» від 25.02.2025 №123-к «Про звільнення» вбачається, що ОСОБА_1 звільнено з посади сестри медичної з 28.02.2025 за власним бажанням за ст.38 КЗпП України. Бухгалтерії наказано виплатити грошову компенсацію за невикористані 22 календарні дні щорічної відпустки.
Відповідачем надбавки за вислугу років позивачу за період з лютого 2023 року по листопад 2023 року та з січня 2024 року по грудень 2024 року у загальній сумі 67366,26 грн. виплачена не була.
Крім того, судом установлено, що Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» створене за рішенням Білоцерківської міської ради від 30.08.2018 № 2553-55-VIIі є закладом охорони здоров'я - комунальним некомерційним підприємством, що засноване на комунальній власності територіальної громади міста Біла Церква, є неприбутковим підприємством та діє на підставі Статуту, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 27.02.2020.
Відповідно до Статуту джерелом формування майна та коштів підприємства є кошти місцевого бюджету, кошти отримані за договорами про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, власні надходження отримані від господарської діяльності та інші джерела. Єдиним джерелом надходження коштів у відповідача, що можуть бути застосовані для виплати заробітної плати, це кошти, отримані від Національної служби здоров'я за програми медичного обслуговування населення.
Також судом першої інстанції встановлено, що у період з лютого 2023 року по грудень 2024 року в КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» діяв Колективний договорі між керівництвом та трудовим колективом Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1», схвалений конференцією трудового колективу 17.05.2022.
Розділом 5 «Оплата праці» колективного договору стосується оплати праці, регулює порядок нарахування заробітної плати на підприємстві. Пунктом 5.1.2 цього розділу передбачено, що роботодавець зобов'язаний проводити оплату праці відповідно до Положення про оплату праці, яке є частиною Колективного договору і базується на нормативних актах, які регулюють питання щодо оплати праці, з урахуванням отриманих доходів за укладеними договорами з НСЗ України. В період фінансових труднощів підприємства зарплата працівникам має нараховуватись не менше мінімальної заробітної плати, визначеної законом України про державний бюджет на відповідний рік. Пункт 2.16 Положення про оплату праці передбачає надання надбавок за вислугу років для медичних і фармацевтичних працівників, зокрема 30% від посадового окладу для тих, у кого стаж роботи перевищує 20 років.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що надбавка за вислугу років є складовою частиною заробітної плати працівника, виплата надбавки за вислугу років медичним працівникам КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» встановлена Колективним договором. Вислуга років ОСОБА_1 становила понад 20 років, тому вона мала право на отримання надбавки за вислугу років щомісячно у розмірі 30% від посадового окладу, яку відповідач у період з лютого по листопад 2023 року, а також з січня по грудень 2024 року не виплачував. Роботодавцем в односторонньому порядку було зупинено дію положення Колективного договору щодо виплати надбавки за вислугу років. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що умови оплати праці медичних працівників КНП БМР «БМЛ № 1» було змінено в бік погіршення.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 особисто не ознайомлювали з наказами про призупинення виплати надбавки за вислугу років; доказів на підтвердження факту ознайомлення ОСОБА_1 з наказами про призупинення виплати надбавки за вислугу років відповідачем суду не надано. При цьому, суд звернув увагу на те, що винесення наказів головним лікарем відбулося вже після визначення дати призупинення виплати надбавки, що саме по собі свідчить про неможливість повідомлення працівника заздалегідь, тобто - до запровадження на підприємстві змін оплати праці.
Врахувавши наведене, суд першої інстанції виснував, що виплату надбавки за вислугу років позивачу було призупинено роботодавцем в односторонньому порядку протиправно, без дотримання гарантій встановлених законодавством щодо своєчасного повідомлення працівників у разі погіршення умов оплати праці. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч.1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно зі ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного договору.
Статтею 22 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до ст.64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із визначенням строку дії цих обмежень.
Стаття 103 КЗпП України покладає на роботодавця обов'язок повідомити працівника не пізніш як за два місяці про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення.
Поряд з тим, ч.2 ст.3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну умов оплати праці, передбачених статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
Встановивши, що Білоцерківська міська лікарня № 1 є комунальним некомерційним підприємством, умови оплати праці в якій визначені Колективним договором, положеннями якого встановлені надбавки за вислугу років працівникам, які є складовою частиною заробітної плати працівника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що роботодавець своїми наказами № 93 від 21.01.2023 та № 62 від 15.01.2024, які видав за своєю ініціативою, в односторонньому порядку зупинив дію положення Колективного договору щодо виплати надбавки за вислугу років, тим самим погіршив умови оплати праці сестри медичної відділення невідкладної медичної допомоги у КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» ОСОБА_1 . При цьому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не була ознайомлена з наказами при призупинення виплати надбавки за вислугу років.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що у зв'язку з тим, що видані головним лікарем накази, якими були призупинені виплати надбавок є чинними, не були оскаржені позивачем, відповідно відсутні підстави для задоволення позову, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відсутність факту оскарження працівниками наказів роботодавця окремо, не звільняє відповідача від відповідальності за наслідки їх застосування і не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення фактично не виплачених сум.
Посилання в апеляційній скарзі на те, суд першої інстанції безпідставно поставив під сумнів дії керівника КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1», який, видаючи накази № 93 від 21.01.2023 та № 62 від 15.01.2024 «Про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників КНП БМР «БМЛ № 1», діяв в межах своїх службових обов'язків і статутних повноважень, також не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки такі твердження не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Відповідно до ч.ч.3. 4 ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, у разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк її виплати може бути відтермінований лише до відновлення діяльності підприємства.
Таким чином, відсутність коштів на виплату заробітної плати чи надбавок у період воєнного стану не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити такі виплати і не позбавляє його відповідальності за порушення цього обов'язку.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Установлено, що в день звільнення відповідач не провів повного розрахунку з позивачем, не виплатив доплати за вислугу років в сумі 67366,26 грн.
Доводи апеляційної скаргу в тій частині, що суд першої інстанції безпідставно не врахував факт інформування трудового колективу про прийняття наказів, є безпідставними, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження повідомлення працівника та ознайомлення останнього з наказами № 93 від 21.01.2023 та № 62 від 15.01.2024. Встановивши, що накази були видані вже після дати, з якої призупинено виплату надбавки, суд дійшов правильного висновку про те, що така обставина виключає можливість повідомлення ОСОБА_1 заздалегідь до запровадження на підприємстві змін оплати праці.
Посилання на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016, який, на думку апелянта, був проігнорований судом першої інстанції, є безпідставними, оскільки такий Закон не змінює і не скасовує обов'язок роботодавцяя здійснювати виплату надбавки за вислугу років у розмірі, який було встановлено відповідно до діючих на підприємстві норм.
Щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, який становить три місяці, то і в цій частині доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позивач, отримавши 28.02.2025 письмове повідомлення про розрахунок, з цим позовом звернулася у квітні 2025 року, тобто у встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не впливають на їх правильність а фактично зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів, що містяться в матеріалах справи.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та ухвалив законне, правильне по суті і справедливе рішення спрямоване на ефективний захист порушених прав позивача. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Також слід зазначити, що у зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені відповідачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус