24 грудня 2025 року місто Київ
справа № 757/19543/23-ц
провадження № 22-ц/824/11134/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Хасанової А.Р.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Кругляком Володимиром Вікторовичем,
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2024 року,ухвалене у складі судді Григоренко І.В.,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з останнього грошову компенсацію майнової шкоди завдану йому внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди 16.11.2022 у сумі 859000 грн.; грошову компенсацію його моральної шкоди в сумі 25007,62 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 16.11.2022 трапилась дорожньо-транспортна пригода.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 21.02.2023 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
ОСОБА_1 є власником автомобіля Jaguar, д.н.з. НОМЕР_1 , рік випуску 2019.
Власником автомобіля BMW, д.н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_2 , який свою цивільно-правову відповідальність не застрахував.
Вартість матеріального збитку дорівнює 1015000 грн.
04.05.2023 позивач отримав від МТСБУ виплату у сумі 160000 грн.
Зазначена сума є значно нижчою від суми збитків позивача, відтак різниця між збитком та отриманими позивачем регламентними виплатами підлягає стягненню з відповідача як особи винної в ДТП. Сума збитків, які має відшкодувати відповідач, складає 855000 грн. Витрати на проведення автотоварознавчого дослідження про визначення вартості матеріальних збитків складають 4000 грн.
Крім того, позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, які були спричинені ушкодженням здоров'я внаслідок забиття під час ДТП; у душевних стражданнях позивача від фізичного знищення його практично нового та нещодавно придбаного автомобіля; у перебуванні протягом декількох тижнів у стресовому стані з огляду на те, що він став учасником ДТП; у душевних стражданнях, пов'язаних із позбавленням можливості вільно користуватись автомобілем та необхідністю користуватись знову громадським транспортом; у душевних стражданнях позивача, пов'язаних із тим, що він втратив можливість забезпечувати потреби дружини у переміщенні автомобілем.
Розрахунок розміру компенсації дійсної моральної шкоди позивача складає 25007,62 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 859000 грн. у відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди; 25007,62 грн. у відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_2 адвокат Кругляк В.В. подав апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.В апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Зокрема, зазначає про те, що суд декілька разів відкладав розгляд справи з тих чи інших причин. Відповідачу не повідомлялось належним чином про час розгляду справи.
Наданий позивачем звіт про вартість пошкодженого транспортного засобу не є висновком експерта. Надане позивачем дослідження не може бути прийняте до уваги судом, оскільки у дослідженні щодо визначення розміру завданого збитку повинно бути зазначено, що воно виконується для суду і що експерт повідомлений про кримінальну відповідальність за ст.384, 385 КК України.
Позовна заява не містить інформації, а ні про фактичний розмір шкоди, а ні про витрати понесені позивачем, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За даними звіту наявні підстави вважати, що автомобіль є повністю знищеним.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Громова Н.В. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , залишити без змін рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Громова Н.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у їх задоволенні.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 16.11.2022 о 19 год. 55 хв. ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по Володимирському узвозу у місті Києві, не врахував дорожньої обстановки та на слизькій дорозі не впорався з керуванням та здійснив виїзд на полосу зустрічного руху, перетнувши горизонтальну розмітку, внаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом «Jaguar», реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобілі отримали механічні пошкодження.
Власником транспортного засобу «Jaguar», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу № 12/42/8.60/03-22 від 11.06.2022 та копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 .
Відповідно до інформації ГСУ МВС № 31/605АЗ-8109-2023 від 20.04.2023, наданої на адвокатський запит, транспортний засіб «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на 16.11.2022 (дату вчинення ДТП), був зареєстрований за ОСОБА_4 .
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 21.02.2023 у справі № 757/34371/22-п, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження у справі закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Відповідно до звіту № 9356 від 24.12.2022, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Jaguar», реєстраційний номер НОМЕР_1 , виконаного на замовлення ОСОБА_1 , вартість відновлювального ремонтну КТЗ становить 2 266 811,98 грн.; ринкова вартість КТЗ становить 1 015 000 грн.; коефіцієнт фізичного зносу - 0,0000; втрата товарної вартості становить 98 454,36 грн.; вартість матеріального збитку становить 1 015 000 грн. Вартість проведеного дослідження складає 4 000 грн., яка була повністю сплачена позивачем.
Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була, у зв'язку із чим МТСБУ виплатило позивачу за його зверненням страхове відшкодування в межах встановленого ліміту у розмірі 160 000 грн., що підтверджується повідомленням про прийняте рішення та випискою переказу коштів від 05.04.2023.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки суми страхового відшкодування, яка була сплачена МТСБУ у розмірі 160000 грн., недостатньо для повного відшкодування позивачу вартості матеріальних збитків, обов'язок з відшкодування різниці між фактичним розміром завданих збитків і регламентною виплатою (страховим відшкодуванням), що здійснило МТСБУ, яка становить 855000 грн., покладається на відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що діями відповідача ОСОБА_2 заподіяно моральну шкоду позивачу, та, виходячи із засад розумності та справедливості, суд погодився з розміром моральної шкоди в сумі 25007,62 грн., яку визначив позивач.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що 26465 грн. не є співмірним із складністю справи, оскільки справа не є складною, виконаною роботою (наданими послугами), часом, витраченим на виконання цих робіт (надання послуг), та обсягом наданих послуг та виконаних робіт; такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним і не є розумним, відтак стороні, на користь якої ухвалено рішення, слід стягнути 8000 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Проте з такими висновками повністю не може погодитись колегія суддів, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1, 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Як установлено судом, 16.11.2022 ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не врахував дорожньої обстановки та на слизькій дорозі не впорався з керуванням та здійснив виїзд на полосу зустрічного руху, перетнувши горизонтальну розмітку, внаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом «Jaguar», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 . Автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 21.02.2023 у справі № 757/34371/22-п, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, провадження у справі закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення
Відповідно до ч. 1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).
Згідно з ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За приписами ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (ст. 1188 ЦК України).
У статті 1192 ЦК України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (частина перша статті 1194 ЦК України).
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі в редакції, що діяла на момент ДТП) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
До шкоди, заподіяної в результаті ДТП майну потерпілого, належить, зокрема, шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу (стаття 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (пункт 30.2 статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Таким чином, у разі встановлення судом, що відновлювальний ремонт автомобіля позивача перевищує його вартість на момент ДТП, тобто ремонт є економічно необґрунтованим, то стягненню підлягає різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, за мінусом страхового відшкодування.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.04.2025 у справі №467/1102/19.
При цьому, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за законом не має обов'язку здійснити страхове відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17.
У зв'язку з тим, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була, МТСБУ виплатило позивачу за його зверненням страхове відшкодування в межах встановленого ліміту у розмірі 160 000 грн., що підтверджується повідомленням про прийняте рішення та випискою переказу коштів від 05.04.2023.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтями 12, 13, 81 та 83 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Сторони та інші учасники справи подають докази безпосередньо до суду.
В ході судового розгляду та на підставі досліджених судом доказів встановлено, що внаслідок порушення відповідачем правил дорожнього руху сталася ДТП, в результаті якої транспортний засіб позивача був пошкоджений та відповідно до висновку експерта вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість автомобіля позивача до ДТП. При цьому, страховик (МТСБУ) у межах ліміту страхового відшкодування, встановленого відповідним договором, виплатив позивачу страхове відшкодування по зазначеній події у розмірі 160000 грн., однак цієї виплати недостатню для повного відшкодування завданої відповідачем шкоди, а тому останній зобов'язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У випадку фізичного знищення транспортного засобу потерпілому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП. При цьому, залишки можуть бути пораховані не лише експертом чи оцінювачем, а й бути підтвердженими іншими належними доказами, зокрема і договором купівлі-продажу.
До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 року у справі №205/7747/18, від 09.12.2020 року у справі №759/5414/17; від 04.11.2020 року у справі №299/3583/15-ц; від 05.08.2020 року від №362/3680/17; від 14.07.2020 року у справі № 525/1592/18.
Позивачем на підтвердження вартості транспортного засобу після ДТП надано звіт № 9356 від 24.12.2022, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Jaguar», реєстраційний номер НОМЕР_1 , виконаного на замовлення ОСОБА_1 , вартість відновлювального ремонтну КТЗ становить 2 266 811,98 грн.; ринкова вартість КТЗ становить 1 015 000 грн.; коефіцієнт фізичного зносу - 0,0000; втрата товарної вартості становить 98 454,36 грн.; вартість матеріального збитку становить 1 015 000 грн.. Вартість проведеного дослідження складає 4 000 грн.
Отже, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача суми 859000 грн. відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди на користь позивача, яка розраховувалась за формулою 1 015 000 грн. (вартість матеріального збитку) - 160000 грн. (виплата страхового відшкодування МТСБУ) + 4000 грн. вартість складання звіту = 859000 грн., суд враховував наявні у матеріалах справи докази та правові норми, наведені вище.
Проте, під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, відповідачем було подано заяву про зобов'язання передачі потерпілим майна, а саме залишків пошкодженого транспортного засобу, оскільки автомобіль позивача вважається фізично знищеним, а його залишки знаходяться у позивача. Також у заяві зазначає, що оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення без участі відповідача, останній був позбавлений подати таку заяву раніше.
Також відповідачем до суду апеляційної інстанції надано докази на підтвердження реалізації позивачем залишків транспортного засобу «Jaguar», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на суму 589500 грн., а саме: відповідь на адвокатський запит Головного сервісного центру МВС від 21.10.2025, в якому зазначено, що 6 квітня 2024 року територіальним сервісним центром № 8046 здійснено перереєстрацію транспортного засобу JAGUAR XE, 2019 року випуску, який з 15.06.2022 належав ОСОБА_1 на нового власника ОСОБА_6 на підстав украденого 06.04.2024 договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2024/4424737; копії декларації про доходи ОСОБА_1 за 2024 рік, як особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, де у розділі «Доходи» ним вказано дохід від відчуження рухомого майна у розмірі 589500. В той же час представником позивача суду надана копії договору купівлі-продажу транспортного засобу від 06.04.2024 (том 2 а.с. 190-193,231).
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. ст. 77, 81 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції приймає нові докази лише у виняткових, виключних винятках, при наявності об'єктивних обставин, що унеможливлювали подання таких доказів у суді першої інстанції.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом ч.3 ст. 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. (постанова ВС від 10.10.2018 у справі № 920/739/17).
Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова ВС від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами (постанова ВС від 18.10.2021 у справі № 299/3611/19).
Добросовісність учасників судового процесу зокрема полягає у тому щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов'язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов'язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення (постанова ВС від 31.01.2019 у справі № 753/21967/15-ц).
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено 20.08.2024, позивачем за договором купівлі-продажу транспортного засобу JAGUAR XE, 2019 року випуску від 06.04.2024 було реалізовано залишки автомобіля на суму 589500 грн., проте при ухваленні оскаржуваного рішення цих обставин судом враховано не було, позивач про такі обставини суд не повідомляв, колегія суддів вважає, що ці докази є суттєвими в цій справі для дотримання принципу законності та змагальності при ухваленні судового рішення та приймає їх до уваги при ухваленні судового рішення.
Разом з тим, позивачем до суду апеляційної інстанції подано клопотання про приєднання до матеріалів справи звіту від 10.11.2025 про визначення ринкової вартості пошкодженого в ДТП «Jaguar», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в якому вказано, що ринкова вартість пошкодженого КТЗ після ДТП становить 214200грн. (на 375300 грн. менше ніж сума вказана у договорі купівля - продажу та декларації про доходи). Проте, такі докази не приймаються судом апеляційної інстанції щодо визначення вартості пошкодженого автомобіля позивача, оскільки спростовуються наведеними вище доказами.
Відповідно до роз?яснень п. 14 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N? 4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз?яснено, що ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду».
Крім того відповідно до п. 15 зазначеного Пленуму - якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.
У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.
З урахуванням наведеного, повно та всебічно дослідивши надані сторонами докази та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку що сума у відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає зменшенню з 859000 грн. до 269500 грн., яка розраховується наступним чином: 1 015 000 грн. (вартість матеріального збитку) - 160000 грн. (виплата страхового відшкодування МТСБУ) + 4000 грн. - 589500 грн. (реалізація залишків).
Щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги в цій частині, з урахуванням наступного.
За приписами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Суд враховує, що в результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди з вини відповідача, транспортний засіб, придбаний позивачем, отримав такі механічні пошкодження, які унеможливлюють його відновлення. Внаслідок протиправних дій відповідача, позивач був безповоротно позбавлений можливості використання автомобіля за призначенням.
Як зазначав ОСОБА_1 , у зв'язку із пошкодженням належного йому автомобіля, останньому було завдано фізичного болю та страждань, які були спричинені ушкодженням його здоров'я внаслідок забиття, та душевних страждань від фізично знищеного нового та нещодавно придбаного автомобіля, а також необхідністю користуватися громадським транспортом. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розміру завданої позивачу моральної шкоди в сумі 25 007,62 грн. та вважає, що підстави для скасування рішення в цій частині відсутні.
Також відсутні підстави для зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі визначеної судом першої інстанції.
Разом з тим, ОСОБА_2 подав до суду заяву про стягнення з позивача судових витрат понесених ним у зв'язку із розглядом справи, в якій просив стягнути з позивача на його користь витрати, пов'язані з наданням йому правничої допомоги.
Відповідно до чч. 1-4 ст. 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 .10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01. 2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06.07.2015 у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
На підтвердження понесених судових витрат сторона відповідача надала: додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги № 19/09/25 від 19.09.2025, акт виконаних робіт від 24.12.2025.
В акті виконаних робіт наведено перелік послуг, наданих відповідачу АО «Характерник» та їх вартість на загальну суму 32000 грн.
З урахуванням конкретних обставин справи, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Отже, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції в сумі 5000 грн., що буде відповідати принципам співмірності та розумності їх розміру.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.
Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню частково, в процентному співвідношенні на 31,33 %, з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума судового збору за подання позовної заяви в розмірі 5724 грн.
Крім того, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 також задоволена частково, на його користь на 68,67 %, з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 4587, 64 грн.
За аналогічним принципом підлягає і розрахунок витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
Керуючись ст. ст. 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Кругляком Володимиром Вікторовичем, задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2024 року змінити, зменшити суму у відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 859000 грн. до 269500 грн. та зменшити суму судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 9913,68 грн. до 5724 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 4587, 64 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 12 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус