Справа № 149/267/26
Провадження №1-кс/149/101/26
12.02.2026 р. м. Хмільник
Слідчий суддя Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , розглянувши клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна,
ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про скасування арешту майна - автомобіля марки "Nissan Note", н.з. НОМЕР_1 .
Клопотання мотивоване тим, що відсутня необхідність у застосуванні арешту, оскільки слідчі дії з даним транспортним засобом вже проведені, проте він зберігається на відкритій місцевості під впливом атмосферних опадів та інших природних чинників, що негативно впливає на його технічний стан. За таких обставин власник автомобіля просить скасувати арешт та повернути йому автомобіль.
Заявник у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд клопотання без його участі.
Прокурор, слідчий не з'явилися, суду надано матеріали кримінального провадження.
Слідчий суддя, перевіривши додані до клопотання матеріали, оглянувши матеріали кримінального провадження, дійшов наступного висновку.
У провадженні СВ Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області перебуває кримінальне провадження № 12025020210000493. Правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 1 ст. 286 КК України.
В ході проведення огляду місця ДТП виявлено транспортний засіб "Nissan Note", н.з. НОМЕР_1 , який постановою слідчого СВ Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_5 від 20.11.2025 визнаний речовим доказом та поміщений на майданчик Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області.
Ухвалою слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 25.11.2025, накладено арешт на транспортний засіб "Nissan Note", н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 .
В ході досудового розслідування проведено огляд місця події 20.11.2025, де оглянуто автомобілі та зафіксовано сліди ДТП, а також призначено і отримано висновки інженерно-транспортної експертизи цього автомобіля від 15.12.2025, інших експертиз не призначено.
За змістом ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Отже, арешт накладається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно із ч. 2 ст. 174 КПК України, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Відповідно до ч. 2 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Вирішуючи питання про дотримання справедливого балансу між правом особи на мирне володіння своїм майном та інтересами суспільства в контексті можливості скасування арешту майна слідчий суддя враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, арешт майна в рамках судового розгляду справи зазвичай стосується контролю за використанням майна. Таке втручання повинно бути законним, відповідати загальним інтересам і бути пропорційним, тобто воно повинно досягати "справедливого балансу" між вимогами загальних інтересів спільноти та вимогами захисту основних прав особи. Хоч будь-який арешт і тягне за собою завдання шкоди, фактично завдана шкода не повинна бути більшою, ніж неминуча, а між захистом права власності та вимогами загальних інтересів слід досягати "справедливої рівноваги".
Європейський суд з прав людини в справі «B.K.M. LOJISTIK TASIMACILIK TICARET LIMITED SIRKETI ПРОТИ СЛОВЕНІЇ» (заява № 42079/12, від 17.01.2017) зазначив, що знаходження балансу між суспільним інтересом у попередженні злочинів та захистом прав зацікавлених осіб у таких обставинах означає, що покладання такого тягаря на власника відповідного майна може бути виправданим, лише якщо його інтерес у поверненні йому майна переважується ризиком, що таке повернення полегшить вчинення злочинів і зашкодить боротьбі з організованою злочинністю.
Зважаючи на обґрунтованість доводів заявника про те, що слідчим оглянуто автомобіль, проведено експертизу, а також те, що слідчим та прокурором не доведено потребу органу досудового розслідуванні у продовженні зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику і що це є виправданим та відповідає інтересам та завданням кримінального провадження, стаття 96-1 КК України не передбачає спеціальної конфіскації за ч. 1 ст. 286 КК України, а цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлено, отже підстав для його забезпечення також немає. Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку про часткове задоволення клопотання та скасування арешту в частині заборони права володіння автомобілем, з передачею автомобіля на відповідальне зберігання власнику, заборонивши ним користуватися, відчужувати та розпоряджатись.
При цьому, передача речового доказу у виді транспортного засобу на відповідальне зберігання власнику майна у володіння не скасовує арешт накладений на цей речовий доказ та не знімає заборони користування ним, його відчудження та розпорядження.
Зміна місця зберігання арештованого транспортного засобу з метою його збереження як матеріальної цінності, не впливає на проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні і не перешкоджає доступу слідчого до речового доказу. У період отримання на відповідальне збереження речового доказу відповідальна особа несе кримінальну відповідальність за його збереження.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 98, 100, 170-174, 309, 372, 392, 532 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання задовольнити частково.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 25.11.2025 на автомобіль марки "Nissan Note", н.з. НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_3 , частково скасувати, зокрема в частині заборони володіння автомобілем, передати автомобіль марки "Nissan Note", н.з. НОМЕР_1 , на відповідальне зберігання його власнику - ОСОБА_3 , заборонити йому користуватися, відчужувати та розпоряджатись цим транспортним засобом.
Попередити ОСОБА_3 про кримінальну відповідальність за ст.388 КК України за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт.
Зобов'язати ОСОБА_3 зберігати транспортний засіб у тому виді, якому він прийнятий на зберігання, і не перешкоджати слідчим органам у доступі до даного речового доказу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_6