12 лютого 2026 року
м. Черкаси
Справа № 698/816/25
Провадження № 22-ц/821/454/26
Категорія: скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Новікова О.М., Фетісової Т.Л.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: Комунальне підприємство «Калинопільське селищне житлово-комунальне господарство» Калинопільської селищної ради,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу Комунального підприємства «Калинопільське селищне житлово-комунальне господарство» Калинопільської селищної ради на ухвалу Калинопільського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2025 року (постановлену під головуванням судді Баранова О.І. в приміщенні Калинопільського районного суду Черкаської області) у справі за позовом Комунального підприємства «Калинопільське селищне житлово-комунальне господарство» Калинопільської селищної ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги,-
Короткий зміст позовних вимог
24 вересня 2025 року КП «Калинопільське селищне житлово-комунальне господарство» Калинопільської селищної ради звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач є споживачем послуг, які надаються позивачем з житлово-комунальних послуг.
Внаслідок невиконання відповідачем належним чином зобов'язань зі сплати наданих послуг, утворилась заборгованість, яка становить 25 325,70 грн.
14.12.2023 між позивачем та відповідачем укладено договір про реструктуризацію заборгованості за спожиті комунальні послуги у загальній сумі 25 325,70 грн.
Позивач вказує, що не дивлячись на це, відповідач не виконує як власних зобов'язань за договором від 14.12.2023 про реструктуризацію боргу, так і зобов'язань зі сплати поточної заборгованості, наслідок чого утворилась заборгованість, яка становить 28 555,38 грн.
З метою врегулювання спору, боржнику ОСОБА_2 неодноразово було направлено на електронну адресу повідомлення з проханням провести оплату спожитих комунальних послуг та на поштову адресу лист-повідомлення, який повернувся позивачу з відміткою «по закінченню терміну зберігання».
На підставі наведеного, КП «Калинопільське селищне житлово-комунальне господарство» Калинопільської селищної ради просило суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 28 555,38 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Калинопільського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2025 року провадження у справі закрито на підставі п.1ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Ухвала суду мотивована тим, що відкриваючи провадження у вказаній справі, місцевий загальний суд припустився помилки, оскільки остання не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і є підсудною Господарському суду Черкаської області.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 26 грудня 2025 року через засоби поштового зв'язку, КП «Калинопільське селищне житлово-комунальне господарство» Калинопільської селищної ради, вважаючи ухвалу суду першої інстанції постановленою з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також при невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, просило скасувати ухвалу Калинопільсього районного суду Черкаської області від 18 грудня 2025 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив із того, що даний позов не підлягає розгляду в порядку ЦПК з огляду на те, що було порушено договір реструктуризації заборгованості за надані послуги, однак на думку скаржника, підставою звернення до суду було саме несплата комунальних послуг, а не порушенням умов договору, тому вважає, що даний позов підлягає розгляду саме в порядку цивільного судочинства.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 19 січня 2026 року, ОСОБА_1 , вважаючи апеляційну скаргу необгрунтованою, а ухвалу суду законною та обгрунтованою, просила апеляційну скаргу КП «Калинопільське селищне житлово-комунальне господарство» Калинопільської селищної ради залишити без задоволення, а ухвалу Калинопільського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2025 року залишити без змін.
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що даний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки сторонами укладено договір про реструктуризацію заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, які відповідачем не виконуються.
Колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші).
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
У статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна і суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З аналізу наведеного пункту вбачається, що до юрисдикції господарських судів віднесено такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи Ї підприємці.
Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча б однією із сторін цього основного зобов'язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов'язання, не діяла як фізична особа - підприємець.
Отже, для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб'єктний склад сторін основного зобов'язання.
З огляду на викладене до юрисдикції господарського суду не належить спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча б однією із сторін основного зобов'язання є фізична особа, яка не є підприємцем.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 906/277/18, провадження № 12-300гс18
Відповідно до частини першої статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовиться від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися суб'єктним складом такого спору, суттю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявленими вимогами, характером спірних правовідносин, змістом та юридичною природою обставин у справі.
Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за надані комунальні послуги фізичній особі.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 проживає за адресою : АДРЕСА_1 , користується житлово-комунальними послугами, які надає позивач.
Отже, позивач як юридична особа КП «Калинопільське селищне житлово-комунальне господарство» Калинопільської селищної ради звернулось із даним позовом, в якому містяться вимоги до фізичної особи, яка використовує житлове приміщення, розташоване у цьому будинку, для проживання, а не для здійснення підприємницької діяльності, до якого позивач надає відповідні послуги, тому є помилковим висновок суду першої інстанції, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Колегія суддів звертає увагу, що спір про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, при наявності укладеного між сторонами договору про реструктуризацію від 14.12.2023, не спростовує той факт, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивачем визначено суб'єктний склад учасника спору, відповідача як фізичну особу за відсутності ознак господарського характеру спірних відносин, і спір не стосується корпоративних, приватизаційних, чи відносин банкрутства, що свідчить про цивільно-правовий характер спору.
Таким чином, враховуючи характер правовідносин, які виникли між сторонами, зміст та юридичну природу обставин у даній справі, зокрема, що позовні вимоги юридичної особи стосуються саме прав та інтересів відповідача як фізичної особи, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, через віднесення таких вимог до юрисдикції господарського суду.
За наведених обставин, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, що, відповідно до п .4 ч.1 ст. 379 ЦПК України, є підставою для її скасування і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно п. 6 ч. 1ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Калинопільське селищне житлово-комунальне господарство» Калинопільської селищної ради - задовольнити частково.
Ухвалу Калинопільського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства «Калинопільське селищне житлово-комунальне господарство» Калинопільської селищної ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Т.Л. Фетісова
О.М. Новіков
/повний текст постанови суду складено 12 лютого 2026 року/