Справа № 152/856/25
Провадження № 22-ц/801/234/2026
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаровський І. В.
Доповідач:Матківська М. В.
11 лютого 2026 рокуСправа № 152/856/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Рішення ухвалив суддя Войнаровський І. В.
Рішення ухвалено в порядку письмового провадження в м. Шаргород
Дата складання повного тексту рішення - 03 листопада 2025 року,
Встановив:
У червні 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовано тим, 20 січня 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 441248549 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 22 000,00 грн. на банківську картку № НОМЕР_1 , на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Первісний кредитор свої зобов'язання із надання грошових коштів виконав у повному обсязі та надав відповідачу доступ до кредитних коштів.
Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 28 листопада 2018 року укладено договір факторингу № 28/1118-01, згідно умов якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
Додатковими угодами до вказаного договору строк його дії було продовжено до 31 грудня 2024 року.
В подальшому, 30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01, предметом якого є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, визначеному у відповідному додатку договору.
Окрім того, 29 травня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до умов якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Відповідно до Реєстру боржників за договором факторингу № 29/05/25-Е від 29 травня 2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 24 746,60 грн.
Враховуючи зазначене, загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви за кредитним договором № 441248549 від 20 січня 2022 року, становить - 24 746,60 грн., з них: 22 000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту та 2746,60 грн. - прострочена заборгованість за процентами.
Вказану суму заборгованості позивач просив стягнути на його користь із відповідача разом із понесеними судовими витратами та сплаченим судовим збором за подання позовної заяви до суду.
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 листопада 2025 року позов ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за договором кредитної лінії № 441248549 від 20 січня 2022 року у розмірі 24 746,60 грн., з них: 22 000,00 грн. - заборгованість за сумою кредиту та 2746,60 грн. - заборгованість за процентами.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2422,40 грн. та судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , пославшись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції не врахував, що на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року грошові зобов'язання ОСОБА_1 за договором від 20 лютого 2022 року № 441248549 ще не існували, а відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором.
Оскільки на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , то у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року. Таким чином ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило передачу невизначених вимог, оскільки жодної вимоги щодо відповідача на момент укладення договору факторингу не існувало.
Також наявні в матеріалах справи витяги з реєстрів прав вимоги, де боржником зазначено ОСОБА_1 , самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника, а є додатками до договору та його невід'ємною частиною.
Ураховуючи, що позивачем ТОВ «ФК «Ейс» не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «ФК «Ейс».
Крім того, він заперечує і факт укладення кредитного договору, та вважає, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, то саме на нього покладено обов'язок надати докази на підтвердження видачі кредиту (встановлення кредитного ліміту) та його розміру, а також докази, коли виникла заборгованість за договором та в якому розмірі.
Позивач ТОВ «ФК «ЕЙС» у встановлений судом строк надав відзив, у якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Також, до суду надійшли додаткові письмові пояснення у справі позивача ТОВ «ФК «ЕЙС».
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 січня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено договір кредитної лінії № 441248549 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало відповідачу кредит в сумі 22 000,00 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику. Кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. З метою отримання кредиту відповідач вказав свої анкетні та паспортні дані, а також сторони погодили графік платежів (а. с.12-16).
Згідно з копією паспорта споживчого кредиту відповідач 20 січня 2022 року ознайомився з умовами надання кредиту (а. с. 12-13).
Відповідно до копії заявки на отримання грошових коштів в кредит від 20 січня 2022 року, відповідач з метою отримання кредитних коштів вказав номер карти № НОМЕР_1 (а. с. 24).
Згідно з копією платіжного доручення № 5935706a-e687-4022-bd04-494f7bd9f273 від 20 січня 2022 року, первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало кошти на картку № НОМЕР_1 у розмірі 22 000,00 грн., отримувач ОСОБА_1 , згідно договору № 441248549 від 20 січня 2022 року (а. с. 35).
Відповідно до копії виписки з особового рахунку за кредитним договором №441248549 від 20 січня 2022 року, за період з 29 травня 2025 року по 05 червня 2025 року, заборгованість відповідача перед позивачем становить 24 746,60 грн., з них: 22 000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту та 2746,60 грн. - прострочена заборгованість за процентами (а. с. 82).
Відповідно до копії розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Таліон Плюс», загальна сума заборгованості відповідача становить 24 746,60 грн., з них: 22 000,00 грн. - тіло кредиту та 3746,60 грн. - проценти (а. с. 81).
Згідно з копією розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», загальна сума заборгованості відповідача становить 23 135,20 грн. (а. с. 79-80).
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року (а. с. 43-53).
31 грудня 2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року (а. с. 54).
31 грудня 2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року (а. с. 54 на звороті).
31 грудня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року (а. с. 55).
30 жовтня 2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 10/1024-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року (а. с. 59-65).
29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 29/05/25/-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором (а. с. 67-71).
Відповідно до копії реєстру боржників від 29 травня 2025 року до договору факторингу № 29/05/25/-Е від 29 травня 2025 року під № 1867 вказаний ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості, якого становить 24 746,60 грн. (а. с. 72-74).
Згідно з повідомленням № БТ/Е-6956 від 04 липня 2025 року наданого АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на ім'я ОСОБА_1 , банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 . 20 січня 2022 року на платіжну картку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , було зараховано кошти у сумі 22 000,00 грн. (а. с. 102-103).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт не виконання відповідачем узятих зобов'язань за кредитним договором є встановленим, що у свою чергу порушує право позивача на виконання умов договору, повернення суми кредиту та сплати відсотків, а тому порушене право підлягає судовому захисту.
Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та обґрунтованим.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
В силу частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.
Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що договір кредитної лінії № 441248549 від 20 січня 2022 року відповідачем ОСОБА_1 укладено шляхом його підписання разом з додатками електронним підписом з одноразовим ідентифікатором № MNV26Z8v (а. с. 12-16).
У справі № 524/5556/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Відповідно, використання для підписання договорів позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогами законодавства».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 752/6020/21.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановивши, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про факт укладення зазначеного договору.
Подібні правові за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21.
З огляду на викладене доводи апеляційної скарги щодо неукладеності договору є безпідставними та підлягають відхиленню.
Необґрунтованими та такими що не заслуговують на увагу є доводи апеляційної скарги і щодо відсутності у позивача права вимоги за кредитним договором лінії № 441248549 від 20 січня 2022 року.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який був чинним но момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2664-III), факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III, договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
У постанові КЦС Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 за подібних обставин зроблено висновок що:
допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;
наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов'язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;
майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з'явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;
у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб'єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);
майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов'язуватися із клієнтом.
Слід звернути увагу, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року. Відповідно до п.8.6 якого додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід'ємну частину.
У подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод, якими вносилися зміни до договору факторингу № 28/1118-01, зокрема: № 19 від 28 листопада 2019 року, відповідно до якої строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2020 року, № 26 від 31 грудня 2020 року, якою строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2021 року, № 27 від 31 грудня 2021 року, відповідно до умов якої строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2022 року, № 31 від 31 грудня 2022 року, якою строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2023 року, № 32 від 31 грудня 2023 року, згідно якої продовжено строк дії договору факторингу до 31 грудня 2024 року.
Пунктом 2.1. розділу 2 (договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року), передбачено, що згідно умов договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно п. 4.1 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру права вимог.
Реєстр відступлення прав за кредитним договором, укладеним із відповідачем, підписаний між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» 05 травня 2022 року, тобто у межах продовженого строку дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року.
30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01. Відповідно до п. 2.1 якого передбачено, що клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Реєстр відступлення прав за кредитним договором, укладеним із відповідачем, підписаний між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 30 жовтня 2023 року, тобто у межах строку дії договору факторингу.
29 травня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до п.9.3. строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.2. цього договору, та закінчується 31 грудня 2026 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
Отже, за обставин справи, право вимоги до ОСОБА_1 переходило тричі: від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС».
Вбачається, що укладаючи договори факторингу, сторони цих договорів обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі реєстру прав вимог, які є невід'ємним додатком до договорів факторингу, у яких зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними, в межах чинного договору факторингу. Окрім цього, невід'ємними додатками договору є додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договорів факторингу.
З урахуванням визначених строків дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року за № 28/1118-01 та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 753/20537/18 відображений правовий висновок, згідно з яким належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Матеріали справи не містять доказів визнання судом договору факторингу від 28 листопада 2018 року за № 28/1118-01 недійсним. За таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків та протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги за реєстром прав вимоги № 175 від 05 травня 2022 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року; платіжну інструкцію щодо сплати фінансування по реєстру прав вимоги № 4939 від 31 жовтня 2023 року до договору факторингу № 30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року; платіжну інструкцію щодо часткової оплати фінансування по реєстру боржників до договору факторингу № 29/05/25-Е від 29 травня 2025 року, що підтверджують фінансування на кожному етапі переходу права вимоги (а. с. 58, 66, 76).
Акт звірки взаєморозрахунків є документом, що підтверджує погодженість сторонами даних бухгалтерського обліку та відображає фактичний стан виконання зобов'язань у межах господарських відносин. Його підписання уповноваженими представниками сторін свідчить про перевірку та прийняття ними інформації щодо наявності або відсутності заборгованості.
Подані позивачем договори факторингу, протоколи погодження та витяги з реєстру прав вимоги є самостійними та достатніми доказами заявлених вимог. Акти звірки, у свою чергу, виконують допоміжну функцію та додатково підтверджують факт сплати фактором суми фінансування клієнту, що вказує на узгодженість та послідовність правової позиції позивача.
Отже, колегія суддів вважає, що копії договорів факторингу, реєстри прав вимоги, платіжні інструкції щодо оплати фінансування за відступлення прав вимоги, а також акт звірки взаєморозрахунків є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Відтак, позивач набув право вимоги до відповідача на законних підставах і в порядку, визначеному чинним законодавством.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не є суттєвими та не спростовують вірно встановлених судом першої інстанції обставин справи.
З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, об'єктивно оцінив зібрані та досліджені докази й обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не є спроможними.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
За наведених обставин рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування чи зміни, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіВ. В. Сопрун
І. М. Стадник