Справа № 755/1366/26
"02" лютого 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд) у складі судді ОСОБА_1 одноособово розглянувши у порядку спрощеного провадження, відповідно до ст. 381, 382 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України, без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження обвинувальний акт у межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 січня 2026 року за № 12026105040000064 за обвинуваченням
ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, громадянка України, з середньою освітою, незаміжня, не працює, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
у вчиненні кримінального проступку передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, шляхом вивчення його (обвинувального акта) та доданих до нього матеріалів,
І. Загальна історія провадження та процедура
З обвинувального акта від 28 січня 2026 року, який складеного дізнавачем ВД Дніпровського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_3 та затвердженого прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_4 ,слідує, що ОСОБА_2 обвинувачується в умисному завданні ударів, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
Саме досудове розслідування кримінального провадження здійснено згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими КПК України, з урахуванням положень Глави 25. Особливості досудового розслідування кримінальних проступків того ж Кодексу.
За його наслідками, на підставі отриманих від дізнавача матеріалів, у порядку ст. 301 КПК, прокурор встановивши, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, прийняв рішення, відповідно до ч. 5 вказаної статті наведеного Кодексу та вимог ст. 302 КПК, про звернення до суду з обвинувальним актом, в якому зазначив клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
Із долучених до обвинувального акта матеріалів слідує, що обвинувачений був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, йому відомі наслідки розгляду кримінального провадження у спрощеному провадженні, передбачені ч. 2 ст. 302 КПК України.
Відповідно, вказане клопотання прокурора було задоволено судом (див. ухвалу про призначення кримінального провадження до невідкладного судового розгляду) у т.ч. було визначено (1) розгляд обвинувального акта здійснювати без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, а (2) спрощене провадження щодо кримінального проступку здійснювати згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими КПК, з урахуванням положень § 1. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків Глави 30. Особливі порядки провадження в суді першої інстанції того ж Кодексу.
У зв'язку з чим, Суд розглянув цей обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, на підставі його вивчення та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин, відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України, установивши таке.
ІІ. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним
16 січня 2026 року приблизно о 23 годині 00 хвилин, ОСОБА_2 перебувала за адресою: АДРЕСА_1 , на 5 поверсі, поряд з квартирою № 134 , де в цей час перебувала ОСОБА_5 ..
В цей момент на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 почався словесний конфлікт, у ході якого у ОСОБА_2 виник протиправний умисел, спрямований на спричинення фізичного болю ОСОБА_5 ..
Реалізуючи свій протиправний умисел, усвідомлюючи суспільно-небезпечнй характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, ОСОБА_2 , на відстані витягнутої руки нанесла чотири цілеспрямовані удари в область задньої частини голови ОСОБА_5 ..
В результаті таких протиправних дій ОСОБА_2 завдала чотири умисні удари, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_5 ..
ІІІ. Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
Отже, ураховуючи наведене у п. І, ІІ вироку, з'ясовано, що ОСОБА_2 своїми умисними діями вчинила завдання умисних ударів, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, тобто кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 126 КК України.
При цьому, Суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального проступку, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, вважає таку кваліфікацію дій обвинуваченої дійсною та вірною.
Підстави для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України відсутні.
ІV. Покарання
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченій Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
З урахуванням того, що за ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в рішенні від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим […].
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 року № 4-р(II)/2022 Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі №161/7253/18).
В цій ситуації, обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченій, відповідно до ст. 66 КК України, Суд визнає щире каяття, яке полягає в т.ч. у визнанні обставин регламентованих ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення, та в розрізі того, що, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к), що власне є дійсним в цій ситуації та витікає в т.ч. з заяви про визнання своєї винуватості.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої не встановлено.
З огляду на, що Суд враховуючи дані про особу обвинуваченої (наведені у вступній частині вироку), ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення протиправних дій, та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті у виді штрафу.
Суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченої та попередження нових кримінальних правопорушень.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання, в цій ситуації, в ключі характеристик особи, вчинюваного злочину, поведінки до та після, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на не можливість досягнення мети регламентованої ст. 50, 65 КК України.
V. Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом
Процесуальні витрати відсутні.
Питання щодо речових доказів Суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 302, 368-371, 373-374, 376, 381-382 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ОСОБА_2 визнати винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 126 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що на день постановлення вироку становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Речові докази: CD-R диск - залишити в матеріалах судового провадження.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку, з урахуванням того, що відповідно до положень ч. 1 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст. 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Копію вироку надіслати учасникам судового провадження.
С у д д я ОСОБА_1