12 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 260/4215/25 пров. № А/857/43477/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.10.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл. про визнання дій протиправними, зобов'язання видати посвідчення особи з інвалідністю (суддя суду І інстанції: Маєцька Н.Д., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 01.10.2025р., м.Ужгород; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
28.05.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача Управління соціального захисту населення /СЗН/ Ужгородської районної державної адміністрації /РДА/; зобов'язати відповідача Управління СЗН Ужгородської РДА оформити та видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю третьої групи; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати (а.с.1-7).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.16-17).
Згідно ухвали суду від 02.09.2025р. змінено в справі процесуальний статус Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Закарпатській обл. з третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на статус співвідповідача (а.с.47-49).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.10.2025р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.51-56).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити (а.с.58-63).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 є суддею у відставці з 03.07.2018р. Для виплати довічного грошового утримання судді у відставці позивача поставлено на облік в ГУ ПФ України в Закарпатській обл., в якості особи, яка довічно визнана особою з інвалідністю ІІІ групи та яка отримує довічне утримання судді згідно Закону України «Про судоустрій та статус суддів», без надання статусу пенсіонера та видачі відповідного пенсійного посвідчення.
Позивач вважає, що наявність у нього інвалідності ІІІ групи дає йому право на оформлення посвідчення особи з інвалідністю третьої групи. Такий документ потрібен ОСОБА_1 щоб мати формальну можливість перетинати кордон України у період воєнного стану, оскільки йому не виповнилося 60 років, без мети отримання пенсії чи державної соціальної допомоги.
Водночас, виключною підставою у відмові в оформленні та видачі позивачу затребуваного ним посвідчення, є відсутність перебування позивача на обліку у відповідачів.
При цьому позивач стверджує, що в цій справі застосуванню підлягають саме норми Порядку оформлення, видачі, обліку та зберігання посвідчень для осіб, які одержують державну соціальну допомогу відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», затв. наказом Міністерства соціальної політики України № 35 від 11.01.2019р.
За таких обставин, ОСОБА_1 , якому встановлена відповідна група інвалідності, має право на отримання посвідчення особи з інвалідністю.
Відповідачі Управління СЗН Ужгородської РДА та ГУ ПФ України в Закарпатській обл. скерували до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких останні вважають її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошують на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.100-109).
У свою чергу ОСОБА_1 надіслав до апеляційного суду відповіді на відзиви на апеляційну скаргу, в яких останній заперечує доводи відповідачів (а.с.116-123).
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є суддею у відставці, що підтверджується відповідним посвідченням № НОМЕР_1 (а.с.13).
Відповідно до довідки ГУ ПФ України в Закарпатській обл. № 0700-02-8/25829 від 06.05.2025р. позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Закарпатській обл. та отримує довічне утримання судді; позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи; причина інвалідності - загальне захворювання з 18.08.2022р. (а.с.33).
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 89393, виданої Обласним центром медико-соціальної експертизи, ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності (загальне захворювання) (а.с.9).
ОСОБА_1 звернувся до Управління СЗН із заявою від 08.05.2025р. про видачу посвідчення, як особі з інвалідністю загального захворювання.
Відповідно до довідки Управління СЗН Ужгородської районної військової адміністрації Закарпатської обл. № 536/01-27 від 09.05.2025р. ОСОБА_1 не перебуває на обліку в управлінні як одержувач будь-якого виду державних послуг (а.с.10).
Листом Управління СЗН Ужгородської районної військової адміністрації Закарпатської обл. № 570/01-27 від 15.05.2025р. позивача на його звернення від 08.05.2025р. повідомлено, що зважаючи на те, що довічне грошове утримання відповідно до ст.142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» виплачується суддям у відставці, а згідно п.1 ст.116 цього Закону суддя може подати у відставку, маючи стаж роботи на посаді не менше двадцяти років, у ОСОБА_1 наявний необхідний страховий стаж для призначення пенсії по інвалідності, передбачений ст.32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Управління СЗН районної державної адміністрації - районної військової адміністрації призначає особами, які не мають права на пенсію та особам з інвалідністю державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу, особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» № 1727-VI від 18.05.2004р. у разі відсутності необхідного страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, передбаченого ст.32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Також у листі ОСОБА_1 рекомендовано звернутися ГУ ПФ України в Закарпатській обл., до повноважень якого належить призначення пенсії по інвалідності особам, яким встановлено інвалідність (а.с.37 і на звороті).
Не погоджуючись з такими діями Управління СЗН Ужгородської РДА та вважаючи, що ОСОБА_1 має право на оформлення та видачу посвідчення особи з інвалідністю третьої групи, останній звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення особи з інвалідністю виготовляється та видається після призначення пенсії або після призначення такій особі державної соціальної допомоги.
Зокрема, положеннями, які регламентують видачу посвідчення чітко передбачено, що таке видається після призначення пенсії або після призначення такій особі державної соціальної допомоги.
Водночас, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Закарпатській обл. та отримує довічне утримання судді, не є одержувачем будь-якого виду державних допомог.
З огляду на вищенаведене, відповідач правомірно відмовив позивачу у видачі посвідчення як особі з інвалідністю ІІІ групи.
Таким чином, підстави для видачі позивачу посвідчення особи з інвалідністю ІІІ групи відсутні.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України № 1402-VІІІ від 02.06.2016р. «Про судоустрій і статус суддів» /надалі - Закон № 1402-VIII/.
Відповідно до ч.5 ст.116 Закону № 1402-VIII за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканості, встановлені для судді до його виходу у відставку.
Згідно з ч.ч.1, 2, 5 ст.142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Апеляційний суд враховує, що Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2016 від 08.06.2016р. дійшов висновку, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абз.10 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини).
Гарантуючи незалежність суддів, держава зобов'язується її забезпечити, зокрема, через матеріальний і соціальний захист, що включає гарантію виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.
При цьому у Рішенні № 8-рп/2005 від 11.10.2005р. Конституційний Суд України визначив щомісячне довічне грошове утримання як особливу форму соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання суддів, у тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді; щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування (абз.5, 6, 7 п.7 мотивувальної частини).
Отже, за своєю правовою природою щомісячне довічне грошове утримання, на відміну від пенсії на загальних підставах, є гарантованою державою щомісячною грошовою виплатою, що служить забезпеченням належного матеріального утримання судді, яка призначається і нараховується державою за результатом багаторічної праці особи саме на суддівській посаді, виплачується лише за умови наявності встановленого законом стажу роботи на посаді судді та є складовою правового статусу судді, як фінансова гарантія незалежності суддів.
Таким чином, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді і не є видом пенсії у розумінні законодавства.
У розглядуваній справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 є суддею у відставці, перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Закарпатській обл. та отримує довічне утримання судді; позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи; причина інвалідності - загальне захворювання з 18.08.2022р.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» /надалі - Закон № 875-XII/.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону № 875-XII особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 875-XII пільги особам з інвалідністю надаються на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності (для повнолітніх осіб), категорію «дитина з інвалідністю» (для дітей), а також у відповідних випадках вказано їх основні нозологічні форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням опорно-рухового апарату). Порядок оформлення та видачі відповідних посвідчень іноземцям, які відповідно до закону мають право на пільги, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно з ч.4 ст.4 Закону № 875-XII особам з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», пільги надаються на підставі довідки, що безоплатно видається структурними підрозділами соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами міських рад за місцем проживання, в якій зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, група та причина інвалідності, а також у відповідних випадках - основні нозологічні форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням опорно-рухового апарату). Порядок видачі такої довідки та її форма затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Статтею 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» передбачено, що державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю щомісячна державна допомога, що надається відповідно до норм цього Закону у грошовій формі особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю; особа, яка не має права на пенсію, - дитина померлого годувальника (у тому числі народжена до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника), який на день смерті не мав страхового стажу, необхідного для призначення пенсії для особи з інвалідністю III групи (далі - дитина померлого годувальника), особа, яка досягла 65 років та не має права на пенсію відповідно до закону. До досягнення зазначеного віку до осіб, які не мають права на пенсію, належать жінки 1960 року народження і старші після досягнення ними відповідного віку.
Відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», п.8 Положення про Міністерство соціальної політики України, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 423 від 17.06.2015р., наказом Міністерства соціальної політики України № 35 від 11.01.2019р. затверджено Порядок оформлення, видачі, обліку та зберігання посвідчень для осіб, які одержують державну соціальну допомогу відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» (далі - Порядок № 35).
Цей Порядок визначає механізм оформлення, видачі, обліку та зберігання посвідчень для осіб, які одержують державну соціальну допомогу відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю».
Посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» (далі - посвідчення), є документом, що підтверджує призначення державної соціальної допомоги особі з інвалідністю з дитинства та дитині з інвалідністю відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю»; державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» (далі - державна соціальна допомога) (п.2 розд.І Порядку № 35).
Згідно з п.1 розд.ІІ Порядку № 35 посвідчення оформлюються та видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем перебування особи на обліку як одержувача державної соціальної допомоги.
Посвідчення оформлюється на ім'я особи з інвалідністю з дитинства, дитини з інвалідністю, особи, яка не має права на пенсію, особи з інвалідністю, якій призначено державну соціальну допомогу (п.2 розд.ІІ Порядку № 35).
Таким чином, згідно наведених норм посвідчення особи з інвалідністю виготовляється та видається після призначення пенсії або після призначення такій особі державної соціальної допомоги.
Водночас, у розглядуваній справі встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Закарпатській обл. як отримувач довічного грошового утримання судді та не є одержувачем будь-якого виду державних допомог.
Відтак, відповідач правомірно відмовив позивачу у видачі посвідчення, як особі з інвалідністю ІІІ групи.
При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, постановами КМ України № 695 від 11.06.2025р. «Деякі питання надання окремих видів державної соціальної допомоги Пенсійним фондом України», № 766 від 23.06.2025р. «Про реалізацію експериментального проекту щодо централізації механізму виплати деяких державних допомог», від 25.06.2025р. № 765 «Деякі питання призначення та виплати державних соціальних допомог, соціальних стипендій органами Пенсійного фонду України» регламентовано передачу функцій з призначення та виплата державних соціальних допомог від органів соціального захисту населення до ПФ України.
Положеннями, які регламентують видачу посвідчення чітко передбачено, що таке видається після призначення пенсії або після призначення такій особі державної соціальної допомоги.
Таким чином, підстави для видачі позивачу посвідчення особи з інвалідністю ІІІ групи відсутні.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, суб'єктами владних повноважень в межах спірних правовідносин не було допущено протиправних дій (бездіяльності), а відтак їх поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишено без задоволення.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.10.2025р. в адміністративній справі № 260/4215/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 12.02.2026р.