Справа № 502/167/26
12 лютого 2026 року м. Кілія
Кілійський районний суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Березнікова О.В.,
при секретарі - Нанєвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання права власності в порядку спадкування, -
Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом у якому посилаються на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 . Після його смерті залишилося спадкове майно у вигляді 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належала йому як власнику. Інша 1/2 частина вказаного житлового будинку належала позивачці як спільне майно подружжя. Позивачка спадщину після смерті чоловіка прийняла, проте оригінал правовстановлюючого документа відсутній. У зв'язку з цим звернулася до суду з вказаним позовом.
Просить суд визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок в порядку спадкування за законом.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій вказала, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, надали заяву про проведення розгляду справи без участі представника.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивачки ОСОБА_2 , який на день смерті проживав в АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 25.01.2023, свідоцтвом про шлюб, Довідкою про склад сім'ї від 07.05.2020, довідкою міської ради №464 від 07.05.2020.
Після смерті ОСОБА_2 залишилося спадкове майно, яке складається з 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належала йому як власнику. Інша 1/2 частина вказаного житлового будинку належала позивачці як спільне майно подружжя, але належним чином право власності на житловий будинок оформлено не було, що підтверджується Витягом з Рішення виконкому Кілійської міської ради №134 від 31.05.1968, Актом про відведення земельної ділянки під будівництво від 04.06.1968, Планом забудови, Довідкою БТІ № 359 від 27.04.2021 та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.01.2026.
Відповідно до технічного паспорта від 31.03.2021 житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , складається з: літ. А1- житловий будинок (загальна площа 77,7 кв. метра, житлова площа 47,4 кв. метра), літ. Б1- літня кухня, літ. В-гараж, літ. Г-убиральня, літ. Д - сарай, літ. Е- сарай, літ. Ж1 - сарай, № 1-7;I - надвірні споруди.
Після смерті ОСОБА_2 спадщину фактично прийняла позивачка, оскільки була зареєстрована та фактично проживала разом зі спадкодавцем. Вказане також підтверджується Довідкою про склад сім'ї від 07.05.2020, довідкою міської ради №464 від 07.05.2020.
Спадкова справа після смерті ОСОБА_2 була відкрита за заявою позивачки приватним нотаріусом Юрченко М.Є., що підтверджується Довідкою №261/01-16 від 17.09.2020 та Витягом зі Спадкового реєстру №83976930 від 27.01.2026.
Наведені докази є належними та допустимими, оскільки отримані у встановленому законом порядку, містять інформацію щодо предмету доказування, узгоджуються між собою, не заперечуються сторонами та не викликають сумніву щодо їх достовірності.
Підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з приводу спадкування, що врегульовано нижченаведеними нормами цивільного законодавства станом на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно ч.1 ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до частини першої статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
У відповідності до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права, одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права.
Пленум Верховного Суду України в абз.3 п.23 постанови №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» зазначив, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Водночас, враховуючи, що спадкодавиця померла до набрання чинності ЦК України від 16 січня 2003 року, у спірних правовідносинах необхідно також керуватися положеннями ЦК України (в редакції 1963 року).
Нормами статті 524 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачено, що спадкування здійснюється за законом і за заповітом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року), визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплаті податків та інших платежів тощо.
Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 305/235/17.
Таким чином, позивачка спадщину після смерті батьків прийняла, оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, що підтверджується матеріалами справи.
Також, відповідно до ч.1 ст. 6 ЦК України (в редакції 1963 року) встановлено перелік способів захисту цивільних прав шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов'язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.
Тобто, за змістом ст.6 ЦК України (в редакції 1963 року) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про визнання права.
Також, при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Відповідно до п.3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.
Належним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.
Слід зазначити, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.
Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпні 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно з частиною третьою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Оцінюючи підстави виникнення права власності на новостворене майно суд враховує, що правовідносини щодо будівництва садових будинків і набуття прав на них до 05 серпня 1992 року регламентувалися нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року, а не нормами ЦК України від 16 січня 2003 року.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на зазначений час, не пов'язувало виникнення права власності на садові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.
Документом, що засвідчував факт існування об'єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.
Враховуючи зазначене, до предмету доказування у цій справі належать обставини щодо часу будівництва будинку садибного типу з господарськими спорудами.
З технічного паспорту на спірний будинок чітко встановлено, що роком побудови житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами є 1970 рік.
У судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи той факт, що позивачка спадщину після смерті чоловіка прийняла, є спадкоємцем першої черги за законом, спадкове майно у вигляді вказаного житлового будинку дійсно належало їй та спадкодавцю в рівних частках, інших спадкоємців не встановлено, відтак право позивача підлягає захисту в судовому порядку, шляхом визнання за нею права власності в порядку спадкування на вказане спадкове майно.
Обраний позивачем спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільним майном подружжя - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках по 1/2 частині кожному.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності в цілому на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , який складається з: літ. А1- житловий будинок (загальна площа 77,7 кв. метра, житлова площа 47,4 кв. метра), літ. Б1- літня кухня, літ. В-гараж, літ. Г-убиральня, літ. Д - сарай, літ. Е- сарай, літ. Ж1 - сарай, № 1-7;I - надвірні споруди, в тому числі на 1/2 частину як власника і на 1/2 частину в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.В. Березніков