11 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 500/97/25 пров. № А/857/7891/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року (головуючого судді Баб'юка П.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль) у справі №500/97/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного, управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 23.12.2024 року № 961170183455 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії по віку відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII з дати звернення (17 грудня 2024 року) з визначенням розміру пенсії відповідно до поданих заявою довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області з врахуванням вказаних сум у довідках.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року задоволено позов.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Апеляційну скаргу подано також Головним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільській області, оскільки на його думку судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити в нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Згідно статті 311 КАС України призначено апеляційний розгляд апеляційних скарг в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги не підлягають задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивачка з 06.03.2006 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримувала пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 року.
Відповідно до заяви позивачки 14 вересня 2020 року її переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року у справі №500/2539/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у перерахунку ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV з 14 вересня 2020 року застосовуючи показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2017-2019 роки. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 14 вересня 2020 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV застосовуючи показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2017-2019 роки.
На виконання вказаного рішення Головне управління Пенсійного фонду України здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 .
17.12.2024 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про переведення її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015.
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.12.2024 № 961170183455 позивачці відмовлено в призначенні пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII оскільки пенсія позивачці вже призначалась згідно Закону 3723-ХІІ.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, вважаючи його протиправним, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційних скарг колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).
Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до статті 7 Закону № 1058-IV принципами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат, державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку, чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідно виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначаються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон від 10.12.2015 №889-VIII).
Відповідно до п. 2 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону від 10.12.2015 №889-VIII, з набранням чинності вказаного закону втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон від 16.12.1993 №3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до п. 10 - 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 10.12.2015 №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону від 16.12.1993 №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону від 16.12.1993 №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону від 16.12.1993 №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону від 16.12.1993 №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 статті 37 Закону від 16.12.1993 №3723-ХІІ передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 822/524/18 та постановах Верховного Суду від 15.12.2020 по справі № 560/2398/19, від 01.12.2020 по справі № 466/6057/17.
Отже, з аналізу вищенаведених норм ст. 37 Закону від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 10.12.2015 № 889-VIII, суд доходить висновку, що для реалізації позивачем права на пенсію державного службовця необхідним є дотримання таких умов: 1) вік; 2) загальний страховий стаж не менше 20 років; 3) наявність стажу не менше 10 років державної служби станом на 01.05.2016 року.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.03.2025 у справі № 560/5916/24, застосовуючи вказані приписи права до подібних правовідносин, виходив з того, що оскільки позивач на час звернення за призначенням пенсії не займала посаду державної служби, то з урахуванням положень ст. 37 Закону № 3723-ХІІ розмір пенсії позивача підлягає обчисленню із заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.10.2025 у справі № 420/2055/25, від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а, від 18.03.2021 у справі № 500/5183/17.
З матеріалів справи встановлено, що на час набрання чинності Закону №889-VII, а саме станом на 01.05.2016 позивач мала стаж на посадах державної служби понад 20 років.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону № 3723-XII, а отже рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.12.2024 №961170183455 є протиправним та підлягає скасуванню.
30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за №339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, процедура передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення (перерахунок) пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивачки про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про переведення (перерахунок) пенсії та прийняв рішення про відмову.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Постановою Правління Пенсійного фонду України "Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям" від 17.01.2017 №1-3, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за №180/300048 (далі - Постанова №1-3), затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", від 16.12.1993 №3723-ХІІ, а саме: 1) форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років); 2) форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією); 3) форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
Разом із заявою до пенсійного органу позивачем було подано довідки за формами, затвердженими Постановою №1-3, які видані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області на позивача.
Суд звертає увагу, що додані позивачем довідки складені відповідно до вказаної постанови та відповідають затвердженій формі.
Так, за змістом пункту 4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 (далі - Порядок №622) особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, пенсія державного службовця призначається в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
При цьому: - посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби; - за бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п'ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 р., за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Таким чином, позивач має право на розрахунок пенсії із застосуванням статті 37 Закону України "Про державну службу" та пункту 4 Порядку №622, які передбачають, що особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, пенсія призначається у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, у спірному випадку нарахування позивачу пенсії державного службовця повинно здійснюватись з урахуванням даних, зазначених в поданих довідках, відомості яких відповідають вимогам пункту 4 Порядку №622.
Також суд звертає увагу на те, що за змістом рішення Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18 належним способом захисту прав позивача в таких справах є зобов'язання пенсійного органу призначити та здійснити нарахування і виплату позивачу пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у відповідній довідці.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 28.01.2025 №560/2123/24.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
В Рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70).
Таким чином, з урахуванням всіх обставин справи та висновків Верховного Суду колегія суддів дійшла висновку, що з метою належного та ефективного поновлення порушеного права позивача суд першої інстанції правильно зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та здійснити нарахування і виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ з 17.12.2024 у розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках від 12.12.2024 №0603-07-147 та №0603-07-148, виданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, з урахуванням виплачених сум пенсії, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Доводи апелянта Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із посиланням на позицію Восьмого апеляційного адміністративного суду є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі №500/97/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н. В. Ільчишин
судді В. В. Гуляк
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 11.02.26