Справа № 946/110/26
Провадження № 2-а/946/46/26
12 лютого 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області
в складі: головуючого судді - Адамова А.С.,
за участю: секретаря судового засідання - Тюміної О.А.,
представника позивача - Бабак В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
12.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №R119539 від 10.10.2025 року за ч.3 ст.210-1 КУпАП та закриття провадження у справі.
Позовні вимогиОСОБА_1 обґрунтовані тим, що позивач є військовозобов'язаним, вчасно оновив свої дані відповідно до законодавства України та за весь період дії воєнного стану, починаючи з лютого 2022 року, не отримував жодних повідомлень, повісток або викликів про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або інформації про надходження таких повідомлень та необхідність їх персонального отримання в відділенні пошти. 09 жовтня 2025 року в розділі “Штрафи» позивач побачив інформацію про те, нібито він не з'явився за повісткою до ТЦК та СП, у зв'язку з чим йому було запропоновано сплатити штраф в розмірі 8500 грн. При цьому у застосунку не зазначались жодні деталі події, зокрема: коли саме позивач мав з'явитись, за якою повісткою, за яких обставин та у який період часу було допущено відповідне порушення. З метою отримання більш детальної інформації щодо зазначених обставин, позивач скористався функціоналом застосунку та розпочав процедуру подання заяви. Водночас під час формування такої заяви, мобільний застосунок передбачав виключно можливість подання заяви про згоду з фактом невизначеного адміністративного правопорушення, без зазначення будь-яких відомостей про дату, час, місце, обставини й зміст такого правопорушення, а також без доступу до тексту його заяви, постанови чи інших матеріалів. 01 січня 2026 року позивач отримав поштове відправлення з трек-номером 6830300046155 від Кілійського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з постановою про відкриття виконавчого провадження від 19 грудня 2025 року, винесеною у виконавчому провадженні серії ВП № 79848143, якою було розпочато примусове виконання Постанови № 119539 від 10.10.2025 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі стягненням з позивача штрафу у подвійному розмірі. Станом на 10 жовтня 2025 року, позивач не був належним чином проінформований про винесення постанови, яка також була відсутня в застосунку “Резерв» протягом щонайменше наступних 5 діб, що підтверджується скріншотами з телефону. Копію постанови позивач отримав лише 2 січня 2026 року. Відповідно, до цієї дати позивач не знав і не міг знати про наявність конкретного рішення, його зміст, дату, номер, орган, що його прийняв, а також про передбачені законам строки та порядок оскарження. Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на істотні порушення норм матеріального та процесуального права, допущені при її винесенні, зокрема вимог статей 245, 247, 268, 280, 283, 285 та 279-9 КУпАП, а також принципів, закріплених у статтях 19 та 55 Конституції України. Зі змісту постанови вбачається, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності визначено наявність заяви про не оспорювання порушення, поданої позивачем через електронний кабінет, а також загальне посилання на відомості реєстрової інформації. Водночас сама постанова, як і заява позивача від 09 жовтня 2025 не містить належного та повного встановлення фактичних обставин, які б підтверджували наявність складу адміністративного правопорушення, що суперечить вимогам статей 245 та 280 КУпАП. У постанові відсутні посилання на будь-які докази належного вручення або направлення позивачу повістки або іншого повідомлення про виклик до ТЦК та СП. У документі також немає посилань на дату складання повістки, її номер, спосіб вручення, підтвердження отримання позивачем, поштові або інші докази повідомлення, що суперечить вимогам статей 251 та 280 КУпАП щодо доказування у справах про адміністративні правопорушення. Зміст Постанови обмежується загальним формулюванням про те, що встановлено факт неявки за викликом, без конкретизації відповідного виклику та без наведення доказів такого виклику. Крім того, постанова не відповідає вимогам до її змісту, встановленим ч. 2 ст. 283 КУпАП, оскільки не містить опису обставин, установлених під час розгляду справи. У ній не зазначено, коли саме позивач мав прибути за викликом, за якою саме повісткою, у який спосіб та за яких обставин він був повідомлений про такий виклик. Відсутність цих відомостей унеможливлює індивідуалізацію події адміністративного правопорушення та перевірку обґрунтованості висновків відповідача. Оскаржувана постанова, як і заява позивача, фактично ґрунтується на абстрактному визнанні невизначеного правопорушення, без встановлення та фіксації конкретних обставин справи, що свідчить про порушення і спеціальної процедури, визначеної ст. 279-9 КУпАП. В постанові відсутнє підтвердження вручення позивачу копії постанови, що є порушенням ст. 285 КУпАП. Позивач був позбавлений можливості реалізувати право на оскарження постанови у строки, передбачені ст.ст. 287-289 КУпАП, а також право на ефективний захист. Оскаржувана постанова не містить жодних відомостей, які б дозволяли встановити, коли саме, за яких обставин і у який період часу позивач нібито не з'явився за викликом до ТЦК та СП. Відсутність таких даних унеможливлює перевірку дотримання строків, установлених ч.9 ст. 38 КУпАП. Крім того, з відповіді Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України від 17 жовтня 2025 вбачається, що позивач перебував у розшуку за зверненням відповідача з 25 грудня 2024 на підставі його звернення від 25.12.2024 № Е959719, і перебував у такому статусі до 10 жовтня 2025. Зазначені обставини свідчать про те, що вже станом на 25 грудня 2024 року відповідачу було відомо про наявність підстав, які, на його думку, могли свідчити про вчинення Позивачем адміністративного правопорушення Водночас протягом тривалого періоду (з кінця грудня 2024 до жовтня 2025) жодних процесуальних дій, спрямованих на належне оформлення матеріалів справи, складання протоколу або винесення постанови, здійснено не було.
Ухвалою судді від 14 січня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на звернення з адміністративним позовом, відкрито спрощене провадження по адміністративній справі та витребувані від ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії матеріалів адміністративної справи про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 ч. 3 КУпАП.
Крім того, 12.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 14 січня 2026 року зупинено стягнення, що здійснюється в межах виконавчого провадження ВП №79848143 старшого державного виконавця Кілійського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Вайдича Станіслава Олеговича, на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 №R119539 від 10.10.2025 про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 та заборонено старшому державному виконавцю Кілійського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Вайдичу Станіславу Олеговичу у межах виконавчого провадження ВП №79848143 вчиняти будь-які виконавчі дії щодо накладення, продовження, розширення арешту на грошові кошти та рахунки ОСОБА_1 .
Крім того, 19.01.2026 року представник позивача надав заяву про уточнення (зміну) позовних вимог у справі.
Ухвалою суду від 22 січня 2026 року відмовлено у прийнятті заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бабак Валентини Володимирівни про уточнення (зміну) позовних вимог у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та заяву повернуто заявнику.
Ухвалою суду від 22 січня 2026 року зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 надати належним чином засвідчені копії матеріалів адміністративної справи про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 ч. 3 КУпАП та докази в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови №R119539 від 10.10.2025 року.
Ухвалою суду від 28 січня 2026 року виправлено описки, допущені в ухвалі Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.01.2026 року про витребування доказів у справі.
09.02.2026 року до суду надійшов лист Кілійського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за вих. №19-10-3117 від 30.01.2026, в якому зазначено, що зазначене в ухвалі виконавче провадження є закінченим на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження», всі заходи примусового виконання були припинені, закінчене виконавче провадження неможливо зупинити, виконавчі дії в таких виконавчих провадження не вчиняються, постанови про закінчення виконавчого провадження.
Постановою старшого державного виконавця Кілійського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Вайдича С.О. від 15.01.2026закінчено виконавче провадження ВП №79848143 за постановою №119539 від 10.10.2025, що видана ІНФОРМАЦІЯ_2 , про стягнення з ОСОБА_1 34000 грн. на користь держави, оскільки з боржника стягнуто повністю заборгованість.
В судовому засіданні представник позивача підтримав викладені у позові обставини та позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі. Зазначив, що постанова є незаконною та підлягає скасуванню. Ні постанова, ні заява, якою позивач начебто погодився із правопорушенням, не містять конкретних обставин правопорушення, та даних, на коли та як викликався позивач.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзив на позивні вимоги не надав, ухвалу про витребування доказів не виконав.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 10.10.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесено постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за №R119539 та ОСОБА_1 визнаний винний у здійсненні правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України та на нього накладено штраф у розмірі 17000грн. із зазначенням про стягнення штрафу у подвійному розмірі 34000грн., у разі несплати штрафу протягом 30 днів з дн набрання постановою законної сили.
В оскаржуваній постанові №R119539 від 10.10.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 зазначено, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст.22 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тим самим ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 ст. 210-1 КУпАП.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Частиною 1 ст. 210-1 КУпАП «Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), в особливий період.
За змістом оскаржуваної постанови кваліфікуючою ознакою вчиненого адміністративного правопорушення є порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на теперішній час.
Працівники ТЦК та СП є державними службовцями і на них поширюється дія Закону «Про державну службу». Стаття 8, ч. 1 Закону України «Про державну службу» визначає основні обов'язки державного службовця, зокрема: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Правила військового обліку визначені у Додатку № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022. (далі - Правила) на виконання вимог ч. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, серед іншого, прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Службі зовнішньої розвідки України; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частин першої, третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період .
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)? або у строки, визначені командирами військових частин .
Згідно частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
В оскаржуваній постанові №R119539 від 10.10.2025 року відповідачем зроблено висновок, що ОСОБА_1 порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, оскільки не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст.22 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу»).
18.05.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633 ІХ від 11.04.2024. Вказаним законом положення ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" викладено в новій редакції.
Відповідно до п.п. 10 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 року), призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні звіряти не рідше одного разу на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів.
Відповідно до п.п.2 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ №1487 від 30 грудня 2022 року (зі змінами) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 16.05.2024 року №560.
Відповідно до п. 21 постанови №560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Відповідно до п. 28 Порядку № 560 виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Відповідно до п.30 Постанови №560, повістка може формуватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів або оформлюватися на бланку, який заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У разі формування повістки за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на повістку кваліфікований електронний підпис у день її формування.
Відповідно до п.30-2 Постанови №560, повістки, сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, можуть централізовано друкуватися і надсилатися військовозобов'язаним та резервістам засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Відповідно до пункту 34 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560:
«Повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
У разі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
У разі не уточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов'язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого / задекларованого місця проживання».
Повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником. При цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов'язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення».
Згідно з п. 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки для необхідності з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.
Належне підтвердження оповіщення військовозобов'язаного про виклик до ТЦК та СП у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку пов'язується з відміткою поштового оператора на відповідному відправленні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 затверджено Правила надання послуг поштового зв'язку (надалі за текстом - Правила № 270).
Згідно з пунктом 82 Правил № 270, рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Отже визначено порядок вручення рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», а саме такий лист доставляється за зазначеною адресою та вручаються особисто адресату (одержувачу).
У випадку відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою Уряд України регламентував порядок дії поштового оператора, а саме: працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Тобто, працівник поштового оператора зобов'язаний проінформувати адресата у спосіб, визначений Урядом України, про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
І лише у разі, якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Однак суду не надано доказів, того, що позивач отримав рекомендований лист від ТЦК та СП із відповідною повісткою, а також не до доведено факт неотримання повістки ТЦК з вини позивача.
Оцінюючи оскаржене рішення на відповідність вимогам ст. 2 КАС України, суд вважає, що відповідач прийшов передчасного висновку щодо визнання винуватості позивача у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, не враховано об'єктивні обставин по справі, такі як необізнаність позивача з фактом направлення йому повістки.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Будь-яких доказів завчасного повідомлення позивача та його неявки без поважних причин за отриманою повісткою про виклик до відповідного РТЦК суду не надано та про їх наявність не повідомлено.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивач був об'єктивно позбавлений можливості з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_4 за повісткою, у разі її наявності. А отже його будь-яка вина у неявці за повісткою, про що йдеться в оскарженій постанові, відсутня.
Вказаним вище спростовується факт порушення позивачем вимог законодавства та наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідачем не виконано покладений на нього КАС України обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення. Доводи позивача про неотримання повістки та неповідомлення належним чином про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_4 не спростовано.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до практики ЄСПЛ, справи про адміністративні правопорушення є кримінальними для цілей застосування Конвенції. Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, довести факт вчинення позивачем порушення вимог ч.10 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», пп.2, п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 року Додаток 2 відповідними доказами.
Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов'язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Аналогічна правова позиція викладена Верховим Судом у постанові від 14.03.2018 р. у справі № 760/2846/17.
Висновки Верховного Суду є обов'язковими для застосування, а причини відступу від вказаних вище висновків судом не встановлені.
Отже, відповідачем в даному випадку не надано належних доказів на підтвердження наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосудця, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення; з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, на вирішення спірних правовідносин не впливають, не мають значення для правильного вирішення спору, а тому судом до уваги не приймаються.
Враховуючи, що відповідачем не було надано допустимого, достовірного та достатнього доказу, який міг би підтвердити правомірність оскаржуваного позивачем рішення, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п.95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Так, в матеріалах справи наявна копію ордеру на надання правничої допомоги серія АІ №1846579, з якої вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом Бабак В.В. укладено договір про надання правничої допомоги б/н від 05.01.2026р.
Згідно наданого попереднього (орієнтованого) розрахунку сум судових витрат, позивач поніс у зв'язку із розглядом справи такі витрати: судовий збір у розмірі 1331,20 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн. Витрати, які позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.
Представник позивача на підтвердження суми витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн. належних та вичерпних доказів не надав суду.
При цьому, суд зазначає, що з урахуванням принципу пропорціональності, оцінюючи складність правовідносин та самої позовної заяви, суд приходить до висновку щодо завищення та непропорційності заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу, та про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн., що є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони.
Згідно квитанції про сплату №4618-5262-6842-3988 від 07.01.2026 позивач сплатив судовий збір за подачу позову до суду в розмірі 1331,20 грн. Згідно квитанції про сплату №4172-0266-9381-4501 від 07.01.2026 позивач сплатив судовий збір за подачу заяви про забезпечення адміністративного позову в розмірі 998,40 грн.
Керуючись ст.ст. 72, 75, 76, 77, 241, 268, 269, 286 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), третя особа - начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову №R119539 від 10.10.2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, складену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , та якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 34000 грн.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі , понесені у зв'язку з розглядом цієї справи, в тому числі сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2329 (дві тисячі триста двадцять дев'ять) гривень 60 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до адміністративного суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: А.С.Адамов