12 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 140/3777/25 пров. № А/857/48125/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року, головуючий суддя - Шепелюк В.Л., ухвалене у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУПФУ в Полтавській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення на заміну №2127500009563 від 05 вересня 2024 року відділу перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг про відмову в перерахунку пенсії від 14 листопада 2024 року №212750009563; зобов'язати зарахувати до загального страхового стажу період роботи в птахорадгоспі “Преображенський» з 03 грудня 1992 року - 30 жовтня 2002 року на посаді робітника санпропускника та повторно розглянути заяву про переведення на пенсію за віком; зобов'язання зарахувати до загального страхового стажу період ведення підприємницької діяльності: 2005 рік - 7 місяців, 2006 рік - 12 місяців, 2007 рік - 12 місяців, 2009 рік - 12 місяців, 2010 рік - 12 місяців.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що при переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) загальний стаж становить 17 років 10 місяців 11 днів. До стажу не зараховано період роботи відповідно до вкладиша до трудової книжки № НОМЕР_1 з 01 листопада 1992 року по 30 жовтня 2002 року, оскільки між датою прийняття та датою наказу на прийняття термін більше місяця. Позивач вважає, що відповідачем безпідставно не було враховано до страхового стажу періоди її трудової діяльності, зокрема, з 03 грудня 1992 року по 30 жовтня 2002 року та період здійснення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 2005 року по 2010 рік та 2012 рік повністю. На переконання позивача ГУ ПФУ в Полтавській області під час розрахунку її страхового стажу протиправно не врахувало повністю всі періоди здійснення підприємницької діяльності. Відповідачем до страхового стажу було зараховано: 2005 рік - 7 днів; 2006 рік - 11 днів; 2007 рік - 1 місяць 3 дні; 2009 рік - 1 місяць 20днів; 2010 рік - 6 місяців. Так, з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка ОК-5) вбачається, що у зазначені вище періоди нею було сплачено страхові внески під час ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в обсягах встановленим законодавством за всі періоди (календарні дні).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 14 листопада 2024 року №212750009563; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 03 грудня 1992 року по 30 жовтня 2002 року та періоди здійснення підприємницької діяльності у 2005-2007 роках, у 2009-2010 роках та повторно розглянути заяву від 29 серпня 2024 року про переведення на пенсію за віком.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Полтавській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що при переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком загальний стаж становить 17 років 10 місяців 11 днів, якого недостатньо для перерахунку згідно з поданою заявою. Період роботи з 01 листопада 1992 року по 30 жовтня 2002 року згідно з вкладиша до трудової книжки № НОМЕР_1 не зараховано, оскільки між датою прийняття та датою наказу на прийняття термін більше місяця, даний період потребує уточнюючої довідки.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29 серпня 2024 року звернулася до ГУ ПФУ в Кіровоградській області із заявою про перехід на інший вид пенсії (з пенсії по інвалідності на пенсію за віком).
За принципом екстериторіальності така заява розглядалася ГУ ПФУ в Полтавській області, рішенням якого від 05 вересня 2024 року №212750009563 відмовлено в перерахунку пенсії. Аналізом наданих документів встановлено, що при переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальний стаж становить 27 років 10 місяців 11 днів, якого недостатньо для перерахунку.
Рішенням на заміну №212750009563 від 05 вересня 2024 року відділу перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Полтавській області про відмову в перерахунку пенсії від 14 листопада 2024 року №212750009563 ОСОБА_1 відмовлено в проведенні перерахунку пенсії згідно з заявою від 29 серпня 2024 року, у зв'язку з відсутністю законних підстав. Тут же зазначено, що аналізом наданих документів встановлено, що при переході з пенсії по інвалідності на пенсію по віку відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальний стаж становить 17 років 10 місяців 11 днів, якого недостатньо для перерахунку згідно з поданою заявою. Не зараховано до загального стажу період роботи згідно вкладиша до трудової книжки № НОМЕР_1 з 01 листопада 1992 року по 30 жовтня 2002 року, оскільки між датою прийняття та датою наказу на прийняття термін більше місяця, даний період потребує уточнюючої довідки.
Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області листом від 09 квітня 2025 року №2100-0212-8/13698, у відповідь на адвокатський запит представника позивача, повідомило, що оскільки суми, які спрямовувались до Пенсійного фонду у вигляді частини від розмежування сплаченого єдиного податку (42%) та фіксованого податку (10%) у період 2004-2010 років, не забезпечували мінімальний страховий внесок в повному обсязі, це безпосередньо впливає на обчислення страхового стажу. Періоди здійснення підприємницької діяльності зараховано до страхового стажу пропорційно сплаченим внескам. Відповідно до даних Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, по обліковій картці ОСОБА_1 наявна інформація щодо зарахування страхового стажу за періоди здійснення підприємницької діяльності, а саме: в 2005 році - 7 днів, як платнику “фіксованого податку», в 2006 році -11 днів, як платнику “фіксованого податку», з січня по вересень 2007 року - 9 днів, як платнику “фіксованого податку», з жовтня по грудень 2007 року - 24 дні, як платнику “єдиного податку», з січня по червень 2009 року - 50 днів, як платнику “єдиного податку», з липня по грудень 2009 року - 0 днів, як платнику “фіксованого податку», в 2010 році - 184 дні, як платнику “фіксованого податку», в 2011 році - 12 місяців, як платнику “єдиного податку», в 2012 році -11 місяців.
Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно не зараховано до її страхового стажу період роботи в птахорадгоспі “Преображенський» з 03 грудня 1992 року - 30 жовтня 2002 рік та окремі періоди здійснення підприємницької діяльності, звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Крім того, здійснюючи підприємницьку діяльність та сплачуючи фіксований/єдиний податок у 2005-2007 роках, 2009-2010 роках позивач сплачувала у Пенсійний фонд внески у складі такого фіксованого/єдиного податків через Управління державного казначейства (10% та 42% від суми сплаченого фіксовано/єдиного податків перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Враховуючи приписи Порядку №637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.
Вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 року №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 року №412; далі - Інструкція №162).
Разом з тим, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.
Разом з тим, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції №58, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
В пункті 2.2 Інструкції №58 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України.
Згідно із п.2.11 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Пунктами 2.12-2.13 Інструкції №58 передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця, який зобов'язаний здійснити виправлення у трудовій книжці у разі виявлення неправильного або неточного запису.
З матеріалів справи слідує, що згідно вкладиша до трудової книжки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , зокрема: 01 листопада 1992 року прийнята робітницею санпропускника цеху №4 в птахорадгосп “Преображенський» (наказ №338 від 03 грудня 1992 року); 30 жовтня 2002 року звільнена за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (наказ №10-К від 30 жовтня 2002 року).
Вказані записи не містять виправлень, здійснені у послідовності з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис.
Верховний Суд у своїй постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд вказав, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Колегія суддів звертає увагу, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, наявність сумнівів у відповідача щодо достовірності трудового стажу позивача, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
За таких же підстав, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем протиправно не зараховано спірний період до страхового стажу позивача, покликаючись на формальні підстави.
Щодо зарахування до страхового стажу окремих періодів підприємницької діяльності (2005-2007 роки, 2009-2010 роки) то колегія суддів зазначає наступне.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 затверджено «Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Порядок №22-1).
Відповідно до абзацу 3 підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Згідно із пунктом 3 Порядку №637, підтвердження наявного трудового стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 4 Порядку №637, час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 року, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток № 1). Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку №22-1 за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Отже, до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме: до 01 травня 1993 року - час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків; з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року - періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків; з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року - періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
При цьому, варто зазначити, що діючим в 2006-2007 роках Законом України від 13.02.1998 року за №129/98 (129/98-ВР) «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» було передбачено перерахування 10 % від суми фіксованого податку до Пенсійного фонду, а 90% - до місцевого бюджету.
Відповідно до діючого на той період наказу Міністерства фінансів України №233 від 10.11.1998 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 листопада 1998 року за №741/3181 «Про затвердження Порядку перерахування до Пенсійного фонду України 10 відсотків від сум фіксованого податку, що надходять до відповідних місцевих бюджетів» був визначений механізм відрахування коштів до Пенсійного фонду України від сум фіксованого податку. У зв'язку з одночасною дією у 2004-2010 роках Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» сума коштів від сплаченого фіксованого (10%) податків зараховувалася в рахунок сплати страхових внесків в розмірах, що не забезпечували мінімальний страховий внесок.
Матеріалами справи підтверджено, що здійснюючи підприємницьку діяльність та сплачуючи фіксований/єдиний податок у 2005-2007 роках, 2009-2010 роках позивач сплачувала у Пенсійний фонд внески у складі такого фіксованого/єдиного податків через Управління державного казначейства (10% та 42% від суми сплаченого фіксовано/єдиного податків перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду).
Таким чином позивач, яка у 2005-2007 та 2009-2010 роках перебувала на спрощеній системі оподаткування, має право на зарахування до страхового стажу всього періоду підприємницької діяльності за умови сплати страхових внесків, незалежно від їх розміру, отже спірні періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог, відтак такі підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі №140/3777/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич