П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 650/5108/25
Перша інстанція: суддя Ковальчук О.В.
повний текст судового рішення
складено 22.12.2025, смт. Велика Олександрівка
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Казанчук Г.П.
суддів - Градовського Ю.М., Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великоолександрівського районного суду від 22 грудня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 (надалі позивач) через свого представника - адвоката Зайцева О.В. звернувся до суду з позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі БАД №476011 від 16 липня 2025 року, винесену відносно ОСОБА_1 та закрити провадження у справі про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що 16 липня 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 16.07.2025 року. Відповідно до п.2.1. ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі вичерпний перелік документів, а у п.2.4 Правил зазначено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також вчинити певні дії, які як і в пункті 2.1 кваліфіковані під певні підпункти. Диспозицією ч.1 ст.126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством. Вимогами ч.2 ст.77 КАС України чітко визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача. Зазначив, що саме на інспектора Красюкова С.В., як на суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок довести обґрунтованість винесеної постанови та наявність складу адміністративного правопорушення в діях позивача, це зокрема робиться шляхом збирання та подачі доказів, які відповідно до вимог ст. ст. 73-76 КАС України повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Представник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (надалі - відповідач) надав до суду відзив на позовну заяву зазначаючи, що вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. 16 липня 2025 року о 22 год. 05 хв. у місті Херсоні по проспекту 200-річчя Херсону, 18, водій керуючи транспортним засобом Mitsubishi Pajero, номерний знак НОМЕР_1 , не пред'явив посвідчення водія у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, чим порушив вимоги п.2.4 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (надалі - ПДР), за що згідно частини 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП) передбачена адміністративна відповідальність. Інспектор поліції підійшов до водія даного транспортного засобу та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 32 Закону України «Про Національну поліцію», статті 16 Закону України «Про дорожній рух» та пункту 2.4 ПДР запропонував пред'явити йому відповідні документи, визначені пунктом 2.1 ПДР. Після встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення, особи водія, опису обставин справи, а також обґрунтування наявності складу адміністративного правопорушення, та за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, поліцейським було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БАД № 476011 від 16.07.2025 року, якою до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується відеозаписом «ст.130 КУпАП ОСОБА_1 702634», який долучений до відзиву на позовну заяву. При спілкуванні з поліцейськими позивач проявляв зухвалу поведінку, відмовлявся надавати документи та мав ознаки алкогольного сп'яніння, що також підтверджується відеозаписом «ст.130 КУпАП Ставицький 702634». Відповідно до п. 2.1 ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та відповідно до п. 2.4 «а» ПДР на вимогу поліцейського водій повинен їх пред'явити. Відповідно до пункту 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Порушення водієм вимог пунктів 2.1, 2.4 ПДР є складом адміністративного правопорушення передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП.
Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 22 грудня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови та закриття провадження відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, ч.1 ст.126 КУпАП встановлена відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі посвідченні водія відповідної категорії, а позивачем не надано жодних доказів, які спростовували б факт порушення ним вимог п.2.1 а ПДР та ч.1 ст.126 КУпАП.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 через свого адвоката - Зайцева О.В. (надалі апелянт) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на нормах закону, оскільки тягар доведення правомірності свого рішення покладається на відповідача, а не на сторону позивача. Наголошує, що з метою притягнення особи до адміністративної відповідальності за не пред'явлення на вимогу поліцейського посвідчення водія, працівникам поліції слід довести факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Відсутність доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом, свідчить про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення.
Департаментом патрульної поліції поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Наголошує на тому, що керуючи транспортним засобом, ОСОБА_1 на вимогу працівника поліції не пред'явив посвідчення водія у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія. Факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується відеозаписом «ст.130 КУпАП ОСОБА_1 702634» з якого достовірно встановлений факт руху транспортного засобу, а також те, що після зупинки транспортного засобу жодна інша особа з водійського місця не виходила.
Рух справи в апеляційній інстанції:
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2026 року апеляційну скаргу залишено без руху, у зв'язку з несплатою судового збору.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2026 року відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2026 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 року, витребувано додаткові докази.
Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАД №476011 від 16.07.2025 року до ОСОБА_1 застосований штаф у розмірі 425 гривень (надалі - спірне рішення, а.с.13).
Отже, законність та справедливість спірного рішення є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що поліцейський склав постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАД №476011 від 16.07.2025 в межах своїх повноважень, а позивачем не доведено зворотнього, тому дійшов висновку, що оскаржувана постанова винесена на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, адміністративне стягнення накладено в межах санкції ч.1 ст.126 КУпАП, відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, є законною та обґрунтованою.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 р. №3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306.
Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п.1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало порушення вимог пунктів 2.1, 2.4 ПДР України, тобто за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 126 КУпАП.
Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водій зобов'язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред'являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат «Зелена картка»), пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України.
За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України.
Крім того відповідно до пункту 21.3 статті 21 Закону України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті (підрозділів Національної поліції), на їх вимогу.
Отже, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи. На вимогу поліцейського водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс, оскільки жодною нормою законодавства не надано право водію відмовитися від виконання згаданих обов'язків, в тому числі з підстав безпідставної зупинки його транспортного засобу. За загальним правилом водій має спочатку виконати відповідні вимоги, а потім не позбавлений права оскаржити дії працівника поліції.
Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказана норма є імперативною та встановлює відповідальність за відсутність при собі під час керування транспортним засобом або не пред'явлення для перевірки відповідних документів, а відтак, є самостійним складом адміністративного правопорушення.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 в адміністративній справі №127/19283/17, притягнення позивача до відповідальності та накладення стягнення за частиною 1 статті 126 КУпАП є обґрунтованим, навіть коли факт невиконання вимог ПДР не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, у разі надання посадовою особою суб'єкта владних повноважень доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність прийнятого останнім рішення, позивач повинен спростувати ці доводи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ст.31 Закону «Про Національну поліцію» №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Тобто, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Враховуючи наведене при притягненні особи до відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП слід довести, що особа керувала транспортним засобом та не мала при собі або не пред'явила поліцейському на його вимогу посвідчення водія.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що спірним у даній справі є факт керування позивачем транспортним засобом 16 липня 2025 року о 22:05 у місті Херсоні.
Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.
Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі №688/788/15-к) апеляційний суд наголошує, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
В свою чергу, за п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов'язаний подати докази на спростування таких заперечень.
В силу ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
В розумінні ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 74 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України).
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Так, в обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови позивач покликається на відсутність належних доказів вчинення ним правопорушення.
Натомість, згідно доводів відповідача, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.126 КУпАП, підтверджується наданим до відзиву на позовну заяву відео- доказу з нагрудного відеореєстратора працівника поліції.
Надаючи правову оцінку таким доводам сторін, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством не передбачено особливих вимог до доказів, на яких зафіксовано вчинення водієм порушення вимог ПДР. Водночас, такий доказ повинен бути повністю ідентифікований.
У даній спірній ситуації доказуванню підлягають такі обставини: 1) керування особою транспортним засобом та 2) відсутність або не надання посвідчення водія.
У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
У постанові від 20 лютого 2019 року по справі №404/4467/16-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».
Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Так, колегія суддів зауважує, що водій зупиненого транспортного засобу, звісно, мусить надати на вимогу поліцейського документи згідно з пунктом 2.4 «а» ПДР. При цьому, доказуванню підлягає як факт ненадання документів, так і факт керування транспортним засобом без відповідних документів.
За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що представлені відповідачем відеозаписи не доводять, що за розглядуваних обставин позивач керував транспортним засобом з номерним знаком Mitsubishi Pajero, номерний знак НОМЕР_1 , чим порушив п. 2.9.в ПДР України.
Судом апеляційної інстанції ухвалою від 03.02.2026 року витребувані докази (відеозапис), яким підтверджується керування позивачем транспортного засобу, проте такого доказу суду не надано.
У відзиві за позов зазначено, що ''інспектор поліції підійшов до водія транспортного засобу Mitsubishi Pajero, номерний знак НОМЕР_1 та запропонував пред'явити йому відповідні документи, визначені пунктом 2.1 ПДР''. Водночас, ні у відзиві на позов, ні у відзиві на апеляційну скаргу, відповідач не зазначає про керування позивачем транспортного засобу та його зупинку.
Натомість позивач у позові, та в апеляційній скарзі стверджує про відсутність доказу керування ним транспортного засобу Mitsubishi Pajero, номерний знак НОМЕР_1 , які зобов'язаний надати сторона відповідача.
Дослідивши відеофайл відеозапису «ст.130 КУпАП ОСОБА_1 702634» колегія суддів зазначає, що початок цього файлу починається із відео транспортного засобу Mitsubishi Pajero, номерний знак НОМЕР_1 , який стоїть і не рухається, з увімкненим сигналом аварійної зупинки. Особа чоловічої статі сидить в автомобілі на місці водія, а потім ця особа вийшла із автомобіля. У подальшому при спілкуванні з працівниками поліції було встановлено особу як ОСОБА_1 .
Вказане відео не містить доказу руху транспортного засобу та його зупинку.
При цьому, ні до матеріалів оскаржуваної постанови про притягнення до адміністративної справи, ні до матеріалів справи не були долучені докази саме керування позивачем транспортним засобом.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності та відеофайл на якому зафіксований транспортний засіб без руху, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ст. 126 КУпАП є недоведеним.
Таким чином, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував вимоги частини другої статті 77 КАС України та помилково дійшов до висновку про доведеність вини позивача.
Так, факт вчинення адміністративного правопорушення позивачем, а саме не пред'явлення посвідчення водія на вимогу працівника поліції підтверджується: відеозаписом з місця події, зафіксованим на портативний відеореєстратор поліцейського, який наданий відповідачем до відзиву на позовну заяву, що вірно зазначено судом першої інстанції. Водночас, доказів керування позивачем цим транспортним засобом, матеріали адміністративної справи не містять, а перебування позивача в автомобілі на місці водія транспортного засобу не є беззаперечним доказом керування ним транспортним засобом.
Отже, колегія суддів поголджується із доводами апеляційної скарги щодо відсутності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідальність за частиною першої статті 126 КУпАП настає за керування транспортним засобом без відповідних документів, а не за перебування в автомобілі без відповідних документів.
При цьому, судове рішення не може грунтуватись на припущеннях.
Відповідачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами факт того, що позивач керуючи транспортним засобом, не пред'явив посвідчення водія, тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутність події і складу адміністративного правопорушення
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Принагідно, колегія суддів зазначає, що навіть визнання позивачем факту не надання за вимогою поліцейського, посвідчення водія, не може змінювати належність та допустимість доказів, якими може доводиться склад адміністративного правопорушення.
В результаті розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не надав суду належні докази на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а також помилково зазначив про те, що позивач не надав доказів на спростування факту порушення вимог п.2.1 ПДР та ч.1 ст. 126 КУпАП, оскільки тягар доведення вини покладається саме на відповідача.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Судом першої інстанції проведено розгляд даної справи при неповному з'ясування обставин, що мають значення для справи та помилково визначено доведеними обставини, на яких ґрунтується судове рішення, а тому колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права.
Враховуючи те, що при постановлені оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нової постанови про задоволення позову. При цьому, визнання протиправною та скасування спірної постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі БАД №476011 від 16 липня 2025 року та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП є належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах та таких, що призводить до ефективного їх поновлення.
Відповідно до частин 1, 6 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Матеріали справи не містять доказів сплати судового збору за подання позовної заяви, водночас за подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 726,72 грн. відповідно до квитанції GOVPAY від 15.01.2026.
Враховуючи задоволення апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 726,72 грн за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 22 грудня 2025 року у справі № 650/5108/25.
Ухвалити у справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову інспектора 3 взводу 1 роти батальйону Управління патрульної поліції в Херсонській області про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі БАД №476011 від 16 липня 2025 року, винесену відносно ОСОБА_1 .
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 126 КУпАП.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108646, м. Київ, 03048, вул.Федора Ернста,3) на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 726,72 гривні.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Г.П. Казанчук
Судді Ю.М. Градовський
О.В. Єщенко