П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11127/25
Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
при секретарі судового засідання - Худика С.А.,
за участю представника апелянта - адвоката Філатова І.Л.,
представника відповідача - Шейхудінова Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу державного реєстратора центру надання адміністративних послуг Кам'яномостівської сільської ради Калашнік Олесі Юріївни на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом державного реєстратора центру надання адміністративних послуг Кам'яномостівської сільської ради Калашнік Олесі Юріївни до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи Державного підприємства «Національні інформаційні системи» про визнання протиправним та скасування наказу в частині,
14 жовтня 2025 року державний реєстратор центру надання адміністративних послуг Кам'яномостівської сільської ради Калашнік Олеся Юріївня звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила визнати протиправним та скасувати пункти 3 та 5 наказу Міністерства юстиції України від 16.09.2025 №2526/5 «Про задоволення скарги» в частині анулювання їй доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що Міністерством юстиції України необґрунтовано зроблено висновки про наявність в неї підстав для відмови ОСОБА_2 в державній реєстрації прав на підставі розбіжності адреси, що зазначені у первинних документах, наданих заявницею, а саме: в АДРЕСА_1 із реєстрацію права власності за адресою по в АДРЕСА_1 . Позивач наголосила, що державна реєстрація не є способом набуття чи відчуження права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів. Отже, нею вчинено реєстраційну дію в межах наданих повноважень та у відповідності до приписів чинного законодавства на підставі всього пакету документів, який вимагається чинним законодавством для державної реєстрації права власності. Відповідач обмежився узагальненими формулюваннями про порушення нею при вчиненні реєстраційних дій права власності, однак не відобразив у висновку інформацію про вже наявні у неї стягнення, систематичність порушень, невідворотність їх наслідків, тощо. На підставі викладеного рішення Мінюсту в частині анулювання їй доступу до Державного реєстру речових прав на нерухому майно не ґрунтується на вимогах закону, а тому підлягає скасуванню.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що Мін'юст здійснює розгляд скарг у сфері державної реєстрації у межах компетенції, визначеної законом, зокрема, на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора. Під час розгляду скарги відповідачем встановлено, що державним реєстратором Калашнік О.Ю. під час прийняття оскаржуваних рішень не було належним чином перевірено подані для державної реєстрації прав документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій та проведено державну реєстрацію будівлі за наявності підстави для відмови у державні реєстрації прав, а саме у зв'язку з подачею документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки документи подані на об'єкт нерухомого майна за іншою адресою, ніж відкритий в Державному реєстрі прав розділ на будівлю.
Відповідач зазначив, що санкція, яку відповідно до Закону має право застосовувати Мін'юст є елементом правової норми, що встановлює невигідні наслідки для суб'єктів здійснення реєстраційних дій у разі порушення правил, визначених диспозицією. Саме санкція Мін'юсту є одним із засобів спонукання до додержання норм права. Право вибору стягнення за порушення порядку державної реєстрації належить органу контролю - Міністерству юстиції України, йому ж надано повноваження самостійно визначати вид санкції при прийнятті рішення, враховуючи допущені порушення законодавства. З посиланням на висновки Верхового Суду, викладені у постанові від 09.10.2025 у справі 260/10888/23, відповідач зазначив, що суд здійснює перевірку рішень суб'єктів владних повноважень на предмет їх відповідності вимогам закону, дотримання меж повноважень та встановленого порядку, а також забезпечення принципу пропорційності. Водночас суд не наділений повноваженнями самостійно визначати доцільність обраного адміністративним органом заходу реагування чи замінювати його на інший, оскільки це перебуває в дискреційних повноваженнях органу. Норми законодавства не містять припису щодо застосування виключно певного заходу, а отже визначення, чи є достатнім тимчасове блокування доступу або необхідним анулювання доступу до Державного реєстру прав, належить до адміністративного розсуду Мін'юсту. Суд не вправі підміняти орган виконавчої влади у здійсненні дискреційних повноважень, наданих йому законом, щодо вибору конкретного заходу реагування.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із прийнятим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, апелянт посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 лютого 2023 року у справі №640/18280/21, в яких ВС зазначив, що законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, зобов'язав контролюючий орган мотивувати таке рішення. Тобто, Міністерство юстиції України зобов'язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви за яких застосовано саме такий захід впливу та обґрунтувати строки його застосування. Стаття 37 Закону №1952-IV не визначає мінімальних та максимальних строків застосування заходу стягнення у вигляді блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав. Проте застосування певного виду стягнення повинно відповідати загальним принципам законності, справедливості, індивідуальності, пропорційності. Тому, визначаючи вид стягнення та встановлюючи позивачці строк обмеження у доступі до Державного реєстру прав, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення. Суд першої інстанції не врахував, що відповідач у п.27-28 Висновку обмежився узагальненими формулюваннями про порушення допущені позивачем при вчинення реєстраційних дій права власності, однак не відобразив у Висновку інформації про вже наявні у позивача стягнення, систематичність порушень, невідворотність їх наслідків, тощо.
Щодо твердження Мінюсту стосовно наявності підстави для відмови в державній реєстрації прав відповідно до ст.24 Закону № 1952, як розбіжність адреси, що зазначені у первинних документах АДРЕСА_1 , із реєстрацію права власності за адресою АДРЕСА_2 , апелянт зазначила, що такі спростовуються наявними в реєстраційній справі документами. Апелянт наголосила, що нею вчинено реєстраційні дії в межах наданих повноважень та у відповідності до приписів чинного законодавства на підставі всього пакету документів, який вимагається чинним законодавством для державної реєстрації права власності.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 16.09.2019 працює на посаді державного реєстратора центра надання адміністративних послуг Кам'яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.
У травні 2024 року до державного реєстратора Кам'яномостівської сільської ради звернулася ОСОБА_2 із заявою про реєстрацію права власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .
До заяви ОСОБА_2 додала:
1) свідоцтва (майнові сертифікати на загальну суму 29645 гривень, та не використані на загальну суму 1004 гривень): №8 від 16.03.2017; №17 від 27.07.2017; №МИ-ІУ №000005 від 30.04.2024; №МК-13-11 №000472 від 28.01.2002; №2 від 16.03.2017;
2) Акт приймання-передачі майна від 18.082004 СЗАТ ім. Чапаєва, а саме з майнового комплексу що знаходиться на території машинного двору АДРЕСА_1 ;
3) витяг з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адрес Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва;
4) рішення виконавчого комітету Кривоозерсбкої селищної ради Первомайського району Миколаївської області №152 від 25.04.2024 «Про присвоєння поштової адреси групі нежитлових приміщень (стоянка на 12 комбайнів та котельня), які належить ОСОБА_2 ;
5) технічний паспорт на групу нежитлових приміщень стоянка 12-комбайнів за адресою АДРЕСА_1 .
На підставі зазначених документів, державним реєстратором Кам'яномостівської сільської ради Калашнік О.Ю. відкрито розділ в Державному реєстрі прав власності та зареєстровано право власності на будівлю за ОСОБА_2 .
19 травня 2025 року ОСОБА_3 та фермерське господарство «Мазурівське» подали спільну скаргу до Міністерства юстиції України на рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на будівлю за ОСОБА_2 . Зазначена скарга обґрунтована тим, що в процесі розпаювання майна колишнього КСП ім. Чапаєва його членам були видані свідоцтва про право власності на майнові паї на відповідні частки в пайовому фонді майна реорганізованої СЗАТ ім. Чапаєва. Зборами співвласників майна СЗАТ ім. Чапаєва від 12.06.2004 згідно протоколу №1 було вирішено виділяти майно, яка підлягає розпаювання, окремими майновими комплексами. Також на зборах закріплено відповідні списки співвласників за окремими переліками майна. Рішення державного реєстратора Калашнік О.Я. про реєстрацію права власності на майно колишнього СЗАТ ім. Чапаєва порушує права власності інших власників цього майна, а саме ОСОБА_3 та ФГ «Мазурівське».
Центральної колегію Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора проведено перевірку обставина за скаргою ОСОБА_3 та ФГ «Мазурівське» та 02.09.2025 року складено висновок.
Колегією встановлено, що на підставі оскаржуваного рішення від 14.05.2024 № 73105416 відкрито розділ в Державному реєстрі прав за № 2935010548080 та зареєстровано право власності на будівлю за ОСОБА_2 , а на підставі оскаржуваного рішення від 15.05.2024 № 73128555 державним реєстратором Калашнік О.Ю. зареєстровано перехід права власності на будівлю від ОСОБА_2 до ОСОБА_2 на підставі свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) від 28.01.2002 серія МК-13-11 № 000472, від 16.03.2017 №№ 2,8, від 27.07.2017 № 17, від 30.04.2024 серія МИ-IV № 000005 та акта приймання-передачі майна СЗАТ ім. Чапаєва, а саме з майнового комплексу, що знаходиться на території машинного двору АДРЕСА_1 від 18.08.2004. Таким чином оскаржувані рішення прийняті на підставі тотожних документів. Також, зі змісту акта приймання-передачі встановлено, що його було видано стосовно нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що відмінною від адреси оскаржуваної державної реєстрації будівлі, а саме: АДРЕСА_2 .
У висновку колегія дійшла висновку, що скаргу ОСОБА_3 , ФГ «Мазурівське» необхідно задовольнити, визнати прийнятими з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 14.05.2024 №73105416, від 15.05.2024 №73128555 державного реєстратора Кам'яномостівської сільської ради Калашнік О.Ю., анулювати доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Кам'яномостівської сільської ради Калашнік О.Ю. Висновком також встановлено, що під час прийняття оскаржуваних рішень державним реєстратором не було належним чином перевірено подані для державної реєстрації прав документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій та проведено державну реєстрацію будівлі за наявності підстави для відмову у державній реєстрації прав, а саме у зв'язку з подачею документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки документи подані на об'єкт нерухомого майна за іншою адресою, ніж відкритий в Державному реєстрі прав розділ на будівлю.
16 вересня 2025 на підставі висновку Центральної колегії Міністерство юстиції України видало наказ №№2526/5 «Про задоволення скарги», яким задоволено скаргу ОСОБА_3 та ФГ «Мазурівське», визнано прийнятими з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та такими, що підлягають анулюванню, рішення від 14.05.2024 №73105416, від 15.05.2024 №73128555 державного реєстратора Кам'яномостівської сільської ради Калашнік О.Ю., анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Кам'яномостівської сільської ради Калашнік О.Ю.
Вважаючи протиправним та неспівмірним анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Кам'яномостівської сільської ради Калашнік О.Ю., остання звернулась до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що анулювання доступу державному реєстратору до державного реєстру речових прав, є передбаченим законом наслідком визнання протиправними його рішення про реєстрацію. Суд зазначив, що він позбавлений можливості оцінювати суворість обраного відповідачем виду стягнення, оскільки це є його виключним дискреційним повноваженням. Саме відповідач, як орган контролю у сфері в державної реєстрації, відповідно до ст.7-1 Закону, вповноважений вирішувати питання про обрання того чи іншого виду стягнення у кожному конкретному випадку.
Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).
За приписами ст.1 Закону № 1952-IV, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.
Статтею 7 Закону №1952-IV передбачені повноваження Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації прав, до яких належить, зокрема, розгляд скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та прийняття обов'язкових до виконання рішень, передбачених цим Законом; забезпечення доступу до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб'єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та прийняття рішень про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом; інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 37 Закону № 1952-IV, Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.
Пунктом «б» частини 7 цієї статті визначено, що підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є, серед іншого, Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав за наявності підстав для залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.
Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням цього Закону та анулюється виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 цієї частини.
Не можуть бути підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора допущені ним формальні (несуттєві) помилки, які не впливають на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Одночасно із визнанням прийнятим з порушенням цього Закону та анулюванням рішення державного реєстратора, анулюванням рішення територіального органу Міністерства юстиції України, а також у разі відсутності підстав для їх анулювання Міністерство юстиції України може прийняти одне із рішень, передбачених пунктами 4-6 цієї частини, а саме:
- про тимчасове блокування або про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав (п.4);
- про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України (п.5);
- про направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю (п.6).
У разі визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав Міністерство юстиції України забезпечує відновлення попереднього становища, яке існувало до прийняття такого рішення, шляхом внесення відомостей до Державного реєстру прав у порядку, встановленому частиною третьою статті 26 цього Закону (внесення відомостей про скасування, набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно).
За обставинами справи, оскаржуваним рішенням Мінюсту за результатом розгляду скарги ОСОБА_3 та ФГ «Мазурівське» на рішення державного реєстратора центру надання адміністративних послуг Кам'яномостівської сільської ради Калашнік Олесі Юріївни щодо реєстрації права власності на будівлю за ОСОБА_2 видано наказ №№2526/5 «Про задоволення скарги». Зазначеним наказом визнано прийнятими з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювано рішення від 14.05.2024 №73105416, від 15.05.2024 №73128555 державного реєстратора Кам'яномостівської сільської ради Калашнік О.Ю.
Крім того, п.3 наказу Мінюст анулювало доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Кам'яномостівської сільської ради Калашнік О.Ю., що і є предметом даної справи.
Колегія суддів враховує, що процедуру здійснення Мін'юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, зокрема на дії, проведені в автоматичному режимі, на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Мін'юсту, а також повідомлень державних реєстраторів про виявлені ними факти використання їх ідентифікаторів доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно чи Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри) іншими особами (далі - скарги у сфері державної реєстрації) відповідно до Закону України “Про адміністративну процедуру» із урахуванням особливостей, визначених Законами України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» врегульовано Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128).
Відповідно до п.9 Порядку № 1128, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:
1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту;
2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту прийнято, вчинено на законних підставах;
3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;
4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;
5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
Відповідно до ч.6 статті 37 Закону № 1952-IV, за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу:
про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);
про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);
про залишення скарги без розгляду по суті.
З висновку колегії Мінюсту вбачається, що нею встановлено, що державним реєстратором Калашнік О.Ю. під час прийняття оскаржуваних рішень не було належним чином перевірено подані для державної реєстрації прав документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій та проведено державну реєстрацію будівлі за наявності підстави для відмови у державній реєстрації прав, а саме у зв'язку з подачею документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки документи подані на об'єкт нерухомого майна за іншою адресою, ніж відкритий в Державному реєстрі прав розділ на будівлю.
Колегія Мінюсту дійшла висновку, що оскільки оскаржувані рішення державного реєстратора ОСОБА_1 прийняті за наявності підстави для відмови в державній реєстрації прав, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 24 Закону, а рішення від 29.05.2025, що випливає з факту прийняття незаконних оскаржуваних рішень, прийнято з порушенням загальної засади державної реєстрації прав, визначеної пунктом 1 частини першої статті 3 Закону щодо гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, а допущені при їх прийнятті порушення не є формальною (несуттєвою) помилкою та впливає на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей Державного реєстру прав, тому враховуючи, що відновлення порушеного права неможливе шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини сьомої статті 37 Закону, оскаржувані рішення та рішення від 29.05.2025 підлягають анулюванню, а скарга - задоволенню.
На підставі наведених висновків, відповідачем прийнято оскаржуваний наказ № 2526/5 від 16.09.2025 року, зокрема п.1, п.2 та п.4, які не є предметом даної справи.
Встановлення факту прийняття державним реєстратором незаконного рішення, стало підставою для застосуванню відповідного заходу реагування у вигляді анулювання державному реєстратору ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.3 та п.5 наказу).
Так, у п.26-28 висновку колегія Мінюсту зазначила, що згідно з п.1 ч.7 ст.37 Закону, одночасно із визнанням прийнятим з порушенням цього Закону та анулюванням рішення державного реєстратора, Мінюст України може прийняти одне із рішень, зокрема, про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.
Зважаючи на встановлений факт порушення й оцінюючи його ступінь та характер, Міністерство юстиції України виходить із того, що застосування до державного реєстратора заходів реагування у вигляді тимчасового блокування або анулювання доступу до Державного реєстру прав, має бути необхідним й достатнім для попередження нових порушень та зловживань у сфері державної реєстрації прав. А тому, з огляду на вказану мету й ґрунтуючись на принципах справедливості та співмірності, заходи реагування повинні бути пропорційними характеру встановлених порушень. Таким чином, встановлення факту прийняття державним реєстратором ОСОБА_1 неправомірних оскаржуваних рішень, з урахуванням їх характеру та наслідків, які фактично призвели до порушення прав скаржників, є підставою для застосування відповідного заходу реагування у вигляді анулювання державному реєстратору Калашнік О.Ю. доступу до Державного реєстру прав.
Позивач вважає, що при застосування до неї такого заходу реагування, як анулювання доступу до Державного реєстру прав, відповідач не врахував характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення.
Судова колегія враховує, що право вибору стягнення за порушення порядку державної реєстрації належить органу контролю - Мін'юсту, йому ж надано повноваження самостійно визначати вид санкції при прийнятті рішення, враховуючи допущені порушення законодавства.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № Р(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980р., під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.08.2019 у справі № 1540/3392/18, відповідно до яких за наявності встановлених порушень державним реєстратором чинного законодавства, у суб'єкта владних повноважень наявне законодавчо закріплене право адміністративного розсуду щодо встановлення строку блокування доступу державного реєстратора до реєстру.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 29.08.2022р. у справі № 160/4731/20, законодавством не передбачено вимоги щодо зазначення мотивів у рішенні уповноваженого органу про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні, а тільки його форму - наказ. Однак висновок комісії з розгляду скарг, на підставі якого приймається рішення, має бути вмотивованим та містити мотиви його прийняття, оскільки тільки такий висновок дає змогу прийняти належне та обґрунтоване рішення уповноваженому органу.
Вмотивоване рішення - це рішення, прийняте на підставі належної оцінки фактів та доказів, з урахуванням усіх заявлених аргументів сторін, із подальшим застосуванням відповідних норм законодавства. Тобто уповноважений орган має оцінити висновок комісії з розгляду скарг, його мотивацію, обґрунтованість, і за результатами розгляду прийняти відповідне рішення.
Так, Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2023 року у справі №640/18280/21 зазначив, що законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, зобов'язав контролюючий орган мотивувати таке рішення. Тобто, Міністерство юстиції України зобов'язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви за яких застосовано саме такий захід впливу та обґрунтувати строки його застосування.
Стаття 37 Закону №1952-ІV не визначає мінімальних та максимальних строків застосування заходу стягнення у вигляді блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав. Проте застосування певного виду стягнення повинно відповідати загальним принципам законності, справедливості, індивідуальності, пропорційності. Тому, визначаючи вид стягнення та встановлюючи позивачці строк обмеження у доступі до Державного реєстру прав, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.12.2019 у справі №440/1246/19, від 11.02.2021 у справі №160/1511/19, від 29 червня 2023 року у справі № 640/21299/19.
Відповідно, з урахуванням такого тлумачення правозастосування норми п.п.4 ч.7 ст.37 Закону обов'язковим є зазначення у Висновку мотивів обрання санкції "анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав" як більш суворої, а не санкції "тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав".
Судова колегія враховує, що зазначені висновки сформовані Верховним Судом при попередній редакції Закону № 1952, разом з тим, обов'язок Мін'юсту приймати мотивоване рішення, визначений ч.6 статті 37 Закону № 1952-IV, залишився незмінним, а тому зазначені висновки ВС є релевантними до спірних правовідносин.
У висновку колегії Мін'юсту, на підставі якого прийнято наказ в частині оскаржуваних пунктів, не вказано підстави та обґрунтування застосування міри покарання до позивача у вигляді анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також не зазначено мотивів превалювання такого виду покарання над альтернативним та порівняно більш м'яким - тимчасового блокування доступу.
Так, у Висновку зазначено про обрання заходів реагування у вигляді тимчасового блокування або анулювання доступу до Державного реєстру прав, утім, жодним чином не мотивовано вибір виду стягнення саме у вигляді анулювання доступу до реєстру.
Представником відповідача не наведено доводів, що вибір виду санкції здійснювався на підставі множинності, сукупності та характеру вчиненого позивачем діяння, часового проміжку його скоєння, та обставин, що впливають на відповідальність, із розуміння того, наскільки дії державного виконавця під час вчинення реєстраційних дій були об'єктивними, відповідали вимогам закону і його тлумаченню.
Безперечним є факт можливості дискреційного розсуду у відповідача при обранні заходів реагування на допущені державним реєстратором порушення, утім, обрання того чи іншого виду покарання повинно бути належним чином мотивоване.
Судова колегія наголошує, що анулювання доступу до Державного реєстру прав є однією із передбачених Законом № 1952-IV санкцій, водночас, застосування саме такого виду покарання є найбільш суворим, а саме тому потребує детального мотивування його застосування, чого відповідачем у межах спірних правовідносин зроблено не було.
Відповідач не зазначив обґрунтованих мотивів прийняття висновку колегії, що стало підставою для ухвалення наказу в оскаржуваній частині.
Натомість, відповідач посилається на свої дискреційні повноваження, які, утім не можуть слугувати переконливим аргументом для того, щоб уникнути чи звільнити себе від зобов'язання пояснити/мотивувати своє рішення.
Встановлюючи термін анулювання доступу позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно безстроково, Мін'юстом усупереч принципу обґрунтованості рішення не наведено мотивів, якими воно керувалось, обираючи саме такий строк.
Колегія суддів зауважує, що в оскаржуваному наказі не наведено фактів вчинення позивачем неодноразових порушень у сфері державної реєстрації прав та не надано доказів, що такі факти досліджувались при прийнятті оскаржуваного рішення про анулювання доступу до Державного реєстру.
Більш того, у висновку відсутні посилання на допущені позивачем порушення в минулому.
Отже, відповідач не встановив неодноразових порушень позивачем у сфері державної реєстрації прав, що стало підставою для прийняття невмотивованого рішення в частинні анулювання доступу до Державного реєстру безстроково, а тому застосоване відповідачем до позивача стягнення не відповідає принципу обґрунтованості та пропорційності.
У постановах від 02.08.2023 у справі №320/7192/22, від 22 лютого 2023 року у справі №640/28931/20 Верховний Суд зазначив, що за відсутності у матеріалах справи даних, що свідчать про наявність раніше скасованих Мінюстом інших рішень, прийнятих цим нотаріусом, є всі підстави вважати, що відповідні дії нотаріуса, як державного реєстратора, не мають системного характеру, що свідчило б про високий ризик повторення аналогічних незаконних дій в майбутньому.
Тому обставин, за яких Міністерство юстиції України анулювало позивачу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та враховуючи, що ця реєстрація була разовою, дають підстави для висновку, що це є непропорційним заходом реагування, застосованим до позивача.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне врахувати, що зробивши висновок про те, що позивачем не було належним чином перевірено подані для державної реєстрації прав документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій та проведено державну реєстрацію будівлі за наявності підстави для відмови у державній реєстрації прав, а саме у зв'язку з подачею документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки документи подані на об'єкт нерухомого майна за іншою адресою, ніж відкритий в Державному реєстрі прав розділ на будівлю, Мін'юстом не надано жодної оцінки рішенню виконавчого комітету Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області №152 від 25.04.2024 «Про присвоєння поштової адреси групі нежитлових приміщень (стоянка на 12 комбайнів та котельня), які належить ОСОБА_2 саме за адресою по АДРЕСА_2 . Зазначений документ був підставою для реєстрації майна не за адресою по АДРЕСА_1 , а за адресою по АДРЕСА_1 , однак відповідач, отримавши зазначений документ, як додаток до заперечень на скаргу від ОСОБА_2 , не надав йому жодної оцінки.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що Міністерство юстиції України прийняло спірний наказ без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому такий наказ підлягає скасуванню.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 15.08.2023 у справі №640/16809/20.
Судова колегія додатково враховує позитивну характеристику надану позивачу Кам'яномостівською сільською радою Первомайського району Миколаївської області, та лист від цієї ж ради, з якого вбачається, що під час внутрішнього аналізу фінансових надходжень до бюджету громади, а саме дохід від адміністративного збору під час Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яку проводила безпосередньо державний реєстратор ОСОБА_1 склав 642 745,6 грн за 2024 рік, та 504 632,25 грн за 9 місяців 2025 року. Доходи отримані в результаті надання адміністративних послуг ОСОБА_1 є вагомою складовою доходів місцевого бюджету, який перерозподіляється як на заробітні плати так і на соціальні витрати. Відсутність альтернативних джерел надходжень унеможливлює фактичне виконання плану встановленого фінансовим відділом Кам'яномостівської сільської ради на 2025 та подальші роки. Враховуючи статистику прийому громадян за період із 2020 - 2025 рік та обмежену кількість державних реєстраторів по Первомайському району державним реєстратором Калашнік Олесею Юріївною надано послуги з Державної реєстрації прав не нерухоме майно не тільки громадянам та юридичним особам Кам'яномостівської громади, а й Первомайської, Врадіївської, Доманівської, Кривоозерської, Арбузинської, Синюхинобрідської та Мигіївської громад Миколаївської області.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX) здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
Згідно з частинами другою та третьої статті 11 Закон № 2073-IX адміністративний акт повинен прийматися з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для права, свободи чи законного інтересу особи і цілями, на досягнення яких спрямований адміністративний акт. Негативні наслідки для особи та публічних інтересів повинні бути найменшими.
Адміністративний орган зобов'язаний використовувати свої повноваження з метою, з якою такі повноваження надані. Мета, з якою надано повноваження, визначається законом або випливає з його положень.
Враховуючи, що відповідачем не доведено здійснення правомірного вибору при визначені заходу реагування для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, то Міністерством юстиції України, при прийнятті рішення про анулювання позивачу доступу до реєстру, не дотримано положень Закону № 2073-IX.
Відповідно до абз. 3 п. 9 Порядку забезпечення доступу осіб, уповноважених на здійснення реєстраційних дій, до Єдиних і Державних реєстрів, інформаційно-комунікаційних систем, у тому числі інформаційних (автоматизованих), створення та забезпечення функціонування яких віднесено законодавством до компетенції Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15.12.2015 № 2586/5, у разі скасування судом рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу про тимчасове блокування чи анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань доступ до реєстрів надається не пізніше наступного робочого дня після отримання адміністратором реєстрів відповідного судового рішення, що набрало законної сили.
Таким чином, для відновлення порушених прав позивача, необхідно визнати протиправними та скасувати п.3, п.5 наказу Міністерства юстиції України від 16.09.2025 №2526/5 «Про задоволення скарги» в частині анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухому майно державному реєстратору Кам'яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог державного реєстратора Калашнік О.Ю.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3028 грн (1211,20 грн+1816,80 грн) підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 .
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 20 жовтня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу державного реєстратора центру надання адміністративних послуг Кам'яномостівської сільської ради Калашнік Олесі Юріївни - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року - скасувати з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог державного реєстратора центру надання адміністративних послуг Кам'яномостівської сільської ради Калашнік Олесі Юріївни.
Визнати протиправним та скасувати пункт 3 та пункт 5 наказу Міністерства юстиції України від 16.09.2025 №2526/5 «Про задоволення скарги» в частині анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухому майно державному реєстратору Кам'яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області ОСОБА_1 .
Стягнути з Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622) на користь державного реєстратора центру надання адміністративних послуг Кам'яномостівської сільської ради ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий в розмірі 3028 грн (три тисячі двадцять вісім гривень).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 11.02.2026 року.
Головуючий: Н.В. Вербицька
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: К.В. Кравченко