П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/297/26
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Дегтярьової С.В.,
суддів - Крусяна А.В., Яковлєва О.В.,
розглянув в порядку письмового провадження у місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі №400/297/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південноукраїнського міського суду Миколаївської області, треті особи - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
10.01.2026 року ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною триваючої бездіяльності Південноукраїнського міського суду Миколаївської області у вигляді нездійснення повторного автоматизованого розподілу цивільної справи №486/1501/23 після звільнення судді та зобов'язання вчинити відповідні дії.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі №400/297/26 з мотивів того, що дії (бездіяльність) суду щодо розподілу справи та визначення складу суду є процесуальними діями в межах конкретної справи пов'язані із здійсненням правосуддя та не можуть бути предметом окремого адміністративного позову.
Позивач, не погоджуючись з ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року, звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.
Обґрунтування апеляційної скарги
ОСОБА_1 вказала, що в провадженні Південноукраїнського міського суду Миколаївської області перебуває цивільна справа №486/1501/23 за її позовом. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 вересня 2023 року був визначений головуючий у справі - суддя Савіна О.І. Провадження відкрите 13 жовтня 2023 року.
Тривалий час справа не розглядалася у зв'язку з відстороненням з 25 червня 2025 року судді ОСОБА_2 від здійснення правосуддя та подальшим його звільненням рішенням ВРП від 02 жовтня 2025 року. Повторний автоматизований розподіл справи не здійснений до дня подання апеляційної скарги, незважаючи на наявність процесуальних підстав для такого розподілу.
Позивач заявляє, що предметом даного спору є організаційна бездіяльність Південноукраїнського міського суду щодо забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, що полягає у нездійсненні повторного автоматизованого розподілу справи №486/1501/23.
На думку апелянта, до моменту визначення складу суду правосуддя у справі не здійснюється, а отже спірні правовідносини не перебувають в процесуальній площині та не можуть бути кваліфіковані як процедурні дії суду. Дані обставини свідчать про організаційну бездіяльність поза межами здійснення правосуддя, оскільки тривала відсутність визначеного судді у справі №486/1501/23 унеможливлює розгляд справи у розумний строк та позбавляє позивача доступу до правосуддя.
ОСОБА_1 вказує, що автоматизований розподіл судової справи та визначення складу суду для її розгляду не є процедурним питанням, що вирішується судом у процесі здійснення правосуддя, а є передумовою початку такого здійснення. До моменту визначення судді у справі відсутній склад суду, а отже відсутній і суб'єкт, уповноважений постановляти будь-які ухвали чи інші судові рішення у розумінні ст. 258 ЦПК України, які моли би оскаржуватись в апеляційному та касаційному порядку.
З огляду на викладене, апелянт просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі №400/297/26 про відмову у відкритті провадження і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Крім того, стягнути з Південноукраїнського міського суду Миколаївської області (ЄДРПОУ 24059914) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язаних з розглядом справи у загальному розмірі 20665,60 грн, які складаються із судового збору у розмірі 665,60 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.
Рух справи
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2026 року апеляційна скарга залишена без руху та наданий десятиденний строк для усунення недоліків шляхом направлення на адресу П'ятого апеляційного адміністративного суду доказів доплати судового збору у розмірі 1996,80 грн.
20 січня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.
22 січня 2026 року відкрите апеляційне провадження, встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.
02 лютого 2026 року справа з Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
04 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшов.
Колегія суддів перевірила матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, та дійшла висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року скасуванню, з наступних підстав.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частинами першою та другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За ч.1 ст.4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційною (автоматизованою) системою у порядку, визначеному процесуальним законом.
Відповідно до ч.1 ст.33 ЦПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
Згідно ч.7 ст.33 ЦПК України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
Згідно із висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 травня 2018 року в справі №521/18287/15-ц, обов'язок працівників апарату відповідного суду зареєструвати та розподілити подану позовну заяву в АСДС належить до владних управлінських функцій суду, адже цей обов'язок спрямований на виконання повноважень, закріплених процесуальним законом і Положенням про АСДС.
Позиція суду апеляційної інстанції
Колегія суддів вважає, що обставини відсторонення судді від здійснення правосуддя та подальшого його звільнення були безумовною підставою для застосування ч.7 ст.33 ЦПК України шляхом повторного автоматизованого розподілу цивільної справи №486/1501/23 за позовом ОСОБА_1 , що перебуває в провадженні Південноукраїнського міського суду Миколаївської області, за відповідним розпорядженням керівника апарату суду, чого зроблено не було.
При цьому, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що така бездіяльність повинна бути перевірена на предмет наявності ознак протиправності шляхом оскарження до суду вищої інстанції в порядку, визначеному процесуальним законодавством.
Не заперечуючи позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 24.04.2012 року по справі № 21-989во10 відносно того, що процесуальні рішення, дії чи бездіяльність осіб, які їх вчиняють, перевіряються за нормами того процесу, в межах якого вони вчиняються, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на те, що здійснення правосуддя в провадженні цивільної справи №486/1501/23 припинене через звільнення судді, що унеможливлює подальший розгляд справи та здійснення процесуальних дій і ухвалення процесуальних рішень.
Сама ж дія з повторного автоматизованого розподілу справи з огляду на звільнення судді, що був визначений у встановленому порядку, вчиняється працівниками суду, що не мають статусу судді, а тому процесуальні ознаки таким діям не притаманні через те, що вони передують здійсненню правосуддя.
Тривала невизначеність складу суду через нездійснення повторного автоматизованого розподілу справи перешкоджає позивачеві в доступі до правосуддя, конституційній гарантії та атрибуту правової держави, тож припинення такої невизначеності може реалізовуватись, в тому числі, і у спосіб судового захисту.
Більш того, оскарження бездіяльності щодо невчинення дій з повторного автоматизованого розподілу справи не є втручанням у здійснення правосуддя, оскільки не стосується законності чи обґрунтованості процесуальних рішень судді у конкретній справі. Організаційно-управлінські дії суб'єкта владних повноважень з такого перерозподілу є реалізацією визначеної посадової компетенції відповідних працівників апарату суду, що не мають статусу судді, а тому бездіяльність у цих правовідносинах може бути оскаржена в порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі обмежився загальним формулюванням оскарження процесуальних рішень не надавши правової оцінки ознакам бездіяльності про яку заявив позивач у своєму позові, не звернув уваги на те, що право особи вимагати повторного розподілу справи є невід'ємною складовою права на доступ до суду, а спір між сторонами виник з приводу його реалізації, що потягло безпідставну та необґрунтовану відмову у відкритті провадження.
З вказаних підстав суд апеляційної інстанції не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, оскільки спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому ухвала від 13 січня 2026 року підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до Миколаївського окружного адміністративного суду.
За правилами ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Крім того, в апеляційній скарзі позивач просила стягнути судові витрати пов'язані з розглядом справи, які складаються з судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн.
Згідно норм ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Так, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Колегія суддів наголошує, що суд, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, та вирішуючи її по суті, має детально визначити чи підтверджуються вони документально та чи є такі витрати співмірними зі складністю справи та здійсненими стороною діями під час розгляду спору.
До апеляційної скарги позивачем долучено додатки: копію ордеру на надання правничої допомоги ВЕ №1181316 від 14 січня 2026 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №469, копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02 січня 2026 року, копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України ІІ №1100630, копію акту №Б/ІІ приймання-передачі наданої правничої допомоги (до Договору про надання правничої допомоги №Б/ІІ від 02 січня 2026 року) від 14 січня 2026 року. Документальні докази оплати вартості послуг до матеріалів апеляційної скарги апелянт не надав.
Згідно акту приймання-передачі надання правничої допомоги сторони засвідчили виконання робіт на загальну суму 20000,00 грн. Такими роботами стали правовий аналіз оскаржуваної ухвали, моніторинг стану відкриття апеляційного провадження, консультування з приводу правової стратегії подолання перешкоди у доступі до правосуддя, підготовка та складення апеляційної скарги на ухвалу та аналіз законодавства для викладення правових аргументів в апеляційній скарзі.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Колегія суддів бере до уваги той факт, що перелік робіт, який наведено в акті №Б/ІІ приймання-передачі наданої правничої допомоги від 14 січня 2026 року є фактично підготовкою апеляційної скарги, а тому, беручи до уваги складність справи (розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження), обсяг виконаних робіт, а також те, що під час апеляційного провадження нові докази не подавались, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення загальної суми заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 20000 грн до 5000 грн, яка відповідає встановленим процесуальним законом критеріям, є розумною, співмірною, а витрати реальними.
Керуючись статтями 2, 5, 139, 242-244, 250, 308, 311, 312, 321, 322, 325 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі №400/297/26 - скасувати.
Справу №400/297/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південноукраїнського міського суду Миколаївської області, треті особи - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, направити для продовження розгляду до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Південноукраїнського міського суду Миколаївської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Повний текст судового рішення складений 12.02.2026.
Суддя-доповідач С.В. Дегтярьова
Судді А.В. Крусян О.В. Яковлєв