12 лютого 2026 року справа №360/1554/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 р. у справі №360/1554/25 (головуючий І інстанції О.М. Качанок) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та призначення пенсії ОСОБА_1 з 19.10.2024 та поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії на його банківський рахунок.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії, призначеної з 29.04.2025.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, призначеної з 29.04.2025.
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що при опрацюванні пенсійної справи до підземного стажу було зараховано періоди роботи за «Ст.14, П/П, підземні, сп.1 р.1 п-р.1 п.а-в» з 01.01.1999 по 30.09.2014, з 01.05.2015 по 06.09.2016, за «Ст.14, пост.202, підземні, сп.1, р.1, п-р.1, п.а-в» з 07.09.2016 по 28.02.2017 на підставі відомостей по спеціальному стажу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В той же час за періоди з 01.01.2011 по 31.08.2011, з 01.10.2011 по 28.02.2017 в спецстажі РЗО відсутні відомості про проведення атестації робочих місць, в лютому 2017 відсутня сплата страхових внесків.
Вказані обставини вимагають додаткового уточнення для визначення пільгового стажу позивача.
Таким чином виплату пенсії по ЕПС ОСОБА_1 було призупинено через невірне обчислення пільгового стажу та відсутності довідки внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є пенсіонером та перебуває на обліку як отримувач пенсії у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Позивач звернувся через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії від 29.04.2025.
Відповідач підтверджує, що за принципом екстериторіальності заява позивача від 29.04.2025 була відпрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві, та за результатом її розгляду вказаними пенсійними органами прийнято рішення від 12.05.2025 № 057150013921 про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з 29.04.2025.
Факт призначення позивачу пенсії з 29.04.2025 також підтверджується вищезгаданим рішенням від 12.05.2025 № 057150013921, яке міститься в матеріалах справи.
Не є спірним у даній справі, оскільки вказується як позивачем у позові, так і визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву, що виплату призначеної пенсії відповідачем фактично не розпочато.
Відповідачем було надіслано лист від 16.05.2025 № 0500-0305-9/49342 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому, серед іншого, вказано, що пенсію за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 призначено з 29.04.2025 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при страховому стажі 24 роки 03 місяці, з них підземний стаж складає 17 років 05 місяців 28 днів. При опрацюванні пенсійної справи до підземного стажу зараховано періоди роботи за «Ст.14, П/П, підземні, сп.1 р.1 п-р.1 п.а-в» з 01.01.1999 по 30.09.2014, з 01.05.2015 по 06.09.2016, за «Ст.14, пост.202, підземні, сп.1, р.1, п-р.1, п.а-в» з 07.09.2016 по 28.02.2017 на підставі відомостей по спеціальному стажу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - РЗО). За періоди з 01.01.2011 по 31.08.2011, з 01.10.2011 по 28.02.2017 в спецстажі РЗО відсутні відомості про проведення атестації робочих місць, в лютому 2017 року відсутня сплата страхових внесків. Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вважає за можливе зарахувати до пільгового стажу періоди на підставі даних по спеціальному стажу з урахуванням інформації про результати проведення атестації робочих місць та сплати внесків, наявних в РЗО. З урахуванням вищезазначеного, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просило переглянути пільговий стаж ОСОБА_1 , висловити позицію та письмово повідомити Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області засобами електронного документообігу. Також просило прискорити опрацювання, оскільки на теперішній час пенсійну справу ОСОБА_1 заблоковано тимчасовою причиною «до з'ясування».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29.05.2025 № 1400-0303-9/45552 повідомлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області, що в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування наявна інформація про спеціальний трудовий стаж на підприємствах, зокрема, з ЄДРПОУ - 26263062, 38047574, 38542659 за періоди протягом січня 2011 року - лютого 2017 року (із зазначенням фактично відпрацьованих днів в пільгових умовах). В розділі «код підстави для обліку спецстажу» одночасно за кожен місяць зазначено два види коду: ЗПЗ014А1 або ЗПЗ014А2 та ЗПЗ013А1: ЗПЗ014А1 - працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за Списком робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов'язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 31 березня 1994 року № 202; ЗПЗ014А2 - працівники провідних професій: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, які безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників, - за Списком робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня; ЗПЗ013А1 - працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461, і за результатами атестації робочих місць.
За записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.01.1995 заявник працював, зокрема, з 08.01.1998 по 29.12.2011, з 30.12.2011 по 06.09.2016 гірником підземним очисного забою, з 07.09.2016 по 20.03.2017 гірником підземним, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058-ІV, при цьому, атестація робочих місць не вимагається.
Крім того, згідно із реєстром застрахованих осіб у вересні 2011 року зазначено дані про атестацію робочого місця - від 30.05.2007 наказ № 814а. В записах трудової книжки НОМЕР_1 від 19.01.1995 зазначено накази про результати атестації робочих місць працівників на посаді гірника підземного - від 30.12.2011 № 10, від 30.05.2012 № 677, від 03.04.2013 № 13. Тобто, наявні документи про проведення атестації робочих місць за умовами праці, як передбачено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-ІV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1. На підставі вищезазначеного, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області вважає, що правомірно обчислено страховий стаж в особливо шкідливих та особливо важких умовах за Списком № 1 за 2011-2017 роки за даними реєстру застрахованих осіб про спеціальний трудовий стаж. Погодилося на виключення із пільгового стажу лютого 2017 року, оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків.
Також листом Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 18.06.2025 повідомлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області, що оскільки за періоди протягом січня 2011 року - лютого 2017 року (із зазначенням фактично в розділі «код підстави для обліку спецстажу» одночасно за кожен місяць зазначено два виду коду: ЗПЗ014А1 або ЗПЗ014А2 та ЗПЗ013А1, право зарахування пільгового стажу відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначається відповідно до трудової книжки, а не згідно сплати внесків, тому Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не погоджується із позицією, яка зазначена у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Позивач також звертався через вебпортал Пенсійного фонду України із зверненням щодо не виплати йому пенсії.
У відповідь на звернення позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 27.05.2025 № 14951-13978/С-02/8-0500/25 повідомило, що 29.04.2025 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивачу призначено пенсію за віком з 29.04.2025 при страховому стажі 24 роки 03 місяці, з них підземний стаж - 17 років 05 місяців 28 днів. Заява позивача була відпрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, що передбачено пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846. Технологія опрацювання заяв за принципом екстериторіальності не дозволяє стороні, яка не приймала рішення (в даному випадку - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області) відкоригувати будь-які дані з відповідним винесенням нового рішення.
З матеріалів справи встановлено, що окреме рішення про припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 29.04.2025 відповідачем не приймалося.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №№ 68385/10, 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03, 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
З указаного вбачається, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи відповідач не приймав жодних рішень про припинення позивачу виплати пенсії.
Посилання відповідача на неправильне обчислення пільгового стажу та відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи як на підставу припинення виплати пенсії є неприйнятним, оскільки суперечать ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 49 Закону № 1058-IV (в редакції, чинної у спірний період) не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії, як неправильне обчислення пільгового стажу та відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи.
Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві (органи, які прийняли відповідне рішення про призначення позивачу пенсії) у відповідних листах висловили в цілому незгоду з доводами відповідача, що викладені в листі від 16.05.2025 № 0500-0305-9/49342 та вказано на правомірність призначення та обчислення пенсії позивачу.
Однак, відповідач продовжує не виплачувати пенсію позивачу за відсутності будь-яких законних на те підстав.
Отже, судом встановлено, що відповідачем порушено вимоги частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та наявності підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV.
За наслідками судового розгляду, місцевий суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 р. у справі №360/1554/25 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 р. у справі №360/1554/25 - залишити без змін.
Постанова у повному обсязі складена 12 лютого 2026 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко