про відмову у забезпеченні позову
11 лютого 2026 року м. РівнеСправа №460/1636/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Н.О. Дорошенко, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває справа №460/1636/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить суд:
визнати протиправним рішення командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , яке відображено в листі/відповіді від 10.12.2025 №1/11183, яким відмовлено у задоволенні рапорта військовослужбовця ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби;
зобов'язати відповідача прийняти рішення (наказ) про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у відповідності до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
10.02.2025 позивач подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просить суд заборонити відповідачу (в особі посадових та/або службових осіб) вчиняти будь-які дії щодо направлення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у даній адміністративній справі. Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову матиме для нього суттєві правові наслідки - переведення позивача до іншої військової частини, що унеможливить реалізацію права на звільнення з військової служби, а також виконання рішення суду.
Заява про забезпечення позову розглянута судом в порядку ст. 154 КАС України без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
З аналізу вказаної норми слідує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
З матеріалів справи встановлено, що солдат ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
19.11.2025 солдат ОСОБА_1 подав рапорт на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. “г» п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за своєю сестрою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю I групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Відповідачем в задоволенні рапорту було відмовлено. Вважаючи відсутніми підстави для відмови у звільненні з військової служби, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказує, що до моменту ухвалення рішення суду у цій судовій справі відповідач наділений повноваженнями здійснити переміщення/переведення позивача до іншої військової частини, що, на думку позивача, унеможливить реалізацію його права на звільнення з військової служби.
Суд зауважує, що забезпечення позову - це надання заявнику (позивачу) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 в справі № 826/14951/18).
Відтак, у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків оскаржуваного рішення (дій чи бездіяльності) відповідача і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 та від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18.
Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії (п. 2).
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд зауважує, що позивач жодним чином не обґрунтував свої доводи та не підтвердив належними й допустимими доказами існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або що їх захист та відновлення стане неможливим у майбутньому.
Як встановлено судом, за змістом позовних вимог позивач оспорює правомірність рішення Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі рапорту від 19.11.2025.
При цьому в заяві про забезпечення позову просить заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини.
Суд звертає увагу на те, що дії відповідача, про заборону яких просить позивач в заяві про забезпечення позову, не є предметом спору у цій судовій справі, не пов'язані безпосередньо з предметом судового спору причинно-наслідковим зв'язком, вірогідність їх настання в майбутньому є припущенням позивача.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Більше того, заявник не навів достатніх аргументів існування ризиків настання для нього негативних наслідків в результаті невжиття судом запропонованих заходів забезпечення позову.
Разом з тим, вжиття таких заходів забезпечення позову несе ризики втручання судом в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, що суперечить принципам та завданню адміністративного судочинства. Отже суд вважає, що запропонований захід забезпечення позову не є адекватним позовним вимогам. Відтак, такий захід неспроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Також суд вважає необхідним зазначити, що оцінка правомірності оскарженого рішення відповідача буде надана судом під час судового розгляду справи по суті.
З огляду на недоведеність позивачем існування обставин очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі у сфері публічно-правових відносин, а також неспівмірність запропонованих заявником заходів з предметом судового спору, суд вважає відсутніми визначені законом підстави для забезпечення позову у спосіб, зазначений позивачем.
Враховуючи наведене вище, в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-151, 154, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №460/1636/26.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення (підписання суддею).
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повну ухвалу суду складено 11 лютого 2026 року.
Суддя Н.О. Дорошенко