Справа № 420/1514/26
про повернення позовної заяви
12 лютого 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Лебедєва Г.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати:
- наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.09.2025 № 1263 «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправки до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_2 ;
- наказ командира військової частини НОМЕР_3 від 18.09.2025 № 312 щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпо НОМЕР_2 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати наказ про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період і виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 призваного ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_2 .
Ухвалою суду від 26.01.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду: належним чином засвідчених копій всіх сторінок військового квитка серії НОМЕР_4 ; доказів сплати сплату судового збору у розмірі 1330,90 грн; заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій..
09.02.2026 року до суду від представника позивача надійшла про усунення недоліків до якої долучено квитанцію про сплату судового збору, копію військового квитка та заяву про поновлення строку звернення до суду.
В заяві про поновлення строку звернення, представник позивача просить суд поновити пропущений строк подання позову до адміністративного суду. В обґрунтування заяви зазначено, що У період з 14.09.2025 по 30.09.2025 ОСОБА_1 перебував у різних ІНФОРМАЦІЯ_5 та військових частинах без будь-яких засобів зв'язку (телефони були відібрані одразу при примусовій доставці в РТЦК та СС) фактично будучи повністю ізольованим від суспільства, а тому об'єктивно не мав можливості до 30.09.2025 звертатись з відповідними запитами чи заявами щодо оскарження вчинених відносно нього протиправних дій. Лише в вечері 29.09.2025 позивача було направлено на лікування у військовий госпіталь міста Дніпро, тоді ж в вечері 29.09.2025 ОСОБА_1 було видано його особистий мобільний телефон та військовий квиток, якого до цього часу він не отримував. До моменту направлення позивача в госпіталь, та у зв'язку з чим йому було видано військовий квиток, останній не знав та не бачив будь-яких відміток у військовому квитку.
Вважаючи призов на військову службу і відправлення до військової частини НОМЕР_1 незаконним ОСОБА_1 , 06.10.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою від 06.10.2025 щодо вжиття ним заходів, пов'язаних з відновленням порушеного його суб'єктивного права. Відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_5 на зазначену вище заяву позивач не отримував.
12.11.2025 поштовою кореспонденцією адвокатом в інтересах позивача ІНФОРМАЦІЯ_5 було направлено адвокатський запит від 11.11.2025 № 11-11/04 з цього ж приводу. Відповіді на адвокатський запит адвокат не отримував, адвокатський запит відповідачем залишено без розгляду.
01.12.2025 у зв'язку з ненаданням на адвокатські запити запитуваних документів, адвокатом в інтересах позивача було подано ІНФОРМАЦІЯ_6 скаргу від 01.12.2025 № 01-12/04 на начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 та адвокатський запит 01.12.2025 № 01 -12/03, в якому була викладена пропозиція: «Надати адвокату належним чином засвідчені копії рішення (інших документів) ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо призову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_2 ) на військову службу під час мобілізації, на особливий період».
Лише 23.12.2025 о 18:22 годині від ІНФОРМАЦІЯ_7 на електронну адресу (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_8 ) представника позивача надійшов лист від 15.12.2025 № М/24197, зі змісту якого випливає, що призов позивача на військову службу, на думку ІНФОРМАЦІЯ_5 , є правомірним, що і послужило для позивача підставою вважати, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не визнає того факту, що позивача було призвано на військову службу протиправно, що є підставою для оскарження прийнятого ІНФОРМАЦІЯ_5 рішення в судовому порядку.
Таким чином, ОСОБА_1 з жодним з документів, що стосувалися його мобілізації, ознайомлений не був до отримання адвокатом (не заявником, заявник до цього часу жодного документу не отримував) відповіді на скаргу та адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_9 23.12.2025, таким чином, позивач був позбавлений можливості своєчасно сформулювати та подати позов.
Крім того, сам позивач, який звертався з відповідною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_5 , до цих пір жодного документу так і не отримував.
Оскільки рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у вигляді витягу з наказу № 1263 від 17.09.2025 стало доступним для ознайомлення лише 23.12.2025, після отримання відповіді на скаргу та адвокатський запит, то перебіг процесуального строку на оскарження наказу № 1263, на думку представника позивача, починається з 24.12.2025, наступного дня, який слідує за днем ознайомлення з оскаржуваним наказом - днем, коли відповідач з офіційного документа дізнався про порушення його суб'єктивного права.
З огляду на викладене, представник позивача уважає, що неотримання позивачем від відповідача відповіді на заяву від 06.10.2025 є обставиною, яка унеможливила формулювання та подання позову в установлений законом строк. Зазначена вище обставина виникла об'єктивно, незалежно від волі позивача, який у зв'язку з цим і пропустив строк звернення до адміністративного суду, але відповідно до волі відповідача. Зазначена вище обставина виникла протягом строку, який пропущено, тобто, якщо незаконний призов позивача на військову службу відбувся 17.09.2025, то оскарження його мало відбутися до 17.10.2025. Позивач звернувся до відповідача 06.10.2025. Якби відповідач не ухилився від розгляду заяви, то у позивача була можливість звернутися до суду у встановлений законом строк. Зазначена вище обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Також представник позивача вказує, що перебування на військовій службі є поважною причиною пропуску строку на звернення до адміністративного суду.
Розглянувши вказану заяву, суд зазначає наступне.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.
Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місячного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Суд звертає увагу на те, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч. 5 ст. 122 КАС України встановлено спеціальний строк звернення до суду у відносинах публічної служби, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункт 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, військова служба є різновидом служби публічної.
Таким чином, відповідно до чинного нормативно-правового регулювання на момент звернення до суду з даним позовом, у спорах, пов'язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби, встановлюється місячний строк.
Позивач оскаржує наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.09.2025 № 1263 «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині його призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправки до військової частини НОМЕР_1 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 18.09.2025 № 312 щодо його зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2017 № 206, районні (міські) військові комісаріати (далі - Р(М)ВК) видають військові квитки під час призову або прийняття громадян на військову службу, зарахування в запас, зарахування до військового навчального закладу, звільнення у запас або зняття з військового обліку за станом здоров'я, поновлення військового квитка у разі його втрати або пошкодження.
Позивачем до суду надано копію військового квитка серії НОМЕР_4 , в якому в пункті « 17. Проходження військової служби.» міститься запис про його зарахування до списків військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу від 18.09.2025 року № 312.
Таким чином, з моменту видачі позивачу військового квитка, останній був обізнаний призов на військову службу під час мобілізації.
Також у військовому квитку позивача в пункті « 7. Військову присягу прийняв» міститься запис « 23.09.2025 у в/ч НОМЕР_1 ».
Суддя зауважує, що будучи мобілізованим та зарахованим до списків військової частини, прийнявши військову присягу, позивач не міг не усвідомлювати факту свого перебування на військовій службі та правових наслідків виданих наказів про його призов та про зарахування до списків військової частини.
Однак до суду позивач звернувся 16.01.2025 року (дата направлення позову засобами поштового зв'язку), тобто поза межами місячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд звертає увагу на таке.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Подібні висновки викладені і Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року у справі №420/1782/23, де вказано, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Надаючи оцінку доводам заяви представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд зауважує, що в такому не зазначено жодних обставин, які унеможливлювали або істотно перешкоджали ОСОБА_1 (його представнику) безпосередньо після призову на військову службу звернутися до суду з вказаним позовом.
Твердження представника позивача про те, що позивач не був ознайомлений з оскаржуваними наказами належним чином і станом на день звернення до суду з цим позовом копії оскаржуваних наказів не були надані позивачу, суд оцінює критично, адже такі обставини не змінюють момент, з якого позивач був обізнаний про вчинення протиправного, на його думку, призову на військову службу, тобто знав про оскаржувані у цьому позові рішення.
Стосовно посилань на те, що представником позивача подавалися адвокатські запити до ІНФОРМАЦІЯ_5 з метою отримання оскаржуваного наказу, який фактично було отримано ним 23.12.2025 року, то вказані обставини самі по собі не змінюють момент, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, та не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду.
Щодо посилання представника позивача на те, що неотримання позивачем від відповідача відповіді на заяву від 06.10.2025 є обставиною, яка унеможливила формулювання та подання позову в установлений законом строк, суддя не приймає до уваги, оскільки вказана обставина не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, адже не позбавляли фізично та фактично подати позов до суду у межах встановлених законом строків, а навпаки свідчить про можливість позивачем реалізовувати свої права на захист порушених, на його думку, прав.
Щодо доводів представника позивача про перебування позивача на військовій службі, суддя зауважує, що саме по собі проходження військової служби не є поважною причиною для поновлення строку звернення до суду, оскільки доказів того, що протягом усього періоду служби позивач перебував в зоні проведення бойових дій, у зв'язку з чим не міг реалізувати своє право на звернення до суду, матеріали позову не містять.
Крім того, як убачається з ордера на надання правової допомоги від 06.10.2025 року № 1170902, позивачем було укладено договір про надання правової допомоги 05.10.2025 року.
Вказане, на думку суду, свідчить про те, що обставини перебування позивача на військовій службі, за наявності у нього представника, з яким укладено договір про надання правової допомоги, не позбавляли ОСОБА_1 (його представника) можливості звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк.
До того ж, саме по собі перебування ОСОБА_1 на військовій службі не позбавило його (через представника) можливості подати цей позов до суду у січня 2026 року.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) вказала, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
Так, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку повинна була дізнатися слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Беручи до уваги наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд зауважує, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Суд вважає, що представником позивачем не наведено переконливих та доказово підтверджених причин, які б стали на заваді своєчасного звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, а тому підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, суд приходить до висновку, що наявні правові підстави для повернення позовної заяви позивачеві.
На підставі наведеного та керуючись статтями 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя, -
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Суддя Г. В. Лебедєва