Справа № 420/3495/25
11 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 20.10.2020 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 № 159;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 20.10.2020 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 № 159;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 по день ухвалення рішення у справі щодо невиплати індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 2751,65 грн у місяць за період з 01.03.2018 до 20.10.2020 включно;
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 по день ухвалення рішення у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 29.10.2009 до 20.10.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на різних посадах. З 2015 року військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому (грошовому) забезпеченні при військовій частині НОМЕР_1 . На підставі постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі № 420/6670/24 Військовою частиною 11.01.2025 виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 20.10.2020 (у загальному розмірі 87076,41 грн). Разом з тим, вказані суми мали бути виплачені позивачу до його звільнення (виключення зі списків особового складу). Відповідач виплатив вказані суми 01.01.2025.
Стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачає відповідальність роботодавця у разі невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у визначені строки.
Позивач має право на виплату йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Оскільки відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованому розмірі 2751,65 грн у місяць (за період з 01.03.2018 до 20.10.2020), що загалом складає 87 076,41 грн, покладення на Військову частину обов'язку виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексацІЇ-різниці буде законним та обгрунтованим.
Бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач вважає протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 07.02.2025 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
20.02.2025 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає.
Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України та постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» не поширюються.
Компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст. 117 КЗпП України.
Позивач проходив військову службу у Командуванні ВМС ЗСУ, у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 не перебував, а тому командир військової частини НОМЕР_1 , в розумінні статті 117 КЗпП не був по відношенню до позивача власником або уповноваженим органом (роботодавцем). Перебування ІНФОРМАЦІЯ_1 на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 не дає жодних підстав вважати останню по відношенню до особового складу Командування ВМС ЗСУ - роботодавцем в розумінні КЗпП.
З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 17.12.2025 зобов'язано ОСОБА_1 надати до суду відомості щодо виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.20218 до 20.10.2020 (у загальному розмірі 87076,41 грн) на виконання рішення суду у справі № 420/6670/24, повторно витребувати у Військової частини НОМЕР_1 відомості та відповідні докази щодо дати та сум остаточного розрахунку з позивачем, зарахування вказаних сум на картковий рахунок позивача, відомості щодо виплати/невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.10.2020.
Ухвалою суду від 17.12.2025 запропоновано ОСОБА_1 протягом п'яти днів з дня вручення (отримання) копії даної ухвали висловити свою думку щодо залучення до участі у справі Військової частини НОМЕР_2 як другого відповідача, подавши відповідне клопотання про залучення такої особи як відповідача, або висловити заперечення чи навести інші доводи з даного процесуального питання.
Ухвалою суду від 08.01.2026 залучено до участі у справі в якості другого відповідача Військову частину НОМЕР_2 (далі - відповідач 2).
03.02.2026 Військовою частиною НОМЕР_2 подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач 2 позов не визнає.
Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що сторонами у справі № 420/6670/24 були
виключно позивач та військова частина НОМЕР_1 .
Рішенням суду по вказаній справі було зобов'язано нарахувати та виплатити індексацію-різницю саме військову частину НОМЕР_1 .
Відповідно до підтвердних документів виплату індексації-різниці на виконання рішення суду по справі № 420/6670/24 позивачу здійснювала військова частина НОМЕР_1 у зв'язку з чим та з урахуванням статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» саме військова частини НОМЕР_1 мала виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу одночасно з виконанням рішенням суду по вказаній справі ще 11.01.2025.
Враховуючи викладене, військова частина НОМЕР_2 не є належним відповідачем у цій справі, оскільки жодних розрахунків з позивачем по справі № 420/6670/24 не проводила.
Військовою частиною НОМЕР_1 за період з 21.10.2020 по 31.01.2024 вже проведено виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Задоволення судом вимог позивача про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок за період з 21.10.2020 по 31.01.2024 призведе до подвійного нарахування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що суперечить статті 117 КЗпП України.
З огляду на викладене відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позову.
Враховуючи, що учасниками справи подані необхідні для розгляду справи заяви по суті спору та докази, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення.
Рішення ухвалюється судом в межах строку розгляду справи з урахуванням строку перебування судді у щорічній основній відпустці та на лікарняному, а також з урахуванням періодів тривалої відсутності електроенергії в будівлі суду внаслідок ракетних обстрілів збройними угрупуваннями російської федерації та тривалості повітряних тривог, оголошених в м. Одесі.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка знаходиться на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , та наказом від 20.10.2020 № 201 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі № 420/6670/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року змінено, викладено абзац третій його резолютивної частини в наступній редакції:
«Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 2751,65 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 13.09.2020 року включно у загальному розмірі 87076,41 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078».
В частині позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. до 28.02.2018р. рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року - скасовано.
Прийнято у цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. до 28.02.2018р. відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21 лютого 2011 року №159.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року - залишено без змін.
27.12.2024 та 11.01.2025 на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі № 420/6670/24 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 85770,27 грн (платіжна інструкція № 1908 від 25.12.2024 на суму 83563,09 грн, платіжна інструкція № 1926 від 27.12.2024 на суму 943,27 грн, платіжна інструкція № 13 від 10.01.2025 на суму 1263,91 грн).
Вважаючи бездіяльність відповідача 1 щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 20.10.2020 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 № 159 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 20.10.2020 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 № 159, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III Далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону України №2050-ІІІ).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, дія якого поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст. 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Згідно з вимогами статті 3 3акону України №2050-III та пунктів 1, 2, 4 Порядку №159 компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов'язана з реальною виплатою чи нарахуванням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Зі змісту статті 1 Закону України №2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У пункті 4 Порядку №159 вказано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19 та від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Військовою частиною НОМЕР_1 повністю виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.10.2020 лише 11.01.2025, у зв'язку із чим порушено строки її виплати.
Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно ненараховано та невиплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.10.2020.
Таким чином, суд визнає протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 20.10.2020 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 № 159.
Таким чином, судом встановлена протиправність бездіяльності відповідача 1, наслідком цього є зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії.
Для ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 20.10.2020 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 № 159.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 по день ухвалення рішення у справі щодо невиплати індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 2751,65 грн у місяць за період з 01.03.2018 до 20.10.2020 включно та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 по день ухвалення рішення у справі, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом №2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що Військовою частиною НОМЕР_1 не було виплачено індексацію грошового забезпечення з 01.03.2018 до 20.10.2020.
Як встановлено судом, наказом від 20.10.2020 № 201 позивача з 20.10.2020 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Позивача було виключено зі списків особового складу частини 20.10.2020. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № 420/6670/24 проведено лише 11.01.2025 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Оскільки позивач виключений зі списків особового складу частини 20.10.2020, тому початковою датою буде наступний день після виключення позивача зі списків частини, тобто 21.10.2020.
Оскільки повний розрахунок з позивачем проведений 11.01.2025, тому кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде 10.01.2025 - день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому було виплачене грошове забезпечення.
Таким чином, позивач виключений зі списків частини 20.10.2020, а виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 20.10.2020 відповідачем здійснена лише 11.01.2025, відповідно, час затримки розрахунку при звільненні буде період з 21.10.2020 (наступний день після виключення позивача зі списків частини) по 10.01.2025 включно (день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому було виплачена індексація грошового забезпечення) .
Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 21.10.2020 по 10.01.2025 є протиправною.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 по день ухвалення рішення у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.
Наказом від 20.10.2020 № 201 позивача з 20.10.2020 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 21.10.2020, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 10.01.2025, виплативши на виконання рішення суду індексацію грошового забезпечення у сумі 87076,41 грн.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2025 № 2/205 за останні два місяці до звільнення позивачу нараховано грошове забезпечення за серпень-вересень 2020 року у сумі 59781,58 грн (29870,79 грн + 29870,79 грн). Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 980,03 грн (59781,58 грн грн/61 календарний день).
Затримка розрахунку при звільненні становить 1543 календарні дні (період з 21.10.2020 по 10.01.2025).
З 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22.
Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 21.10.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 10.01.2025 - ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 11.01.2025, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 по 18.01.2023.
При вирішенні позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 21.10.2020 по 18.07.2022, суд враховує наступне.
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 980,03 грн (59781,58 грн грн/61 календарний день).
Затримка розрахунку при звільненні становить 636 календарні дні (період з 21.10.2020 по 18.07.2022).
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 20.10.2020 № 201 та довідки військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2025 № 2/92 загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 622417,66 грн, а саме: 19284,39 грн - грошове забезпечення за жовтень 2020 року (з 01.10.2020 до 20.10.2020); 55373,92 грн - грошова компенсація невикористаної додаткової відпустки учасникам бойових дій (2017-2020 роки); 1480,00 грн - матеріальна допомога за 2020 рік; 415303,00 грн - одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби; 45206,08 грн - грошова компенсація вартості за неотримане речове майно; 85770,27 грн - індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 20.10.2020.
При цьому, індексація грошового забезпечення (яка і не була своєчасно виплачена позивачу) відносно загальної суми виплат становить 13,78 % (85770,27 грн/622417,66 грн x 100%).
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 21.10.2020 по 18.07.2022 з врахуванням істотності частки становить 85890,61 грн (980,03 грн х 636 календарні дні х 13,78 %).
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 10.01.2025 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарні дні (з 19.07.2022 по 18.01.2023).
Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 180325,52 грн (980,03 грн х 184 календарні дні).
Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та після, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 266216,13 грн, в тому числі за період з 21.10.2020 по 18.07.2022 в розмірі 85890,61 грн та з 19.07.2022 по 18.01.2023 у розмірі 180325,52 грн.
Довід Військової частини НОМЕР_1 про те, що він не є належним відповідачем, є необгрунтованим з огляду на таке.
Так, дійсно позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка знаходиться на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
На виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі № 420/6670/24 нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 2751,65 грн в місяць за період з 01.03.2018 року по 13.09.2020 року включно у загальному розмірі 87076,41 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078» здійснювала Військова частина НОМЕР_1 , тому саме Військова частина НОМЕР_1 порушила строки виплати індексації грошового забезпечення.
Довід Військової частини НОМЕР_2 про те, що стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні призведе до подвійного нарахування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні не заслуховує на увагу, що оскільки виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі № 420/6671/24 слугувала несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.
Натомість предметом позову у даній справі є визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 по день ухвалення рішення у справі щодо невиплати індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 2751,65 грн у місяць за період з 01.03.2018 до 20.10.2020 включно.
Таким чином, доводи відповідачів висновку суду не спростовують.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 20.10.2020 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 № 159.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 20.10.2020 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 № 159.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 по 10.01.2025.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 по 10.01.2025 у сумі 266216 (двісті шістдесят шість тисяч двісті шістнадцять) грн 13 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний