справа №380/24738/25
з питань забезпечення позову
11 лютого 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові заяву позивача про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо постановки на військовий облік;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо незаконного утримування та вилучення телефону
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо організації та проведення ВЛК;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 надати всі матеріали та висновки ВЛК;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо видачі військового квитка;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо внесення змін до реєстрів;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_8 відновити первинний військово-обліковий статус позивача.
Ухвалою судді від 08.01.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
09.02.2026 року від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом:
1) зупиненням дії індивідуального акта а саме: зупинити дію військово-облікового документа (військового квитка) серія НОМЕР_1 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_8 до набрання законної сили рішенням суду у справі №380/24738/25;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії: заборонити ІНФОРМАЦІЯ_9 , його посадовим особам, а також іншим органам військового управління до вирішення справи по суті:
- вносити будь-які відомості до військово-облікових документів позивача;
- вносити, змінювати або використовувати відомості щодо позивача в інформаційних системах та реєстрах військового обліку (у тому числі «Оберіг», «Резерв+»), якщо такі відомості формуються або базуються на військовому квитку серії НОМЕР_1 від 10.04.2025 року.
В обґрунтування заяви посилається на те, що у позивача існує два військово-облікових документи (військових квитка), зокрема: перший - серії НОМЕР_2 від 13.04.2011 року, виданий ІНФОРМАЦІЯ_10 , та другий - серії АГ 508638 від 10.04.2025 року, виданий ІНФОРМАЦІЯ_8 . Вказав, що записи у військових квитках відрізняються, у зв'язку із чим ним подана заява до ДБР-поліції, однак на даний момент у позивача відсутня інформація про відкриття кримінального провадження. Крім того, зазначив, що фактично не проходив ВЛК, що може бути порушенням закону про мобілізацію, та незаконно утримувався у відділі ТЦК та СП. 05.02.2026 року позивач подав до суду клопотання про призначення судово-почеркознавчої та судово-медичної експертиз. З огляду на викладене, вказав, що якщо його мобілізують (на підставі оскаржуваного квитка), він не зможе брати участь у судових засіданнях та експертизі, та захист його прав стане неможливим, оскільки він вже буде проходити військову службу. Підробка підпису в офіційному документі є ознакою його нікчемності, що згідно з КАС України є прямою підставою для забезпечення. На даний час позивач має законні підстави для отримання/продовження відстрочки від призову. Проте, процедура оформлення відстрочки вимагає подання військово-облікового документа. Використання позивачем оскаржуваного військового квитка, у якому, як стверджує позивач, міститься підроблений підпис, створює для нього правову дилему, адже використання цього документа може бути кваліфіковано як використання підробленого документа (ст.358 КК України). Неподання документа унеможливлює реалізацію права на відстрочку. Таким чином, без зупинення дії цього документа та визнання його правового статусу сумнівним на час розгляду справи, позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на соціальний захист та відстрочку у законний спосіб. Вказане, на думку позивача, обґрунтовує необхідність забезпечення позову.
Постановляючи ухвалу, суд враховує наступне.
За правилами ч.1 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб
Вимоги щодо змісту і форми заяви про забезпечення позову встановлено ст.152 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до ч.1 якої така заява, серед іншого, повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Вживаючи заходи забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен навести підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Таким чином, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні.
Як видно з матеріалів справи, предметом спору є дії районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо: постановки на позивача на військовий облік, незаконного його утримування та вилучення телефону, організації та проведення ВЛК, видачі військового квитка та внесення змін до реєстрів.
За визначенням, наведеним у п.19 ч.1 ст.4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Водночас, згідно з п.1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №559, військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа», а також громадянам України, звільненим з військової служби в СБУ, розвідувальних органах у відставку, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби та не досягли граничного віку перебування в запасі (у разі, коли раніше військово-обліковий документ не видавався).
За правилами абз.4 п.2 цього ж Порядку, особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави дійти висновку, що військовий квиток є документом, що підтверджує статус (належність до виконання військового обов'язку). Разом з тим, він не є індивідуальним актом у розумінні ст.4 КАС України, дія якого вичерпується виконанням.
Крім того, будь-яких конкретних фактів порушення прав та інтересів позивача, очевидність заподіяння шкоди таким інтересам прийняттям оскаржуваним військовим квитком у заяві про забезпечення позову не наведено, оскільки йдеться лише про ймовірність та припущення можливого настання таких порушень без посилання на конкретні факти.
При цьому, слід зауважити, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17.09.2025 у справі №300/3663/25 та від 08.01.2026 року у справі №440/5802/25.
Враховуючи специфіку проходження військової служби, процедуру оформлення призову на військову службу під час, на особливий період, суд вважає, що невжиття заходів забезпечення позову не призведе до можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на громадян, які підлягають мобілізації. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Щодо аргументів позивача про неможливість участі у судових засіданнях та призначених експертизах у разі його мобілізації, суд зазначає, що статус військовослужбовця не позбавляє особу права на судовий захист. Чинне процесуальне законодавство передбачає механізми участі сторін у судовому розгляді, у тому числі шляхом використання відеоконференцзв'язку, а також можливість відкладення розгляду справи чи зупинення провадження у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України, що виконують бойові завдання.
Стосовно тверджень про підробку підпису у військовому квитку, то такі наразі є нічим іншим, як припущенням позивача. Більше того, такі обставини підлягають з'ясуванню саме в ході розгляду адміністративної справи з урахуванням усіх належних та допустимих доказів, які учасники справи нададуть суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 року у справі №800/521/17 зазначила, що забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови до набрання законної сили судовим рішенням у справі фактично було б ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Крім того, запропоновані заходи забезпечення позову у вигляді заборони вносити чи змінювати відомості в реєстрах «Оберіг» та «Резерв+» за своєю суттю є втручанням у дискреційні повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Таким чином, оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд приходить висновку, що наведені в заяві обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову зводяться до аналізу правомірності дій відповідачів, що є предметом позовних вимог, та до суб'єктивного побоювання позивача негативних наслідків, водночас не містять належних доказів існування очевидних ознак протиправності дій ТЦК та СП на цій стадії або доказів того, що невжиття таких заходів зробить виконання рішення суду неможливим.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому, суд роз'яснює, що заявник не позбавлений можливості ініціювати питання перед судом про доцільність забезпечення його позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі встановлення відповідних підстав для цього.
У відповідності до Закону України «Про судовий збір», підстави для повернення судового збору відсутні.
Керуючись ст.ст.150-154, 243, 248, 250, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Ланкевич А.З.