про відмову в забезпеченні позову
11 лютого 2026 року м. Київ 320/5477/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивача про забезпечення позову в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
третя особа
ІНФОРМАЦІЯ_2
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо формування та внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» відомостей про розшук ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 та про порушення ним правил військового обліку;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» відомості про перебування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 у розшуку;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів « ІНФОРМАЦІЯ_5 » щодо ОСОБА_1 , відобразивши актуальні дані про його виключення з військового обліку на підставі рішення ВЛК від 09.08.2022 року за станом здоров'я.
Також позивачем до суду було подано заяву про забезпечення позову.
Так, позивач просить суд вжити заходи щодо забезпечення адміністративного позову шляхом:
- зупинення дії звернення ІНФОРМАЦІЯ_6 до органів Національної поліції про розшук та доставлення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 до набрання рішенням суду у цій справі законної сили;
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_7 вчиняти дії щодо повторного внесення відомостей про розшук ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру «Оберіг» до моменту вирішення даного спору по суті.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що він не є суб'єктом військового обліку, а ініціювання його розшуку за порушення правил такого обліку є актом очевидного свавілля та порушенням статті 19 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами частин першої, другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема й шляхом зупинення дії індивідуального акта.
Однак передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень частини другої статті 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною другою статті 150 КАС України.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 78022699).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Із 24.02.2022 відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану.
Суд зауважує, що безумовно, рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення, дії чи бездіяльність можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
З матеріалів справи не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду цієї справи.
При цьому, суд звертає увагу, що заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви та докази, з яких можливо встановити порушення прав, свобод та інтересів позивача, а також, що захист прав, свобод та інтересів заявника буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім того, суд зазначає, що правомірність та оцінка оскаржуваних дій відповідача підлягає з'ясуванню під час розгляду справи по суті про оскарження такого рішення та буде надана судом за результатами розгляду справи.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
На момент розгляду заяви позивача у суду відсутні правові підстави для встановлення очевидних ознак протиправності рішення відповідача.
Таким чином, під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Згідно з частиною 5 статті 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відповідно до частини 8 ст. 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Керуючись статтями 150-157, 243, 248, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову, - відмовити.
Копію ухвали надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Жук Р.В.