11 лютого 2026 року № 320/58684/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Діска А.Б., розглянувши в приміщенні суду в місті Києві матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при обчисленні позивачеві у період з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначенні розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити позивачеві за період з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022;
3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при обчисленні позивачеві у період з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначенні розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити позивачу за період з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023;
5. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невключені до складу грошового забезпечення, з якого Позивачеві обчисленої грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
6. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 доплатити Позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
7. Визнати бездіяльність військової частини - НОМЕР_1 щодо невиплати Позивачеві компенсації за неотримане речове майно протиправною.
8. Зобов'язати військову частину - НОМЕР_1 нарахувати та виплатити Позивачеві компенсацію за неотримане речове майно.
9. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті Позивачеві одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення 2023 й 2024 роки служби відповідно до абзаців першого, другого частини другої статті 15 Закону №2011-XII.
10. Зобов'язати військову НОМЕР_1 частину Позивачеві одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2023 й 2024 роки служби відповідно до абзаців першого, другого частини другої статті 15 Закону №2011-XII.
Ухвалою суду від 15.12.2025 позовну заяву було залишено без руху та встановлено 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На адресу суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій зазначає що Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) та ухвалила Рішення № 1-р/2025. Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України. При цьому, позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду подано не було. В заяві про усунення недоліків представник позивача не порушує питання про поновлення строку та не просить суд поновити пропущений строк.
Розглянувши заяву позивача про усунення недоліків, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Втім положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022 (далі Закон України №2352-ІХ), назву та частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції.
Так частиною 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України № 2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 21 січня 2026 року у справі №200/8730/24.
Суд зазначає, що позивача було звільнено з військової служби 22.07.2025. При цьому, з позовною заявою представник позивача звернувся до суду за допомогою системи "Електронний суд" 20.11.2025.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху, судом зазначалось, що підставою звернення позивача до суду з даним позовом є його не згода з правильністю нарахування та виплати відповідачем грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 25.02.2022 по 20.05.2023, здійснення перерахунку грошової компенсації позивачу за невикористані дні оплачуваних відпусток, нарахування та виплатою компенсації за неотримане речове майно та виплата одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2023 й 2024 роки служби.
Щодо вимог про нарахування та виплату відповідачем грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 25.02.2022 по 20.05.2023, суд зазначає, що з огляду на нормативно-правове регулювання спірних відносин, заявлений позивачем спірний період (25.02.2022 по 20.05.2023) умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19.07.2022) та після цього.
Період з 25.02.2022 до 19.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте, період з 19.07.2022 по 20.05.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як вже зазначалось судом, Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
З огляду на вказане та враховуючи, що позивач звернувся до суду 20.11.2025 з позовними вимогами, які охоплюють період з 19.07.2022 по 20.05.2023 позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду.
Крім того, позивачем пропущений строк звернення і з іншими позовними вимогами, зокрема, щодо здійснення перерахунку грошової компенсації позивачу за невикористані дні оплачуваних відпусток, нарахування та виплатою компенсації за неотримане речове майно та виплата одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2023 й 2024 роки служби.
Наведена позиція суду узгоджується із практикою Верховного суду, зокрема ухвалою від 07.12.2023 по справі № 990/242/23, а також з висновками, викладеними у рішенні від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, а також у постанові Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху було надано позивачу 10 - денний строк для надання до суду клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду.
Разом з тим, позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду не було подано.
В заяві про усунення недоліків позовної заяви представник позивача не порушує питання про поновлення строку та не просить суд поновити пропущений строк.
Відповідно до статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі клопотання особи, в якому наведено поважність причин пропуску такого строку та наданих нею доказів, яким може бути надано відповідну правову оцінку судом.
Згідно з ч. 3 ст. 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач.
Так, Європейський суд з прав людини в п. 35 рішення від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") зазначив, що передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Зазначене кореспондується із приписами п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, відповідно до якого позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки позовна заява з позовними вимогами про перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 та з іншими позовними вимогами, зокрема, щодо здійснення перерахунку грошової компенсації позивачу за невикористані дні оплачуваних відпусток, нарахування та виплатою компенсації за неотримане речове майно та виплата одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2023 й 2024 роки служби подана з пропуском строку звернення до суду, клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами позивач не надав, тому застосовуючи зазначені вище правові висновки Верховного Суду, слід дійти висновку про наявність правових підстав, передбачених частиною другою статті 123 КАС України, для повернення позовної заяви позивачеві в зазначеній частині позовних вимог.
Разом з тим, ч. 8 ст. 169 КАС України передбачено, що повернення позовної заяви в зазначеній частині позовних вимог не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Повернути позивачу позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, здійснення перерахунку грошової компенсації позивачу за невикористані дні оплачуваних відпусток за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, а також щодо нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2023 й 2024 роки.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання тексту ухвали.
Суддя Діска А.Б.