10 лютого 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 674/735/25
Провадження № 22-ц/820/103/26
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 2 жовтня 2025 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
АТ «Сенс Банк» зазначило, що 28 липня 2021 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк), яке у подальшому змінило свою назву на АТ «Сенс Банк», і ОСОБА_1 в рамках договору про банківське обслуговування фізичних осіб укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. За умовами цього договору банк встановив ОСОБА_1 кредитну лінію у розмірі 112 000 грн (максимальна сума кредиту - 200 000 грн) під 35,99% річних, а відповідачка зобов'язалася повернути кредит і сплатити проценти щомісячними платежами. ОСОБА_1 не виконала зобов'язання за договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 285 817 грн 59 коп., яка складається з 195 961 грн 66 коп. простроченого тіла кредиту та 89 855 грн 93 коп. відсотків за користування кредитом.
За таких обставин АТ «Сенс Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 285 817 грн 59 коп. заборгованості за кредитним договором, 3 429 грн 81 коп. витрат зі сплати судового збору та 23 036 грн 68 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 2 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №631740685НРLS від 28 липня 2021 року у розмірі 136 087 грн 82 коп.
В решті позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 632 грн 93 коп. і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.
Суд керувався тим, що ОСОБА_1 не виконала зобов'язання за кредитним договором, а тому з неї на користь АТ «Сенс Банк» слід стягнути заборгованість за цим договором у межах строку кредитування (12 місяців), а також понесені банком витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог і витрати на професійну правничу допомогу відповідно до засад співмірності цих витрат.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості в сумі 149 729 грн 77 коп. та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно з умовами кредитного договору строк кредитування був визначений сторонами до закінчення строку дії всіх карток, які видані відповідачці згідно з цим договором, і закінчення строку дії всіх рахунків, які відкриті відповідачці згідно з цим договором. На ім'я ОСОБА_1 випущена міжнародна платіжна карта MasterCard Debit World строком дії 5 років з моменту випуску, внаслідок чого банк правомірно нарахував їй проценти за кредитом станом на 13 грудня 2024 року. Суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про неправильність заявленого позивачем розміру процентів.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_1 не подала відзив на апеляційну скаргу.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
28 липня 2021 року АТ «Альфа-Банк», яке у подальшому змінило свою назву на АТ «Сенс Банк», і ОСОБА_1 уклали в електронній формі договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» шляхом підписання відповідачкою оферти на укладення угоди про обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії №631740685 і підписання АТ «Альфа-Банк» акцепту пропозиції на укладення цієї угоди.
За умовами вказаного договору банк надав ОСОБА_1 споживчий кредит у виді кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії у межах ліміту в розмірі 112 000 грн (максимальна сума кредиту - 200 000 грн) під 35,99% річних строком на 12 місяців з можливістю пролонгації.
При цьому АТ «Альфа-Банк» відкрило ОСОБА_1 поточний рахунок і випустило платіжну карту MasterCard Debit World.
ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит і сплатити проценти щомісячними платежами (до 30-го числа кожного місяця, обов'язковий платіж - 5% від суми заборгованості, але не менше 50 грн).
З лютого 2022 року ОСОБА_1 не виконує зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 28 липня 2022 року банк нарахував заборгованість у розмірі 136 087 грн 82 коп.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, норми якої в силу частини другої статті 1054 ЦК України поширюються на кредитні відносини, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Із положень частини першої статті 526 ЦК України слідує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як передбачено частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
При укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Зібрані докази вказують на те, що 28 липня 2021 року сторони уклали в електронній формі кредитний договір, згідно з яким банк надав відповідачці кредит у виді відновлювальної кредитної лінії з лімітом 112 000 грн строком під 35,99% річних строком на 12 місяців з можливістю пролонгації дії кредитної лінії на новий строк за умови дотримання клієнтом умов договору.
ОСОБА_1 не виконала зобов'язання за кредитним договором з повернення кредиту та сплати процентів, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» вказаної заборгованості.
При цьому, встановивши відсутність пролонгації кредитного договору, суд першої інстанції правомірно визначив розмір заборгованості за кредитним договором у межах річного строку кредитування в розмірі 136 087 грн 82 коп.
Посилання банку на те, що строк кредитування був визначений сторонами до закінчення строку дії всіх карток, які видані відповідачці згідно з цим договором, і закінчення строку дії всіх рахунків, які відкриті відповідачці згідно з цим договором, не відповідають фактичним обставинам справи.
Публічна пропозиція АТ «Альфа Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб, яка містить такі умови, не підписана ОСОБА_1 , а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови кредитного договору розуміла відповідачка, ознайомилася та погодилася з ними, підписуючи оферту на укладення кредитного договору. Відтак до спірних правовідносин не можуть бути застосовані ці правила кредитування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду в від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17).
Суд першої інстанції з'ясував усі обставини справи, а його висновки відповідають цим обставинам. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права є безпідставними.
3.Висновки суду апеляційної інстанції
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
ухвалив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення, а рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 2 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 лютого 2026 року.
Судді: О.І. Ярмолюк
Л.М. Грох
Т.О. Янчук
Головуючий у першій інстанції - Сосна О.М.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 27