Дата документу 04.02.2026 Справа № 335/7222/21
Єдиний унікальний № 335/7222/21 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А.В.
Провадження № 22-ц/807/192/26-2 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
04 лютого 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Полякова О.З.,
Онищенка Е.А
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчої Катерини Ігорівни у виконавчому провадженні № 76759436, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчої К.І. у виконавчому провадженні № 76759436, яка полягає у незабезпеченні належного виконання рішення суду під час онлайн-зустрічі 01.11.2025 (невжитті заходів примусового виконання та контролю за його виконанням).
В обґрунтування скарги зазначав, що на виконанні у Приморському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 76759436 з примусового виконання виконавчого листа № 335/7222/21, виданого 18.11.2024 Орджонікідзевським (нова назва - Вознесенівським) районним судом міста Запоріжжя про встановлення порядку участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 , 2018 року народження.
Згідно з рішенням суду, зустрічі батька з дитиною мають відбуватися кожного вівторка з 17:00 год. до 19:00 год. та щосуботи з 15:00 год. до 19:00 год. у присутності матері дитини ОСОБА_2 та психолога. Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10.07.2025 у справі № 335/7222/21 змінено спосіб і порядок виконання рішення суду та боржника зобов'язано забезпечувати дистанційне спілкування стягувача з малолітньою дитиною (відеозв'язок) у визначені судом дні та години. Таким чином, з липня 2025 року зустрічі проводяться у форматі відеодзвінків, але зі збереженням умов щодо присутності матері дитини та участі психолога для забезпечення інтересів дитини. Разом із тим, з 10.07.2025 і дотепер боржником не забезпечено участі психолога. Постанову про зміну/доповнення реєстраційних даних в АСВП на підставі ухвали від 10.07.2025 державний виконавець виніс лише 23.09.2025, що свідчить про безпідставну затримку та порушення принципу своєчасності. Попри неодноразові скарги відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (до начальника відділу та до Міністерства юстиції України) лише 13.10.2025 державним виконавцем винесено постанову про залучення психолога, а 22.10.2025 - постанову про залучення представника органу опіки та піклування. Втім, їх реальне виконання не забезпечено, психолог і представник органу опіки фактично не брали участі під час зустрічей, що одночасно свідчить про системне ігнорування боржником своїх обов'язків і відсутність належного контролю та примусових заходів з боку державного виконавця.
01.11.2025 відбулась спроба он-лайн зустрічі стягувача з дитиною, яка знов була зірвана та засвідчила неналежне виконання обов'язків як боржником, так і державним виконавцем, оскільки був відсутній психолог, державний виконавець не був присутнім, не контролював процес, не зафіксував порушення та не відреагував на них, чим допустив порушення вимог ст.ст. 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження».
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати вищезазначену бездіяльність державного виконавця незаконною (протиправною), зобов'язати державного виконавця у найкоротший строк, але не пізніше трьох робочих днів з дня доставлення копії ухвали до офіційної електронної адреси (електронного кабінету) органу ДВС у ЄСІТС, що підтверджується відміткою/карткою руху документа та (або) повідомленням суду про доставлення, невідкладно скласти акт про невиконання боржником судового рішення за результатами он-лайн зустрічі 01.11.2025, на підставі цього акта винести постанову про накладення штрафу на боржника ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», у разі кожного подальшого невиконання - накладати подвоєнний штраф згідно з ч. 4 ст. 64-1 та ст. 75 цього Закону із вчиненням усіх передбачених дій, надати суду і стягувачу докази виконання: копії акта(ів), постанов(и), доказів їх вручення сторонам та (за наявності) повідомлення до органу досудового розслідування. Зазначити, що подання апеляційної скарги не зупиняє виконання ухвали, ухвала підлягає негайному виконанню, а докази виконання, передбачені п. 2, подаються до суду та стягувачу у встановлені строки.
Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчої Катерини Ігорівни у виконавчому провадженні № 76759436 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчої Катерини Ігорівни у виконавчому провадженні № 76759436, яка мала місце під час побачення ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 у формі он-лайн зустрічі 01 листопада 2025 року та полягала у не здійсненні перевірки виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням Орджонікідзевського (наразі Вознесенівського) районного суду міста Запоріжжя від 18 листопада 2024 року у справі № 335/7222/21 та ухвалою цього ж суду від 10 липня 2025 року про зміну способу і порядку виконання рішення.
Зобов'язано головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчу Катерину Ігорівну на підставі наданого ОСОБА_1 відеозапису побачення ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 у формі он-лайн зустрічі 01 листопада 2025 року здійснити перевірку виконання рішення боржником ОСОБА_2 та за наявності відповідних підстав вжити заходів примусового виконання рішення, визначених ч. 3 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, представник Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадча К.І. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що жодних доказів того, що під час сеансів боржник умисно блокував або унеможливлював спілкування, стягувач не подає.
Вважає, що скарга стягувача зводиться до претензій щодо технічних аспектів (кут камери, спосіб підключення, рівень модернування дзвінка тощо). Закон та виконавчий документ не містять вимоги про конкретний спосіб зйомки, розташування камери чи будь-які інші технічні параметри. Вказані технічні недоліки не можуть свідчити як доказ перешкоджання. Вони не утворюють складу порушення, передбаченого ч. 3 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
Зауважує, що побачення з дитиною яке відбулося 01.11.2025 р. не підтверджує умисне невиконання рішення боржником, дитина відмовилась від спілкування зі стягувачем, про що заявила на камеру, і позивач не заперечував цього та не наполягав на спілкуванні, врахувавши її бажання. Боржник вийшла на зв'язок у визначений виконавчим документом час, участь дитини була забезпечена, відсутність психолога наразі вирішується, вказані технічні недоліки не доводять відмови виконувати рішення боржником.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно зобов'язав державного виконавця здійснити перевірку та фактично скласти акт щодо побачення, яке вже відбулося 01.11.2025, незважаючи на те, що виконавець у цей час та у цьому місці не був присутній.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» перевірка виконання боржником рішення про побачення з дитиною здійснюється у час та місці побачення, визначених рішенням суду. Закон не передбачає можливості проведення такої перевірки заднім числом або на підставі відеозаписів, наданих однією зі сторін. Отже, складання державним виконавцем акта про невиконання рішення суду щодо події, на якій він не був присутній фізично у визначений законом час, є юридично неможливим та прямо суперечить вимогам ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, перевірка виконання рішення суду у спосіб, визначений ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», не була проведена з об'єктивних причин, оскільки питання щодо обов'язкової участі психолога під час побачень із дитиною залишається неврегульованим. А частина 1 статті 64-1 чітко зазначає, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Тобто, у присутності психолога. В даній справі також враховується її складність у зв'язку з небажанням дитини спілкуватися з батьком і присутність Відділу забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації ОМР.
Зазначає, що в матеріалах виконавчого провадження містяться акти перевірок виконання рішення, в кожній призначеній зустрічі та в тих відеозаписах, на які посилається стягував, боржник забезпечила виконання рішення суду, оскільки не чинила перешкод у спілкуванні батька з дитиною, при цьому надавала дитину для онлайн зустрічі щоразу при здійсненні дзвінка батьком. Однак дитина за власним бажанням відмовлялася від спілкуватися з батьком. Відмова спілкуватися з батьком була за власної волі дитини (а не волі боржниці), і є обставиною, що ускладнює виконання рішення, і є поважною в розумінні ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», адже боржниця не могла насильно заставити доньку спілкуватися з батьком та вплинути на рішення доньки.
Покладення на державного виконавця обов'язку скласти акт про подію, що фактично не була ним засвідчена, є таким, що не ґрунтується на законі, суперечить логіці та змісту виконавчого провадження та створює ризик формування неправдивих офіційних документів. Тому, на думку скаржника, ухвала суду в цій частині підлягає скасуванню як незаконна та така, що порушує принципи здійснення виконавчих дій.
Виконавчим листом прямо визначено обов'язкову умову проведення побачень з дитиною - присутність психолога. Саме ця умова є невід'ємною частиною способу та порядку виконання рішення суду, а тому її дотримання є обов'язковим як для сторін, так і для державного виконавця. Проведення побачень без участі психолога суперечить змісту виконавчого документа та ставить під сумнів належність і повноту перевірки фактичного виконання рішення. Присутність психолога забезпечує професійну оцінку емоційного стану дитини та її поведінкових реакцій під час контакту зі стягувачем, що є критично важливим для вирішення питання про можливість застосування заходів примусового характеру до боржника. Державний виконавець не має спеціальних знань для оцінки психологічного стану дитини та здійснює лише фіксацію факту проведення побачення та подій, що відбуваються під час нього.
Звертає увагу, що 11.11.2025 року державним виконавцем направлено сторонам пропозицію щодо можливості авансування витрат на залучення психолога. 11.11.2025 року державним виконавцем направлено сторонам лист з проханням надати інформацію щодо запропонованої кандидатури психолога (П.І.Б.), якого можливо залучити до участі у виконавчому провадженні.
За таких умов у виконавця не було юридичної можливості здійснити перевірку, оскільки перевірка за ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» можлива лише в умовах, що відповідають змісту виконавчого документа. Державний виконавець не має повноважень змінювати спосіб чи порядок побачень, самостійно скасовувати або ігнорувати вимогу судового рішення щодо участі психолога. Відсутність передбаченої рішенням суду участі психолога унеможливлювала проведення перевірки у спосіб, визначений законом.
Тому вважає, що бездіяльність виконавця відсутня, оскільки він не міг виконати перевірку за відсутності умов, прямо встановлених виконавчим документом.
Також звертає увагу, що у відповідь на листи № 183802 та № 183794 від 11.11.2025 р. стягувач повідомив, що виявляє повну готовність сприяти належному виконанню виконавчого провадження. З цією метою ним здійснюється активний пошук кваліфікованого дитячого психолога, який погодився б взяти участь у виконавчих діях в умовах конфліктної ситуації та укласти відповідний договір із органом ДВС.
05.12.2025 року від стягувача ОСОБА_1 надійшло клопотання про залучення психолога центру «Kinder Velt» до забезпечення побачень з дитиною у ВП № 76759436 та надана окрема інформація, якою стягувач повідомляє про усне підтвердження готовності центру забезпечити участь психолога та готовність центру після офіційного звернення державною виконавчою службою до центру визначити конкретного психолога та надати його прізвище, ім'я, по батькові й контакти для залучення психолога центру у побаченнях з дитиною кожного вівторка з 17.00 до 18.00 в приміщенні центру «Kinder Velt».
10.12.2025 № 206288 року державний виконавець надіслав запит до центру «Kinder Velt» про надання інформації щодо можливості залучення психолога Благодійного реабілітаційного центру «Kinder Velt» для участі в організації та проведенні виконавчих дій, що стосуються забезпечення контактів батька з дитиною.
З метою належного забезпечення виконання рішення суду та створення безпечних і комфортних умов для ефективного спілкування батька ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_4 , та оскільки забезпечення участі психолога є обов'язковою умовою виконання рішення суду, а на момент призначених заходів відповідне залучення психолога ще не забезпечено, продовження виконавчих дій без участі психолога є неможливим та таким, що не відповідатиме змісту виконавчого документа. У зв'язку з необхідністю отримання відповіді від центру «Kinder Velt» та фактичного залучення психолога до проведення виконавчих дій, виникла потреба у відкладенні виконавчих дій до моменту підтвердження участі психолога.
12.12.2025 року державним виконавцем було винесено постанову про відкладення виконавчих дій до 26.12.2025 року.
15.12.2025 року за вх. № 27762 до Відділу надійшла відповідь Благодійного реабілітаційного центру «Kinder Velt» на запит від 10.12.2025 року, згідно якого було надано інформацію, що зазначений центр спеціалізується на наданні реабілітаційних та соціальних послуг дітям, зокрема у сфері підтримки дітей з особливими потребами та реалізації благодійних програм, а також про те, що у штаті організації відсутні фахівці-психологи, які мають відповідну кваліфікацію та повноваження для участі у виконавчих діях, пов'язаних із забезпеченням порядку спілкування дитини з одним із батьків у межах виконавчих проваджень. Таким чином, Благодійний реабілітаційний центр «Kinder Velt» не має можливості забезпечити участь психолога у зазначених виконавчих діях та надати інформацію щодо відповідного спеціаліста.
17.12.2025 року за вих. № 211962 державним виконавцем направлено запит Департамент охорони здоров'я Одеської міської ради щодо можливості залучення психолога для участі у виконавчих діях у термін протягом 10 днів. Таким чином, у зв'язку з отриманням відповіді Благодійного реабілітаційного центру «Kinder Velt» від 15.12.2025 року (вх. N 27762) строк дії обставин, встановлених у постанови від 12.12.2025 року про відкладення проведення виконавчих дій, закінчився.
18.12.2025 року державним виконавцем було винесено постанову про відкладення виконавчих дій до 31.12.2025 року. Виконавець не відмовляється виконувати рішення - він не має права виконувати його з порушенням встановленого судом способу, зокрема без обов'язкової участі психолога.
Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.
Від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зазначає, що доводи скаржника є такими, що прямо суперечать висновкам Запорізького апеляційного суду, вже викладеним у постанові від 03.12.2025 року в рамках цієї ж справи. Апеляційний суд вже констатував, що рішення суду є чітким (обов'язок залучення психолога покладено на боржника), а виконавець має всю повноту повноважень для контролю за його виконанням без будь-яких додаткових роз'яснень. Посилання виконавця на «неясність» є спробою виправдати власну бездіяльність.
Щодо обов'язку виконавця здійснити перевірку на підставі відеозапису зазначає, що це узгоджується із засадами виконавчого провадження, закріпленими у ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження». Неявка виконавця на виконавчу дію 01.11.2025 р. (яка і стала предметом оскарження бездіяльності) не може звільнити від обов'язку фіксувати порушення.
Стосовно відмови дитини від спілкування вказує, що боржник зобов'язаний був забезпечити участь психолога саме для того, щоб допомогти дитині налагодити контакт. Не забезпечення психолога (порушення) призвело до непідготовленості дитини та її відмови (наслідок). Виконавець ігнорує причину (відсутність фахівця) і виправдовується наслідком.
Зазначає також, що в апеляційній скарзі виконавець використовує його заяву від 25.11.2025 р. (про добровільну згоду авансувати витрати на психолога) як інструмент для перекладання відповідальності з боржника на стягувача. Вважає такі дії виконавця зловживанням процесуальними правами та викривленням фактів.
Крім того, ОСОБА_1 подав додаткові пояснення у справі з клопотанням про долучення доказів, зазначає, що в апеляційній скарзі виконавець виправдовує свою пасивність тим, що очікував від сторін вирішення питання авансування та пошуку психолога, посилаючись на направлені ним листи. На підтвердження того, що ці обставини виникли після вчинення порушення, надає копії відповідних листів: Лист ВДВС № 183794 (про авансування) датований 11.11.2025 року; Лист ВДВС № 183802 (про надання кандидатури) датований 11.11.2025 року. Тобто, виконавець намагається виправдати порушення, вчинене 01.11.2025, документами, які він сам склав лише через 10 днів (11.11.2025). Щодо долучення тексту його заяви від 25.11.2025 року, вказує, що оскільки текст цієї заяви не був доданий до відзиву, додає його до пояснень для дослідження судом. Отже, просить долучити до матеріалів справи та дослідити письмові докази: копію листа ВДВС № 183794 від 11.11.2025 р.; копію листа ВДВС № 183802 від 11.11.2025 р.; копію заяви стягувача від 25.11.2025 р. з доказами надсилання.
Також ОСОБА_1 подав до апеляційного суду два клопотання про долучення доказів на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України, просить:
- визнати поважними причини неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, оскільки вони були сформовані (винесені слідчим) вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення та отримані стягувачем лише 12.01.2026 року; долучити до матеріалів справи та дослідити належним чином засвідчені копії постанов старшого слідчого СВ ВП №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області Задніпряного Р.О. від 16.12.2025 року у кримінальному провадженні № 12025163510000660: 1. постанову про призначення психологічної експертизи дитини; 2. постанову про призначення семантико-текстуальної експертизи; 3. постанову про призначення технічної експертизи; врахувати зазначені докази при вирішенні справи, а саме: при оцінці доводів апеляційної скарги щодо причин невиконання рішення суду та при перевірці законності й обґрунтованості ухвали Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 05.12.2025 року.
- долучити до матеріалів справи та дослідити наступні письмові докази: копія Акта державного виконавця від 15.12.2025 року (системний файл CCI19012026_0001.pdf); копія листа боржника ОСОБА_2 від 03.12.2025 року (системний файл відповідь ОСОБА_5 .pdf); копія листа Приморського ВДВС № 183795 від 11.11.2025 (системний файл Scan-1768998600996-.PDF); копія листа Приморського ВДВС № 183801 від 11.11.2025 (системний файл Scan-1768998650318-.PDF); копія Доручення Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області від 13.01.2026 № 32-90 (системний файл Зіскановане_20260121 (30).pdf); врахувати зазначені докази при перевірці законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явилися.
Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, ОСОБА_1 - у відзиві та поясненнях, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що скарга ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності державного виконавця, яка мала місце під час побачення ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 у формі он-лайн зустрічі 01.11.2025 та полягала у не здійсненні перевірки виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням суду, є обґрунтованою. У задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 щодо зобов'язання державного виконавця винести постанови про накладення штрафу на боржника суд відмовив, оскільки вказані дії є виключною компетенцією державного виконавця за наслідками встановлення у діях боржника фактів умисного невиконання рішення суду, а інша вимога скарги стосується порядку виконання ухвали суду, прийнятої за наслідками розгляду скарги, та врегульована положеннями ст. 453 ЦПК України.
Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2023 у цивільній справі № 335/7222/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення годин спілкування, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини та порядку участі батька у її вихованні первісний позов задоволено частково.
Визначено такий спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 :
- у формі зустрічей кожен вівторок з 17:00 год. до 19:00 год. та щосуботи з 15:00 год. до 19:00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 та психолога, у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку за бажанням дитини;
- безперешкодне спілкування за телефоном та засобами відео зв'язку у будь-який інший час за бажанням дитини.
Визначено такий спосіб участі дідуся ОСОБА_6 та бабусі ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з онукою ОСОБА_4 у формі зустрічей кожен перший і третій четвер місяця з 17:00 год. до 19:00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 .
В іншій частині первісного позову відмовлено.
Зустрічний позов задоволено частково.
Визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 разом із матір'ю ОСОБА_2 , в іншій частині зустрічного позову відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у спілкуванні з донькою скасовано, в частині визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою змінено.
Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з донькою.
Визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 у формі зустрічей кожний вівторок з 17.00 години до 19.00 години та щосуботи з 15.00 години до 19.00 години. Перші 10 (десять) зустрічей батька з дитиною провести у присутності матері дитини ОСОБА_2 , у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 23.07.2024 касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шалько О.А. задоволено.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 07.02.2024 в частині вирішення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з донькою та визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою скасовано, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року в цій частині залишено в силі.
Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10.07.2025 заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про зміну способу і порядку виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2023 у цивільній справі № 335/7222/21 задоволено частково. Змінено спосіб і порядок виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2023 у цивільній справі № 335/7222/21 шляхом забезпечення ОСОБА_2 у визначені вказаним рішенням дні та години зустрічей ОСОБА_1 і ОСОБА_3 спілкування з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за телефоном та засобами відеозв'язку (в онлайн режимі). У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_3 відмовлено.
Судом правильно встановлено, що предметом оскарження у скарзі ОСОБА_1 визначив бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчої К.І. у виконавчому провадженні № 76759436 з примусового виконання вищезазначеного рішення суду, стягувачем в якому є ОСОБА_1 , а боржником ОСОБА_2 , яка полягає у невжитті передбачених законом заходів примусового виконання та контролю за його виконанням під час он-лайн зустрічі заявника ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 , що мала місце 01.11.2025.
З долученого до скарги відеозапису он-лайн зустрічі заявника ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 , що мала місце 01.11.2025, випливає, що у визначений час зустрічі ОСОБА_1 зателефонував в режимі он-лайн боржнику ОСОБА_2 , яка відповіла на дзвінок. Відеокамера фіксувала вікно, дитину ОСОБА_4 , яка підбігла до екрану та повідомила про те, що не бажає спілкуватися з батьком, та відбігла. Далі жодного спілкування не відбувалось. На запитання заявника щодо можливості розвернути камеру в інший бік ніхто не відповів. Після цього дзвінок завершено.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
За приписами частини першої статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України).
Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII є спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
При цьому дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню
Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п. 1 ч. 2 цієї статті, виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Як передбачено п. 1 ч. 3 вказаної статті виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Статтею 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною.
За положеннями ч.ч. 1-4 вказаної статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що накладення штрафу на боржника державним виконавцем шляхом винесення відповідної постанови можливо у разі встановлення державним виконавцем факту невиконання без поважних причин боржником рішення суду, про що складається відповідний акт державного виконавця. Постанова про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі та звернення до органів досудового розслідування здійснюється державним виконавцем у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення суду, про що державний виконавець складає акт. Таким чином, прийняття рішень щодо накладання штрафу та звернення до органів досудового розслідування відноситься до виключної компетенції державного виконавця за наслідками встановлення у діях боржника фактів невиконання без поважних причин рішення суду.
З відзиву державного виконавця та відеозапису, наданого заявником, судом вірно встановлено, що державний виконавець не була присутньою у час та у місці побачення у формі он-лайн зустрічі заявника з дитиною 01.11.2025, що свідчить про не здійснення державним виконавцем перевірки виконання боржником рішення у час та місці побачення, як то передбачено вищезазначеними положеннями ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Акт за наслідками такої перевірки державним виконавцем також не складався. Зазначене доводить вчинення державним виконавцем бездіяльності у цій частині.
За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду, що скарга ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності державного виконавця, яка мала місце під час побачення ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 у формі он-лайн зустрічі 01.11.2025 та полягала у не здійсненні перевірки виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням суду, є обґрунтованою. Отже, суд першої інстанції правильно вважав за необхідне зобов'язати головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчу К.І. на підставі наданого ОСОБА_1 відеозапису побачення з дитиною ОСОБА_4 у формі он-лайн зустрічі 01.11.2025 здійснити перевірку виконання рішення боржником ОСОБА_2 та, за наявності відповідних підстав, вжити заходів примусового виконання рішення, визначених ч. 3 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти скарги ОСОБА_1 , незгоди з судовим рішенням, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи перевірені та їм дана належна оцінка.
Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Як зазначалося вище, ОСОБА_1 просив апеляційний суд долучити до матеріалів справи та дослідити письмові докази: копію листа ВДВС № 183794 від 11.11.2025 р.; копію листа ВДВС № 183802 від 11.11.2025 р.; копію заяви стягувача від 25.11.2025 р. з доказами надсилання; копії постанов старшого слідчого СВ ВП №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області Задніпряного Р.О. від 16.12.2025 року у кримінальному провадженні № 12025163510000660: 1. постанову про призначення психологічної експертизи дитини; 2. постанову про призначення семантико-текстуальної експертизи; 3. постанову про призначення технічної експертизи; копію Акта державного виконавця від 15.12.2025 року (системний файл CCI19012026_0001.pdf); копію Листа боржника ОСОБА_2 від 03.12.2025 року (системний файл відповідь ОСОБА_5 .pdf); копію Листа Приморського ВДВС № 183795 від 11.11.2025 (системний файл Scan-1768998600996-.PDF); копію Листа Приморського ВДВС № 183801 від 11.11.2025 (системний файл Scan-1768998650318-.PDF); копію Доручення Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області від 13.01.2026 № 32-90 (системний файл Зіскановане_20260121 (30).pdf).
Вирішуючи вказане клопотання ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Нормою, яка закріплена в п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено: «Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні…
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів».
Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (відповідний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20)).
Враховуючи, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції постанови старшого слідчого СВ ВП №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області Задніпряного Р.О. від 16.12.2025 року у кримінальному провадженні № 12025163510000660: 1. постанова про призначення психологічної експертизи дитини; 2. постанова про призначення семантико-текстуальної експертизи; 3. постанова про призначення технічної експертизи; Акт державного виконавця від 15.12.2025 року (системний файл CCI19012026_0001.pdf); доручення Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області від 13.01.2026 № 32-90 (системний файл Зіскановане_20260121 (30).pdf) не існували, це виключає можливість прийняття вказаних доказів судом апеляційної інстанції у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання скаржником таких доказів.
Щодо інших доказів колегія суддів зауважує, що суд розглядає скаргу на дії чи рішення виконавця в межах заявлених вимог, дана скарга ОСОБА_1 стосується бездіяльності державного виконавця, яка полягає у невжитті передбачених законом заходів примусового виконання та контролю за його виконанням під час он-лайн зустрічі заявника ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 , що мала місце 01.11.2025, а не загальної поведінки боржника та виконавця.
Отже, клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для скасування цієї ухвали відсутні і апеляційну скаргу на неї, доводи якої не спростовують висновків ухвали, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.
Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 12 лютого 2026 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: О.З. Поляков
Е.А. Онищенко