Дата документу 05.02.2026 Справа № 331/26/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/425/26Головуючий у 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний №331/26/26Доповідач у 2-й інстанції - ОСОБА_2
05 лютого 2026 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
обвинуваченої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Олександрівського районного суду м.Запоріжжя від 16 січня 2026 року про продовження строку тримання під вартою
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Запоріжжя, зареєстрована у АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_2 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України,
Вказаною ухвалою районного суду до 16.03.2026 року включно продовжено строк тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 з одночасним визначенням застави у сумі 232 960 гривень та покладенням обов'язків у разі її внесення.
В апеляційній скарзі захисник просив ухвалу суду скасувати, постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 та обрати більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту. Свої вимоги мотивував тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, необґрунтованим. Клопотання прокурора подано з порушенням встановленого законом строку. Існування передбачених ст.177 КПК ризиків не доведено. Посилання суду мають формальний характер та ґрунтуються виключно на тяжкості інкримінованого злочину. Захисник вказує, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, на її утриманні перебуває неповнолітня дитина. Обвинувачена має позитивну характеристику, раніше не судима, від суду не ухилялася, тривалий час утримується під вартою без доведених ризиків. Справа розглядається по суті, тому вплив на хід процесу обмежений. Недостатність застосування до обвинуваченої більш м'яких запобіжних заходів не обґрунтовано. Визначений ОСОБА_7 розмір застави явно не відповідає її матеріальному стану. Судом не було враховано дані щодо платоспроможності обвинуваченої, а також обставини пошкодження житлового будинку, де вона проживає разом із дитиною.
Прокурор у кримінальному провадженні про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином. Клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участю не надходило. Тому колегія суддів, з огляду на положення ч.4 ст.422-1 КПК вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; з'ясувавши позицію обвинуваченої та захисника, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
В провадженні Олександрівського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні передбаченого ч.2 ст.307 КК кримінального правопорушення.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченій ОСОБА_7 строку тримання під вартою.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченої, виходив з того, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, а також продовжувати вчиняти нові або аналогічні кримінальні правопорушення, тому необхідно продовжити строк тримання під вартою обвинуваченої.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.
Згідно із ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим ст.177 КПК ризикам.
За змістом ст.199 КПК, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд має з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд, крім наявності зазначених у ст.177 КПК ризиків, зобов'язаний оцінити та врахувати й передбачені ст.178 КПК обставини, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, міцність його соціальних зв'язків, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи та дані, які його характеризують.
На переконання колегії суддів, рішення суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 ґрунтується на зазначених вимогах процесуального закону.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності передбачених ст.177 КПК ризиків, суд першої інстанції правильно встановив, що заявлені ризики переховування від суду, а також продовження вчинення нових або аналогічних кримінальних правопорушень об'єктивно існують, і для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_7 .
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, і за його вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна.
Разом із тим, колегією суддів встановлено, що хоча ОСОБА_7 і є особою, яка раніше не судима, проте остання вчинила інкримінований злочин за наявності скерованого 02.01.2025 року до Жовтневого районного суду м.Запоріжжя обвинувального акта за ч.ч.1, 2, 3 ст.307 КК.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що обвинувачена офіційно не працевлаштована, стабільне та законне джерело доходу у неї відсутнє.
Вказані обставини, на переконання судової колегії, у сукупності дають достатні підстави для висновку, що обвинувачена, опинившись на волі, будучи обізнаною про суворість покарання, яке може бути їй призначено у разі визнання її винуватою, та одночасно за відсутності джерел доходу та стримуючих факторів належної процесуальної поведінки, потенційно з великою вірогідністю може переховуватися від суду, а також продовжити вчиняти нові або аналогічні кримінальні правопорушення.
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що в рамках іншого кримінального провадження до обвинуваченої було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави як альтернативного запобіжного заходу. При цьому встановлено, що після внесення застави і звільнення з-під варти ОСОБА_7 вчинила кримінальне правопорушення аналогічної спрямованості.
Наведені відомості, на переконання судової колегії свідчать про нехтування обвинуваченою покладеними на неї процесуальними обов'язками та підвищує вірогідність настання передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК ризику.
З урахуванням конкретних обставин даного кримінального провадження, колегія суддів вважає, що прокурором доведено обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_7 перебувати на волі.
На переконання колегії суддів, застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу не буде достатнім для запобігання зазначених вище ризиків та не зможе забезпечити її належну процесуальну поведінку.
Наведені захисником відомості про наявність в обвинуваченої місця проживання та дитини на утриманні не можуть бути єдиними та беззаперечними підставами для зміни запобіжного заходу. Колегія суддів зауважує, що навіть за наведених обставин ОСОБА_7 офіційного джерела доходу не має.
Перевіряючи доводи щодо надмірного розміру застави, колегія суддів дійшла висновку, що розмір застави достатній для забезпечення виконання обвинуваченою передбачених КПК обов'язків та визначений із урахуванням положень п.2 ч.5 ст.182 КПК на основі всебічно з'ясованих обставин кримінального провадження.
Апеляційний суд, акцентує увагу, що з аналізу змісту ст.182 КПК вбачається, що фінансова спроможність безпосередньо обвинуваченої не є єдиним критерієм для визначення розміру застави. Більш того, положеннями ч.2 вказаної статті КПК передбачено, що застава може бути внесена як обвинуваченим, так і іншою фізичною та юридичною особою (заставодавцем).
Підстав для зміни розміру застави, колегія суддів не вбачає.
Відтак, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду про продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою є законним і обґрунтованим, відповідає характеру і тяжкості інкримінованого діяння та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Між тим, судова колегія зауважує, що сама по собі тяжкість пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення не є самостійною підставою для продовження строку тримання її під вартою, натомість судом першої інстанції враховано усі встановлені у даному провадженні обставини у їх взаємозв'язку, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість продовження строку тримання особи під вартою.
Даних, які би безумовно унеможливлювали подальше утримання ОСОБА_7 під вартою, матеріали провадження не містять.
Отже, колегія суддів, виходячи з наведених в апеляційній скарзі мотивів, не вбачає законних та обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної ухвали чи зміни запобіжного заходу обвинуваченій за наслідками апеляційного розгляду.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою безумовне скасування ухвали суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Олександрівського районного суду м.Запоріжжя від 16 січня 2026 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4