Справа № 348/1097/25
Провадження № 22-ц/4808/276/26
Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В.
Суддя-доповідач Мальцева
10 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Мальцевої Є.Є.
суддів: Максюти І.О., Девляшевського В.А.,
секретар Кузів А.В.,
озглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Служби у справах дітей Надвірнянської міської ради на заочне рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2025 року у справі за позовом Служби у справах дітей Надвірнянської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,,
У травні 2025 року Служба у справах дітей Надвірнянської міської ради звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачка є матір'ю трьох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_6 та ОСОБА_4 є учнями Надвірнянського ліцею №1, навчались на дистанційному та індивідуальній формі здобуття освіти. Проте у зв'язку з розформуванням дистанційних навчальних класів, зазначена форма припинена та утворена очна форма. Відповідачка не звертається з заявами про зарахування дітей на очну форму навчання, діти жодного дня не відвідували школу від початку навчального процесу. До служби у справах дітей протягом навчального 2024-2025 року надійшло 5 письмових повідомлень Надвірнянського ліцею №1 та 3 письмові листи Управління освіти Надвірнянської міської ради щодо сприяння у вирішенні питання впливу на матір здобувачів освіти, які не відвідують навчальні заняття в ліцеї. Працівники служби у справах дітей неодноразово виїжджали в сім'ю ОСОБА_1 , однак жодного разу не вдалось побачити умови проживання та з'ясувати причину невідвідування дітьми навчального закладу. Матір з уповноваженими працівниками не спілкувалася. Від виконання батьківських обов'язків ухиляється, що є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. При ухваленні рішенні про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний одночасно прийняти рішення про стягнення аліментів, оскільки відповідачка не звільняється від обов'язку з утримання дітей
Просить позбавити батьківських прав ОСОБА_1 щодо малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей у розмірі по 3200 гривень щомісячно на кожну дитину.
Заочним рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2025 року у задоволенні позову Органу опіки та піклування - Служби у справах дітей Надвірнянської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів відмовлено.
Попереджено ОСОБА_1 про необхідність змінити своє ставлення до виконання своїх обов'язків щодо забезпечення здобуття її дітьми повної загальної середньої освіти.
Не погодившись з рішенням суду, начальник Служби у справах дітей Надвірнянської міської ради подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2025 рокускасувати та задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що батьки можуть бути позбавлені у разі ухиляння від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Судом першої інстанції не взято до уваги, що позов поданий саме з причин не забезпечення матір'ю здобуття дітьми повної загальної середньої освіти.
Мати дітей не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не створює умов для отримання ними освіти.
У ході розгляду справи встановлено, що відповідач неналежно виконує свої батьківські обов'язки щодо двох малолітніх дітей, що стосується здобуття ними загальної середньої освіти, однак також було встановлено, що діти навчалися дистанційно і на початку навчального року відповідачка зверталася до адміністрації закладу освіти щодо організації дистанційної форми навчання для дітей і на 2024-2025 навчальний рік, однак їй було відмовлено. Судом першої інстанції не взято до уваги саме листи із навчального закладу, де мали 6 навчатись діти, про те, що діти не відвідали навчання в 2024-2025 навчальному році і діти не були переведені на наступний навчальний рік 2025-2026, оскільки не пройшли атестацію попереднього навчального року.
ОСОБА_1 після наданих рекомендацій навчального закладу про надання необхідних документів, зокрема медичної довідки більше не звертались до закладу освіти та не виконала покладені на неї обов'язки, що свідчить про свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками, зокрема забезпечення здобуття її дітьми освіти.
Відповідачка не приводить дітей на планові медичні обстеження до сімейного лікаря; діти не виходять з будинку на вулицю, не гуляють на свіжому повітрі, ніхто з сусідів не бачить дітей. Відповідачка ухиляється від своїх обов'язків збереження їх стану здоровья, що негативно позначається на психологічному стані малолітніх дітей та є загрозою для їхнього життя та здоров'я. Вона ніде не працює, безвідповідальна, належним чином вихованням дітей не займається, проживає за рахунок дитячих виплат та сплати аліментів на дітей.
Оскільки передача дітей на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку піклування, то доцільним є стягнення аліментів з відповідачки на утримання дітей.
Зважаючи на викладене, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник Служби у справах дітей Надвірнянської міської ради Дем'янчук Б.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити подану апеляційну скаргу.
Відповідач ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились у судове засідання, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
З матеріалів справи встановлено, щобатьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (а.с.8).
Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є: ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (а.с.9).
Батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.10).
Директор Надвірнянського ліцею №1 звертався 07.10.2024, 17.10.2024, 19.12.2024, 20.01.2025, 18.02.2025, 21.11.2025 до служби у справах дітей Надвірнянської міської ради з метою вирішення питання щодо впливу на матір здобувачів освіти ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які тривалий час не відвідують освітній заклад (а.с.16-24).
19.12.2024, 18.02.2025, 21.01.2025 управління освіти Надвірнянської міської ради звертались до служби у справах дітей Надвірнянської міської ради щодо вжиття заходів до залучення дітей до навчання в межах їхньої компетенції та з'ясування причин невідвідування дітьми навчального закладу ( а.с.27) .
Відповідно до листа офісу соціальних послуг Надвірнянської міської ради від 06.11.2024 №756/01-09 соціальна робота з ОСОБА_1 не проводилась, оскільки вона не впустила в помешкання фахівців із соціальної роботи, спілкуватися з дітьми забороняє (а.с.25).
Відповідно до листа КП «Надвірнянський НЦПМД» від 19.03.2025 №62 у лікаря-педіатра задекларовані діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Діти за медичною допомогою звертались двічі протягом 2023 року, а також проходили медичні огляди перед початком навчального року. Впродовж 2024 року за медичною допомогою для дітей відповідачка не зверталась, профілактичний огляд перед початком навчання діти не пройшли. На дзвінки медичних працівників їх матір не відповідає (а.с.26).
12.11.2024 служба у справах дітей Надвірнянської міської ради та директор Надвірнянського ліцею №1 звернулись до Надвірнянської окружної прокуратури щодо вжиття заходів впливу щодо відповідачки з метою з'ясування причини невідвідування малолітніми дітьми навчального закладу та обстеження умов проживання сім'ї ОСОБА_1 (а.с.27-28).
15.11.2025 Надвірнянська окружна прокуратура вищевказаний лист з додатками надіслала до Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області для вирішення питання щодо невиконання батьківських обов'язків щодо здобуття освіти дітьми, відповідальність за яке передбачена ст.184 КУпАП(а.с.29).
10.10.2024, 21.01.2025 служба у справах дітей Надвірнянської міської ради зверталась до Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області щодо вжиття заходів з метою з'ясування причини невідвідування малолітніми дітьми навчального закладу (а.с.30,33).
Відповідно до повідомлення Надвірнянського відділу поліції 13.12.2024, 25.11.2024 працівники ювенальної превенції Надвірнянського РВП неодноразово здійснювали виїзд в сім'ю ОСОБА_1 , однак ввійти до будинку неможливо, оскільки вхідні двері помешкання зачинено. Від дачі пояснень відповідач відмовляється, агресивно реагує на запитання(а.с.34-35).
Відповідно до актів обстеження умов проживання від 15.10.2024, 17.01.2025, 17.03.2025, 18.03.2025 за адресою: АДРЕСА_1 обстеження умов проживання дітей та з'ясування причин невідвідування дітьми навчання не проведено, оскільки у житло працівників не впустили(а.с.41-45).
Відповідно до листа Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації від 18.03.2025 №515/05 ОСОБА_1 призначено допомогу на дітей, які виховуються в багатодітних сім'ях(а.с.46).
У висновку комісії з питань захисту прав дитини Надвірнянської міської ради вирішено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 щодо трьох її малолітніх дітей. Зазначений висновок був затверджений рішенням виконавчого комітету від 10.04.2025 №47(а.с.47-49).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказів того, що відповідачка шкодить дітям, суду не надано. У ході розгляду справи встановлено, що відповідач неналежно виконує свої батьківські обов'язки щодо двох малолітніх дітей, що стосується здобуття ними загальної середньої освіти, однак також було встановлено, що діти навчалися дистанційно і на початку навчального року відповідачка зверталася до адміністрації закладу освіти щодо організації дистанційної форми навчання для дітей і на 2024-2025 навчальний рік, однак їй було відмовлено. Батьки дітей не зверталися зі скаргами щодо неналежного догляду за дітьми. Доказів умисного нехтування відповідачкою виконанням батьківських обов'язків щодо ОСОБА_5 не було надано взагалі..
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовною вимогою про позбавлення батьківських прав, Служба у справах дітей Надвірнянської міської радипосилалась на те, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов'язків відносно малолітніх дітей - не забезпечує здобуття освіти ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо необхідності врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Подібний висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №461/7387/16-ц).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що відповідач протягом тривалого часу не займається вихованням дітей, не забезпечує здобуття дітьми повної середньої освіти, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Однак однозначних і переконливих доказів таких обставин суду позивач не надав. Всі письмові докази відображають факт відсутності спілкування з матір'ю дітей щодо організації їх навчання, в той же час відсутні підтвердження обставин, які є підставою для позбавлення батьківських прав.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про відмову у позбавленні відповідача батьківських прав, суд першої інстанції вірно врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Встановлено, що ОСОБА_1 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків, і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів.
У цій справі судом не встановлено обставин, які б однозначно свідчили про те, що ОСОБА_1 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дітей. Та обставина, що на час розгляду справи ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не відвідують навчальний заклад не свідчить безумовно про те, що мати дітей не бажає брати участь у їх утриманні і вихованні, тобто свідомо та умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Апеляційний суд враховує, що розрив сімейних відносин не відповідає інтересам дітей, а негативний вплив відповідачки на дітей беззаперечно не доведений.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено.
Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 Сімейного Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
Однак представник позивача пояснив суду, що на думку Служби у справах дітей ознак таких обставин не встановлено, і фактично, підтвердженням негативного впливу на дітей може слугувати тільки незабезпечення відповідачкою двох старших дітей навчального закладу, при цьому позивач заявляє позов про позбавлення батьківських прав всіх трьох дітей.
Думка дітей з цього питання не з'ясована.
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачем достатньо доведені підстави для задоволення позову, оскільки така позиція спростовується матеріалами справи. Отже, позивачем не обґрунтовано, яким чином позбавлення батьківських прав захистить інтереси дітей, оскільки не встановлено характеру порушення їх прав.
Таким чином, разом з усіма іншими доказами, враховуючи обставини даної справи, колегія суддів встановлює, що підстави для позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_1 відсутні, а судом першої інстанції цілком у відповідності до конкретних обставин справи винесено попередження відповідачці про необхідність зміни ставлення до дітей, що дає можливість органу опіки та піклування за результатами контролю за поведінкою відповідачки знов ініціювати питання про захист прав дітей.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Служби у справах дітей Надвірнянської міської ради залишити без задоволення.
Заочне рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 12 лютого 2026 року.
Судді Є.Є. Мальцева
І.О.Максюта
В.А.Девляшевський