Справа № 346/5843/24
Провадження № 1-кп/346/356/26
12 лютого 2026 р.м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд Івано- Франківської області
у складі головуючого судді ОСОБА_1
за участю: секретаря с/з ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42024092780000143 від 24 квітня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_5 за ст. 407 ч. 5 КК України,
встановив:
В провадженні Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області на розгляді перебуває кримінальне провадження № 42024092780000143 від 24 квітня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_5 за ст. 407 ч. 5 КК України.
В судовому засіданні від прокурора надійшло клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, а тому відповідно до ч. 8 ст.176 КПК України відносно нього може бути застосований виключний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Вказує, що продовжують існувати ризики, які були підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу.
Обвинувачений та його захисник заперечили щодо даного клопотання, просили відмовити у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Вказують на тривале перебування обвинуваченого під вартою протягом одного року і чотирьох місяців, а також на незадовільний стан здоров'я ОСОБА_6 .
Заслухавши учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу слід відмовити з наступних підстав.
Вирішуючи клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.10.2024 обвинуваченому ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та даний запобіжний захід продовжувався судом строком до 16 лютого 2026 року.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Згідно з ч.2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п.3 ст.5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.
Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.
Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді даного клопотання суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 в справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку».
Також у рішенні ЄСПЛ в справі «Клішин проти України» зазначено, що наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 утримується під вартою з 04.10.2024.
За цей час було проведено та завершене досудове розслідування, обвинувальний акт направлено до суду, кримінальне провадження розглянуто та передано на новий розгляд. Під час нового судового розгляду судом досліджено докази надані стороною обвинувачення. Очікується проведення судово-психіатричної експертизи.
Однак прокурор в судовому засіданні не довів наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що виправдовують обмеження свободи обвинуваченого.
Твердження про те, що обвинувачений може переховуватись від суду, вчиняти інші кримінальні правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, ґрунтується на припущеннях, є надуманими.
Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»).
Сама по собі тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа не може бути безумовною підставою для обрання щодо цієї особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (рішення ЄСПЛ у справі "Ніколова проти Болгарії"). Відповідно до рішення ЄСПЛ по справі "Ноймайстер проти Австрії" позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі.
Так само і продовження строку тримання під вартою не може застосовуватися через те, що вироком може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі (рішення у справі «Летельє проти Франції»; також див. справи «Панченко проти Росії», «Гораль проти Польщі», «Ілійков проти Болгарії»).
При вирішенні даного клопотання, суд бере до уваги, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, тривалий час утримується під вартою, стан його здоров'я, а також відсутні дані про негативну характеритику обвинуваченого.
На переконання суду, можливість ОСОБА_5 ухилитись від суду з метою уникнення відповідальності чи продовжити свою злочинну діяльність, перешкодити кримінальному провадженню, є лише припущенням сторони обвинувачення.
Таким чином, прокурор в судовому засіданні не довів наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а тому відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України відсутні підстави для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Також суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.8 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405,407,408,429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Однак у випадку обвинувачення особи у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 402-405, 407, 408, 429 КПК України, прокурор не звільняється від обов'язку довести наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК У країни.
Сам лише факт обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КПК України, без наявності даних, які б підтверджували чи давали суду достатніх підстав вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне правопорушення, не може бути безумовною підставою для продовження строку тримання під вартою.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення клопотання прокурора.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 176-178, 183, 197, 199, 331, 369, 371, 372, 376 КПК України, п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -
У задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відмовити.
Звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 з-під варти негайно.
Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня проголошення.
Повний текст ухвали складено та проголошено 12 лютого 2026 року о 16 год. 00 хв.
Головуючий суддя : ОСОБА_1