Справа № 337/558/23
Номер провадження 2/337/10/2026
12 лютого 2026 рокум. Запоріжжя
Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Салтан Л.Г.
за участю секретаря судового засідання Кабалюка Д.А.
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом АТ «ЮНЕКС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
27.01.2023 року представник позивача АТ «ЮНЕКС БАНК» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором №33.454.0521.ФО_К від 12.05.2021 року у розмірі 24 354,85 грн., посилаючись на неналежне виконання своїх зобов'язань з боку відповідача.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 12.05.2021 року між АТ «ЮНЕКС БАНК» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №33.454.0521.ФО_К відповідно до умов якого, Банк надав позичальнику кредит в сумі 29 900,00 грн.
У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим станом на 01 червня 2022 р. має заборгованість у розмірі 24 354,85 грн, що складається з суми заборгованості за кредитом -19 434,36 грн., суми заборгованості за процентами - 4 920,49 грн., яку позивач АТ «ЮНЕКС БАНК» просить стягнути з відповідача на його користь, а також судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 2 684,00 грн.
Ухвалою судді Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2023 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито у справі спрощене позовне провадження.
Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2023 року по цивільній справі заявлені вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, крім того, стягнуто судові витрати у вигляді сплати судового збору.
22.09.2023 ухвалою суду заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом АТ «ЮНЕКС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2023 року за позовом АТ «ЮНЕКС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасовано і призначено справу до розгляду в спрощеному провадженні.
Ухвалою суду від 06 листопада 2023 року зупинено провадження у цивільній справі до припинення перебування відповідача ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Ухвалою суду від 6 січня 2026 року відновлено провадження по справі.
У судове засідання сторони та їхні представники не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, з заявами про відкладення не зверталися.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.
В матеріалах справи наявна заява представника позивача щодо розгляду справи у його відсутність.
При цьому суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" ("AlimentariaSandersS.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86). Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»). Європейський суд з прав людини наголошував, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною третьою статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки ( пункт 1 частини третьої статті 223 ЦПК України). Наслідки, визначені в статті 223 ЦПК України, настають і в разі, якщо учасник справи (його представник) залишить залу судового засідання.
Враховуючи викладене, суд вважав за можливе розглянути справу у відсутність учасників провадження з урахуванням їхніх доводів, викладених у процесуальних заявах.
Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв'язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.
Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У судовому засіданні встановлено, що 12.05.2021 року між АТ «ЮНЕКС БАНК» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №33.454.0521.ФО_К відповідно до умов якого, Банк надав позичальнику кредит в сумі 29 900,00 грн, із терміном (строком) користування до 12 травня 2023 року (день остаточного повернення кредиту, під умови сплати позичальником процентів за користування кредитом в розмірі -12% річних та комісією за обслуговування кредиту, щомісячно, в розмірі 3,49% від суми кредиту.
Зазначений договір власноруч підписаний відповідачем, факт його укладення відповідачем не оспорюється, кредитний договір недійсним не визнавався, а тому є обов'язковим для виконання.
Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується випискою з особовим рахунком позичальника, відповідачем не оспорюється. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідач активно користувався кредитним коштами, частково сплачував грошові кошти за договором, однак у свою чергу узяті на себе зобов'язання з повернення коштів, сплати відсотків та комісії виконував неналежним , що привело до утворення заборгованості.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 01 червня 2022 р. загальна заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «ЮНЕКС БАНК» за Кредитним договором №33.454.0521.ФО_К від 12.05.2021 року складає 24 354,85 грн, у тому числі: сума заборгованості за кредитом -19 434,36 грн., сума заборгованості за процентами - 746,45 грн, сума непогашеної комісії становить 4174,04 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 1048 ЦК України регламентує, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У відповідності з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Згідно з ст.ст.526,530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та чинного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, суд приходить до висновку про порушення відповідачем умов кредитного договору №33.454.0521.ФО_К від 12.05.2021 року, що призвело до неналежного виконання взятих на себе зобов'язань, та утворення заборгованості за кредитом -19 434,36 грн., та за процентами, що нарахована в межах строку кредитування в розмірі 746,45 грн. Доказів на спростування розміру заборгованості з боку відповідача не надано.
При цьому суд зауважує, що позовні заяві представник позивача просить стягнути на його користь заборгованість за процентами у розмірі 4920, 49 грн, у той час як з наданого до позову розрахунку заборгованості вбачається , що сума заборгованості за процентами становить лише 746,45 грн, у той час як сума непогашеної комісії становить 4174,04 грн.
Щодо комісії, встановленої пунктом 1.4.3 кредитного договору за обслуговування кредиту, суд зазначає наступне.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Пунктом 1.4.3. від 21 травня 2021 року встановлено комісію за обслуговування кредиту, щомісячно, в розмірі 3,49% від суми кредиту.
Однак в кредитному договорі від 21 травня 2021 року не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія, також позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на зазначене, відсутні підстави для стягнення заборгованості за комісією.
Разом з тим з наданого розрахунку, вбачається, що відповідачем в добровільному порядку у період з 12 травня 2021 року по 01.05.2022 року було сплачено 9391,59 грн в погашення комісії. Отже, оскільки суд прийшов до висновку щодо нікчемності положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (комісію), суд вважає, що зазначену суму слід відрахувати з розміру заборгованості, що підлягає стягненню за рішенням суду.
Таким чином, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 10789,22 (19434,36+746,45-9391,59) грн.
Крім цього, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору, пропорційно задоволеним позовних вимогам - 44,30% у розмірі 1189,01 грн.
На підставі викладеного, та керуючись ст. 526, 527, 530, 554, 611 ЦК України, ч.2 п.1 ст.141 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги АТ «ЮНЕКС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь АТ «ЮНЕКС БАНК» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 14; код ЄДРПОУ: 20023569, IBAN НОМЕР_2 ) суму боргу за кредитним договором № 33.454.0521.ФО_К від 12.05.2021 року у розмірі 10789 ( десять тисяч сімсот вісімдесят дев'ять грн) 22 коп.
??? Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь АТ «ЮНЕКС БАНК» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 14; код ЕДРПОУ:20023569, IBAN НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1189,01 грн.
В іншій частині заявлених вимог -відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня ухвалення судового рішення.
Суддя: Л.Г.Салтан