Справа № 221/5347/21
Провадження № 1-кп/204/536/26
11 лютого 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, з зали судового засідання Чечелівського районного суду міста Дніпра кримінальні провадження № 62021050000000181 від 29.01.2021, №62025000000000934 від 15.09.2025 за обвинуваченням: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 408, ч. 3 ст. 410, ч. 3 ст. 431 КК України,
У провадженні Чечелівського районного суду міста Дніпра перебувають вищевказані кримінальні провадження.
09.02.2026 через канцелярію суду прокурор ОСОБА_8 подав клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 408, ч. 3 ст. 410, ч. 3 ст. 431 КК України. Для досягнення мети і завдань кримінального провадження на даний час існує необхідність у продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого. Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, ризик переховуватися від органу досудового розслідування та суду підтверджується, тим що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливого тяжкого злочину за яке, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 12 років, у зв'язку з чим, розуміючи тяжкість покарання, яке загрожує йому у разі визнання винним у вчиненні інкримінованих злочинів, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі обвинуваченого будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що не свідчить про неможливість переховування обвинуваченого у разі не обрання йому запобіжного заходу. Ризик незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні підтверджується тим, що обвинувачений може вплинути на свідків, які разом з ним проходили військову службу в одній військовій частині, що фактично створює умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій та можливістю погроз застосування насильства до начальника. Ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином підтверджується тим, що обвинувачений, розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, як військовослужбовець маючи певну підтримку серед військовослужбовців, може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Крім цього, обвинувачений перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинені злочини, в яких обвинувачується, як військовослужбовець може умисно вчинити самоскалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового розгляду. Ризик вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що обвинувачений вчиняючи дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, а також викрадення та привласнення військовослужбовцем іншого військового майна, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, може вказувати, на бажання обвинуваченого уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчить про можливість повторної втечі обвинуваченого. З урахуванням доведеності існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, ураховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років, ураховуючи вік обвинуваченого, посаду, стан здоров'я, майновий стан, ураховуючи особливу суспільну небезпеку з боку обвинуваченого прокурор уважав необхідним застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 подане клопотання підтримала, просила суд його задовольнити.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні у задоволенні клопотання прокурора просив відмовити та змінити запобіжний захід обвинуваченому на більш м'який у вигляді домашнього арешту або визначити заставу, оскільки вже вкотре в порушення вимог КПК України не доведено існування вказаних прокурором ризиків, не долучено доказів на їх підтвердження. Захисник звертав увагу суду, що раніше при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_7 перебував на реабілітації, тобто запобіжний захід до нього застосований не був, однак, він жодних дій направлених на переховування від суду не вчинив. Доводи прокурора наведені у клопотанні, не підтверджені. Впливу на свідків ОСОБА_7 не здійснював. При цьому, ураховуючи фізичні можливості та стан здоров'я ОСОБА_7 , він жодним чином не може впливати на свідків. Перетнути кордон ОСОБА_7 можливості не має.
Обвинувачений ОСОБА_7 думку захисника підтримав в повному обсязі, вказавши, що тікати та чинити опір намірів не має. У зв'язку з тим, що в умовах ДУ «ДУВП (№4)» погрожують його життю та здоров'ю, просив перевести його з ДУ «ДУВП (№4)» до ДБР.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні проти переведення обвинуваченого до іншої установи тримання під вартою заперечувала, оскільки тримання під вартою обвинувачених в умовах ДБР неможливо, тримання обвинуваченого в умовах гауптвахти є дійсно небезпечним для життя та здоров'я обвинуваченого.
Потерпілі: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суду не повідомили.
Вислухавши клопотання прокурора, заперечення сторони захисту, суд доходить таких висновків.
Відповідно до ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання доцільності продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого, суд ураховує, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні, зокрема особливо тяжкого, тяжких злочинів - державній зраді; дезертирстві; викраденні та привласненні військовослужбовцем військового майна; вчиненні військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим з метою забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога.
Суд уважає, що ризики, які враховувалися раніше при обранні та продовженні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цей час не зменшилися, залишаються реальними та своєї актуальності не втратили.
Так, інкриміновані обвинуваченому злочини, передбачені ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 403, ч. 3 ст. 410, ч. 3 ст. 431 КК України відносяться до категорії особливо тяжких, тяжкого та нетяжкого злочинів проти основ національної безпеки України та встановленого порядку несення військової служби, за одне з яких законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацією майна або без такої (ч. 1 ст. 111 КК України), отже наслідки і ризик втечі для обвинуваченого можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування. Тому лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності. При цьому, кримінальні правопорушення, які інкримінуються обвинуваченому, мають високий ступінь суспільної небезпеки в період воєнного стану, а зумовлені ними наслідки є тяжкими не лише для конкретної особи, а й для держави та суспільства в цілому.
Оцінюючи ризик переховування, судом також ураховується, що раніше ОСОБА_7 переховувався від органу досудового розслідування, у зв'язку з чим ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 26.07.2021 ОСОБА_7 був оголошений у розшук. А згідно з інформацією ВЧ НОМЕР_1 від 18.06.2025, солдат ОСОБА_7 вважався таким, що самовільно залишив військову частину 29.01.2021. На обліку у військовій частині, як військовополонений не перебував.
Отже, усе наведене у своїй сукупності свідчить про те, що обвинувачений з великою імовірністю може вдатися до вчинення дій направлених на переховування від суду.
При цьому твердження захисника обвинуваченого про відсутність намірів у ОСОБА_7 до переховування від суду, а також неможливість перетину кордону зводяться до простого заперечення вказаного ризику, а тому судом не приймаються.
Також на даний час, залишається актуальним та не зменшився ризик незаконного впливу на потерпілих та свідків, оскільки судове провадження у кримінальній справі по суті не розпочато, перебуваючи на свободі, та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів, що є вагомим психологічним фактором, ОСОБА_7 може впливати на потерпілих та свідків, які не допитані в судовому засіданні, з метою схилити їх до дачі неправдивих показів або відмови від їх надання.
При встановленні ризику впливу на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні судом врахована встановлена КПК України процедура отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілих, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
Оскільки на даний час потерпілі та свідки судом не допитані, існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також наразі є існуючим та не зменшився ризик вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки обвинувачений бажаючи уникнути відповідальності за скоєне, ураховуючи тяжкість покарання, що йому загрожує, може здійснити спроби повторної втечі, тобто вчинити інше кримінальне правопорушення.
Таким чином, заперечення сторони захисту про недоведеність та необґрунтованість ризиків спростовано наведеними мотивуваннями, а тому судом не приймаються. Окрім цього, слід вказати, що обставин, які б свідчили про зменшення або втрату актуальності ризиків у даному кримінальному провадженні стороною захисту не доведено. Також у судовому засіданні не встановлено обставин неможливості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Однак, оцінюючи наявність ризиків у даному кримінальному провадженні, суд вкотре зазначає, що ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, є необґрунтованим та недоведеним.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, суд зазначає, що на даний час інші більш м'які запобіжні заходи нездатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 , ураховуючи ступінь тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, високий ступінь ризиків, передбачених п. 1,3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були встановлені судом та на даний час своєї актуальності не втратили, та високий ступінь суспільної небезпечності інкримінованих злочинів проти основ національної безпеки та проти встановленого порядку несення військової служби, у той час, коли відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, який діє на даний час.
Таким чином, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого в ході судового розгляду, виконання процесуальних рішень у справі, суд дійшов висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, а тому вважає за доцільне продовжити ОСОБА_7 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою,
суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права
підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду
більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, що відповідає правовим позиціям, викладеним у рішеннях: ЄСПЛ «Летельє проти Франції», ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії».
Отже, суд дійшов висновку, що встановлення існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Щодо визначення у кримінальному провадженні розміру застави, суд зазначає
таке.
Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суд при
постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під
вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього
Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо
злочинів, передбачених, зокрема, ст.ст. 111, 408 Кримінального кодексу України.
Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року № 7-р(II)/2024 частину шосту статті 176 Кримінального процесуального кодексу України визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною).
Крім того, у наведеному Рішенні Конституційний Суд України зауважує, з огляду на приписи статті 131, частин першої, третьої статті 176, статті 177, частини першої статті 183 Кодексу, запобіжні заходи у кримінальному провадженні використовують для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного або обвинуваченого, тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим серед таких запобіжних заходів, як особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт, оскільки під час його застосування особу позбавляють свободи. Водночас такий запобіжний захід порівняно з указаними більш м'якими запобіжними заходами за певних умов може стати єдиним дійсно дієвим й обґрунтованим запобіжним заходом для виконання завдань кримінального провадження, зокрема, в умовах воєнного стану, коли забезпечення правопорядку в державі ускладнено, а масові загрози життю і здоров'ю людей, іншим їхнім засадничим правам і свободам надвисокі. За таких умов без тримання особи під вартою, особливо якщо така потреба зумовлена тяжкістю й характером злочинів, у яких підозрюють або обвинувачують особу, наявністю ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, практично неможливо буде забезпечити виконання цією особою процесуальних обов'язків, запобігти її спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, іншій неналежній процесуальній поведінці, що перешкоджатиме здійсненню кримінального провадження або й зовсім унеможливить його й створюватиме у зв'язку із цим загрози низці публічних інтересів.
Наведене, ураховуючи характер кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , ступінь суспільної небезпеки інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень та ризиків визнаних судом доведеними, у своїй сукупності дає підстави вважати, що застосування альтернативного заходу у виді застави, навіть у великому розмірі, не зможе забезпечити виконання ОСОБА_7 , як обвинуваченим, процесуальних обов'язків та суд доходить висновку про недоцільність визначення розміру застави. Відтак клопотання сторони захисту про визначення розміру застави задоволенню не підлягає.
Таким чином, суд вважає, що з метою забезпечення встановлених та доведених у судовому засіданні ризиків, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 доцільно продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.
Розглядаючи клопотання ОСОБА_7 про переведення його до ДБР, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, визначає перелік установ попереднього ув'язнення для тримання під вартою засуджених до позбавлення волі, переданих в Україну для відбування покарання, а також підозрюваних, обвинувачених, засуджених до позбавлення волі, стосовно яких компетентним органом іноземної держави було прийнято рішення про їх видачу в Україну (екстрадицію) для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.
Таким чином, оскільки законом визначено установи попереднього ув'язнення, в умовах ДБР створення установ попереднього ув'язнення не передбачено, відсутні підстави для задоволення заявленого клопотання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 110, 176-178, 183, 193-194, 331, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 11 квітня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
У задоволенні клопотання сторони захисту про обрання більш м'якого запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)»,для виконання та відома.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 12.02.2026.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3