Постанова від 04.02.2026 по справі 914/3180/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року

м. Київ

cправа № 914/3180/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача/ Офісу ГП - Пальонна О.О.

відповідача-1 - Пилип'як Х.І.

відповідача-2 - не з'явився

відповідача-3 - Вовк У.Я., Опанащук М.Ю.

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури та Львівської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 (у складі колегії суддів: Тарасенко К.В. (головуючого), Коробенка Г.П., Кравчука Г.А.)

за позовом Львівської обласної прокуратури

до 1. Львівської міської ради

2. Державної інспекції архітектури та містобудування України

3. Підприємства громадської організації "Асоціація інвалідів захисників вітчизни "Львівська здравниця"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державний реєстратор виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської області Лужаниця Тарас Петрович

про визнання незаконним та скасування рішення, дозволу державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 23.10.2023 Львівська обласна прокуратура (надалі - Прокурор, Позивач) в інтересах держави звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради (надалі - Рада, Відповідач 1, Скаржник 2), Державної інспекції архітектури та містобудування України (надалі - Інспекція, Відповідач 2) та Підприємства громадської організації "Асоціація інвалідів захисників вітчизни "Львівська здравниця" (надалі - Підприємство, Відповідач 3), за участю третьої особи: державного реєстратора виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської області Лужаниці Тараса Петровича (надалі - Реєстратор, Третя особа), про:

- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 23.10.2020 № 2067 "Про надання вихідних даних для проектування об'єктів будівництва на вул. Широкій, 2 в смт Брюховичі" (надалі - рішення № 2067, оспорюване рішення), яким затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва Відповідачем 3 багатофункціонального комплексу громадського призначення у складі реабілітаційного центру для учасників ООС (АТО), спортивного комплексу, дитячого шкільного навчального закладу, центру дитячого дозвілля, навчально-наукового центру, торгово-розважального центру з офісними приміщеннями та трансформаторної підстанції на вул. Широкій, 2 у смт Брюховичі;

- визнання незаконним та скасування дозволу Інспекції від 20.10.2022 № IV012221019254 (надалі - дозвіл від 20.10.2022, оспорюваний дозвіл), виданого ПГО "АІЗВ "Львівська здравниця" на виконання будівельних робіт з нового будівництва на вул. Широкій, 2 в смт Брюховичі;

- скасування державної реєстрації права приватної власності Підприємства на об'єкт незавершеного будівництва багатофункціонального комплексу громадського призначення у складі реабілітаційного центру для учасників ООС (АТО) (вул. М. Вербицького, буд. 12, кв. 2, м. Львів, Львівська обл., 79013, ЄДРПОУ 39764394) з припиненням такого речового права та із закриттям у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідного розділу на незавершене будівництво на вул. Широкій, 2 в смт Брюховичі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2795851246101, номер запису про інше речове право 51711181 (надалі - спірний об'єкт незавершеного будівництва, спірне майно), посилаючись на положення статей 92, 134 Земельного кодексу України, статей 16, 21, 182, 331 Цивільного кодексу України, статей 5, 18, 24, 29, 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 5, 17 Закону України "Про основи містобудування", статей 4, 12 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", статей 2, 10, 24, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

1.2. Позовна заява обґрунтовується тим, що:

1) на дату прийняття Брюховицькою селищною радою рішення від 20.10.2020 № 2088, яким було надано Підприємству в постійне користування земельну ділянку площею 3,46 га, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, ані детальний план території, ані план зонування в районі вул. Широкої, 2 в смт Брюховичі затверджені не були;

2) жоден із передбачених статтею 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" документів не додавався до заяви Підприємства про видачу містобудівних умов та обмежень;

3) виконавчий комітет Брюховицької селищної ради прийняв оспорюване рішення протиправно та всупереч вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме на підставі лише заяви Підприємства та без наявності містобудівної документації на місцевому рівні (плану зонування та детального плану території);

4) оскільки підставою для видачі дозволу на виконання будівельних робіт стали оспорювані містобудівні умови та обмеження, видані виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради за відсутності містобудівної документації на місцевому рівні, якою регламентуються зони регулювання забудови, то дозвіл Інспекції від 20.10.2022 також підлягає скасуванню;

5) на час проведення державної реєстрації за Відповідачем 3 права приватної власності на спірний об'єкт незавершеного будівництва таке фактично було відсутнє як об'єкт, що підлягав реєстрації, та об'єкт не був прийнятий в експлуатацію.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог, оскільки:

1) Брюховицька селищна рада безпідставно, з порушенням вимог статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та всупереч інтересів територіальної громади прийняла рішення від 20.10.2020 № 2088 "Про надання в користування земельної ділянки Підприємству;

2) виконавчий комітет Брюховицької селищної ради прийняв рішення № 2067 протиправно та всупереч вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме на підставі лише заяви юридичної особи та без наявності містобудівної документації на місцевому рівні (плану зонування та детального плану території);

3) підставою для видачі дозволу № IV012221019254 стали оспорювані містобудівні умови та обмеження MUO1:7850-0341-5116-3886, видані 23.10.2020 виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради за відсутності містобудівної документації на місцевому рівні, якою регламентуються зони регулювання забудови, отже, дозвіл ДІАМ України від 20.10.2022 було видано на підставі документу, який не відповідає вимогам законодавства, а тому він підлягає скасуванню в судовому порядку;

4) оскільки Брюховицька селищна рада допустила численні порушення чинного законодавства при наданні земельної ділянки Підприємству в користування та суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування дозволу № IV012221019254, виданого Підприємству з метою виконання будівельних робіт по новому будівництву на вул. Широкій, 2 у смт Брюховичі, то позовні вимоги про скасування державної реєстрації за Відповідачем 3 права приватної власності на спірний об'єкт незавершеного будівництва також підлягають задоволенню.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

2.3. Постанова мотивована тим, що, ураховуючи викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладання відповідного договору, тобто вичерпало свою дію виконанням, є неефективним способом захисту прав особи, прийняте Брюховицькою селищною радою рішення № 2067 вичерпало свою дію фактом його виконання та визнання недійсним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, а тому в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення слід відмовити в зв'язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту прав територіальної громади. Наголошуючи на тому, що Брюховицька селищна рада безпідставно, на порушення вимог статей 13, 14 Конституції України, статей 92, 134 Земельного кодексу України, статей 4, 12 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та всупереч інтересів територіальної громади прийняла рішення від 20.10.2020 № 2088, надавши переваги Відповідачу 3 поряд з іншими суб'єктами на отримання прав на земельну ділянку без проведення земельних торгів та позбавивши територіальну громаду можливості отримання максимальних доходів від її продажу чи прав на неї на аукціоні та одержання належних платежів, а також на тому, що на час прийняття Брюховицькою селищною радою рішення від 20.10.2020 № 2088 про надання Підприємству в постійне користування земельної ділянки на вул. Широкій, 2 у смт Брюховичі для містобудівних потреб ані детальний план території, ані план зонування в районі вул. Широкої, 2 затверджені не були, Прокурор не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом, обравши належний та ефективний спосіб захисту прав територіальної громади міста Львова, передбачений саме статтями 386- 388 Цивільного кодексу України, який (спосіб) у межах цього провадження позивачем не обрано.

При цьому, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності Підприємства на спірний об'єкт незавершеного будівництва, суд апеляційної інстанції виходив із того, що підставою такої державної реєстрації зазначено рішення Реєстратора від 13.09.2023 № 69270610, а також рішення Брюховицької селищної ради від 20.10.2020 № 2088. Оскільки державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, та враховуючи відсутність пред'явлення Прокурором вимог щодо скасування документів, які стали підставою для такої реєстрації, суд виснував, що в цій частині позову також обрано неефективний спосіб захисту, а тому позовні вимоги у цій частині також задоволенню не підлягають.

У підсумку апеляційний суд зазначив про те, що неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

2.4. Постановою Верховного Суду від 29.07.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі № 914/3180/23 скасовано, справу № 914/3180/23 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

2.5. Верховний Суд, перевіряючи обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про обрання Прокурором неналежного способу захисту та спростовуючи такий висновок як такий, що не узгоджується зі встановленими у справі обставинами й наведеним у судовому рішенні мотивуванням, наголосив, що під час ухвалення оскаржуваної постанови апеляційним судом не враховано:

- усталені правові висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що: 1) рішення органу місцевого самоврядування, яке не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо), є чинним і породжує відповідні правові наслідки та може оспорюватися з точки зору законності, а вимога про визнання його незаконним (протиправним) і скасування є належним та ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів; 2) якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів;

- що у пункті 11.10 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації речового права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди;

- у пункті 33 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто, якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 25-28 постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц)";

- що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 464/1327/21, від 23.11.2023 у справі № 370/457/20, від 21.12.2023 у справі № 521/8304/16, від 20.03.2024 у справі № 731/264/23 викладено висновок про те, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів;

- положеннями статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 22.07.2023, тобто на час звернення з позовом) допускаються такі окремі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи, які не є негаторним позовом: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) скасування державної реєстрації прав, тоді як правовими наслідками застосування таких способів захисту є припинення речового права, зареєстрованого за останнім набувачем на підставі скасованого судом незаконного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, та подальше повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, тобто на користь попереднього набувача речового права, якщо останній звісно раніше реєстрував за собою відповідне речове право.

За наведених обставин Верховний Суд констатував, що висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову виключно з мотивів обрання Прокурором неефективного способу захисту прав місцевої територіальної громади не відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний суд безпідставно ухилився від апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду по суті заявлених позовних вимог (на предмет їх обґрунтованості/необґрунтованості).

Зазначене у сукупності слугувало підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, із вказівкою на необхідність урахування наведених положень і здійснення апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду по суті заявлених позовних вимог, тобто з перевіркою їх обґрунтованості або необґрунтованості з огляду на встановлені у справі обставини та вимоги матеріального і процесуального закону.

2.6. За наслідками нового апеляційного перегляду Північний апеляційний господарський суд постановою від 24.09.2025 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 914/3180/23 та ухвалив нове рішення, яким закрив провадження щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 23.10.2020 № 2067 та визнання незаконним та скасування дозволу Інспекції від 20.10.2022, в частині позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права приватної власності Підприємства з припиненням такого речового права відмовлено в повному обсязі та перерозподілено судові витрати.

2.7. Обґрунтовуючи висновок про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 23.10.2020 № 2067 та про визнання незаконним і скасування дозволу Інспекції від 20.10.2022, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідний спір має публічно-правовий характер.

Так, у частині оскарження рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 23.10.2020 № 2067 апеляційний господарський суд зазначив, що Брюховицька селищна рада діяла як суб'єкт владних повноважень, реалізуючи управлінські функції, у зв'язку з чим спір виник між учасниками публічно-правових відносин та, з огляду на приписи статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, належить до юрисдикції адміністративних судів і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З аналогічних мотивів апеляційний суд відніс до юрисдикції адміністративних судів і спір щодо визнання незаконним та скасування дозволу Інспекції від 20.10.2022, вказавши, що остання як суб'єкт владних повноважень здійснює, зокрема, повноваження з надання документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, у тому числі видачу дозволів на виконання будівельних робіт.

Вказуючи про обрання неналежного способу захисту у вигляді скасування державної реєстрації права приватної власності Підприємства з припиненням такого речового права суд апеляційної інстанції виходив з того, що підставою державної реєстрації права приватної власності Підприємства на об'єкт незавершеного будівництва, зазначено рішення державного реєстратора виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської області Лужаниці Т.П. від 13.09.2023 № 69270610, а також рішення Брюховицької селищної ради від 20.10.2020 № 2088.

У зв'язку з цим колегія суддів виснувала, що оскільки державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, враховуючи те, що Прокурором у позові не заявлено вимог щодо скасування саме документів, які стали підставою для такої реєстрації, а тому в цій частині позовних вимог прокурором обрано неефективний та неправильний спосіб захисту, у зв'язку з чим вимоги у цій частині за висновком судової колегії задоволенню не підлягають.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. Звертаючись з касаційною скаргою заступник керівника Київської міської прокуратури (надалі - Прокурор, Скаржник 1) просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі № 914/3180/23 та направити справу на новий судовий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

3.2. Ухвалою Суду від 16.12.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі № 914/3180/23 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу до розгляду.

3.3. В обгрунтування касаційної скарги Прокурор вказує про:

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 2, 20, 231 Господарського процесуального кодексу України, статей 2, 5, 10, 24, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також статей 11, 16, 21, 182, 328, 331, 393 Цивільного кодексу України.

Скаржник 1 наголошує, що під час вирішення питання про належність способу захисту та юрисдикційну належність вимог про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 23.10.2020 № 2067 та про визнання незаконним і скасування дозволу Інспекції від 20.10.2022 апеляційним господарським судом не враховано, що рішення органу місцевого самоврядування, яке не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо), є чинним і породжує відповідні правові наслідки та може оспорюватися з точки зору законності, а вимога про визнання його незаконним (протиправним) і скасування є належним та ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства).

У цьому контексті Прокурор також підкреслює, що сама лише участь у спорі суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для ототожнення спору з публічно-правовим та віднесення його до адміністративної юрисдикції.

За доводами Скаржника, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про необхідність закриття провадження у відповідній частині, не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм права, викладених, зокрема, у постановах від 11.11.2024 у справі № 480/5165/21, від 19.09.2019 у справі № 308/10256/15-а, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 19.01.2023 у справі № 640/9995/20, від 18.03.2021 у справі № 420/1055/20, від 21.03.2023 у справі № 460/9602/20, від 11.04.2018 у справі № 803/1231/17, від 14.08.2018 у справі № 823/5265/15, від 07.02.2019 у справі № 803/952/17, від 22.08.2024 у справі № 380/7958/21, від 20.03.2019 у справі № 810/726/18, від 17.05.2019 у справі № 806/1576/18, від 04.09.2019 у справі № 826/13852/17, від 15.01.2020 у справі № 813/4060/17, від 04.02.2020 у справі № 826/9713/18, від 29.04.2020 у справі № 712/6577/18, від 15.02.2021 у справі № 320/5710/20, від 16.06.2021 у справі № 2340/3189/18, від 20.05.2019 у справі № 826/15338/18, від 31.05.2021 у справі № 826/1581/18, від 31.05.2021 у справі № 826/16053/16, від 14.02.2022 у справі № 210/3729/17, від 24.10.2022 у справі № 640/3941/19, від 05.12.2018 у справі № 203/2501/15-ц, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 18.12.2019 у справі № 826/13961/17, від 20.11.2018 у справі № 911/1431/18, від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 22.11.2023 у справі № 464/1327/21, від 23.11.2023 у справі № 370/457/20, від 21.12.2023 у справі № 521/8304/16, від 20.03.2024 у справі № 731/264/23, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17;

- неправильність застосування статті 2, 5, 10, 24, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки необґрунтовано сформульовано висновок про необхідність пред'явлення самостійної вимоги про оскарження документів, що стали підставою для державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва. У цій частині Скаржник вказує на неврахування висновків щодо застосування відповідних норм, викладених у постанові Верховного Суду від 29.07.2025 у цій же справі;

- порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема статті 86 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. За доводами Скаржника, апеляційний суд повторно фактично ухилився від апеляційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 по суті заявлених позовних вимог (на предмет їх обґрунтованості/необґрунтованості), не надав оцінки доказам та не дослідив, зокрема, заяви Підприємства від 28.08.2020, 13.10.2020, 19.10.2020, 21.10.2020.

3.4. Звертаючись з касаційною скаргою Рада просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі № 914/3180/23 та залишити в силі рішення Господарського суду м. Києва від 04.09.2024 про задоволення позову.

3.5. В обгрунтування касаційної скарги Рада вказує про:

Скаржник наголошує, що під час вирішення питання про належність способу захисту та юрисдикційну належність вимог про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 23.10.2020 № 2067 та про визнання незаконним і скасування дозволу Інспекції від 20.10.2022 апеляційним судом не враховано, що рішення органу місцевого самоврядування, яке не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо), є чинним і породжує відповідні правові наслідки та може оспорюватися з точки зору законності, а вимога про визнання його незаконним (протиправним) і скасування є належним та ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства).

У цьому контексті Рада також підкреслює, що сама лише участь у спорі суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для ототожнення спору з публічно-правовим та віднесення його до адміністративної юрисдикції.

За доводами Скаржника 2, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про необхідність закриття провадження у відповідній частині, не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм права, викладених, зокрема, у постановах від 11.11.2024 у справі № 480/5165/21, від 19.09.2019 у справі № 308/10256/15-а, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 19.01.2023 у справі № 640/9995/20, від 18.03.2021 у справі № 420/1055/20, від 21.03.2023 у справі № 460/9602/20, від 11.04.2018 у справі № 803/1231/17, від 14.08.2018 у справі № 823/5265/15, від 07.02.2019 у справі № 803/952/17, від 22.08.2024 у справі № 380/7958/21, від 20.03.2019 у справі № 810/726/18, від 17.05.2019 у справі № 806/1576/18, від 04.09.2019 у справі № 826/13852/17, від 15.01.2020 у справі № 813/4060/17, від 04.02.2020 у справі № 826/9713/18, від 29.04.2020 у справі № 712/6577/18, від 15.02.2021 у справі № 320/5710/20, від 16.06.2021 у справі № 2340/3189/18, від 20.05.2019 у справі № 826/15338/18, від 31.05.2021 у справі № 826/1581/18, від 31.05.2021 у справі № 826/16053/16, від 14.02.2022 у справі № 210/3729/17, від 24.10.2022 у справі № 640/3941/19, від 05.12.2018 у справі № 203/2501/15-ц, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 18.12.2019 у справі № 826/13961/17, від 20.11.2018 у справі № 911/1431/18, від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 22.11.2023 у справі № 464/1327/21, від 23.11.2023 у справі № 370/457/20, від 21.12.2023 у справі № 521/8304/16, від 20.03.2024 у справі № 731/264/23, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17;

- помилкове незастосування положень статей 29, 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 803/1231/17, від 14.08.2018 у справі № 823/5265/15, від 07.02.2019 у справі № 803/952/17, від 20.03.2019 у справі № 810/726/18, від 17.05.2019 у справі № 806/1576/18, від 20.05.2019 у справі № 826/15338/18, від 04.09.2019 у справі № 826/13852/17, від 19.09.2019 у справі № 308/10256/15-а, від 15.01.2020 у справі № 813/4060/17, від 04.02.2020 у справі № 826/9713/18, від 19.02.2020 у справі № 813/2417/17, від 29.04.2020 у справі № 712/6577/18, від 15.02.2021 у справі № 320/5710/20, від 18.03.2021 у справі № 420/1055/20, від 31.05.2021 у справі № 826/1581/18, від 31.05.2021 у справі № 826/16053/16, від 16.06.2021 у справі № 2340/3189/18, від 14.02.2022 у справі № 210/3729/17 (2- а/210/204/17), від 24.10.2022 у справі № 640/3941/19, від 19.01.2023 у справі № 640/9995/20, від 21.03.2023 у справі № 460/9602/20, від 22.08.2024 у справі № 380/7958/21, від 11.11.2024 у справі № 480/5165/21;

3.6. 12.01.2026 від Інспекції надійшов відзив на касаційні скарги, в якому вона просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

3.7. 12.01.2026 від Підприємства надійшов відзив на касаційні скарги, в якому воно також просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

3.8. 04.02.2026 від Підприємства надійшли пояснення у справі, у яких Відповідач 3, зокрема, зазначає, що на розгляді Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду з 15.09.2025 перебуває справа № 308/17484/23, за результатами розгляду якої буде сформульовано остаточний правовий висновок щодо належності юрисдикції спорів у відповідній категорії спорів. Підприємтсво звертає увагу, що наразі наявна правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 308/13866/23, відповідно до змісту якої спір щодо оскарження містобудівних умов та обмежень відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

3.9. 04.02.2026 від Підприємства надійшло клопотання про зупинення касаційного провадження у справі № 914/3180/23 до закінчення перегляду справи № 308/17484/23 Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що з 15.09.2025 на розгляді Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду перебуває справа № 308/17484/23, за результатами розгляду якої буде сформульовано остаточний правовий висновок щодо належності юрисдикції спорів за позовами третіх осіб про захист їхніх цивільних прав та інтересів шляхом оскарження рішень органів державної влади та місцевого самоврядування (суб'єктів владних повноважень) стосовно забудови земельних ділянок на місцевому рівні.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Суду від 16.12.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі № 914/3180/23 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу до розгляду.

4.2. Ухвалою Суду від 21.01.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 04.02.2026 о 17:00 год.

4.3. Розглянувши клопотання Підприємства про зупинення касаційного провадження у справі № 914/3180/23 до закінчення перегляду справи № 308/17484/23 Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до пункту 7 частини першої та частини третьої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному поряду палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

За позицією Відповідача 3, подібність правовідносин у справі № 914/3180/23 та у справі № 308/17484/23 зводиться до того, що в обох справах предметом дослідження є питання визначення належної підвідомчості спору у зв'язку з оскарженням рішень органів державної влади та місцевого самоврядування (суб'єктів владних повноважень) щодо забудови земельних ділянок.

Втім Суд не погоджується з такою позицією Підприємства з огляду на таке.

Предмет спору у справі № 308/17484/23 полягає у: визнаннні протиправними і скасуванні розпорядження голови обласної державної (військової) адміністрації про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки у постійне користування зі зміною цільового призначення, а також розпорядження голови обласної державної (військової) адміністрації про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення; припиненні товариству права суперфіцію (забудови) земельної ділянки; скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва.

Як убачається зі змісту позовних вимог та їх обґрунтування, позивачі, як особи, що мешкають на сусідніх вулицях та проживають у безпосередній близькості до земельної ділянки, відведеної для забудови згідно зі спірними містобудівними умовами та обмеженнями, оскаржують дії (рішення) суб'єктів владних повноважень з мотивів порушення їхніх прав та законних інтересів, зумовлених можливістю здійснення забудови на визначених спірними актами умовах.

Заявлені позовні вимоги, з огляду на їх зміст та наведені підстави, не спрямовані на захист конкретного приватного майнового чи іншого суб'єктивного права позивачів, яке виникло б або підлягало реалізації у правовідносинах із відповідачем. Натомість фактичне обґрунтування позову зводиться до посилань на можливе порушення прав та інтересів невизначеного (невичерпного) кола осіб на повноцінне життєве середовище та належні умови проживання.

В ухвалі від 15.09.2025 у справі № 308/17484/23 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив про наявність підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 308/13866/23, у якій (за позовом про визнання протиправними та скасування розпоряджень щодо відведення земельної ділянки, припинення права постійного користування земельною ділянкою, припинення права суперфіцію (забудови) земельної ділянки, скасування містобудівних умов і обмежень для проєктування об'єкта будівництва) було зроблено висновок, що з огляду на суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності спір є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Обґрунтовуючи необхідність такого відступу, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду звернув увагу, що у цій справі, як і у справі № 308/13866/23, суди не врахували визначального критерію розмежування юрисдикції, а саме, що незалежно від предмету та підстав позову, спори щодо оскарження рішень органів державної влади та місцевого самоврядування (суб'єктів владних повноважень) стосовно забудови земельних ділянок на місцевому рівні, в результаті реалізації яких у інших осіб виникають цивільні права та/або обов'язки або які існували на час їх прийняття, є приватноправовими, які належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Натомість у справі, що переглядається, предметом спору є: визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету селищної ради про надання вихідних даних для проектування об'єктів будівництва, яким затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва відповідачем багатофункціонального комплексу; визнання незаконним та скасування дозволу Інспекції на виконання будівельних робіт з нового будівництва; скасування державної реєстрації права приватної власності підприємства на об'єкт незавершеного будівництва багатофункціонального комплексу громадського призначення у складі реабілітаційного центру для учасників з припиненням такого речового права та із закриттям у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідного розділу на незавершене будівництво.

Як убачається зі змісту позовної заяви та наведених у ній доводів, заявлені вимоги зумовлені твердженнями Позивача про порушення прав та інтересів держави саме у правовідносинах із Відповідачами. Зокрема, Позивач посилається на відсутність передбачених статтею 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" підстав для надання оспорюваних містобудівних умов та обмежень і дозволу на виконання будівельних робіт, а також на неправомірність подальшої державної реєстрації права приватної власності на створений (незавершений) об'єкт нерухомого майна як наслідку реалізації відповідних рішень.

Вказане свідчить про істотну відмінність як предмета, так і підстав позову у цих справах, оскільки заявлені вимоги зумовлені різними фактичними обставинами та характеризуються відмінним змістом і спрямованістю правового зв'язку позивачів із відповідачами.

За таких умов відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин, а відтак відсутня і необхідність врахування правової позиції Верховного Суду, як буде висловлена у справі № 308/17484/23, у зв'язку з чим Суд зазначає про відсутність підстав для задоволення клопотання Підприємства про зупинення касаційного провадження у справі № 914/3180/23 до закінчення перегляду справи № 308/17484/23 Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. На підставі заяв Громадської організації "Асоціація інвалідів захисників вітчизни" та Підприємства про дозвіл на демонтаж незавершеного будівництва загальноосвітньої школи на вул. Широкій, 2 у смт Брюховичі, яка належить територіальній громаді смт Брюховичі в особі Брюховицької селищної ради, 22.09.2020 виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради прийнято рішення № 1961, яким затверджено акт технічного стану об'єкта нерухомості "Незавершене будівництво школи по вул. Широка, 2 в смт. Брюховичі", висновок про технічний стан об'єкта нерухомості "Незавершене будівництво школи по вул. Широка, 2 в смт. Брюховичі" та звіт про незалежну оцінку об'єкта нерухомості. Рекомендовано виконкому Брюховицької селищної ради: подати на розгляд чергової сесії Брюховицької селищної ради рішення про списання шляхом ліквідації незавершеного будівництва загальноосвітньої середньої школи на вул. Широкій, 2 у смт Брюховичі, яка належить на праві комунальної власності територіальній громаді смт Брюховичі; списати та демонтувати об'єкт комунальної власності; надати дозвіл Підприємству на демонтаж незавершеного будівництва загальноосвітньої середньої школи на вул. Широкій, 2 у смт Брюховичі.

5.2. Рішенням Брюховицької селищної ради від 08.10.2020 № 1921 списано з балансу Брюховицької селищної ради шляхом ліквідації (у зв'язку з аварійністю та непридатністю для подальшого використання) об'єкт незавершеного будівництва загальноосвітньої середньої шкоди загальною площею 10390,5 кв. м , розташований за адресою: вул. Широка, 2, смт Брюховичі, м. Львів, Львівська обл.

5.3. Рішенням Брюховицької селищної ради від 15.10.2020 № 2046 змінено вид використання земельної ділянки площею 3,46 га, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, розташованої на вул. Широкій, 2 у смт Брюховичі, з виду використання "для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти" на такий вид використання - "для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови".

5.4. Рішенням Брюховицької селищної ради від 20.10.2020 № 2088 передбачено: 1) припинити право постійного користування на земельну ділянку площею 3,46 га, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, яка належить Брюховицькій селищній раді; 2) надати Підприємству в постійне користування зазначену земельну ділянку для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

5.5. 21.10.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за Підприємством право постійного користування земельною ділянкою площею 3,46 га, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002.

5.6. 23.10.2020 виконавчий комітет Брюховицької селищної ради рішенням № 2067 затвердив містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва Відповідачем 3 багатофункціонального комплексу громадського призначення у складі реабілітаційного центру для учасників ООС (АТО), спортивного комплексу, дитячого шкільного навчального закладу, центру дитячого дозвілля, навчально-наукового центру, торгово-розважального центру з офісними приміщеннями та трансформаторної підстанції на вул. Широкій, 2 у смт Брюховичі.

5.7. Відповідно до містобудівних умов замовником є ПГО "АІЗВ "Львівська здравниця", на земельній ділянці площею 3,46 га, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, об'єкти транспорту, зв'язку, інженерні комунікації відсутні, відповідність цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 22.10.2020, індексний № 229289881, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2700765746101, генеральний план смт Брюховичі.

5.8. Ухвалою Ради від 29.12.2020 № 6 "Про функціонування Львівської міської територіальної громади" Раду визначено правонаступником прав та обов'язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади.

5.9. Ухвалою Ради від 29.12.2020 № 7 Брюховицьку селищну раду припинено шляхом приєднання до Ради, тобто з 29.11.2020 повноваження Брюховицької селищної ради припинилися, а її правонаступником стала відповідна Рада.

5.10. 20.10.2022 Інспекція видала Підприємству дозвіл № IV012221019254, найменування об'єкта будівництва - нове будівництво багатофункціонального комплексу громадського призначення у складі реабілітаційного центру для учасників ООС (АТО), спортивного комплексу, дитячого шкільного навчального закладу, центру дитячого дозвілля, навчально-наукового центру, торгово-розважального центру з офісними приміщеннями та трансформаторної підстанції на вул. Широкій, 2 в смт Брюховичі Львівської області, 1 черга будівництва.

5.11. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна станом на 07.09.2023 убачається, що земельна ділянка площею 3,46 га, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, перебуває у власності територіальної громади, власник - Рада; дата і час державної реєстрації - 26.10.2022.

5.12. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна станом на 20.10.2023 убачається, що 11.09.2023 за Підприємством зареєстровано право власності на незавершене будівництво багатофункціонального комплексу громадського призначення у складі реабілітаційного центру для учасників ООС (АТО).

5.13. Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 31.08.2023 № 332, складеним Департаментом містобудування Львівської міськради, зафіксовано зокрема таке: 1) земельна ділянка площею 3,4600 га за адресою: вул. Широка, 2, використовується Підприємством, 2) категорія земель землі житлової та громадської забудови, 3) відповідно до Генерального плану смт Брюховичі, затвердженого рішенням Брюховицької селищної ради від 26.04.2018 № 567, ділянка знаходиться на території громадської забудови, 4) на земельній ділянці знаходиться об'єкт незавершеного будівництва загальноосвітньої середньої школи в занедбаному стані, який згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважається знищеним, 5) на земельній ділянці проводяться будівельні роботи багатофункціонального комплексу громадського призначення, 6) доступ до земельної ділянки обмежений шляхом встановлення металевої огорожі.

5.14. За таких обставин, за твердженням Прокурора, виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради рішення від 23.10.2020 № 2067 "Про надання вихідних даних для проектування об'єктів будівництва на вул. Широкій, 2 в смт Брюховичі" прийнято протиправно, всупереч вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", на підставі лише заяви Підприємства та без наявності містобудівної документації на місцевому рівні (плану зонування та детального плану території). Також за його позицією, на час проведення реєстраційних дій за Підприємством на незвершене будівництво, таке майно фактично було відсутнє як об'єкт, що підлягав реєстрації, та об'єкт не був прийнятий в експлуатацію.

Вказані обставини слугували підставою для звернення Прокурора з відповідним позовом.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга Ради частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. З огляду на доводи касаційних скарг та мотиви, наведені судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, предмет касаційного перегляду у цій справі зумовлює необхідність перевірки правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права у таких аспектах.

Зокрема підлягає перевірці:

- належність застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 2, 20, 231 Господарського процесуального кодексу України під час визначення юрисдикції спору в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 23.10.2020 № 2067 та про визнання незаконним і скасування дозволу Інспекції від 20.10.2022 з урахуванням характеру спірних правовідносин і встановлених у справі обставин;

- правильність застосування статей 15, 16 Цивільного кодексу України та 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" при розгляді вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності Підприємства на об'єкт незавершеного будівництва з припиненням відповідного речового права та закриттям у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідного розділу, а також узгодженість обраного судом підходу з правовими позиціями Верховного Суду у подібних правовідносинах;

- дотримання судом апеляційної інстанції вимог щодо належного та повного розгляду спору, у тому числі в частині дослідження доказів, встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Надання такої правової оцінки здійснюється з урахуванням вказівок, викладених Верховним Судом у постанові від 29.07.2025 у цій справі.

Водночас надання зазначеним доводам правової оцінки здійснюється за умови підтвердження наявності підстав для касаційного перегляду відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.4. З приводу наведеного Суд зазначає про таке.

Щодо юрисдикційної належності спору про визнання незаконними та скасування рішення селищної ради про затвердження містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки та дозволу Інспекції на виконання будівельних робіт з нового будівництва в контексті обставин спору.

6.5. З огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

6.6. Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).

6.7. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).

6.8. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародне і національне законодавство передбачає принцип спеціалізації судів.

6.9. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20).

6.10. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

6.11. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

6.12. За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

6.13. Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

6.14. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

6.15. За змістом пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

6.16. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

6.17. У частині першій статті 20 Господарського процесуального кодексу унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

6.18. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20).

6.19. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18).

6.20. Верховний Суд у низці постанов, зокрема у постановах від 04.03.2025 у справі № 910/5996/24, від 13.05.2025 у справі № 910/907/24 та від 29.07.2025 у справі № 910/9941/21 дійшов висновку, що виснував, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умови не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (нею) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Водночас спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/8424/17).

6.21. У постановах Верховного Суду, на які звертають увагу Скаржники (зокрема, у постановах від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 22.11.2023 у справі № 464/1327/21, від 23.11.2023 у справі № 370/457/20, від 21.12.2023 у справі № 521/8304/16, від 20.03.2024 у справі № 731/264/23) зауважено, що, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

6.22. У наведених Скаржниками для порівняння постановах Верховного Суду, зокрема у постановах від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 23.10.2018 у справі № 903/857/17, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 22.02.2022 у справах № 911/714/18 та № 910/2330/21, від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 22.11.2023 у справі № 464/1327/21, від 23.11.2023 у справі № 370/457/20, від 21.12.2023 у справі № 521/8304/16, від 20.03.2024 у справі № 731/264/23, наголошено, що рішення органу місцевого самоврядування, яке не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо), є чинним і породжує відповідні правові наслідки та може оспорюватися з точки зору законності, а вимога про визнання його незаконним (протиправним) і скасування є належним та ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів).

6.23. У свою чергу, у постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, на яку звертаючи увагу Скаржники, Велика Палата Верховного Суду вказала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто, якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача.

6.24. Аналізуючи юрисдикційну належність цього спору, Суд виходить із того, що саме на підставі рішення селищної ради про затвердження містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки та дозволу Інспекції на виконання будівельних робіт з нового будівництва Підприємство набуло і фактично реалізувало відповідні правомочності щодо здійснення забудови. Заявлені позовні вимоги за своїм змістом спрямовані на заперечення наявності у Підприємства правових підстав для набуття таких прав і вчинення відповідних дій, правового статусу майна та пов'язаних із цим реєстраційних наслідків.

За таких обставин спір у цій частині не зводиться лише до перевірки правомірності владного управлінського рішення як такого, а стосується впливу зазначених актів на виникнення та реалізацію цивільних прав, зокрема речового права Підприємства, правомірності спорудження об'єкта нерухомого майна (незавершеного будівництва), пов'язаних із цим правомочностей, а також правового статусу такого майна. Відтак у контексті встановлених обставин заявлені вимоги мають приватноправову природу, оскільки в їх межах оспорюються наявність (обсяг) та правові підстави реалізації Підприємством відповідних майнових прав.

6.25. При цьому Суд ураховує, що направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у цій справі також дійшов висновку, що з урахуванням установлених у ній обставин та доводів Прокурора про порушення інтересів держави заявлені позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішення селищної ради про затвердження містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, а також дозволу Інспекції на виконання будівельних робіт з нового будівництва, підлягають оцінці саме як такі, що спрямовані на захист порушених прав та інтересів у належний і ефективний спосіб.

6.26. У цьому контексті Суд звертає увагу й на практику Верховного Суду щодо розгляду категорії спорів, пов'язаних із визнанням незаконним рішення про надання дозволу на реконструкцію та визнанням незаконним і скасуванням дозволу на виконання будівельних робіт, за позовами, зміст підстав яких передбачав наявність спору про право та заперечення, зокрема, права забудови, що зумовлювало вирішення таких вимог у порядку господарського судочинства (постанови Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 921/750/21, від 03.06.2025 у справі № 914/589/23).

6.27. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 313 Господарського процесуального кодексу України, порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції повинен був урахувати, що ця справа вже перебувала у касаційному перегляді. Так, постановою Верховного Суду від 29.07.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі № 914/3180/23 скасовано, а справу № 914/3180/23 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. При цьому, направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції не дійшов висновку про наявність порушень правил юрисдикції та не вказував на необхідність дослідження цієї обставини. Навпаки, за висновком суду касаційної інстанції, з огляду на обставини спору, установлені у справі фактичні дані та доводи Прокурора про порушення інтересів держави, заявлені позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішення селищної ради щодо затвердження містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, а також дозволу Інспекції на виконання будівельних робіт із нового будівництва, підлягають оцінці саме як такі, що спрямовані на захист порушених прав та інтересів у належний та ефективний спосіб, саме в межах поданого позову.

6.28. У відповідному контексті Суд ураховує також підхід, сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22, у якій наголошено, що суб'єктний склад сторін зумовлюється правовою природою спірних правовідносин. Тобто, обраний позивачем спосіб захисту не може розглядатися ізольовано від матеріального спору про речове право.

6.29. За таких обставин в сукупності, з огляду на характер спірних правовідносин, суб'єктний склад учасників спору та спрямованість заявлених вимог, цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства і належить до юрисдикції господарського суду.

6.30. Ураховуючи наведене, Суд погоджується з доводами Скаржників щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції про належність цього спору до юрисдикції адміністративних судів та, як наслідок, про наявність підстав для закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки такий висновок зроблено виходячи виключно з публічно-владного статусу суб'єктів, які ухвалили оскаржувані рішення, без з'ясування суті (змісту та характеру) спірних правовідносин і спрямованості заявлених вимог.

Судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки, зокрема, тому, що оспорювані рішення та дозвіл у цій справі виступають юридичними підставами для набуття та реалізації Підприємством відповідних правомочностей щодо забудови, а заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на заперечення наявності (обсягу) та правових підстав реалізації таких майнових прав і пов'язаних із цим реєстраційних наслідків, що свідчить про приватноправову природу спору та його розгляд за правилами господарського судочинства.

6.31. Відтак, у цій частині наведені Скаржниками підстави касаційного оскарження, заявлені з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтвердилися під час касаційного провадження.

Чи відповідає вимога про скасування державної реєстрації права приватної власності Підприємства на об'єкт незавершеного будівництва, припинення відповідного речового права та закриття відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно належному способу захисту у розумінні статей 15- 16 Цивільного кодексу України.

6.32. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

6.33. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

6.34. Пунктом 5 частини другою статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов'язку в натурі.

6.35. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

6.36. Поряд з цим, колегія суддів акцентує, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

6.37. Обґрунтовуючи висновок про обрання Прокурором неналежного способу захисту у частині вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності Підприємства з припиненням відповідного речового права, суд апеляційної інстанції виходив із того, що державну реєстрацію здійснено на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської області Лужаниці Т.П. від 13.09.2023 № 69270610, а також рішення Брюховицької селищної ради від 20.10.2020 № 2088.

Ураховуючи наведене колегія суддів зазначила, що оскільки державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, враховуючи те, що Прокурором у позові не заявлено вимог щодо скасування саме документів, які стали підставою для такої реєстрації, а тому в цій частині позовних вимог Прокурором обрано неефективний та неправильний спосіб захисту.

6.38. Втім Суд звертає увагу, що питання належності заявленої вимоги як способу захисту, з урахуванням мотивів, наведених судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, вже було предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 29.07.2025 у цій справі.

6.39. Так, у постанові Верховного Суду від 27.07.2025, суд касаційної інстанції проаналізував статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 22.07.2023, тобто на час звернення з позовом), зауважив, що зазначеною нормою закону допускаються такі окремі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи, які не є негаторним позовом: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) скасування державної реєстрації прав, тоді як правовими наслідками застосування таких способів захисту є припинення речового права, зареєстрованого за останнім набувачем на підставі скасованого судом незаконного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, та подальше повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, тобто на користь попереднього набувача речового права, якщо останній звісно раніше реєстрував за собою відповідне речове право.

Суд касаційної інстанції констатував, що у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 та в інших постановах Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

У такий спосіб колегія суддів виснувала, що рішення Реєстратора від 13.09.2023 № 69270610, яке не є правовстановлюючим документом, вичерпало свою дію в момент державної реєстрації права приватної власності Підприємства на спірний об'єкт незавершеного будівництва, в зв'язку з чим скасування зазначеного рішення не є ефективним способом захисту прав територіальної громади, чим спростовується помилкове посилання апеляційного суду на необхідність заявлення Прокурором вимоги про скасування рішення Реєстратора від 13.09.2023 № 69270610 з метою ефективного захисту прав територіальної громади.

Також колегія суддів не погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про обрання Прокурором неефективного способу захисту прав територіальної громади з огляду на відсутність пред'явлення ним позовної вимоги щодо скасування рішення Брюховицької селищної ради від 20.10.2020 № 2088 "Про надання в користування земельної ділянки Підприємству громадської організації "Асоціація інвалідів захисників Вітчизни "Львівська здравниця", оскільки рішення Брюховицької селищної ради від 20.10.2020 № 2088 вже оспорюється в межах провадження в справі № 914/3146/23, зокрема вказане рішення визнано незаконним і скасовано рішенням Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 у справі № 914/3146/23 (за участю Львівської обласної прокуратури, Львівської міськради та ПГО "АІЗВ "Львівська здравниця"), яке (судове рішення) наразі не набрало законної сили в зв'язку з оскарженням в апеляційному порядку, що підтверджується ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Підприємства на зазначене рішення.

Верховний Суд виходив з того, що цілком очевидно, що відсутність заявлення Прокурором вимоги про скасування рішення Брюховицької селищної ради від 20.10.2020 № 2088 "Про надання в користування земельної ділянки громадської організації "Асоціація інвалідів захисників Вітчизни "Львівська здравниця" в межах цієї справи зумовлена врахуванням позивачем положень пункту 3 частини 1 статті 226 ГПК України, згідно з якими суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ураховуючи той факт, що предметом позову в справі № 914/3146/23 є зобов'язання Підприємства повернути земельну ділянку площею 3,46 га, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, Львівській міській територіальній громаді в особі Ради, Верховний Суд вказав на помилковість висновку апеляційного суду про те, що Прокурор не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом, обравши належний та ефективний спосіб захисту прав територіальної громади міста Львова, передбачений саме статтями 386-388 Цивільного кодексу України, оскільки відповідний спосіб захисту Прокурором вже реалізовано в межах іншого позовного провадження.

6.40. Велика Палата Верховного суду у постанові від18.09.2024 у справі № 914/1785/22 зазначила, що якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).

При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у чинній редакції), відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

У частині першій статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості; 2) поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна; 3) виключення об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв'язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.

Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону № 1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.

Враховувавши, що державна реєстрація прав приватної власності на нежитлові приміщення, як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.

6.41. З огляду на це Суд погоджується з доводами Скаржників щодо ігнорування судом апеляційної інстанції висновків суду касаційної інстанції, викладених у постанові Верховного Суду від 29.07.2025 у цій справі, якою, направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд підтвердив належність заявленої вимоги як способу захисту та надав вказівки щодо необхідності здійснення апеляційного перегляду по суті.

Так, за наслідками касаційного перегляду, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд безпідставно ухилився від апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду по суті заявлених позовних вимог, тобто в частині перевірки їх обґрунтованості або необґрунтованості.

Зазначене у сукупності слугувало підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції із вказівкою на необхідність урахування наведених висновків і здійснення апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду по суті заявлених позовних вимог з перевіркою їх обґрунтованості або необґрунтованості з огляду на встановлені у справі обставини та вимоги матеріального і процесуального закону.

6.42. Відповідно до частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

6.43. Втім наведені висновки та вказівки суду касаційної інстанції не були враховані під час нового розгляду спору. Зокрема, попри те, що у постанові Верховного Суду від 29.07.2025 у цій справі було встановлено неналежність мотивування апеляційного суду щодо оцінки заявленої вимоги як способу захисту та надано обов'язкові для виконання вказівки стосовно необхідності апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду по суті заявлених вимог, суд апеляційної інстанції при новому апеляційному перегляді навів аналогічне обґрунтування та повторно поклав його в основу оскаржуваної постанови у відповідній частині.

При цьому Північний апеляційний господарський суд не навів жодних мотивів, які б свідчили про наявність об'єктивних підстав для незастосування правової позиції Верховного Суду у цій справі та не здійснив належної перевірки обґрунтованості/необґрунтованості позовних вимог у межах наданих касаційним судом вказівок.

6.44. За таких обставин Суд, погоджуючись із доводами Скаржників, констатує, що судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування положень статей 15- 16 Цивільного кодексу України та статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", з урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29.07.2025 у цій справі.

Одночасно колегією суддів допущено порушення вимог процесуального закону, що полягає в грубому ігноруванні обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції, наданих у постанові від 29.07.2025, а також у повторному ухиленні від повноцінного апеляційного перегляду спору по суті заявлених позовних вимог, що, у сукупності, унеможливило належне встановлення фактичних обставин та вирішення справи.

6.45. Тому, у цій частині наведені Скаржниками підстави касаційного оскарження, заявлені з посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також підтвердилися під час касаційного провадження.

6.46. Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції не здійснював апеляційний перегляд справи по суті заявлених позовних вимог, тобто не надавав оцінки встановленим судом першої інстанції порушенням положень статей 24, 29, 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" при прийнятті оспорюваного рішення та видачі оспорюваного дозволу, які (допущені Відповідачем 1 і Відповідачем 2 порушення) стали підставою для висновку місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог, то колегія суддів на стадії касаційного перегляду справи не бере до уваги та не вправі надавати передчасну оцінку доводам Ради про помилкове неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 29, 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та норм статей 2, 5, 10, 24, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у подібних правовідносинах.

6.47. Наведене в сукупності свідчить про неповне з'ясування саме апеляційним судом фактичних обставин справи, що, в свою чергу, свідчить про необхідність скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За наслідками нового розгляду спору суд апеляційної інстанції має виходити з того, що заявлені позовні вимоги за своїм змістом і спрямуванням становлять належний спосіб судового захисту та підлягають розгляду саме за правилами господарського судочинства.

У цьому контексті суд апеляційної інстанції повинен надати вичерпну правову оцінку рішенню суду першої інстанції з огляду на межі апеляційного перегляду та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права саме у взаємозв'язку з установленими обставинами справи, предметом і підставами позову та обраним позивачем способом захисту.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

7.2. Згідно з частинами першою та другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга Прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга Ради - частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

7.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням учасників справи, якими вони обґрунтовували свої доводи й заперечення під час розгляду справи, і залежно від встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити повністю.

2. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі № 914/3180/23 скасувати, а справу № 914/3180/23 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко

Попередній документ

134017797

Наступний документ

134017799

Інформація про рішення:

№ рішення:	134017798
№ справи:	914/3180/23
Дата рішення:	04.02.2026
Дата публікації:	13.02.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Касаційний господарський суд Верховного Суду
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (21.01.2026)
Дата надходження:	28.11.2025
Предмет позову:	про визнання незаконним та скасування рішення, дозволу державної реєстрації права власності

Розклад засідань:

Минулі засідання (17)

23.04.2024 11:00	Господарський суд Львівської області
05.06.2024 15:25	Господарський суд міста Києва
19.06.2024 12:30	Господарський суд міста Києва
03.07.2024 14:45	Північний апеляційний господарський суд
10.07.2024 12:00	Господарський суд міста Києва
17.07.2024 14:20	Північний апеляційний господарський суд
04.09.2024 11:50	Господарський суд міста Києва
07.11.2024 11:30	Північний апеляційний господарський суд
11.12.2024 10:20	Північний апеляційний господарський суд
05.02.2025 10:30	Північний апеляційний господарський суд
05.03.2025 11:00	Північний апеляційний господарський суд
10.06.2025 15:00	Касаційний господарський суд
08.07.2025 16:15	Касаційний господарський суд
29.07.2025 16:00	Касаційний господарський суд
24.09.2025 12:00	Північний апеляційний господарський суд
21.01.2026 15:00	Касаційний господарський суд
04.02.2026 17:00	Касаційний господарський суд