11 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 907/278/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
Офісу ГП - Кравчук О.А.
позивача - не з'явився
відповідача - Ігнатенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2025 (у складі колегії суддів: Бойко С.М. (головуючий), Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.)
за позовом керівника Івано-Франківської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Ямницької сільської ради
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища,
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Керівник Івано-Франківської окружної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Ямницької сільської ради (надалі - Рада, Позивач) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (надалі - ДП "Ліси України", Відповідач, Скаржник) про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не забезпечив охорону і збереження закріплених лісів, допустив їх незаконну порубку, внаслідок чого навколишньому природному середовищу спричинено шкоду в розмірі 2 456 190 грн.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Рішення суду обґрунтовано тим, що:
- Позивач не довів протиправної поведінки Відповідача як постійного лісокористувача. Суд установив, що Відповідач здійснював належні заходи з охорони лісу, самостійно виявив факт незаконної рубки та повідомив про нього правоохоронні органи, а Позивач не навів конкретних порушень правил ведення лісового господарства з боку Відповідача.
- надані докази не підтверджують достовірно кількість та характеристики зрубаних дерев, що унеможливлює визначення розміру шкоди. Суд дійшов висновку, що долучена на підтвердження розміру шкоди інженерно-екологічна експертиза № 3759/22-28/459/23-28 від 14.03.2023 проведена без здійснення особистого огляду експертом виявлених пнів зрубаних дерев та проведення їх обміру, у зв'язку з чим суд виснував про неможливість врахування її як належного та допустимого доказу.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2025 рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2025 у справі скасовано, прийнято нове рішення яким позовні вимоги задоволено, стягнуто ДП "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" на користь Ради шкоду заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в сумі 2 456 190,00 грн.
2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
З огляду на це, встановивши, що правопопередник Відповідача (ДП "Івано-Франківське лісове господарство") відповідно до статті 17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем, на якого чинним законодавством покладено обов'язок забезпечити охорону лісів на підвідомчій лісовому господарству території, колегія суддів виснувала, що саме ДП "Івано-Франківське лісове господарство" не забезпечило належної охорони і збереження закріплених лісів, допустило незаконну порубку, внаслідок чого навколишньому природному середовищу спричинено шкоду в розмірі 2 456 190 грн;
- наявні у матеріалах справи документальні докази, зокрема складений за участю представників Відповідача та підписаний ними без будь-яких зауважень протокол огляду місця події від 29.07.2022, проведений за участю майстра лісу Дністровського лісництва ДП "Івано-Франківське лісове господарство" Кабана Т.Г., підтверджують факт незаконної рубки 91 сироростучого дерева різних порід (клена гостролистого, граба та вільхи) діаметром від 8 см до 49 см. Зазначені обставини додатково підтверджуються актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 27.07.2022, складеним лісничим Дністровського лісництва Кудляком Й.М. за участю майстра лісу Дністровського лісництва ДП "Івано-Франківське лісове господарство" Кабана Т. Г. та провідного інженера з охорони і захисту лісу ДП "Івано-Франківський лісгосп" Лисика М. В.; переліком діаметрів пнів кварталу 15 виділу 15 Дністровського лісництва, підписаним провідним інженером з охорони і захисту лісу ДП "Івано-Франківський лісгосп" Лисиком М. В., лісничим Дністровського лісництва Кудляком Й. М. та майстром лісу Дністровського лісництва ДП "Івано-Франківське лісове господарство" Кабан Т.Г.; розрахунком шкоди завданої лісу в кварталіі 15 виділу 15 Дністровського лісництва, складеного провідним інженером з охорони і захисту лісу Лисиком М.В.; детальною матеріально-грошовою оцінкою лісосіки № 1111. Водночас суд акцентував на відсутності доказів, що вказані дерева були відведені у встановленому законом порядку в рубку, в матеріалах справи відсутні.
У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції вказав на необґрунтованість висновку суду першої інстанції про відсутність належних доказів на підтвердження факту незаконної рубки та розміру шкоди.
Також Західний апеляційний господарський суд зауважив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недопустимість висновку експерта № 3759/22-28/459/23-28 від 14.03.2023 з підстави відсутності у ньому відомостей про натурне обстеження, оскільки у цьому випадку експертиза проведена на підставі матеріалів кримінального провадження № 12022091250000147, у тому числі акта огляду місця правопорушення від 27.07.2022, матеріально-грошової оцінки лісосіки № 1111 та переліку діаметрів пнів, які, з огляду на вимоги законодавства, є належним об'єктом дослідження.
Зважаючи на це, колегія суддів виснувала про узгодженість висновку експерта з іншими доказами у справі у їх сукупності.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. Звертаючись з касаційною скаргою Відповідач просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2025, залишивши в силі рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2025.
3.2. Ухвалою Суду від 22.01.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Ліси України" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2025 у справі № 907/278/25 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу до розгляду.
3.3. В обґрунтування касаційної скарги Відповідач зазначає, що:
- судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 107 Лісового кодексу України, статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 1166 Цивільного кодексу України в частині розрахунку розміру шкоди без урахування висновків щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 912/2836/21, від 15.06.2022 у справі № 909/114/21, від 24.01.2024 у справі № 907/449/22.
Скаржник вказує, що у спірних правовідносинах Відповідач діяв добросовісно, а його поведінка як постійного лісокористувача відповідала вимогам закону та тим обов'язкам, які покладаються на постійних лісокористувачів. Скаржник наголошує на відсутність належних доказів розміру заявленої до стягнення шкоди, як одного з обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення, не доведено. За його позицією з боку Прокурора не було надано належних доказів щодо кількості та дійсного розміру виявлених пнів, показники якого є вихідними даними для розрахунку розміру шкоди.
Також Відповідач вказує, що апеляційний господарський суд не надав належної правової оцінки тій обставині, що висновок інженерно-екологічної експертизи № 3759/22-28/459/23-28 від 14.03.2023 не може вважатись належним та допустимим доказом у справі, оскільки відповідна експертиза проведена без здійснення особистого огляду експертом виявлених пнів зрубаних дерев та проведення їх обміру;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 7 частини третьої статті 29 та пункту 4 частини першої статті 69-1 Бюджетного кодексу України, частини другої статті 8 Лісового кодексу України, пунктів 1, 2 та 3 розділу ХІ Порядку організації роботи органів Державної казначейської служби України, затвердженого наказом ДКСУ від 09.08.2013 № 128, Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2013 № 1203, у частині визначення належного кола позивачів при стягненні шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, з урахуванням бюджетного механізму зарахування та подальшого розподілу таких коштів між державним і місцевими бюджетами;
- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази на предмет з'ясування питання кількості виявлених пнів, дійсного показника найбільшого та найменшого розміру їх діаметрів, які є вихідними даними для обчислення належного розміру завданої шкоди.
3.4. 06.02.2026 від Прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він зазначає про необґрунтованість доводів, наведених у касаційній скарзі, та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. На виконання розпорядження голови Івано-Франківської ОДА від 07.02.1996 № 85 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" надано в постійне користування державним лісогосподарським підприємствам земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів для ведення лісового господарства, зокрема, 307 га земель по Тисменицькому району.
4.2. Постійним лісокористувачем кварталу 15 виділу 15 Дніствовського лісництва, станом на 28.07.2022 було Державне підприємство "Івано-Франківське лісове господарство" (надалі - ДП "Івано-Франківське лісове господарство"), яке створено на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 26.05.1995 № 57 "Про створення державних лісогосподарських підприємств у Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях", засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і координується Івано-Франківським управлінням лісового та мисливського господарства.
4.3. Положеннями Статуту ДП "Івано-Франківське лісове господарство", затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 26.07.2022 № 580, передбачено таке:
- підприємство створено з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів на кошти отримані від комерційної діяльності (підпункт 3.1 пункту 3);
- основними напрямками діяльності підприємства, серед інших, є забезпечення охорони лісів від незаконних рубок (підпункт 3.2.2 пункту 3);
- одним із основних напрямків діяльності підприємства є запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин (підпункт 3.2.3 пункту 3);
- підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з чинним законодавством (підпункт 4.6).
4.4. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1003 від 07.09.2022 "Деякі питання реформування управління лісової галузі" розпочато реформу лісової галузі України з метою забезпечення ефективності управління та підвищення економічних показників діяльності державних підприємств. Вказаною постановою передбачено ліквідацію як юридичних осіб державних лісогосподарських підприємств та створення єдиного суб'єкта господарювання - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
4.5. За змістом вказаної постанови Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником майна, прав та обов?язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються.
4.6. На підставі пункту 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 909 вирішено припинити ДП "Івано-Франківське лісове господарство", шляхом реорганізації, а саме - приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (ЄДРПОУ 44768034).
4.7. Наказом Генерального директора ДП "Ліси України" від 26.12.2022 № 117 утворено філію "Івано-Франківське лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
4.8. Генеральним директором ДСГП "Ліси України" було видано наказ від 12.01.2023 № 287, яким за філією "Івано-Франківське лісове господарство" ДП "Ліси України" було закріплено майно, права та обов'язки, які передані за передавальним актом від 12.01.2023 № 114.
4.9. Надалі наказом генерального директора Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" № 1867 від 18.10.2024 припинено філію "Івано-Франківське лісове господарство" шляхом її закриття.
4.10. Наказом виконавчого директора Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" № 2340 від 31.12.2024 затверджено передавальні акти активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше від філії "Івано-Франківське лісове господарство" до філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
4.12. Філія "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", до якої на даний час увійшло Дністровське лісництво, є правонаступником філії "Івано-Франківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
4.13. Прокурором у результаті вивчення матеріалів кримінального провадження № 12022091250000147 від 29.07.2022 розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 246 Кримінального кодексу України щодо повноти та своєчасності відшкодування шкоди, заподіяної державі порушенням вимог лісового законодавства, встановлено факт завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
4.14. 28.07.2022 ДП "Івано-Франківське лісове господарство" звернулось до відділення поліції № 1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області зі зверненням щодо вжиття заходів та встановлення особи порушників, які у кварталі 15 виділ 15 в урочищі "Козакова долина" Дністровського лісництва на території Ямницької територіальної громади здійснили незаконну порубку 91 сироростучих дерев, чим завдано шкоду лісу, про що 27.07.2022 складено відповідний акт у якому зазначено, зокрема, що сума шкоди заподіяної лісовому господарству становить 223 318, 55 грн.
4.15. Також, факт незаконної рубки 91 сироростучого дерева різних порід, а саме клена гостролистого, граба звичайного та вільхи чорної діаметрами від 8 см до 49 см на території Дністровського лісництва "ДП "Івано-Франківське лісове господарство" в межах Ямницької територіальної громади зафіксовані у протоколі огляду місця події від 29.07.2022 проведеного за участі майстра лісу Дністровського лісництва ДП "Івано-Франківське лісове господарство" Кабана Т.Г.
4.16. За вказаним фактом 29.07.2022 розпочато кримінальне провадження № 12022091250000147 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 246 Кримінального кодексу України, досудове розслідування якого здійснюється слідчим відділенням відділення поліції № 1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області.
4.17. У межах досудового розслідування у кримінальному провадженні Івано-Франківським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судову інженерно-екологічну експертизу, висновок якої додано до позовної заяви.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення інженерно-екологічної експертизи № 3759/22-28/459/23-28 від 14.03.2023 розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної, як встановлено слідством, порубки 91-го сироростучого дерева різних порід на території Дністровського лісництва в лісовому масиві кварталу 15 виділу 15 ДП "Івано-Франківське лісове господарство" становить 2 456 190 грн.
4.18. Прокурором зазначено, що розбіжність у розмірі спричиненої шкоди відповідно до акту ДП "Івано-Франківське лісове господарство" та висновку експерта виникла у зв'язку з тим, що працівники ДП "Івано-Франківське лісове господарство" при обчисленні розміру шкоди всупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575 "Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд" не врахували індекс споживчих цін (індекс інфляції) взятий відповідно до статистичних даних за 2021 рік, який становив І=110,0/ 100=1,1. Таким чином, розмір шкоди заподіяної природно-заповідному фонду, обчислюється з урахуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) та коефіцієнта, яким визначається особлива природоохоронна цінність територій та об'єктів природно-заповідного фонду за встановленою формулою Ні=(Нп х І/ 100) х 10.
У вищезазначеному кримінальному провадженні досудове розслідування триває. Жодній особі у вказаному провадженні про підозру не повідомлялося, обвинувальний акт до суду не скеровувався, позов про відшкодування заподіяних збитків у рамках кримінального провадження не заявлявся.
Таким чином, Прокурор вважає, що саме ДП "Івано-Франківське лісове господарство" не забезпечило охорону і збереження закріплених лісів, допустило їх незаконну порубку, внаслідок чого навколишньому природному середовищу спричинено шкоду в розмірі 2 456 190 грн, що підлягає стягненню з Відповідача.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ДП "Ліси України" не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Виходячи з мотивів ухвалених судових рішень, доводів касаційної скарги та підстав відкриття касаційного провадження, предметом касаційного дослідження є:
- перевірка правильності застосування статті 107 Лісового кодексу України, статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 1166 Цивільного кодексу України в частині доведеності неправомірності поведінки постійного лісокористувача, визначення розміру шкоди (розрахунку) з урахуванням підходів, сформульованих у практиці Верховного Суду, а також оцінка доводів Скаржника щодо неповноти дослідження й оцінки матеріалів справи судами попередніх інстанцій;
- наявність підстав для формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах стосовно належного суб'єктного складу спору під час стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, з урахуванням положень пункту 7 частини третьої статті 29 та пункту 4 частини першої статті 69-1 Бюджетного кодексу України, частини другої статті 8 Лісового кодексу України, пунктів 1, 2 та 3 розділу ХІ Порядку організації роботи органів Державної казначейської служби України, затвердженого наказом ДКСУ від 09.08.2013 № 128, Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2013 № 1203.
5.4. З приводу наведеного Суд зазначає таке.
5.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
5.6. Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
5.7. Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
5.8. Суд зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи й спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки й шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.
Суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.
Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
5.9. Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами й спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України.
5.10. За приписами статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
5.11. Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
5.12. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
5.13. Частиною п'ятою статті 86 Лісового кодексу України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
5.14. Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.
5.15. За приписами статті 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.
5.16. Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
5.17. Суд зазначає, що правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища".
5.18. Відповідно до статті 5 цього Закону державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
5.19. Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
5.20. Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
5.21. Системний аналіз положень статті 86, пункту 1 частини другої статті 105, статті 107 Лісового кодексу України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).
5.22. Для покладення на постійного лісокористувача обов'язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з'ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у такому випадку, здійснення незаконної порубки дерев.
5.23. Суди попередніх інстанцій встановили факт рубки 91 сироростучого дерева різних порід, а саме клена гостролистого, граба звичайного та вільхи чорної діаметрами від 8 см до 49 см на території Дністровського лісництва "ДП "Івано-Франківське лісове господарство" в межах Ямницької територіальної громади зафіксовані у протоколі огляду місця події від 29.07.2022 проведеного за участі майстра лісу Дністровського лісництва ДП "Івано-Франківське лісове господарство" Кабана Т.Г.
5.24. З огляду на це висновок суду апеляційної інстанції про те, що обов'язок щодо охорони лісів від незаконних рубок, а також обов'язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на Відповідача як постійного лісокористувача, є обґрунтованим.
Суд ураховує, що у постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов'язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов'язків.
5.25. Водночас, звертаючись із касаційною скаргою, Відповідач фактично просить надати іншу оцінку його діям, спрямованим на організацію діяльності з охорони лісу. Однак наведені доводи за своїм характером не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки стосуються опису вжитих заходів реагування та організаційних дій, тоді як встановленим судами є факт допущення незаконної рубки на території, що перебувала у постійному лісокористуванні, та, відповідно, незабезпечення належного збереження лісових об'єктів.
Сам по собі факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує встановлених судом обставин щодо неналежного виконання покладеного на постійного лісокористувача обов'язку забезпечити охорону і збереження лісу.
Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до незгоди з оцінкою доказів та встановленими апеляційним судом фактичними обставинами, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, який не здійснює повторного дослідження доказів та їх переоцінки.
5.26. З огляду на це Скаржником не спростовано правомірність висновків суду апеляційної інстанції в частині встановлення неправомірності його поведінки та наявності вини, що виявилася у неналежному виконанні обов'язку з охорони лісів від незаконних рубок.
5.27. Аналізуючи правильність застосування судом апеляційної інстанції положень законодавства при дослідженні розміру шкоди (розрахунку) з урахуванням підходів, сформульованих у практиці Верховного Суду, Суд зазначає таке.
5.28. У наведеній Скаржником для порівняння постанові Верховного Суду від 23.08.2023 року у справі № 912/2836/21 наголошено, що у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
5.29. У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 909/114/21, на яку посилається Відповідач у касаційній скарзі, зазначено, що встановлення кількості зрубаних пнів, їх діаметру та ознаки має суттєве значення для правильного розрахунку шкоди. Розрахунок шкоди не може ґрунтуватися на припущеннях позивача, оскільки вони не є фактичними даними в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України, тому відсутність належних та достовірних доказів, які б підтвердили точну кількість пнів, їх ознаку та діаметр, у результаті незаконної рубки відповідачем, виключає можливість встановлення дійсного розміру шкоди, завданої відповідачем навколишньому природному середовищу як обов'язкової умови для настання відповідальності.
5.30. Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
5.31. За загальними правилами розподілу обов'язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
5.32. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
5.33. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.34. Суд апеляційної інстанції, досліджуючи питання визначення розміру шкоди, дослідив та надав оцінку, зокрема, таким доказам:
- протоколу огляду місця події від 29.07.2022, складеному за участю представників Відповідача та підписаному ними без будь-яких зауважень, проведеному за участю майстра лісу Дністровського лісництва ДП "Івано-Франківське лісове господарство" Кабана Т. Г., встановивши, що останнім підтверджено факт незаконної рубки 91 сироростучого дерева різних порід (клена гостролистого, граба та вільхи) діаметром від 8 см до 49 см, виявленої на території Дністровського лісництва ДП "Івано-Франківське лісове господарство" у межах Ямницької територіальної громади;
- акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 27.07.2022, складеному лісничим Дністровського лісництва Кудляком Й. М. за участю майстра лісу Дністровського лісництва ДП "Івано-Франківське лісове господарство" Кабана Т. Г. та провідного інженера з охорони і захисту лісу ДП "Івано-Франківський лісгосп" Лисика М. В.;
- переліку діаметрів пнів кварталу 15 виділу 15 Дністровського лісництва, підписаному провідним інженером з охорони і захисту лісу ДП "Івано-Франківський лісгосп" Лисиком М. В., лісничим Дністровського лісництва Кудляком Й. М. та майстром лісу Дністровського лісництва ДП "Івано-Франківське лісове господарство" Кабаном Т. Г., який містить інформацію щодо кількості пнів, їх ознаку та діаметри;
- розрахунку шкоди, завданої лісу у кварталі 15 виділу 15 Дністровського лісництва, складеному провідним інженером з охорони і захисту лісу Лисиком М. В.;
- детальній матеріально-грошовій оцінці лісосіки № 1111;
- висновку експерта за результатами проведення інженерно-екологічної експертизи № 3759/22-28/459/23-28 від 14.03.2023.
Досліджуючи відповідні докази суд апеляційної інстанції зазначив, що акт огляду, протокол огляду місця події та перелік діаметрів пнів містять чіткі дані про кожен пень, його діаметр, ознаку (сироростучий), породу, що підтверджується також фототаблицею. Колегія суддів встановила, що обміри проводилися майстром лісу за допомогою вимірювальних інструментів, а протокол підписаний без зауважень.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позиції місцевого господарського суду стосовно відсутності належних доказів, які б достовірно підтверджували кількість і характеристики зрубаних дерев, та, відповідно, про помилковість висновку щодо неможливості визначення розміру заподіяної шкоди.
Одночасно суд апеляційної інстанції врахував, що Прокурор визначає суму збитків відповідно до висновку експерта, який, у свою чергу, базувався на документах, складених уповноваженими представниками Відповідача, а саме: акті огляду місця правопорушення, матеріально-грошовій оцінці лісосіки № 1111 та переліку діаметрів пнів. Суд апеляційної інстанції врахував, що саме Відповідач фіксував кількість дерев, їхні параметри та ознаки.
Також було проаналізовано, що розбіжність між розміром шкоди, визначеним ДП "Івано-Франківське лісове господарство", та сумою, встановленою експертом, виникла через те, що при первинному обчисленні працівниками лісгоспу не було враховано індекс споживчих цін за 2021 рік (І = 1,1), як того вимагає постанова Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575 "Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд". Відповідно, остаточний розмір шкоди має визначатися з урахуванням індексу споживчих цін та коефіцієнта особливої природоохоронної цінності відповідно до формули Ні = (Нп Ч І/100) Ч 10.
5.35. Отже, висновок суду апеляційної інстанції щодо розміру завданої шкоди ґрунтується на дослідженні колегією суддів доказів, які містять вихідні дані про кількість пнів, їх ознаку та діаметри, зафіксовані внаслідок незаконної рубки, з урахуванням того, що, відповідно до відомостей, наведених у протоколі огляду місця події, відповідні обміри здійснювалися із застосуванням вимірювальних інструментів.
5.36. Посилаючись на неповноту такої оцінки, Скаржник не зазначає, які саме конкретні докази не були враховані судом апеляційної інстанції та яким чином це могло вплинути на встановлення відповідних обставин і визначення розміру шкоди.
Водночас під час розгляду справи Відповідач не заявляв змістовних заперечень щодо даних, відображених в акті огляду, протоколі огляду місця події та переліку діаметрів пнів. Зокрема, він не вказував на помилкове визначення кількості дерев, їх породи/ознаки, діаметрів пнів, не обґрунтовував наявність розбіжностей та не надавав на підтвердження таких тверджень власних розрахунків, альтернативних вимірів чи іншої технічної/документальної інформації, яка б спростовувала наведені у матеріалах справи показники.
Натомість позиція Відповідача по суті зводилася до твердження про те, що докази, подані Прокурором, не містять належної інформації та не підлягають врахуванню, тобто до заперечень проти допустимості/належності доказів без наведення конкретних фактів, які б ставили під сумнів достовірність зафіксованих у них даних. За таких умов посилання Скаржника на неповноту оцінки доказів не може вважатися належно обґрунтованим, оскільки не підтверджено ані конкретизацією неврахованих доказів, ані поясненням їх потенційного впливу на висновки суду щодо обставин правопорушення та розміру заподіяної шкоди.
Аргументи касаційної скарги у відповідній частині зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою апеляційним судом, та до обґрунтування правильності висновків суду першої інстанції про те, що зазначені відомості не дають змоги встановити відповідні показники.
Втім такі аргументи виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки касаційний перегляд не передбачає повторного дослідження та переоцінки доказів, яким суди попередніх інстанцій уже надали оцінку.
5.37. Суд також не погоджується з аргументами Скаржника щодо необґрунтованості врахування судом апеляційної інстанції висновку експерта за результатами проведення інженерно-екологічної експертизи № 3759/22-28/459/23-28 від 14.03.2023, які зводяться до того, що зазначений висновок не містить відомостей про натурне обстеження експертом місця можливого спричинення шкоди та перевірку фактичних відомостей, на підставі яких здійснено розрахунок.
5.38. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
5.39. Положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, визначають, що об'єктом інженерно-екологічної експертизи можуть бути матеріалізовані джерела інформації, зафіксовані у схемах, планах, фотографіях, протоколах та інших матеріалах справи. Вибір методики та способу проведення дослідження належить виключно до компетенції експерта.
5.40. Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18.
5.41. У постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, на яку звертає увагу Скаржник, суд касаційної інстанції, вказуючи на необґрунтованість позовної вимоги про стягнення шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у зв'язку з незаконною рубкою, виходив з недоведеності розміру шкоди. При формуванні такого висновку Верховний Суд зазначив, що за встановлених у справі обставин неможливо підтвердити належність розміру шкоди виключно на підставі наявного висновку експерта, який не містив відомостей щодо натурного обстеження експертом місця можливого спричинення шкоди та перевірки фактичних даних, покладених в основу розрахунку. Зазначена правова позиція була зумовлена тим, що у відповідній справі судами не було встановлено наявності інших доказів, які б уможливлювали перевірку вихідних даних розрахунку, зокрема відомостей про зрубаних дерев та даних щодо вимірювального пристрою, яким проводилися заміри, а відтак забезпечували б контроль щодо правильності проведених обчислень і дотримання методики визначення розміру шкоди.
5.42. Натомість у цій справі суд апеляційної інстанції встановив наявність інших належних доказів, якими підтверджено вихідні дані, необхідні для визначення розміру шкоди, зокрема: акт огляду місця правопорушення від 27.07.2022, матеріально-грошову оцінку лісосіки № 1111 та перелік діаметрів пнів. Сукупний зміст цих документів, за наведеними апеляційним господарським судом мотивами, містить відомості щодо об'єкта правопорушення та його кількісних і якісних характеристик, що дає змогу встановити фактичні показники, покладені в основу розрахунку, і перевірити їх узгодженість між собою.
За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість врахування висновку експерта № 3759/22-28/459/23-28 від 14.03.2023, незважаючи на відсутність у ньому відомостей про натурне обстеження, оскільки в цій справі іншими доказами підтверджено існування об'єкта порушення та вихідні дані для належного розрахунку, зокрема точну кількість пнів, їх ознаку та діаметри, встановлені внаслідок незаконної рубки.
5.43. Відтак, позиція суду, наведена у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, з огляду на відмінність установлених фактичних обставин і доказової бази, не спростовує висновків апеляційного суду у цій справі щодо допустимості врахування експертного висновку в сукупності з іншими доказами.
5.44. Вказане свідчить про правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в частині визначення (розрахунку) розміру шкоди з урахуванням підходів, сформульованих у практиці Верховного Суду.
5.45. Наведеним спростовуються доводи Скаржника, заявлені у відповідній частині касаційного оскарження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.46. Щодо аргументів Скаржника про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 7 частини третьої статті 29 та пункту 4 частини першої статті 69-1 Бюджетного кодексу України, частини другої статті 8 Лісового кодексу України, пунктів 1, 2 та 3 розділу ХІ Порядку організації роботи органів Державної казначейської служби України, затвердженого наказом ДКСУ від 09.08.2013 № 128, Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2013 № 1203, у частині визначення належного кола позивачів при стягненні шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, з урахуванням бюджетного механізму зарахування та подальшого розподілу таких коштів між державним і місцевими бюджетами, Суд зазначає таке.
5.47. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
5.48. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Тобто у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
5.49. За доводами Скаржника наведені нормативні приписи у сфері бюджетного регулювання, виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, зокрема й пункт 7 частини третьої статті 29 та пункт 4 частини першої статті 69-1 Бюджетного кодексу України, якими визначено порядок зарахування та подальшого розподілу коштів, стягнутих як відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зумовлюють необхідність визначення спеціального (розширеного) суб'єктного складу позивачів з урахуванням усіх учасників відповідної бюджетної процедури.
5.50. Втім Суд з такими доводами не погоджується.
5.51. Суд зазначає, що визначення належного суб'єктного складу сторін у справі здійснюється з урахуванням конкретних обставин спору, предмета та підстав позову, а також того, чи впливає судове рішення на права та обов'язки відповідних осіб у спірних матеріально-правових відносинах.
Сам по собі порядок подальшого зарахування або розподілу коштів, що підлягають стягненню за судовим рішенням, не є визначальним критерієм для залучення осіб до участі у справі по суті.
При цьому Суд виходить із того, що за загальним правилом особливості процедури виконання судового рішення (включно з порядком зарахування та розподілу коштів у бюджетній системі) не зумовлюють обов'язковості залучення до участі у справі по суті суб'єктів, які забезпечують таке виконання, оскільки сам спір про стягнення коштів як відшкодування шкоди не спрямований на визначення чи зміну їхніх прав та обов'язків у матеріально-правових відносинах.
Подібний правовий підхід сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, у якій зазначено, що сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем Державної казначейської служби України чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб'єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.
Наведене, з урахуванням того, що визначення належного суб'єктного складу обумовлюється конкретним предметом і підставами позову та фактичними обставинами справи, виключає можливість формування універсального підходу та висновку з цього питання поза межами конкретних спірних правовідносин.
5.52. Таким чином, наведені Скаржником доводи касаційної скарги, передбачені пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не підтвердилися під час касаційного розгляду.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судові рішення у справі - залишенню в силі.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2025 у справі № 907/278/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко