04 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/1491/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий суддя, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши у відкритому судову засіданні касаційні скарги Міністерства юстиції України
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Пукшин Л.Г.)
від 04.06.2025,
додаткове рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Пукшин Л.Г.)
від 25.06.2025,
постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Яценко О.В., судді: Тищенко О.В., Хрипун О.О.)
від 17.09.2025
та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Яценко О.В., судді: Гончаров С.А. , Тищенко О.В.)
від 17.09.2025
у справі № 910/1491/25
за позовом Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг"
до Міністерства юстиції України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: державний реєстратор Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Спіріна Марина Валеріївна, Первинна профспілкова організація незалежної профспілки Криворіжжя ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Всеукраїнська профспілка працівників науки, виробництва та фінансів,
про визнання незаконним та скасування наказу,
за участю представників учасників справи:
позивача - Балюра А.С.,
відповідача - Вальчук М.,
третіх осіб - не з'явились,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" (далі також - позивач, Первинна профспілкова організація, ППО) звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі також - відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2024 № 1567/5 "Про задоволення скарги".
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним реєстратором Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Спіріною Мариною Валеріївною (далі також - Спіріна М.В.) 20.03.2024 проведено реєстраційну дію №1002271270015010309 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженими ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації», внаслідок якої до державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань була внесена інформація про рішення позивача щодо її припинення в результаті реорганізації. Однак 27.05.2024 Міністерством юстиції України на підставі висновку центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 29.04.2024 прийнято наказ №1567/5, яким задоволено скаргу Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів (далі - Профспілка), визнано реєстраційну дію №1002271270015010309 вчиненою з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Позивач вважає зазначений наказ незаконним, оскільки відповідачем не було перевірено повноваження голови Центрального комітету Профспілки, крім того, у скарзі не було вказано, які саме права Профспілки були порушені. У своєму висновку центральною колегією Міністерства юстиції України не було враховано, що ППО має право проводити реорганізацію в силу пункту 12.1 статуту та положень 104-108 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у той час як пункти 6.4.2 та 7.9 статуту Профспілки не стосуються конфліктної ситуації, яка склалась у ППО.
2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 у справі №910/1491/25 позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування пунктів 3 і 5 наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» в частині пунктів 1, 2, 4.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказав, що висновок Міністерства юстиції України про суперечність рішення ППО про реорганізацію положенням пункту 6.4.2 статуту Профспілки та наявності підстав для відмови у державній реєстрації є необґрунтованим, так як статутом чітко передбачена можливість реорганізації ППО або за рішенням відповідної конференції (зборів) у встановленому порядку або за вимогою Центрального комітету Профспілки. У даному випадку рішення про реорганізацію було прийнято саме позивачем (Протокол конференції Первинної профспілкової організації від 25.02.2024), що відповідає вимогам статуту Профспілки.
Разом з тим суд врахував, що зі змісту скарги Профспілки не вбачається будь-якого обґрунтування порушення прав скаржника, і судом під час розгляду справи таких не встановлено, що відповідно до пункту 4 частини шостої статті 34 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» є самостійною підставою для залишення скарги без розгляду по суті.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування пунктів 3 і 5 наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» щодо тимчасового блокування державному реєстратору доступу до реєстру та покладення на Державне підприємство «Національні інформаційні системи», вказавши, що такі пункти є такими, що прийняті відповідачем внаслідок реалізації своїх владно-управлінських функцій у сфері нагляду та контролю за законністю рішень, дій та бездіяльності державних реєстраторів, а тому в цій частині можуть бути оскаржені реєстратором за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний наказ підлягає скасуванню в тій частині, що порушує права та інтереси позивача у справі, а саме в частині пунктів 1, 2, 4 резолютивної частини наказу.
2.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі №910/1491/25 заяву ППО про стягнення судових витрат у справі задоволено частково. Стягнено з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн, в іншій частині заяви відмовлено.
Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення у справі, з огляду на спірні правовідносини, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), враховуючи результати розгляду даної справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі № 910/1491/25 залишено без змін.
2.4. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 у справі № 910/1491/25 заяву ППО про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/1491/25 задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ППО витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в сумі 4 163, 50 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 в частині часткового задоволення позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2, 4 резолютивної частини наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2025 № 1567/5 «Про задоволення скарги»; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025, а також додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 у справі №910/1491/25; прийняти у відповідній частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог та заяв ППО про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити у повному обсязі.
3.2. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України відзначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:
- від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №910/694/21 (щодо застосування положень статей 73, 74, 76-79 ГПК України у частині стандартів доказування);
- від 06.05.2022 у справі №826/14188/16, від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 61/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, від 25.03.2020 у справі №805/4508/16-а, що призвело до неправильного застосування положень частини третьої, пункту 4 частини шостої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та до протиправного втручання у повноваження Міністерства юстиції України при скасуванні наказу з підстав нібито відсутності порушеного права скаржника.
Також підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм статей 14 та 18 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та положень статуту Профспілки (пункти 6.1, 6.4.2 та 12.1 в частині обов'язковості затвердження Центральним комітетом Профспілки рішень про реорганізацію первинних профспілкових організацій) у сукупності з приписами пункту 6 частини першої статті 28 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
3.3. У частині оскарження додаткового рішення у справі скаржник відзначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №756/2114/17, від 11.11.2021 у справі №910/7520/20, від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, від 03.10.2019 у справі №922/445/19 від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, щодо дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання розподілу судових витрат та врахування критеріїв здійснення такого розподілу, що призвело до неправильного застосування статей 126 та 129 ГПК України.
На обґрунтування своєї правової позиції щодо оскарження додаткової постанови апеляційного суду Міністерство юстиції України вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.11.2021 у справі №910/7520/20, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, додатковій постанові від 03.10.2024 у справі №357/8695/23, від 13.02.2019 у справі №756/2114/17, від 05.03.2024 у справі №903/135/23 (903/134/23), від 10.09.2024 у справі № 902/99/24 (щодо дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання розподілу судових витрат та врахування критеріїв здійснення такого розподілу), додатковій постанові від 03.12.2021 у справі № 927/237/20 (щодо визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін), від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (щодо застосування статей 126, 129 ГПК України). Отже, судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної додаткової постанови неправильно застосовано статті 126 та 129 ГПК України в частині визначення суми судових витрат критерію розумності та співмірності суми витрат: часу, складності справи та обсягу письмових доказів.
3.4. ППО 24.10.2025 через «Електронний суд» подала до Суду відзив на касаційну скаргу (по суті спору), в якому відзначає, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Відзив на касаційну скаргу на додаткову постанову суду апеляційної інстанції до Суду не надходив.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень
4.1. Первинна профспілкова організація має статус юридичної особи та діє на підставі Статуту Всеукраїнської Профспілки, затвердженого з'їздом від 15.03.2017 (далі - Статут).
У відповідності до пункту 6.2 Статуту Первинна профспілкова організація є основною організацією профспілки, створюється на засадах добровільності, за місцем трудової діяльності (навчання) або за територіальною ознакою (місцем проживання) при наявності не менше 3 осіб, які виявили бажання об'єднатися у первинну організацією, здійснює ті ж функції, виконує ті ж завдання, вирішує ті ж питання що і профспілка у цілому в межах своєї компетенції згідно з цим Статутом та Положенням про первинну організацію профспілки.
Аналогічний статус ППО визначає пункт 1.1 Положення про ППО, затвердженого Центральним комітетом профспілки від 25.01.2000 (далі - Положення).
Згідно з пунктом 6.2.3 Статуту Первинна профспілкова організація, виходячи зі статутних цілей і завдань профспілки, самостійно визначає пріоритети своєї діяльності та принципи організаційного устрою.
Первинна профспілкова організація є юридичною особою, має печатку та штампи, за встановленим вищим виборним органом профспілки зразком, має поточні рахунки у банках, які відкриваються (закриваються) за письмовим дозволом вищого виборного органу профспілки, здійснює свої функції на Підставі положення про первинну профспілкову організацію. Первинна профспілкова організація не відповідає по зобов'язанням членів профспілки та інших організацій профспілки, як і члени профспілки та інші органи профспілки не відповідають по зобов'язанням первинної організації профспілки (пункт 6.2.7 Статуту).
Пунктом 12.1 Статуту визначено, що організація профспілки може бути реорганізована або ліквідована за рішенням відповідної конференції чи зборів у встановленому порядку або за вимогою Центрального комітету профспілки. Таке рішення повинно бути обґрунтовано.
У разі ліквідації профспілкової організації відповідний орган, який прийняв таке рішення створює відповідну ліквідаційну комісію, яка складає ліквідаційний баланс (пункт 12.3 Статуту).
Відповідно до пункту 2.1 Положення вищим керівним органом первинної профспілкової організації є профспілкові збори.
Профспілкові збори (конференція), зокрема, приймають рішення про входження до первинної профспілки, про припинення діяльності, ліквідацію первинної профспілкової організації (підпункт 2.11.10 пункту 2.10 Положення).
Відповідно до пункту 6.4.1 Статуту Центральний комітет (ЦК), як вищий виборний орган профспілки, координує діяльність центральних, місцевих обласних, регіональних, республіканської Автономної республіки Крим, адміністрацій та інших організацій.
За змістом пункту 6.4.2 Статуту Центральний комітет профспілки, зокрема, затверджує рішення про створення, реорганізацію чи ліквідацію профспілкових організацій профспілки.
4.2. Конференція ППО 25.02.2024 прийняла рішення про реорганізацію, що оформлене Протоколом конференції Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «Арселор Міттал Кривий Piг» від 25.04.2025.
На виконання рішення конференції ППО від 25.02.2024 уповноважена конференцією особа звернулася до державного реєстратора щодо проведення реєстраційних дій. Державним реєстратором Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Спіріною М.В. 20.03.2024 проведено реєстраційну дію №1002271270015010309 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації», унаслідок якої до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - ЄДР) була внесена інформація про рішення ППО щодо її припинення в результаті реорганізації.
4.3. Профспілка звернулася до Міністерства юстиції України зі скаргою щодо вищезазначених реєстраційних дій, яка була зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.04.2024 за №62648-33-24.
Розгляд скарги центральною колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції відбувся 29.04.2024.
За результатами розгляду скарги колегія склала висновок від 29.04.2024, у якому рекомендувала:
- скарги Профспілки задовольнити;
- визнати вчиненою з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та анулювати реєстраційну дію в ЄДР від 20.03.2024 №1002271270015010309 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації», проведену державним реєстратором Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Спіріною М.В. щодо Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (ідентифікаційний код юридичної особи 35927661);
- тимчасово блокувати державному реєстратору Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Спіріній М.В. доступ до ЄДР формувань строком на 14 (чотирнадцять) днів.
Висновок колегії мотивований тим, що відповідно до пункту 6.4.2 Статуту Профспілки Центральний комітет Профспілки, зокрема затверджує рішення про створення, реорганізацію чи ліквідацію профспілкових організацій профспілки. Однак з поданого для проведення оскаржуваної реєстраційної дії протоколу конференції рішення про припинення діяльності ППО шляхом її реорганізації центральним комітетом Профспілки не затверджувалось. Отже, колегія дійшла висновку, що оскаржувана реєстраційна дія вчинена з порушенням реєстраційного законодавства, у зв'язку з чим така оскаржувана реєстраційна дія підлягає анулюванню, а скарга - задоволенню.
На підставі висновку від 29.04.2024 Міністерство юстиції України прийняло наказ від 27.05.2024 №1567/5, яким:
1. Скаргу Профспілки задовольнило;
2. Визнало вчиненою з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та анульовано реєстраційну дію в ЄДР від 20.03.2024 №1002271270015010309 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації», проведену державним реєстратором Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Спіріною М.В. щодо Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (ідентифікаційний код юридичної особи 35927661);
3. Тимчасово блокувало державному реєстратору Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Спіріній М.В. доступ ЄДР строком на 14 (чотирнадцять) днів;
4. Виконання пункту 2 наказу поклало на Офіс протидії рейдерству;
5. Виконання пункту 3 наказу поклало на Державне підприємство «Національні інформаційні системи.
Отже, підставою для визнання незаконною та анулювання реєстраційної дії щодо реорганізації позивача став висновок колегії про суперечність поданих документів статуту громадського формування, а саме пункту 6.4.2, який визначає, зокрема, повноваження Центрального комітету Профспілки щодо затвердження рішення про створення, реорганізацію чи ліквідацію профспілкових організацій профспілки.
4.4. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення по суті позовних вимог, виходили з такого:
- статутом чітко передбачена можливість реорганізації ППО або за рішенням відповідної конференції (зборів) у встановленому порядку, або за вимогою Центрального комітету профспілки;
- у даному випадку рішення про реорганізацію було прийнято саме позивачем (оформлене Протоколом конференції Первинної профспілкової організації від 25.02.2024);
- наявність у Центрального комітету Профспілки повноважень щодо затвердження рішення про реорганізацію профспілкових організацій профспілки не позбавляє Первинну профспілкову організацію можливості самостійно здійснити реорганізацію за рішенням відповідної конференції чи зборів у встановленому порядку, без затвердження Центрального комітету Профспілки;
- необґрунтованим є висновок колегії про суперечність рішення Первинної профспілкової організації про реорганізацію положенням пункту 6.4.2 Статуту Профспілки та наявності підстав для відмови у державній реєстрації;
- вказаним спростовуються твердження відповідача про те, що ППО не має повноважень завершити самостійно процедуру реорганізації без погодження Центрального комітету відповідно до пункту 6.4.2 Статуту;
- зі змісту скарги Профспілки не вбачається будь-якого обґрунтування порушення прав скаржника, а з огляду на викладені вище висновки, колегією суддів під час розгляду справи таких не встановлено, що відповідно до пункту 4 частини шостої статті 34 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» є самостійною та достатньою підставою для залишення скарги без розгляду по суті;
- порушення Міністерством юстиції України порядку розгляду скарги щодо перевірки повноважень представника скаржника не доведено;
- наказ Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» підлягає визнанню незаконним та скасуванню в тій частині, що порушує права та інтереси позивача у справі, а саме в частині пунктів 1, 2, 4 резолютивної частини наказу.
4.5. Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з такого:
- матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат;
- матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу адвокатом послуг на заявлену до стягнення суму;
- позивачем разом із заявою про ухвалення додаткового рішення надано належні докази, які дають можливість визначити обсяг наданих послуг та їх вартість, а відтак відповідач мав можливість сформувати і викласти свої аргументи щодо спростування такої суми під час розгляду вказаної заяви позивача;
- сам лише факт відсутності детального опису робіт із зазначенням часу, витраченого адвокатом на їх виконання, не позбавляє відповідача можливості доводити неспівмірність цих витрат. В свою чергу, за обставин, що склались, відмова позивачу у стягненні витрат на послуги адвоката лише з огляду на відсутність детального опису робіт із зазначенням часу, витраченого адвокатом на їх виконання, буде свідчити про надмірний формалізм;
- з огляду на спірні правовідносини, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та враховуючи результати розгляду даної справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
4.6. Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд апеляційної інстанції, виходив з такого:
- матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем, як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат;
- матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу адвокатом послуг на заявлену до стягнення суму;
- відповідачем не вказано, в чому саме полягає невідповідність суми гонорару в розмірі 4 163,50 грн у цій справі вимогам чинного законодавства та обставинам справи, не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така неспівмірність;
- надані позивачем документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування за рахунок апелянта витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та є співмірним з ціною позову.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/1491/25 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2025 відкрито касаційне провадження у справі №910/1491/25 за касаційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025; справу призначено до судового розгляду.
5.2. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначено складу суду від 24.10.2025 касаційну скаргу у справі №910/1491/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
Ухвалою Верховного Суду від 03.11.2025 відкрито касаційне провадження у справі №910/1491/25 за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025; справу призначено до судового розгляду.
5.3. Об'єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 в частині часткового задоволення позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2, 4 резолютивної частини наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2025; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2025, постанова Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 та додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 у справі.
При цьому колегія суддів ураховує, що рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування пунктів 3 і 5 наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» ані до суду апеляційної інстанції, ані до суду касаційної інстанції не оскаржувалось, а відтак Судом у цій частині не переглядається.
5.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій (по суті спору) застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:
- від 06.05.2022 у справі №826/14188/16, від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 61/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, від 25.03.2020 у справі №805/4508/16-а;
- та від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №910/694/21.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення «подібності правовідносин», то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
6.4. Також касаційне провадження у цій справі відкрито і на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позивач відзначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм статей 14 та 18 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та положень пунктів 6.1, 6.4.2, 12.1 Статуту Профспілки.
Зокрема, на переконання скаржника, рішення Конференції ППО про реорганізацію підлягало обов'язковому затвердженню Центральним комітетом Профспілки у відповідності до пункту 6.4.2 Статуту Профспілки, чого Первинної профспілковою організацією не було дотримано. З огляду на вказані обставини Міністерство юстиції України у відповідності до приписів пункту 6 частини першої статті 28 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" правомірно анулювало спірну реєстраційну дію, що необґрунтовано не було враховано судами попередніх інстанцій.
6.5. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у контексті наведених скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів відзначає, що фактично підставами для звернення до Верховного Суду стали питання:
- щодо наявності / відсутності порушеного права / законного інтересу Профспілки вчиненою спірною реєстраційною дією;
- щодо наявності / відсутності правових підстав для анулювання спірної реєстраційної дії з огляду на те, що пакет документів, наданий ППО уповноваженому органу для проведення реєстраційної дії, не відповідає вимогам Статуту Профспілки;
Ураховуючи наведене, Суд відзначає таке.
6.6. Щодо правової природи спірних правовідносин
6.6.1. Відповідно до статті 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.
Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначені Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
За змістом статей 1, 2 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Первинна організація профспілки - добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі. Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.
Членом профспілки є особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.
Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, навчальному закладі або об'єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб.
Статус місцевих мають профспілки, які об'єднують не менш як дві первинні профспілкові організації, що діють на різних підприємствах, в установах, організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району в місті, району, села, селища).
Статус обласних мають профспілки, організації яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя; в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі.
Статус регіональних мають профспілки, організації яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць двох або більше областей.
Статус всеукраїнських профспілок визначається за однією з таких ознак: 1) наявність організацій профспілки в більшості адміністративно-територіальних одиниць України, визначених частиною другою статті 133 Конституції України; 2) наявність організацій профспілки в більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць України, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі.
Як встановили суди попередніх інстанцій Первинна профспілкова організація ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" (позивач) є організаційною ланкою, складовою частиною такої всеукраїнської профспілкової організації, як Всеукраїнська профспілка працівників науки, виробництва та фінансів.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів.
Статути (положення) профспілок приймаються з'їздами, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити законодавству України.
Статут (положення) профспілки повинен містити: 1) статус та повну назву профспілки, її скорочену назву (за наявності), місцезнаходження її виборних органів (юридичну адресу); 2) мету та завдання профспілки; 3) умови і порядок прийняття в члени профспілки та вибуття з неї; 4) права, обов'язки членів профспілки, умови, порядок та підстави виключення з членів профспілки; 5) територіальну, галузеву або фахову сферу діяльності; 6) організаційну структуру профспілки, повноваження її організацій, виборних органів, порядок формування їх складу; 7) умови, терміни, порядок скликання з'їздів, конференцій чи загальних зборів членів профспілки та порядок прийняття ними рішень; 8) порядок і терміни звітності виборних органів профспілки перед членами профспілки, порядок здійснення контролю за діяльністю виборних органів профспілки; 9) джерела надходження (формування) коштів профспілки та напрями їх використання; 10) порядок здійснення господарської діяльності, необхідної для виконання статутних завдань профспілки; 11) порядок внесення змін до статуту профспілки; 12) умови та порядок припинення діяльності профспілки і вирішення майнових питань.
У статуті профспілки можуть бути передбачені й інші положення, що стосуються особливостей створення та функціонування певної профспілки, якщо це не суперечить цьому Закону.
У межах повноважень, передбачених статутом, вищі за статусом профспілкові органи можуть затверджувати положення про організації профспілки.
6.6.2. Як встановлено судами попередніх інстанцій у відповідності до пункту 6.2 Статуту Первинна профспілкова організація є основною організацією профспілки, створюється на засадах добровільності, за місцем трудової діяльності (навчання) або за територіальною ознакою (місцем проживання) при наявності не менше 3 осіб, які виявили бажання об'єднатися у первинну організацією, здійснює ті ж функції, виконує ті ж завдання, вирішує ті ж питання що і профспілка у цілому в межах своєї компетенції згідно цього статуту та Положення про первинну організацію профспілки.
Згідно з пунктом 6.2.3 Статуту Первинна профспілкова організація, виходячи зі статутних цілей і завдань профспілки, самостійно визначає пріоритети своєї діяльності та принципи організаційного устрою.
Первинна профспілкова організація є юридичною особою, має печатку та штампи, за встановленим вищим виборним органом профспілки зразком, має поточні рахунки у банках, які відкриваються (закриваються) за письмовим дозволом вищого виборного органу профспілки, здійснює свої функції на Підставі положення про первинну профспілкову організацію. Первинна профспілкова організація не відповідає по зобов'язанням членів профспілки та інших організацій профспілки, як і члени профспілки та інші органи профспілки не відповідають по зобов'язанням первинної організації профспілки (пункт 6.2.7 Статуту).
Аналогічний статус ППО визначає пункт 1.1 Положення про ППО, затвердженого Центральним комітетом Профспілки.
Отже, Профспілка та її члени пов'язані між собою спільною метою діяльності, процедурними питаннями (у тому числі, оплатою членських внесків), але при цьому є самостійними у своїй діяльності відносно один одного.
6.7. Щодо порушеного права / законного інтересу Профспілки оскаржуваним рішенням Конференції ППО
6.7.1. Відповідно до частини десятої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 25.12.2015 №1128, розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.
Згідно з пунктом 9 Порядку під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:
1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту;
2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту прийнято, вчинено на законних підставах;
3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;
4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;
5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
Зазначені норми законодавства стосуються позасудового способу захисту та передбачають об'єктом захисту є саме порушене право. У порядку статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до Міністерства юстиції України, його територіальних органів за захистом порушеного права може звернутися кожна особа, чиї права були порушені внаслідок вчинених суб'єктом державної реєстрації дій, бездіяльності або прийнятих рішень, що оскаржуються (постанова Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №910/574/22)
Отже, суб'єктом звернення до Мін'юста зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації є особа, права якої порушені таким рішенням, дією або бездіяльністю. Закон покладає на особу, яка звертається з такою скаргою, обов'язок навести обставини, якими обґрунтовується порушення її прав (абзац 1 частини четвертої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
При цьому пунктом 4 частини шостої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що наслідком подання скарги у сфері державної реєстрації особою, права якої у зв'язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації не порушені, є прийняття Мін'юстом (його територіальними органами) рішення про залишення такої скарги без розгляду.
Розгляд скарги по суті і, відповідно, прийняття рішення про задоволення або відмову в задоволенні скарги може мати місце лише за умови наявності порушеного права особи, яка подала скаргу, і встановлення цих обставин (порушення прав скаржника) Мін'юстом (його територіальними органами) передує розгляду скарги по суті (дослідженню правомірності рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації). За відсутності обґрунтувань у скарзі чи встановлення під час розгляду скарги відсутності обставин порушення оскаржуваними реєстраційними діями прав та законних інтересів скаржника подана скарга не підлягає задоволенню, а належним та законним рішенням відповідача є виключно рішення про повернення скарги та/або залишення скарги без розгляду по суті, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.
6.7.2. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій вказали, що зі змісту скарги Профспілки не вбачається будь-якого обґрунтування порушення прав скаржника, як і не встановлено таких під час розгляду справи в суді, що відповідно до пункту 4 частини шостої статті 34 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» є самостійною та достатньою підставою для залишення скарги без розгляду по суті.
6.7.3. У розрізі наведеного колегія суддів ураховує, що Профспілка є добровільним неприбутковим об'єднанням, зокрема первинних профспілкових організацій, основною метою діяльності якої є спільне представництво інтересів щодо захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.
З огляду на особливості вказаних правовідносин первинна профспілкова організація як член Профспілки самостійно, тобто на власний розсуд, визначає пріоритети своєї діяльності та принципи організаційного устрою.
У свою чергу, Центральний комітет, як вищий виборний орган Профспілки, здійснює координаційну діяльність таких організацій, що входять до її складу, та виконує інші повноваження згідно із Статутом, зокрема, але не виключно, затверджує рішення про створення, реорганізацію чи ліквідацію профспілкових організацій профспілки.
У поданій скарзі до Міністерства юстиції України Профспілка оспорювала правомірність виходу первинної профспілкової організації з її складу, ураховуючи, зокрема, відсутність погодження Центрального комітету на вчинення відповідних дій. Тобто Профспілка навела обставини, які, на її переконання, свідчать про порушення її законних прав щодо незаконного виходу з її складу первинної профспілкової організації.
Стверджувати про відсутність будь-якого законного інтересу Профспілки щодо її члена, зокрема у питанні участі в такій Профспілці, а також інших питань, що випливають зі спільних правовідносин (зокрема і майнових), які залишились невирішеними, не є обґрунтованим та процесуально вірним.
Вказане свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень пункту 4 частини шостої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», як про це стверджували суди попередніх інстанцій.
На переконання колегія суддів, Міністерство юстиції України у межах наданих йому законом повноважень, правомірно розглянуло скаргу Профспілки на реєстраційні дії щодо припинення участі її члена по суті на відповідність вимогам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Отже, суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням пункту 4 частини шостої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Доводи касаційної скарги у відповідній частині знайшли своє підтвердження.
6.8. Щодо суті спору
За встановленими господарськими судами обставинами справи Конференція ППО (позивача) 25.02.2024 прийняла рішення про припинення її діяльності шляхом реорганізації, що оформлене Протоколом конференції ППО від 25.02.2024.
Відповідно, на підставі рішення Конференції ППО від 25.02.2024 державним реєстратором 20.03.2024 проведено реєстраційну дію №1002271270015010309 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації».
Не погоджуючись з вказаними реєстраційними діями ППО, Профспілка звернулась до Міністерства юстиції України із скаргою на зазначені дії.
Міністерство юстиції України, задовольняючи скаргу Профспілки та, зокрема, скасовуючи наведену вище реєстраційну дію за №1002271270015010309, вказало, що протокол Конференції ППО від 25.02.2024 у відповідності до вимог 6.4.2 Статуту Профспілки не затверджений Центральним комітетом Профспілки, а відтак оскаржувана реєстраційна дія вчинена з порушенням реєстраційного законодавства (пункту 6 частини першої статті 28 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (невідповідність документів статуту громадського формування)).
Отже, ураховуючи предмет та підстави позову, спірним у даному випадку є питання відповідності спірного Протоколу Конференції ППО від 25.02.2024 положенням Статуту Профспілки та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
З огляду на наведене колегія суддів відзначає таке.
6.9. Щодо достатності рішення ППО (як самостійного акта) для припинення своєї діяльності у Профспілці
Так, питання про реорганізацію / ліквідацію первинних профспілкових організацій урегульовано статтею 18 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», відповідно до якої профспілки, їх об'єднання можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску). Рішення про реорганізацію чи ліквідацію (саморозпуск) приймається з'їздом (конференцією), загальними зборами відповідно до статуту (положення) профспілки, об'єднання профспілок.
Отже, з аналізу вказаної норми слідує, що при вирішенні питань, що стосуються припинення, зокрема первинних профспілкових організацій, шляхом їх реорганізацій, слід керуватися як положеннями наведеного вище закону, так і статуту певної профспілки.
Як встановлено судами попередніх інстанцій пунктом 12.1 Статуту Профспілки передбачено, що організація профспілки може бути реорганізована або ліквідована за рішенням відповідної конференції чи зборів у встановленому порядку або за вимогою Центрального комітету профспілки. Таке рішення повинно бути обґрунтовано.
У свою чергу пунктом 6.4.2 Статуту передбачено, що Центральний комітет профспілки, зокрема, затверджує рішення про створення, реорганізацію чи ліквідацію профспілкових організацій профспілки.
Отже, у відповідності до наведених вище пунктів Статуту Профспілки слідує, що первинна профспілкова організація, як член Профспілки, може бути, зокрема, реорганізована шляхом:
1) прийняття профспілковими зборами / конференцією учасників первинної профспілкової організації рішення про реорганізацію з наведенням відповідного обґрунтування;
2) затвердження такого рішення первинної профспілкової організації Центральним комітетом, як вищим виборним органом Профспілки.
Вказані положення узгоджується з нормами Статуту та положеннями статті 18 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Натомість, як свідчать встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, рішення Конференції ППО про припинення її діяльності шляхом реорганізації, що оформлене Протоколом Конференції ППО від 25.02.2024, не було затверджене Центральним комітетом у відповідності до вимог пункту 6.4.2 Статуту.
Відтак рішення Конференції ППО від 25.02.2024 не є рішенням учасників юридичної особи (Профспілки) або відповідного органу юридичної особи (Центрального комітету) про припинення членства ППО у Профспілці.
Так, згідно з частиною одинадцятою статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, прийнятого її учасниками або відповідним органом юридичної особи подаються, зокрема, примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, про припинення юридичної особи.
Ураховуючи приписи статті 18 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та пунктів 12.1 та 6.4.2 Статуту колегія суддів доходить висновку, що Протокол Конференції ППО на момент вчинення спірних реєстраційних дій не відповідав вимогам статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Отже, Міністерство юстиції України, скасовуючи спірну реєстраційну дію від 20.03.2024 №1002271270015010309 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації» з огляду на невідповідність Протоколу Конференції від 25.02.2024 пункту 6.4.2 Статуту Профспілки, діяло у відповідності до положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
У розрізі наведеного колегія суддів звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19.06.2019 у справі №802/385/18-а та від 04.06.2019 у справі №821/1504/17, де Велика Палата Верховного Суду, визначаючи юрисдикційність спорів щодо скасування наказів Мін'юсту про скасування реєстраційних дій, виходила з суті спірних відносин. Це означає, що, визначаючи спір як корпоративний чи спір про цивільне право, Велика Палата Верховного Суду вважала, що такий спір існує не між позивачем та Мін'юстом, а між особою, яка звернулася до Мін'юсту, вважаючи свої права порушеними, та особою, реєстрацію речового права чи права на частку в капіталі юридичної особи було скасовано Мін'юстом за такою заявою.
Тобто Велика Палата Верховного Суду, визначаючи характер спору як приватноправовий, орієнтувалася на суть спору, а не на визначений позивачем суб'єктний склад учасників справи, вважала, що такий спір виникає саме між юридичними та фізичними особами, одна із яких має зареєстроване право, а інша його оспорює.
Відтак, розглядаючи спори у подібних правовідносинах у господарській юрисдикції, судам слід насамперед вирішити спір про право (наявність / відсутність правових підстав для вчинення реєстраційної дії, у даному випадку - відповідність Протоколу Конференції ППО вимогам Статуту Профспілки), а не лише встановити дотримання / недотримання адміністративних процедур (реєстраційної дії чи розгляду скарг Мін'юстом).
6.10. Ураховуючи наведене вище у своїй сукупності, колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, з огляду на що дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Суд відзначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Водночас оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.
6.11. За таких обставин, доводи касаційної скарги щодо суті спору знайшли своє підтвердження. Заявлені відповідачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, є частково обґрунтованими.
За таких обставин, оскільки суди попередніх інстанцій у повній мірі встановили всі обставини, які мають значення для цієї справи, проте при вирішенні спору неправильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
6.12. Щодо додаткових рішень у справі
За змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21.
Відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, ухвалених по суті спору у цій справі з ухваленням нового рішення про відмову у позові, то додаткове рішення суду першої інстанцій та додаткова постанова суду апеляційної інстанції також підлягають скасуванню.
Доводи касаційних скарг у означеній частині, відповідно, Судом не роглядаються та не оцінюються.
6.13. Ураховуючи наведене, касаційні скарги підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 (в частині часткового задоволення позовних вимог), додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2025, постанова Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 та додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 у справі № 910/1491/25 - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
7. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
7.1. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду щодо порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні судових рішень знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї постанови.
7.2. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частинами першою - третьою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
7.3. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували норми матеріального права, Суд вважає за необхідне, касаційну скаргу задовольнити, а оскаржувані судові рішення у оскаржуваній частині скасувати і ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. З огляду на наведене, відсутні правові підстави для покладення на відповідачів витрати позивача, пов'язанні з наданням професійної правничої допомоги у справі.
8. Судові витрати
8.1. Відповідно до статті 315 ГПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
У частині чотирнадцятій статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд касаційної інстанції, ухвалюючи нове рішення у справі відмовляє у задоволенні позову, судовий збір за подання позовної заяви покладається на позивача.
Водночас судовий збір, сплачений відповідачем (Міністерством юстиції України) за подання апеляційної та касаційної скарг, підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись статтями 300, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Міністерства юстиції України задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 (в частині часткового задоволення позовних вимог), додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 у справі № 910/1491/25 скасувати.
3. Ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
4. У задоволенні заяв Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про ухвалення додаткових рішень про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/1491/25 відмовити.
5. Стягнути з Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" (50095, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Криворіжсталі, буд. 1, ідентифікаційний код 35927661) на користь Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13, ідентифікаційний код 00015622) 3 633, 60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги та 4 844, 80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 копійок) судового збору за подання касаційної скарги.
Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко
(з окремою думкою)