ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.02.2026Справа № 910/13430/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінвест-Україна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаер Груп»
про стягнення 1.908.547,04 грн
Суддя Сівакова В.В.
секретар судового засідання Ключерова В.С.
за участю представників сторін
від позивача Більчук О.О., адвокат за довіреністю від 24.10.2025
від відповідача Подать А.В., ордер серії ВІ № 1364372 від 12.01.2026
Суть спору:
29.10.2025 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінвест-Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаер Груп» про стягнення 1.908.547,04 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору № 23/11/10 від 23.11.2021 позивачем поставлено відповідачу товар у повному обсязі загальною вартістю 630.478,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 807 від 25.11.2021, № 818 та № 819 від 30.11.2021, № 882, № 883, № 884 та № 885 від 30.12.2021. За умовами п. 5.1 договору оплата поставленої продукції здійснюється з відтермінуванням оплати 30 календарних днів. Відповідачем отриманий товар сплачено частково у розмірі 68.700,00 грн. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 1.908.547,04 грн, з яких 561.778,00 грн основного боргу, 720.638,12 грн пені, 321.815,87 грн інфляційних втрат та 304.314,25 грн 15% річних за користування чужими коштами.
Ухвалою Господарського суду міста Києві № 910/13430/25 від 05.11.2025 відкрито провадження у справі № 910/13430/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 02.12.2025.
19.11.2025 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує в частині нарахованих штрафних санкцій та просить зменшити їх розмір посилаючись на те, що позивачем не заявлено про будь-які понесені ним збитки. Як зазначає сам позивач, кількість днів прострочення оплати за поставлений товар становить від 1303 до 1333 календарних днів. Договором, зокрема п. 7.3 не встановлено обмеження щодо строку нарахування штрафних санкцій. Навпаки, відповідною фразою «за весь період прострочення» цей строк фактично було розширено. У результаті нараховані штрафні санкції більш ніж удвічі перевищують суму основної заборгованості, що свідчить про їх непропорційність та невідповідність принципу розумності. Отже, нарахування позивачем штрафних санкцій у такому розмірі є невиправдано обтяжливим та створює загрозу невиконання зобов'язань перед працівниками відповідача та іншими контрагентами, тож підлягає зменшенню судом відповідно до положень ст. 551 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13430/25 від 25.11.2025 підготовче засідання призначено на 09.12.2025.
26.11.2025 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якому заперечує проти зменшення штрафних санкцій посилаючись на те, що відповідач протягом більш ніж трьох років не вчинив жодних дій щодо погашення заборгованості. Відповідач не надав жодних доказів вжиття заходів до виконання зобов'язання, не повідомляв позивача про причини прострочення, не пропонував графіків погашення заборгованості. Відповідач добровільно та свідомо підписав договір поставки № 23/11/10 від 23.11.2021, добровільно та свідомо погодився з п. 7.3 договору, який передбачає нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочки за весь період прострочення. Вважає безпідставними твердження відповідача про наявність зловживання правом з боку позивача, зокрема про зволікання з стягненням заборгованості та штучне збільшення заборгованості.
05.12.2025 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження.
08.12.2025 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі його представника.
Відповідач у підготовче засідання 09.12.2025 не з'явився.
09.12.2025 у підготовчому засіданні судом постановлено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та продовження підготовчого провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13430/25 від 09.12.2025 закрито підготовче провадження у справі № 910/13430/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.01.2026.
12.01.2026 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
12.01.2026 від представника відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про внесення даних адвоката до додаткових відомостей учасника справи для доступу до електронної справи № 910/13430/25.
Відповідач у судове засідання 13.01.2026 не з'явився.
13.01.2026 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 27.01.2026.
26.01.2026 від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника; позивач зазначає, що не заперечує проти розгляду справи по суті та винесення рішення у справі без участі позивача та його представника.
27.01.2026 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення, в яких просить закрити провадження у справі в частині стягнення 461.778,00 грн заборгованості, у зв'язку з виконанням зобов'язання, та зменшити розмір штрафних санкцій, а саме: пені на 90% до 72.063,81 грн, відсотків з 15% до 3% річних до 60.862,84 грн.
Позивач у судове засідання 27.01.2026 не з'явився.
27.01.2026 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 03.02.2026.
03.02.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення, в яких підтвердив часткову сплату відповідачем заборгованості за договором.
03.02.2026 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява, в якій просить закрити провадження у справі в частині стягнення 561.778,00 грн заборгованості, у зв'язку з виконанням зобов'язання, та зменшити розмір штрафних санкцій, а саме: пені на 90% до 72.063,81 грн, відсотків з 15% до 3% річних до 60.862,84 грн.
03.02.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява, в якій позивач у зв'язку з тим, що він не підтримує позовні вимоги в розмірі 561.778,00 грн просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у відповідності до ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач у судовому засіданні 03.02.2026 позовні вимоги підтримав частково з урахуванням здійсненої відповідачем сплати боргу.
Відповідач у судовому засіданні 03.02.2026 проти задоволення позовних вимог заперечував частково.
У судовому засіданні 03.02.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва
23.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаер Груп» (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продінвест-Україна» (постачальник, позивач) було укладено договір поставки № 23/11/10 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити ветеринарну та іншу продукцію (далі - продукція) в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Згідно з п. 1.2 договору під «додатками» до цього договору розуміються підписані сторонами специфікації та видаткові накладні.
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість поставленої продукції, у зв'язку з чим виникла заборгованість 561.778,00 грн, а також позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язанні нараховані 720.638,12 грн пені, 321.815,87 грн інфляційних втрат та 304.314,25 грн 15% річних.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (тут і надалі чинного на момент виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 9.1 договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2022.
За умовами п. 9.6 договору припинення дії (розірвання) цього договору не звільняє покупця від зобов'язань по сплаті поставленої продукції постачальником продукції та суми виставлено неустойки.
За умовами п. 3.1 договору поставка продукції здійснюється окремим партіями, відповідно до поданих покупцем та погоджених постачальником заявок на поставку продукції.
Відповідно до п. 3.5 договору датою поставки є дата передачі продукції покупцю, зазначена в товарно-супровідних документах на продукцію.
Згідно з п. 3.6 договору разом з кожною партією продукції постачальник передає покупцю один оригінальний примірник видаткової накладної та реєструє податкову накладну відповідно до вимог чинного податкового законодавства на таку партію продукції.
Відповідно до п. 3.7 договору місце та спосіб поставки кожної партії продукції визначається на підставі умов відповідних додатків до договору. Міжнародні правила щодо тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС» (редакція 2010 року), застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньо державним характером цього договору та є необхідними при тлумаченні договору, якщо інші умови не зазначені в договорі, додатках або доповненнях до нього.
Пунктом 3.8 договору визначено, що датою переходу права власності на продукцію від постачальника до покупця є дата поставки (п.3.5. цього договору).
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 320.040,00 грн, що підтверджується наступними підписаними та скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними:
№ 807 від 25.11.2021 на суму 32.004,00 грн;
№ 818 від 30.11.2021 на суму 128.016,00 грн;
№ 819 від 30.11.2021 на суму 160.020,00 грн.
Також в матеріалах справи наявні наступні видаткові накладні на загальну суму 310.438,80 грн, які з боку відповідача не підписані та не скріплені печаткою
№ 882 від 30.12.2021 на суму 128.016,00 грн;
№ 883 від 30.12.2021 на суму 96.012,00 грн;
№ 884 від 30.12.2021 на суму 64.008,00 грн;
№ 885 від 30.12.2021 на суму 22.402,80 грн.
Разом з цим, відповідач у відзиві на позов не заперечив факт отримання продукції за вказаними видатковими накладними та не навів заперечень щодо розміру пред'явленої позивачем суми заборгованості за поставлену продукцію, а отже підтвердив отримання продукції за вказаними видатковими накладними.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з п. 5.1 договору покупець зобов'язаний здійснити оплату поставленої продукції у наступному порядку: відтермінування оплати 30 (тридцять) календарних днів.
Оплата продукції здійснюється покупцем шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Валютою платежів є національна валюта України - гривня (п. 5.2 договору).
Згідно з п. 5.3 договору датою оплати продукції вважається дата зарахування грошових коштів, сплачених покупцем за партію продукції, на поточний рахунок постачальника.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату на загальну суму 68.700,00 грн, що підтверджується наступними платіжними інструкціями
№ 846 від 30.12.2021 на суму 32.000,00 грн;
№ 1081 від 14.04.2022 на суму 32.000,00 грн;
№ 1446 від 03.08.2022 на суму 4.700,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать, що в порушення умов договору відповідачем не здійснено оплату поставленої продукції у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, яка на момент звернення з позовом до суду становила 561.778,00 грн.
Проте, відповідачем подано платіжні інструкції № 32743 від 23.01.2026 на суму 100.000,00 грн, № 32741 від 23.01.2026 на суму 100.000,00 грн, № 32744 від 23.01.2026 на суму 60.000,00 грн, № 32745 від 23.01.2026 на суму 70.000,00 грн, № 32746 від 23.01.2026 на суму 131.778,00 грн, № 32747 від 26.01.2026 на суму 100.000,00 грн, які свідчать, що відповідач перерахував позивачу вартість продукції за договором в загальному розмірі 561.778,00 грн.
Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
Надані докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 561.778,00 грн основного боргу.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов'язання щодо оплати поставленої продукції не здійснив, та є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 7.3 договору у випадку порушення строку оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період за який сплачується пеня) від несплаченої суми за кожний день прострочення за весь період прострочення.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати поставленого товару.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію, проте не передбачили інший період нарахування ніж встановлений законом.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
За розрахунками суду (знаходиться в матеріалах справи) розмір пені становить 75.949,73 грн.
Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 75.949,73 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню, та відповідно в іншій частині пені в позові слід відмовити, оскільки позивачем не вірно визначено період прострочення без застосування положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України та перевищено шестимісячний період нарахування пені.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті за поставлену продукцію позивач просить суд стягнути з відповідача 321.815,87 грн інфляційних втрат та 304.314,25 грн 15% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дана норма надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до п. 7.4 договору також покупець на вимогу постачальнику, у випадку несвоєчасної оплати продукції, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням п'ятнадцяти процентів річних від простроченої суми.
Отже, сторони в пункті 7.4 договору визначили інший розмір процентів - 15% річних.
За розрахунками суду (знаходиться в матеріалах справи) розмір 15% річних становить 304.085,39 грн.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 15% річних в сумі 304.085,39 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині вимог про стягнення 15% річних в позові слід відмовити, оскільки позивачем не враховано положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 в контексті застосування частини другої статті 625 ЦК України засвідчила наступне:
(1) величина приросту індексу споживчих цін має заокруглюватися до десяткового числа після коми;
(2) при обчисленні інфляційних збитків за наступний період до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.
Також Верховний Суд у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 виснував, що порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 наведено наступний висновок.
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
За розрахунками суду (знаходиться в матеріалах справи) розмір інфляційних втрат становить 321.815,42 грн.
Вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 321.815,42 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню, та відповідно в іншій частині інфляційних втрат в позові слід відмовити.
Клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 15% річних підлягає відхиленню з огляду на наступне
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Зазначені проценти та інфляційні втрати входять до складу основного боргу. Чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду звільнення сторони від сплати основного боргу або зменшувати основний борг. Тому і не може бути звільнено відповідача від сплати або зменшено розмір інфляційних втрат та процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Шатілова Максима Олеговича є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
При розподілі судового збору судом враховану ту обставину, що відповідачем здійснено оплату основного боргу після звернення позивача з позовом до суду, у зв'язку з чим позивач не підтримав позовні вимоги в цій частині.
Керуючись ст.ст. 130, 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Провадження у справі в частині стягнення 561.778,00 грн основного боргу закрити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаер Груп» (04123, м. Київ, вул. Межова, 23; код ЄДРПОУ 43653491) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінвест-Україна» (01014, м. Київ, вул. Буслівська, 12, офіс 154; код ЄДРПОУ 38809674) 75.949 (сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) грн 73 коп. пені, 321.815 (триста двадцять одну тисячу вісімсот п'ятнадцять) грн 42 коп. інфляційних втрат, 304.085 (триста чотири тисячі вісімдесят п'ять) грн 39 грн 15% річних, 18.954 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн 43 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 12.02.2026.
СуддяВ.В.Сівакова