ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.02.2026Справа № 910/11783/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/11783/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудгофф";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід";
про стягнення 153 440,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" заборгованість у розмірі 153 440,10 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем відповідно до умов договору поставки №1403 від 14.03.2025 було поставлено товар на суму 194 585,10 грн, а відповідач, в свою чергу, оплату товару здійснив частково, на суму 41 145,00 грн, в результаті чого виникла заборгованість у останнього перед позивачем на суму 153 440,10 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.
30.09.2025 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 25.09.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 відкрито провадження у справі № 910/11783/25, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
15.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" 20.10.2025 подало до господарського суду відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" на позовну заяву.
24.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" подало до господарського суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
14.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" (далі також - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" (далі також - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 1403 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених даним договором, продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити даний товар.
Як передбачено п. 2.1. договору, найменування, ціна та кількість товару, який поставляється відповідно до умов цього договору, вказуються у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною даного договору.
Пунктом 2.2 договору обумовлено, що оплата за товар здійснюється у національній валюті України в безготівковій формі шляхом 100 відсоткової передоплати або протягом десяти календарних днів з дня виписування видаткової накладної.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 15.06.2025, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за договором до моменту їх повного виконання (п. 12.2.договору).
Позивач вказує, що на виконання умов договору, ним здійснено поставку товару покупцю загальною вартістю у розмірі 194 585,10 грн, оплату якого відповідач здійснив частково, зокрема в сумі 41 145 грн, при цьому у призначенні платежу невірно вказав номер та дату договору.
Позивач вказує, що за фактом вищевказаних господарських операцій (поставки товару) він зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних дві податкові накладні, однак відповідач борг у розмірі 153 440,10 грн не сплатив.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, вказує, що у нього відсутні відомості щодо направлення оригіналу договору з підписом та печаткою позивачу.
Також відповідач зазначає, що позивачем було здійснено поставку товару, що підтверджує інформація вказана у видаткових накладних № 776 від 01.04.2025 та № 838 від 07.04.2025, однак, після отримання товару та певного відрізку часу у відповідача виникли обґрунтовані сумніви стосовно його якості (приховані недоліки), а вказані сумніви були викликані усними заявами вже клієнтів самого відповідача, яким той передав поставлений товар.
За твердженнями відповідача, той здійснює пошук кваліфікованої лабораторії для перевірки якості товару та готує матеріали для можливого судового захисту своїх прав та інтересів, у зв'язку з чим і просить відмовити у задоволенні позову.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 194 585,10 грн.
Відповідачем було 41 145,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.
Як вказують сторони у своїх заявах по суті, при сплаті вказаних грошових коштів була допущена помилка в призначенні платежу, а саме невірно вказано договір.
Крім того, жодних інших договорів між сторонами, крім зазначеного вище, не було укладено.
Вказане також підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Крім того, відповідач у своєму відзиві вказує, що сума боргу відповідача, а саме на момент перевірки якості товару, складає 150 440,10 грн.
За змістом ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Таким чином сума заборгованості відповідача за поставлений товар у розмірі 150 440,10 грн підтверджена самим відповідачем та не підлягає повторному доказуванню.
Проте, відповідач заперечуючи проти задоволення позову, вказує, що після отримання товару та певного відрізку часу у відповідача виникли обґрунтовані сумніви стосовно його якості (приховані недоліки), а вказані сумніви були викликані усними заявами вже клієнтів самого відповідача, яким той передав поставлений товар, у зв'язку з чим ним було призупинено оплату його вартості.
Відповідно до ст. 673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.
Як передбачено ст. 679 Цивільного кодексу України, продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.
За змістом ст. 680 Цивільного кодексу України, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк. Якщо встановити день передання нерухомого майна неможливо або якщо покупець володів нерухомим майном до укладення договору, зазначені строки обчислюються від дня укладення договору. Строк для виявлення недоліків товару, що перевозився або був відправлений поштою, обчислюється від дня одержання товару в місці призначення. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку. Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк меншої тривалості, ніж на основний виріб, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками комплектуючого виробу, якщо ці недоліки були виявлені протягом гарантійного строку на основний виріб. Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк більшої тривалості, ніж гарантійний строк на основний виріб, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, якщо недоліки у комплектуючому виробі виявлені протягом гарантійного строку на нього, незалежно від спливу гарантійного строку на основний виріб. Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, на який встановлений строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару. Якщо недоліки товару виявлені покупцем після спливу гарантійного строку або строку придатності, продавець несе відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання йому товару або з причин, які існували до цього моменту.
Однак, матеріали справи не містять жодних доказів як заяв клієнтів самого відповідача, так і його вимог, направлених позивачу, у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені покупцем.
Суд вказує, що відповідачем зазначено, що той здійснює пошук кваліфікованої лабораторії для перевірки якості товару, однак станом на день винесення рішення жодних доказів, які б підтверджували факт того, що позивачем здійснено товар неналежної якості до матеріалів справи не додано.
А відтак, суд відхиляє твердження відповідача як недоведені, законодавчо необґрунтовані та як такі, що не відповідають матеріалам справи.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Проте, суд констатує, що матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості за поставлений у розмірі 150 440,10 грн.
Враховуючи вищевикладене суд вказує, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем належними та допустимими доказами не спростований, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 150 440,10 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Також позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано, зокрема, договір про надання професійної правничої допомоги № 24/07 від 24.07.2025, акт про надання професійної правничої від 17.11.2025 на суму 15 000,00 грн, платіжну інструкцію № 3918 від 19.11.2025 на суму 15 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
За змістом частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позовна заява, заява про усунення недоліків, відповідь на відзив та клопотання про долучення доказів понесення адвокатських витрат були складені та підписані директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" Олесеном Мортеном Петером Віеландом.
Суд вказує, що вказані заяви були подані Товариством з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" через систему "Електронний суд" та скріплені кваліфікований електронним підписом директора позивача.
Тобто, копії документів, які додані до всіх наведених вище заяв, належним чином засвідчені Олесеном Мортеном Петером Віеландом.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд вказує, що жодних доказів, які б підтверджували надання адвокатом Бойком Романом послуг, вказаних в акті про надання професійної правничої від 17.11.2025 матеріали справи не містять.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Враховуючи вище викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають у зв'язку з недоведеністю та не обґрунтованістю зазначених витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" (04123, м. Київ, вул. Байди Вишневецького, буд. 3Б, ідентифікаційний код 45403779) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" (77334, Івано-Франківська обл., Калуський р-н., с. Студінка, вул. Лесі Українки, буд. 36, ідентифікаційний код 36894669) заборгованість у розмірі 153 440 (сто п'ятдесят три тисячі чотириста сорок) грн 10 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко