номер провадження справи 15/197/25
09.02.2026 Справа № 908/3619/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали за позовом Державної установи “Софіївська виправна колонія (№ 55)», 70002, Запорізька область, Вільнянський район, м. Вільнянськ, вул. Металістів, буд. 1
до відповідача Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)», 70002, Запорізька область, Вільнянський район, м. Вільнянськ, вул. Металістів, буд. 1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
про визнання незаконним та скасування наказу
без повідомлення (виклику) учасників справи
установив
02.12.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Державної установи “Софіївська виправна колонія (№ 55)» до відповідача Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№55)» про визнання наказу підприємства Софіївської виправної колонії (№ 55) УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2001 № 236 незаконним та скасувати наказ підприємства Софіївської виправної колонії (№ 55) УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2001 № 236.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2025, справу № 908/3619/25 передано на розгляд судді Горохову І.С.
Ухвалою суду від 11.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/3619/25, присвоєно справі номер провадження 15/197/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/3619/25.
Запропоновано відповідачу в строк до 12.01.2026 подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, позивачу запропоновано у строк до 27.01.2026 подати письмову відповідь щодо відзиву на позовну заяву, оформлену згідно з вимогами ст. 166 ГПК України, а також запропоновано відповідачу у строк до 09.02.2026 подати заперечення на відповідь на відзив, оформлені відповідно до ст. 167 ГПК України.
Позов обґрунтовано незаконним проживанням громадянина Бонк Євгенія Петровича в службовому житловому приміщенні установи на підставі наказу державного Підприємства Софіївської виправної колонії № 55 УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2001 № 236 без рішення Вільнянської міської ради, що перешкоджає установі використовувати службове житлове приміщення за призначенням. У зв'язку з чим, позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ підприємства Софіївської виправної колонії (№ 55) УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2001 № 236.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 11.12.2025 у справі № 908/3619/25 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов.
Ухвала про відкриття провадження у справі доставлена відповідачу в його електронний кабінет 11.12.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Ухвала суду про відкриття провадження у справ, яка була надіслана на адресу ОСОБА_1 , повернулась із зазначенням Укрпоштою причин повернення - “за закінчення терміну зберігання».
Отже, 12.01.2026 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву, (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України)
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд установив наступне.
За адресою вул. Металістів, 1 знаходиться дві окремі юридичні організації: Державна установа «Софіївська виправна колонія (№ 55)» (ідентифікаційний код юридичної особи 08563501) та Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)» (ідентифікаційний код юридичної особи 08680075).
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 21.09.2020 № 3277/5 «Про затвердження статуту Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально -виконавчої служби України (№ 55)» державне підприємство (далі - Підприємство) засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України (далі -Уповноважений орган управління), що здійснює управління ним безпосередньо або через міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Уповноважений орган управління Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№ 55)» є Міністерство юстиції України.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 12.10.2021 № 3662/5 «Про затвердження положення про державну установу «Софіївська виправна колонія (№ 55)» у новій редакції» державна установа «Софіївська виправна колонія (№> 55)» (в подальшому державна установа або установа ) є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
У зв'язку з оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади за період з 1969 року установа ЯЯ 310/55 (ідентифікаційний код юридичної особи 08563503) перейменовувалася і на теперішній час має назву Державна установа «Софіївська виправна колонія (№ 55)» (ідентифікаційний код юридичної особи 08563501), а Державне підприємство ЯЯ 310/55 (ідентифікаційний код юридичної особи 08680075) перейменовувалося та на теперішній час має назву Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№55)» (ідентифікаційний код юридичної особи 08680075).
У 1990 році Державна установа «Софіївська виправна колонія (№ 55)» збудувала і ввела в експлуатацію житловий будинок по вул. Металістів, 6.
На виконання Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», п. 1 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 № 891 «Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебуває в повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій» Вільнянська міська рада згідно рішення від 07.09.2000 року № 14 затвердила акт прийому - передачі відомчого житлового фонду Софіївської виправної колонії № 55 по вул. Металістів та вул. Пушкіна у м. Вільнянськ до комунальної власності Вільнянської міської ради. До переліку будинків ввійшов і будинок АДРЕСА_2 .
Рішенням Вільнянської міськаої ради № 14 житловий будинок по вул. Металістів 6 включено до складу майна територіальної громади м. Вільнянськ з 07.09.2000 і передано в оренду до Вільнянського ОВУЖКГ у відповідності до вимог діючого законодавства (п. 4 Рішенням Вільнянської міськаої ради № 14).
На теперішній час будинок є в комунальній власності Вільнянської міської ради.
Рішенням № 14 Вільнянської міської ради 17 сесії 23 скликання від 07.09.2000 квартиру АДРЕСА_3 залишено в користуванні за Софіївською виправною колонією № 55 (п. 7. рішення Вільнянської міськаої ради № 14).
Згідно заяви ОСОБА_2 від 24.09.2025 вх. № 1107 від 25.09.2025 державній установі стало відомо, що родина ОСОБА_2 не змогла вселитися згідно рішення виконавчого комітету Вільнянської міської ради від 10.07.2025 № 360 в службову квартиру АДРЕСА_3 оскільки, там мешкає громадянин ОСОБА_1 .
До заяви ОСОБА_2 від 24.09.2025 додано заяву - звернення ОСОБА_3 від 24.09.2025 до Вільнянського районного відділення поліції № 2 Управління УМВС України в Запорізькій області щодо неможливості вселення родини в службове житло - двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
На підставі ордеру, виданого Вільнянською міською радою 10.07.2025 № 777/25 родина ОСОБА_4 прописана в службовій квартирі, що також підтверджується копією відомостей від 14.10.2025 № 02.03-09/4841 щодо реєстрації осіб за адресою АДРЕСА_4 .
Фактичне місце проживання родини ОСОБА_4 з 02.04.2022 залишилося по АДРЕСА_5 , оскільки в отримане службове житло родина не змогла вселитися із-за проживання в ній громадянина Бонк ОСОБА_5 .
Після звернення до установи ОСОБА_2 24.09.2025 з заявою щодо неможливості вселення в службову квартиру із-за проживання там громадянина ОСОБА_1 установою направлено запити до державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№55)» від 02.10.2025 №7/12-1740 та від 17.10.2025 № 7/12-1831.
З відповіді державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)» від 08.10.2025 №7/9-1801 на звернення державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)» від 02.10.2025 № 7/12-1740 стало відомо, що ОСОБА_1 11.06.1990 прийнятий до підприємства установи ЯЯ310/55 на посаду водія автомобіля «Москвіч» по переведенню із редакції Запорізькі вогні» (наказ від 11.06.1990 № 20), з 21.01.2004 переведений на посаду водія автомобіля «Камаз» на неповний робочий день - 0,5 ставки (наказ № 6 від 23.01.2004), переведений з посади 0,5 ставки водія автомобіля «Камаз» 55-11 на повну ставку з 12.04.2006 (наказ № 24/ОС від 14.04.2006), звільнений з посади водія гаражу підприємства Софіївської виправної колонії № 55 за ст. 38 КЗПП (за власним бажанням) з 30.11.2006 згідно наказу від 30.11.2006 № 80/ОС.
З відповіді державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)» від 03.11.2025 № 7/9-1928 на звернення державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)» від 17.10.2025 № 7/12-1831 щодо скасування наказу державного Підприємства Софіївської виправної колонії № 55 УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2001 № 236 стало відомо, що відмовлено в скасуванні наказу по підприємству, але підприємством підтверджено, «що наказ від 05.09.2001 № 236 є дійсно не коректним з причини відсутності на балансі підприємства службового житла. Оскільки матеріали щодо виділення службового житла підприємством не направлялися до Вільнянської міської ради, то наказ по підприємству від 05.09.2001 № 256 був лише наміром щодо надання службового житла родині Бонк і законної сили не має відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів України від 04.02.1988 № 37. Тому вважаємо, що на теперішній час скасування зазначеного наказу є недоцільним.».
Листом від 17.10.2025 № 7/12-1831 позивачу надано завірену копію наказу державного Підприємства Софіївської виправної колонії № 55 УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2001 № 236 про надання родині ОСОБА_1 службового житла -двокімнатну службову квартиру установи за адресою по АДРЕСА_4 .
З метою досудового врегулювання спору установа провела перемови з керівництвом Підприємства щодо анулювання незаконного наказу Підприємства Софіївської виправної колонії № 55 УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2001 № 236 в добровільному порядку, які залишилися без результатів.
Листом №7/12-1831 від 17.10.2025 позивач звернувся до відповідача з проханням скасувати некоректний, незаконний наказ, який видало Підприємство Софіївської виправної колонії № 55 УДДУ ПВП в Запорізькій області 05.09.2001 за № 236 в добровільному порядку, а саме наказ, який призвів до незаконного вселення в службове жиле приміщення державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)», а саме вселення без ордеру на проживання, без прописки, вселення з порушенням Законодавства України громадянином ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , колишнім працівником Підприємства Софіївської виправної колонії № 55 УДДУ ПВП в Запорізькій області, який звільнився з підприємства з посади водія гаражу з 30.11.2006, наказ № 80/ОС від 30.11.2006.
З листа № 7/9 -1928 від 03.11.2025 стало відомо, що Підприємство вважає, що на теперішній час скасування зазначеного наказу є недоцільним в зв'язку з тим, що наказ по підприємству від 05.09.2001 № 236 був лише наміром щодо надання службового житла родині Бонк і законної сили не має відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів України від 04.02.1988 № 37.
Главою 3 Житлового кодексу України визначено порядок виділення та порядок користування службовими приміщеннями.
Відповідно до ст. 18 Житлового кодексу України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Статтею 119 Житлового кодексу України визначено категорії осіб, яким може бути надано службові жилі приміщення. Перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, встановлюється законодавством України. Відповідно до законодавства України у випадках, які визначаються Кабінетом Міністрів України, службові жилі приміщення можуть надаватися окремим категоріям військовослужбовців.
Пунктом 30 постанови Ради Міністрів України від 04.02.1988 № 37 затверджено перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, а саме: персонал Державної кримінально-виконавчої служби за переліком, визначеним Мін'юстом.
Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 11.01.2005 № 4 затверджено перелік категорій осіб рядового і начальницького складу та працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення:
П1. Центральний апарат Державного департаменту України з питань виконання покарань та структурні підрозділи, що функціонують при ньому: начальник управління; заступник начальника управління; начальник самостійного відділу (сектору); начальник відділу (сектору) в складі управління.
П2. Територіальні органи управління Державного департамент)' України з питань виконання покарань: начальник управління (відділу); перший заступник начальника управління; заступник начальника управління; начальник відділу (сектору) у складі управління.
ПЗ. Установи виконання покарань, слідчі ізолятори, заклади охорони здоров'я: начальник установи виконання покарань (слідчого ізолятора, закладів охорони здоров'я); перший заступник начальника установи виконання покарань (слідчого ізолятора, закладів охорони здоров'я); заступник начальника установи виконання покарань (слідчого ізолятора, закладів охорони здоров'я); головний бухгалтер, начальник фінансового відділу (відділення), головний інженер, головний механік, головний енергетик, головний технолог; особи начальницького складу служби (оперативної; нагляду і безпеки; охорони; режиму і охорони; медичної; соціально-виховної та психологічної роботи; інтендантського та комунально-побутового забезпечення; по роботі з особовим складом) установи виконання покарань (слідчого ізолятора, закладів охорони здоров'я).
Відповідно до ст. 121 Житлового кодексу України порядок надання службових жилих приміщень установлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об'єднання.
На підставі рішеній про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення (ст. 122 Житлового кодексу України).
Згідно Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 № 37 в подальшому Постанова № 37, а саме:
Р1.П2. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).
Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.
Р2.П7. Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Встановлення переліку категорій працівників, яким можуть надаватися службові жилі приміщення в будинках, що належать колгоспам, провадиться за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Р2.П8. Службові жилі приміщення надаються включеним до згаданого в пункті 7 цього Положення переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населеному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації. З дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті.
Зазначені приміщення надаються незалежно від перебування працівників на квартирному обліку, без додержання черговості та пільг, установлених для забезпечення громадян.
Р2.П9. Для одержання службового жилого приміщення відповідний працівник подає заяву адміністрації підприємства, установи, організації. До заяви додається довідка з місця проживання про склад сімї і прописку. Члени сім'ї" заявника, які бажають оселитися в службове жиле приміщення, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні житлом, за винятком надання службових жилих приміщень в будинках радгоспів.
Р2.П15. Службове жиле приміщення надається робітникам, службовцям і колгоспникам на час виконання ними обов'язків, які потребують проживання в такому приміщенні.
Р2.П16. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації, у віданні якої ці приміщення знаходяться, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація.
У рішенні зазначається, яку займає посаду або виконує роботу особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім'ї, розмір приміщення, що надається, кількість кімнат у ньому та адреса.
Р2.П17. Перед винесенням рішення про надання службового жилого приміщення адміністрація підприємства, установи, організації зобов'язана роз'яснити працівникові особливості договору найму зазначеного приміщення.
Р2.П18. Громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жилі приміщення належать на праві приватної власності).
Р2.П21. На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер (додаток № 2), який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.
Ордер дійсний протягом 30 днів.
Такий же порядок щодо надання службових жилих приміщень і користування ними викладений у наказі Міністерства юстиції України від 02.07.2004 № 58/5 та в наказі Державного департаменту України з питань виконання покарань від 11.01.2005 № 14.
Позивач зазначає, що згідно з р. 3 п. 15 Положення № 37 службове жиле приміщення надається працівникам на час виконання ними обов'язків, ОСОБА_1 з установою в 2001 році трудових відносин не мав.
В державній установі «Софіївська виправна колонія (№ 55)» ОСОБА_1 працював з 21.01.2004 на 0,5 ставки посади оператора хлораторної установи ВІГЗ (наказ начальника установи від 23.01.2004 № 6/ОС), звільнений 12.04.2006 за ст. 38 КЗПП - за власним бажанням (наказ начальника установи від 14.04.2006 №24 /ОС).
Під час виконання обов'язків водія на Підприємстві Софіївської виправної колонії № 55 УДДУ ПВП в Запорізькій області в 2001 році, на підставі наказу державного Підприємства Софіївської виправної колонії № 55 УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2001 № 236 без рішення Вільнянської міської ради, без ордеру, без реєстрації ОСОБА_1 вселився у службове приміщення державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)», а саме: двокімнатну службову квартиру установи № 22 за адресою: м. Вільнянськ, вул. Металістів, буд. 6.
Крім того, зауважив, що посада водія не входить до переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення в Державній кримінально-виконавчій службі.
Оскільки ОСОБА_1 відмовився звільнити службову квартиру установи на законну вимогу державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)» та вважає, що саме наказ державного Підприємства Софіївської виправної колонії № 55 УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2001 року № 236 є законною підставою для довічного його проживання, Державна установа «Софіївська виправна колонія (№ 55)» звернулася до Вільнянського районного суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)» треті особи: ОСОБА_1 про скасування наказу підприємства Софіївської виправної колонії № 55 УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2021 № 236.
Судом установлено, що ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 17.11.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України. Позивачу роз'яснено право на звернення з позовом в порядку господарського судочинства до Господарського суду Запорізької області.
Державна установа «Софіївська виправна колонія (№ 55)» звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом з причини, що даний наказ має негативні наслідки, які призвели до незаконного вселення в службове жиле приміщення державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)», вселення без ордеру на проживання, без прописки, вселення з порушенням Законодавства України та незаконне проживання громадянина ОСОБА_1 в службовому приміщенні установи та просить в судовому порядку скасувати наказ виданий Підприємством Софіївської виправної колонії № 55 УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2001 № 236 так, як він винесений з порушенням законодавства.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Необхідно враховувати, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 13.05.1980 у справі «Артіко проти Італії», пункт 32 рішення від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України»), тобто, у кінцевому результаті, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003 передбачено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Як визначено ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Законодавець у ч. ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України встановив, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосудця, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
За приписами ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а також, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
З урахуванням предмета та підстав позову суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №369/10789/14-ц).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Обрання позивачами неефективного способу захисту порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
У цій справі, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ підприємства Софіївської виправної колонії (№ 55) УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2001 № 236, що на думку суду, є неєфективним способом захисту (визнання наказу незаконним замість вимоги про виселення). Ефективний захист передбачає усунення перешкод у користуванні майном (наприклад, шляхом виселення), а не лише скасування акта, який вичерпав свою дію на час вирішення спору в суді та за умови відсутності правоустановлюючих документів на підтвердження правомірності користування майном.
Верховний Суд у п. 4.35 постанови від 22.01.2025 у справі № 910/14341/22 вказав, що неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (пункт 8.2).
Такими чином, якщо особа звернулася до суду по захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, то виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (п. 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).
Суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №369/10789/14-ц).
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що вимога про визнання наказу підприємства Софіївської виправної колонії (№ 55) УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2001 № 236 незаконним та скасування наказу підприємства Софіївської виправної колонії (№ 55) УДДУ ПВП в Запорізькій області від 05.09.2001№ 236 задоволенню не підлягає в зв'язку з обранням позивачами неефективного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив
У позову відмовити повністю.
Витрати із сплати судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 12.02.2026.
Суддя І. С. Горохов