вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
10.02.2026м. ДніпроСправа № 904/6870/25 (904/217/26)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Соловйової А.Є. за участю секретаря судового засідання Товстоп'ятки В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", м. Дніпро
про визнання недійсним пункт 3.2. Договору поставки № СК166/83 від 18.05.2022 в частині включення до ціни договору суми ПДВ 7% та стягнення безпідставно набутих коштів
Представники:
від позивача: Білик-Куса М.В., витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
від відповідача: не з'явився
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЛІВАЙН ТОРГ" про визнання недійсним пункт 3.2. Договору поставки № СК166/83 від 18.05.2022 в частині включення до ціни договору суми ПДВ 7% та стягнення безпідставно набутих коштів, в якому просить суд:
1. Визнати недійсним пункт 3.2. Договору поставки № СК166/83 від 18.05.2022, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернігів та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІВАЙН ТОРГ», в частині включення до ціни договору суми ПДВ 7%.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІВАЙН ТОРГ» (код ЄДРПОУ 41449359, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, кімната 503) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів (код ЄДРПОУ 08351733, номер рахунку UA298201720343151001200006758 в ДКСУ м. Київ, ІПН 083517325266) 5 397, 19 грн. (п'ять тисяч триста дев'яносто сім гривень дев'ятнадцять коп.), безпідставно набутих коштів.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІВАЙН ТОРГ» (код ЄДРПОУ 41449359, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, кімната 503) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів (код ЄДРПОУ 08351733, номер рахунку UA298201720343151001200006758 в ДКСУ м. Київ, ІПН 083517325266) сплачений судовий збір.
Судом за допомогою автоматизованої системи документообігу суду встановлено, що 23.12.2025 Господарським судом Дніпропетровської області відносно відповідача - ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЛІВАЙН ТОРГ" (49000, м. Дніпро, вул. Мандриківська, будинок 47, офіс 503., код ЄДРПОУ 41449359) відкрито провадження у справі про банкрутство №904/6870/25, що перебуває на розгляді судді Господарського суду Дніпропетровської області Соловйової А.Є.
21.10.2019 року набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, на підставі положень частини 3 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи №904/6870/25(904/217/26) передані до розгляду судді Соловйовій А.Є.
Ухвалою суду від 21.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання на 10.02.2026 о 14:00 год.
У судове засідання, призначене на 10.02.2026 відповідач не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
У судове засідання, призначене на 10.02.2026, з'явився представник позивача, який приймав участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.
Станом на 10.02.2026 відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.
Суд заслухав вступне слово представника позивача.
Суд здійснив дослідження доказів.
У судовому засіданні, призначеному на 10.02.2026, оголошене скорочене рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд
18.05.2022 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернігів (далі - КЕВ м. Чернігів) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІВАЙН ТОРГ» (код ЄДРПОУ 41449359, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, кімната 503) укладено Договір поставки № СК166/83 (далі-Договір), згідно умов якого Постачальник приймає на себе зобов'язання передати Покупцю у власність Товари, а Покупець зобов'язується сплатити і прийняти Товар.
Найменування товару: Бензин А-92 Епегду, Бензин А-95, код ДК 021:2015 09130000-9.
Кількість товару: згідно накладних на товар.
Пунктом 3.2. погоджено, що сума Договору становить 82 500, 00 грн. (вісімдесят дві тисячі п'ятсот гривень 00 коп.).
Згідно видаткової накладної № 0166/0000476 від 18.05.2022 сума ПДВ - 5 397,19 грн (п'ять тисяч триста дев'яносто сім грн дев'ятнадцять коп).
Відповідно до п. 2.1. Договору № СК166/83 (далі- Договір) товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання Товару згідно умов Договору.
П. 4.1. Договору визначено умови оплати: оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на Товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня виписки.
Пунктом 10.1. Договору визначено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання Сторонами та його закріплення печатками Сторін (за умови наявності печатки у сторони).
Договір діє до 25 травня 2023 року.
На виконання умов вказаного правочину товариством здійснена поставка товару, а Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернігів 18.05.2022 оплачено її вартість у розмірі 82 500, 00 грн. (вісімдесят дві тисячі п'ятсот гривень 00 коп.), ПДВ - 5 397, 19 грн (п'ять тисяч триста дев'яносто сім грн. дев'ятнадцять коп), що підтверджується платіжною інструкцією № 166 (внутрішній номер 210912992) від 18.05.2022.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова КМУ № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Відповідно до листа-роз'яснення ДПС України від 29.07.2022 № 8271/6/99-00-21-03-02-06 нульова ставка податку на додану вартість відповідно до п «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та постанови КМУ № 178 застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, що визначені постановою КМУ № 178.
Норми ПК України не передбачають можливості для платників податку -постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої чинним законодавством ставки податку є обов'язком, а не правом платника податку.
Тобто, незалежно від того, був сформований чи ні постачальником податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених постановою КМУ № 178 категорій суб'єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки, режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими п. 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.
Враховуючи викладене, Позивач вважає, що Договір № СК166/83 від 18.05.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 7 відсотків у розмірі 5 397, 19 грн, має бути визнаний недійсним, а зайво сплачені як ПДВ кошти в розмірі 5 397, 19 грн, повернуті Квартирно - експлуатаційному відділу м. Чернігів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з таких підстав.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як вбачається, спір у даній справі виник з договору про закупівлю товарів за державні кошти.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Положення аналогічного змісту викладені в частині першій статті 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
У правовідносинах між сторонами у справі можна припустити, що спірний Договір міг би бути укладений без включення до нього умов щодо ПДВ. При цьому, хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.
Податок на додану вартість, визначення якого наведене в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (підпункт "а" підпункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України).
Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Як вбачається, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".
Відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів є структурною складовою Міністерства оборони України, органом державної військової влади на місцях в системі Збройних Сил України, уповноважений державою виконувати відповідні функції у відносинах, що виникають з його діяльності, який також утримується за рахунок бюджетних коштів.
Відтак, системний аналіз указаних норм права засвідчує, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на діяльність органів Збройних Сил України, яким є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів.
Отже, оскільки покупцем товару за договором № СК166/83 від 18.05.2022 виступає Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів, наведений пункт 3.2 Договору суперечить постанові № 178 від 02.03.2022 та приписам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 7%, а не за нульовою ставкою.
Відтак, операції з постачання КЕВ м. Чернігів за Договором № СК166/83 від 18.05.2022 палива оподатковуються за нульовою ставкою, тому передбачення у п. 3.2 Договору суми податку на додану вартість у розмірі 7 % є безпідставним.
За таких обставин недотримання сторонами при укладенні Договору № СК166/83 від 18.05.2022 про закупівлю товарів за державні кошти вимог законодавства є підставою для визнання недійсним пункту 3.2 цього Договору у частині включення до ціни договору податку на додану вартість, у розмірі 5 397,19 грн.
Частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Об'єднана палата зазначає, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, частині першій статті 2 Цивільного процесуального кодексу України.
Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, фактично уточнюючи висновок, викладений у пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, зауважила на тому, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Вимога позивача про визнання недійсними пункту 3.2 Договору № СК166/83 від 18.05.2022 поєднана з вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача з підстав статті 1212 Цивільного кодексу України сплаченого податку на додану вартість у загальній сумі 5 397,19 грн, що відповідає наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.
Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала .
Положення глави 83 Цивільного кодексу України ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Правовий аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.
Враховуючи, що відповідачем отримано від позивача спірні грошові кошти у сумі 70 621 грн. 50 коп. без достатньої законної підстави, суд погоджується з доводами позивача про необхідність повернення позивачу цієї суми в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 5 324,80 грн - витрат на сплату судового збору.
Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
Позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів (14007, Чернігівська обл., місто Чернігів, вул.Дрозда Володимира, будинок 19, код ЄДРПОУ 08351733) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49600, Дніпропетровська область, м. Дніпро, Соборний район, вул. Мандриківська, буд. 47, кімната 503, код ЄДРПОУ 41449359) про визнання недійсним пункт 3.2. Договору поставки № СК166/83 від 18.05.2022 в частині включення до ціни договору суми ПДВ 7% та стягнення безпідставно набутих коштів - задовольнити.
Визнати недійсним пункт 3.2. Договору поставки № СК166/83 від 18.05.2022, укладеного між Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів (14007, Чернігівська обл., місто Чернігів, вул.Дрозда Володимира, будинок 19, код ЄДРПОУ 08351733) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49600, Дніпропетровська область, м. Дніпро, Соборний район, вул. Мандриківська, буд. 47, кімната 503, код ЄДРПОУ 41449359), в частині включення до ціни договору суми ПДВ 7%.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49600, Дніпропетровська область, м. Дніпро, Соборний район, вул. Мандриківська, буд. 47, кімната 503, код ЄДРПОУ 41449359) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів (14007, Чернігівська обл., місто Чернігів, вул. Дрозда Володимира, будинок 19, код ЄДРПОУ 08351733), номер рахунку UА298201720343151001200006758 в ДКСУ м. Київ, ІПН 083517325266) 5 397,19 грн - безпідставно набутих коштів, 5 324,80 грн - витрат на сплату судового збору.
Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядки та строки, встановлені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено - 12.02.2026.
Суддя А.Є. Соловйова