вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"04" лютого 2026 р. Cправа № 902/172/23(132/2642/24)
Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемешівка Агро Плюс" (вул.Академічна, 16, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 39978332)
до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до: Фермерського господарства "Поділля Н" (вул. Лісова, 13, с. Вишневе, Калинівський р-н, Вінницька обл., 22422, код ЄДРПОУ 37503561)
про визнання недійсним договору оренди землі, поновлення договору шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною,
у межах справи № 902/172/23
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, с. Крупець, Шепетівський (Славутський) район, Хмельницька область, 30068, код ЄДРПОУ 34863309)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемешівка Агро Плюс" (вул. Академічна, 16, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 39978332)
про банкрутство
за участю :
від відповідача-2 : Семенчук О.А.
У провадженні Господарського суду Вінницької області (суддя Тісецький С.С.) перебуває справа № 902/172/23 за заявою ТОВ "Суффле Агро Україна" до ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" про банкрутство.
Постановою суду від 22.10.2025 року ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" визнано банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Плесюка О.С.. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 20.01.2026 року.
Водночас, в межах вказаної справи про банкрутство розглядається справа №902/172/23(132/2642/24) за позовом ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" до ОСОБА_1 , ФГ "Поділля Н" про визнання недійсним договору оренди землі, поновлення договору шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною.
15.09.2025 року до Господарського суду Вінницької області від Калинівського районного суду Вінницької області за підсудністю надійшла справа №132/2642/24 за позовом ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" до ОСОБА_1 , ФГ "Поділля Н" про визнання недійсним договору оренди землі, поновлення договору шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи №902/172/23(132/2642/24), вказаний позов передано на розгляд судді Тісецькому С.С.
Так, ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 26.08.2024 року відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 26.08.2025 року справу за позовом ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" до ОСОБА_1 , ФГ "Поділля Н" про визнання недійсним договору оренди землі, поновлення договору шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною, передано на розгляд Господарському суду Вінницької області.
Ухвалою від 16.09.2025 року (з урахуванням ухвали від 26.09.2025 року про виправлення описки) прийнято до свого провадження справу №902/172/23(132/2642/24) за позовом ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" до ОСОБА_1 , ФГ "Поділля Н" про визнання недійсним договору оренди землі, поновлення договору шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною, в межах справи №902/172/23 про банкрутство ТОВ "Лемешівка Агро Плюс". Підготовче засідання у справі призначено на 20.10.2025 року.
Ухвалою суду від 20.10.2025 року підготовче засідання у справі призначено на 09.12.2025 року. Зобов'язано першого відповідача у строк до 04.12.2025 року надати до суду: відзив на позовну заяву з нормативно-документальним обґрунтуванням та підтвердженням, з доказами надсилання копії відзиву з додатками позивачу. Зобов'язано позивача у строк до 04.12.2025 року надати до суду: відповідь на відзив на позовну заяву з нормативно-документальним обґрунтуванням та підтвердженням, з доказами надсилання копії відповіді відповідачу. Витребувано у відділення АТ "Укрпошта" № 21036 належним чином завірену копію довіреності, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемешівка Агро Плюс" на ім'я "Горобець", з правом отримання поштової кореспонденції, адресованої Товариству. Витребувано у ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" належним чином завірені копії документів, які підтверджують виплату ОСОБА_1 орендної плати за 2023 рік згідно Договору оренди землі від 05.09.2016 року.
Ухвалою від 09.12.2025 року закрито підготовче провадження та призначити справу № 902/172/23(132/2642/24) за позовом ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" до ОСОБА_1 , ФГ "Поділля Н" про визнання недійсним договору оренди землі, поновлення договору шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною, в межах справи № 902/172/23 про банкрутство ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" - до судового розгляду по суті на 04.02.2026 року.
В судове засідання на визначену з'явилась представник другого відповідача.
Позивач та перший відповідач повноважних представників для участі в судовому засіданні не направили, відзиву на позов та відповіді на відзив до суду не подали.
Також, судом встановлено, що позивачем та відділенням АТ "Укрпошта" № 21036 не виконано вимоги суду в частині надання витребуваних доказів.
Про дату, час та місце розгляду справи позивач та перший відповідач повідомлені належним чином, ухвалою суду від 09.12.2025 року, копії якої були надіслано: позивачу до електронного кабінету ЄСІТС (ухвала була доставлена до електронного кабінету 12.12.2025 року - 17:54 год.); першому відповідачу засобами поштового зв'язку, та отримана нею 23.12.2025 року, про що свідчить роздруківка з сайту АТ "Укрпошта".
Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Крім того, суд зазначає, що ухвали суду у даній справі офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua та знаходяться у вільному доступі.
Згідно із ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників позивача та першого відповідача.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від учасників справи до суду не надійшло.
З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що сторони належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка сторін є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України.
В ході розгляду справи представник другого відповідача заперечила щодо задоволення позовних вимог, з підстав, наведених у поданому раніше до суду відзиві на позовну заяву, зокрема, пояснила, що ОСОБА_1 у належні порядок і спосіб повідомила ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" про небажання укладати договір на новий термін; зазначила щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору, укладеного між ФГ "Поділля-Н" та ОСОБА_1 та повідомила, що на сьогоднішній день договір оренди, укладений між ФГ "Поділля-Н" та ОСОБА_1 діє та його умови виконуються належним чином; зазначила щодо неналежного виконання умов договору зі сторони ТОВ "Лемешівка Агро Плюс", в частині виплати орендної плати орендодавцю.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника другого відповідача, дійшов наступного висновку з огляду на таке.
Так, позовні вимоги мотивовано наступним.
05.09.2016 року між ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" (далі - Позивач, Орендар) з однієї сторони та власником земельної ділянки ОСОБА_2 з іншої сторони було укладено договір оренди землі площею 3.0209 га., кадастровий номер 0521684000:06:002:0097, яка розташована на території Лемешівської сільської ради Калинівського району (нині Хмільницького), Вінницької області.
Договір укладено строком на 7 років. Орендна плата згідно умов даного договору сплачується в розмірі 8,5% від нормативно-грошової оцінки землі на складає 122692,55 грн.
Після смерті ОСОБА_2 , згідно свідоцтва про право на спадщину №1711 виданого 15.05.2019 року право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 ( далі по тексту - Відповідач 1). Відповідно до п.36 Договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для змін умов або розірвання договору. У зв'язку з переходом права власності на земельну ділянку ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" та ОСОБА_1 дійшли згоди здійснити заміну сторони Договору оренди землі № б/н від 05.09.2016, а саме замінити "Орендодавця" на його правонаступника ОСОБА_1 .
Протягом дії даного Договору Орендар використовував орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, орендна плата сплачувалася вчасно та в повному обсязі, та будь яких спорів у Позивача та Відповідача 1 стосовно виконання умов даного договору не було. У Відповідача 1 не було жодних зауважень щодо виконання умов договору.
Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати досягнення згоди стосовно всіх істотних умов Договору, тобто фактично з дати його укладення сторонами.
Таким чином датою закінчення Договору оренди землі є 05.09.2023 року.
Відповідно до п. 8 Договору Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на перекладення договору оренди землі на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
23.06.2023 року Позивач звернувся до Відповідача 1 з листом-повідомленням N? 34 в якому повідомив про намір скористатися переважним правом на перекладення договору оренди від 05.09.2016 року на новий строк. До даного листа повідомлення було додано проект додаткової угоди. Ст. 15 ЗУ "Про оренду землі" визначає перелік істотних умов договору оренди землі, а саме: "об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. В додаткових угодах позивачем запропоновано орендну плату в розмірі 10 відсотків від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, та продовження строку дії договору на додаткові 7 років. (Копії Листа, Проекту додаткової угоди та документів про відправку додаються).
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 2103602779760 власноруч підписаному Відповідачем 1, лист № 34 від 08.05.2023 року та додаткову угоду до договору оренди землі Відповідач 1 отримав 27.06.2023 року. Даний лист Відповідач 1 проігнорував, відповіді на нього не надав.
Керуючись ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" в редакції дійсній на момент укладення Договору оренди землі, та враховуючи відсутність протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення Відповідача про заперечення у поновленні договору оренди землі Позивач продовжив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди. Таким чином даний Договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Разом з тим, 25.10.2023 року, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 351792899 Позивачу стало відомо, що 06.09.2023 року Відповідачі, порушуючи переважне право Позивача, уклали між собою договір оренди землі №249/0923 від 06.09.2023 року стосовно земельної ділянки 0521684000:06:002:0097 та зареєстрували право оренди. Відповідно до інформації з Інформаційної довідки строк оренди земельної ділянки згідно договору оренди землі №249/0923 від 06.09.2023 року складає 10 років, 3 місяці, 25 днів, орендна плата за користування земельною ділянкою складає 10% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.
На сьогоднішній день дана земельна ділянка фактично перебуває в користуванні Позивача. Позивач не отримав жодного заперечення у поновленні договору оренди землі від Відповідача протягом одного місяця після закінчення Договору оренди землі укладеного між Позивачем і Відповідачем.
Посилаючись на положення ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" та судову практику, позивач зазначає, що відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі на заяви орендаря від 8 травня 2023 року, які орендодавець отримав власноруч, можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов'язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду.
Таким чином, позивач вважає, що належним та ефективним способом захисту переважного права на поновлення договору оренди землі є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі на нових узгоджених істотних умовах.
З огляду на те, що договір оренди землі між ОСОБА_1 та ФГ "Поділля Н" з моменту укладання порушує переважне право ТОВ "Лемешівка Агро Плюс", договір оренди землі від 05.09.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Лемешівка Агро Плюс", згідно ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" (в редакції яка діяла на момент укладення договору 05.09.2016 року) та ст. 777 ЦК України, є підстави для визнання даного договору недійсним.
Посилаючись на наведене, позивач просить суд:
визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0521684000:06:002:0097, укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Поділля Н" 06.09.2023 року;
визнати поновленим договір оренди землі № БН від 05.09.2016 року, укладений між орендарем ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" та орендодавцем ОСОБА_1 , шляхом визнання укладеною додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 05.09.2016 року, що укладена між орендарем ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" та орендодавцем ОСОБА_1 , в редакції наведеній у прохальній частині позовної заяви.
Перший відповідач відзиву на позовну заяву не надав.
Другий відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує щодо позову, з огляду на таке.
Так, позивач стверджує, що набув права на поновлення договору оренди землі, оскільки Відповідач-1, не надавши відповідь на лист-повідомлення №34 від 23.06.2023 року, висловив мовчазну згоду на поновлення договору оренди землі на той самий строк та на тих самих умовах.
Посилаючись на положення ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" та судову практику, другий відповідач зазначає, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону, необхідна наявність таких юридичних фактів:
орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди;
до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк;
до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою;
орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору.
Тобто, для поновлення договору на новий строк, однією із необхідних умов, є НЕ надання (НЕ повідомлення) Орендодавцем відмови в поновленні договору (заперечення щодо поновлення договору оренди землі).
Так, ще 03.04.2023 року, гр. ОСОБА_1 на адресу Позивача було надіслано заяву, якою остання повідомляє, що укладати договір оренди або додаткову угоду на новий термін не має наміру.
Даний лист-повідомлення було вручено Позивачу 07.04.2023 року.
Тобто, Орендодавець повідомив про своє рішення НЕ укладати з Позивачем договір оренди (додаткову угоду) на новий строк.
За таких умов, Позивач вичерпав своє право на переважне право укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк.
Так, враховуючи, що дія договору оренди землі від 05.09.2016 року закінчилась 05.09.2023 року, між Відповідачем-1 і Відповідачем-2 06.09.2023 року було укладено договір оренди землі №249/0923, який складено у чіткій відповідності до вимог чинного законодавства та з урахуванням того, що ОСОБА_1 у належні порядок і спосіб повідомила попереднього Орендаря про небажання укладати договір (додаткову угоду) на новий термін.
ОСОБА_1 та ФГ "Поділля Н" при укладенні договору оренди землі від 06.09.2023 року було чітко дотримано вимог чинного законодавства, що виключає можливість визнання його недійсним.
При цьому, Позивач втратив своє переважне право на поновлення договору оренди землі від 05.09.2016 року.
Враховуючи наведене вище, позов є абсолютно безпідставним та необґрунтованим, таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Позивач відповіді на відзив другого відповідача до суду не подав.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.
Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2024 року у справі № 910/14065/23, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0521684000:06:002:0097, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Поділля Н" 06.09.2023 року; визнання поновленим договору оренди землі № БН від 05.09.2016 року, укладеного між орендарем ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" та орендодавцем ОСОБА_1 , шляхом визнання укладеною додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 05.09.2016 року, що укладена між орендарем ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" та орендодавцем ОСОБА_1 , в редакції наведеній у прохальній частині позовної заяви.
Підставами позовних вимог є обставини щодо того, що договір оренди землі між ОСОБА_1 та ФГ "Поділля Н" з моменту укладання порушує переважне право ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" на поновлення договору оренди землі від 05.09.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Лемешівка Агро Плюс".
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18, від 23.12.2020 у справі №910/2284/20).
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.пня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Виходячи з наведеного, Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0521684000:06:002:0097, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Поділля Н" 06.09.2023 року, суд зазначає наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини 1, 2 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
За змістом частини 2 статті 4, частини 1 статті 5 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси в спосіб, визначений законом або договором.
За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п. 5.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п. 14. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити в спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідками. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
В кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.01.2022 року у справі № 143/591/20 висловила позицію, що визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням переважного права, не поновлює порушеного переважного права, тому що таке визнання само по собі не має наслідком обов'язок власника земельної ділянки (орендодавця) укласти договір оренди із суб'єктом переважного права (орендарем). За цих підстав, закономірною є неприйнятність та неефективність такого способу для захисту переважного права. Визнання недійсним договору оренди, який порушує переважне право, не є ефективним способом захисту, адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому вимога не відповідає ефективному способу захисту. Сам по собі факт визнання недійсним договору оренди, укладеного з новим орендарем, не зумовлює автоматичного поновлення переважного права попереднього орендаря, яке підлягає захисту у спосіб, установлений законом, а саме шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди. Якщо первинний орендар має право на укладення договору оренди (додаткової угоди до неї), то наявні два різні порушення прав первинного орендаря: з боку орендодавця (який відмовляється укладати додаткову угоду до договору оренди) та з боку наступного орендаря (який незаконно заволодів майном - правом оренди - шляхом реєстрації цього права). Тому належним способам захисту прав первинного орендаря відповідають дві позовні вимоги - про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).
З огляду на вищевикладене, у контексті змісту порушеного права позивача та змісту спірних правовідносин, ефективним способом захисту переважного права орендаря є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.
Отже, в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, з мотивів невірно обраного позивачем способу захисту свого права.
Щодо позовних вимог в частині визнання поновленим договору оренди землі № БН від 05.09.2016 року, укладеного між орендарем ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" та орендодавцем ОСОБА_1 , шляхом визнання укладеною додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 05.09.2016 року, що укладена між орендарем ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" та орендодавцем ОСОБА_1 , в редакції позивача, суд зазначає наступне.
За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, ЗУ "Про оренду землі", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Згідно ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України та ст. 1 ЗУ "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 13 ЗУ "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
05.12.2019 прийнято Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" № 340-ІХ. Вказаний Закон набрав чинності 16.01.2020, а внесені ним зміни до Закону України "Про оренду землі" набрали чинності 15.07.2020.
Відповідно до абз. 4 Перехідних положень Закону України "Про оренду землі" правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.
Зважаючи на наведені положення законодавства, поновлення спірного договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору).
Статтею 33 вказаного Закону врегульовано процедуру поновлення договору оренди землі на новий строк.
Так, відповідно до приписів ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення договору оренди), по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за
місяць до спливу строку договору оренди землі.
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.
Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.
Таким чином, статтею 33 Закону України "Про оренду землі" визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.
Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов'язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов'язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв'язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому, таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк).
Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов'язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п'ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").
У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі").
При цьому, додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов'язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.
Зазначене також узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 03.02.2021 у справі №915/1003/20, від 26.01.2021 у справі №907/576/18, від 12.01.2021 у справі №915/1119/18.
Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 вказала, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, виникненню в орендодавця обов'язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі". І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 у справах № 159/5756/18 та № 313/350/16-ц.
Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21.11.2018 у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів:
орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди;
до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк;
до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди;
продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою;
орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Також, Велика Палата Верховного суду у постанові від 31.08.2021 по справі № 903/1030/19 дійшла висновку, що частини п'ята та шоста статті 33 Закону № 161-XIV встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин: за загальним правилом, викладеним у частині п'ятій статті 33 Закону № 161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду; за спеціальним правилом, викладеним у частині шостій Закону №161-XIV, орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення. Єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п'ятій - восьмій, одинадцятій статті 33 Закону №161-XIV додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.
Так, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 05.09.2016 року між ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" (Орендар) та ОСОБА_2 (Орендодавець) укладено договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Лемешівська с/р.
В оренду передається земельна ділянка площею 3.0209 га., кадастровий номер 0521684000:06:002:0097 (п. 2).
Договір укладено строком на 7 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за ______ днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.8).
Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі 8,5% від нормативно-грошової оцінки землі, що складає 10428,87 за рік або в натуральній формі на вказану суму (п. 9).
Орендна плата вноситься у строки з 01 вересня по 31 грудня поточного року (п.11).
Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - орендаря; договір також припиняється також в інших випадках, передбачених законом (п. 33).
Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 39).
Між ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" та ОСОБА_2 було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, за яким Орендарем прийнято в оренду згадану вище земельну ділянку.
Згідно відомостей з Інформації з Державного реєстру речових прав, право оренди зареєстровано 30.09.2016 року.
Після смерті Орендодавця, ОСОБА_2 , згідно свідоцтва про право на спадщину №1711 виданого 15.05.2019 року, право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 .
08.12.2020 року між ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору оренди землі б/н від 05.09.20216 року, за умовами якої у зв'язку з переходом права власності на земельну ділянку у розмірі 3,0209 га відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15.05.2019р. державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиною Л.В., зареєстрованого в реєстрі за №1711 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер витягу ______, номер запису про право власності: _______, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №667231, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010684000380, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1041884405216 до її спадкоємця ОСОБА_1 , Сторони дійшли згоди здійснити заміну сторони Договору оренди землі (далі - Договір) про інше речове право: 16667026 від 29.09.2016 року, а саме замінити "Орендодавця" на його правонаступника ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Калинівським РВ УМВС України в Вінницькій області 09.11.1998р., реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Сторони домовились, що орендна плата за Договором № б/н від 05.09.2016 року нараховується на правонаступника з дня підписання даної Додаткової угоди. Орендна плата за 2019р, 2020р. виплачена повністю правонаступнику на момент підписання даної Додаткової угоди.
Всі інші умови Договору оренди землі № б/н від 05.09.2016 року залишаються без змін і Сторони підтверджують по ньому всі свої зобов'язання.
Дана Додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання сторонами.
Згідно умов договору, дата закінчення його дії 05.09.2023 року.
23.06.2023 року ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" на адресу ОСОБА_1 надіслало лист № 34 від 08.05.2023 року з повідомленням про намір скористатись переважним правом продовження договору оренди на новий строк. До листа додано проект додаткової угоди.
Вказаний лист отримано відповідачем 27.06.2023 року.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач відповіді на вказаний лист не надала.
Разом з тим, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 б/н від 03.04.2023 року з проханням не обробляти земельну частку (пай) площею 3,0209 га з кадастровим номером 0521684000:06:002:0097, яка знаходиться на території Лемешівського старостинського округу у зв'язку з закінченням дії договору оренди. Повідомлено, що укладати договір оренди або додаткову угоду на новий термін не має наміру.
Вказаний лист вручено позивачу 07.04.2023 року.
Доказів зворотного матеріали справи не містять.
При цьому, 06.09.2023 року між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ФГ "Поділля Н" (Орендар) укладено договір оренди землі № 249/0923, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 0521684000:06:002:0097, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва яка знаходиться на території Лемешівської сільської ради.
В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,0209 га - рілля (надалі - Земельна ділянка). Земельна ділянка належить Орендодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ННТ 429385 від 15.05.2019 р., та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 166596251 від 15.05.2019 р (п.2).
Договір укладено на 10 років 03 календарні місяці 25 днів. Дія договору закінчується 31.12.2033 року. Після закінчення строку дії Договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію (п.8).
Передача земельної ділянки Орендарю здійснюється у двох денний строк за актом приймання-передачі (п. 20).
Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 44).
Згідно відомостей з Інформації з Державного реєстру речових прав, право оренди зареєстровано 26.09.2023 року.
06.09.2023 року між ОСОБА_1 та ФГ "Поділля Н" підписано акт прийому-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки), згідно якого, на підставі договору оренди землі від 06.09.2023 року Орендодавець передає земельну ділянку площею 3,0209 га, кадастровий номер 0521684000:06:002:0097, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Лемешівського старостинського округу Хмільницького району Вінницької області, а Орендар приймає вищевказану земельну ділянку в оренду відповідно до умов договору.
Також, в судовому засіданні представник ФГ "Поділля Н" зазначила, що на сьогоднішній день договір оренди, укладений між ФГ "Поділля-Н" та ОСОБА_1 діє та його умови виконуються належним чином.
Поряд з цим, позивач у позовній заяві стверджує, що на сьогоднішній день (день звернення до суду з позовом) дана земельна ділянка фактично перебуває в користуванні позивача.
При цьому, суд зауважує, що позивачем ні до позовної заяви, ні на вимогу суду не надано жодних доказів щодо належного виконання орендарем - ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" своїх обов'язків за договором оренди від 05.09.2016 року, зокрема, щодо сплати орендної плати, встановлення чого, відповідно до зазначених вище положень закону, є однією з умов для застосування положень ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди.
Виходячи з установлених обставин справи в їх сукупності, зважаючи на завчасне повідомлення орендаря - ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" першим відповідачем, орендарем за договором оренди земельної ділянки - ОСОБА_1 щодо відсутності наміру на укладення договору оренди або додаткової угоди на новий термін з ТОВ "Лемешівка Агро Плюс"; беручи до уваги відсутність будь-яких доказів щодо належного виконання орендарем - ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" своїх обов'язків за договором оренди від 05.09.2016 року, суд дійшов висновку про відсутність визнання, за таких обставин, за позивачем переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки від 05.09.2016 року та застосування положень ст. 33 ЗУ "Про оренду землі".
З огляду на наведені обставини та положення закону в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в позові в частині вимог про визнання поновленим договору оренди землі № БН від 05.09.2016 року, укладеного між орендарем ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" та орендодавцем ОСОБА_1 , шляхом визнання укладеною додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 05.09.2016 року, що укладена між орендарем ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" та орендодавцем ОСОБА_1 , в редакції наведеній у прохальній частині позовної заяви.
Отже, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з мотивів наведених вище.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.
З огляду на викладене, судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на позивача згідно вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 2, 7 КУ з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 42, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326 ГПК України, суд -
1. Відмовити у задоволенні позову ТОВ "Лемешівка Агро Плюс" до ОСОБА_1 , ФГ "Поділля Н" про визнання недійсним договору оренди землі, поновлення договору шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною у справі №902/172/23(132/2642/24), в межах справи №902/172/23 про банкрутство ТОВ "Лемешівка Агро Плюс", повністю.
2. Судові витрати у справі покласти на позивача.
3. Копію рішення направити згідно переліку рекомендованим листом, до електронних кабінетів ЄСІТС та на адреси електронної пошти: представнику позивача, адвокату Старому М.М. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; представнику 2-го відповідача, адвокату Семенчук О.А. - ІНФОРМАЦІЯ_2
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 12 лютого 2026 р.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).