10.02.2026 м. Дніпро Справа № 26/131/09
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Фещенко Ю.В. (доповідач),
суддів: Мартинюка С.В., Соп'яненко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Янкіної Г.Д.
та представників:
від скаржника (кредитора-1): Плескачова Т.В.;
від кредитора-2: не з'явився;
від кредитора-3: не з'явився;
від кредитора-4: не з'явився;
від боржника: не з'явився;
керуючий реалізацією: Дейнека В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025 (постановлену суддею Юлдашевим О.О у м. Запоріжжі, повна ухвала складена 06.01.2026)
у справі № 26/131/09
про неплатоспроможність Фізичної особи - підприємця Скрипки Світлани Сергіївни (м.Мелітополь, Запорізька область)
кредитори :
1) Філія - Запорізьке обласне управління Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (м. Запоріжжя)
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (м. Київ)
3) Акціонерне товариство "Сенс Банк" (м. Київ)
4) Фізична особа - підприємець Вовк Юлія Валеріївна (м. Запоріжжя)
керуючий реалізацією - Дейнека Володимир Миколайович (м. Тернопіль),
У провадженні Господарського суду Запорізької області перебувала справа № 26/131/09 про банкрутство боржника - Фізичної особи - підприємця Скрипки Світлани Сергіївни.
Постановою Господарського суду Запорізької області від 28.09.2009, зокрема, Фізичну особу - підприємця Скрипку Світлану Сергіївну визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сеник Оксану Вікторівну.
У подальшому, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.06.2019, зокрема, ліквідатором Фізичної особи - підприємця Скрипки Світлани Сергіївни призначено арбітражного керуючого Дейнеку Володимира Миколайовича; зобов'язано ліквідатора Дейнеку В.М. завершити ліквідаційну процедуру, надати звіт про виконану роботу та ліквідаційний баланс для затвердження.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.11.2024, зокрема, введено процедуру погашення боргів Фізичної особи - підприємця Скрипки Світлани Сергіївни; керуючим реалізацією майна призначено арбітражного керуючого Дейнеку Володимира Миколайовича; зобов'язано керуючого реалізацією у встановленому законом порядку здійснити процедуру погашення боргів боржника, надати господарському суду звіт про виконану роботу; зобов'язано керуючого реалізацією Дейнеку Володимира Миколайовича надіслати на адреси кредиторів звіт про основну грошову винагороду за період з 04.06.2019 по 24.02.2022 та витрати за період з 09.07.2019 по 01.09.2023 на загальну суму 501 983 грн 55 коп.
26.12.2024 від керуючого реалізацією - арбітражного керуючого Дейнеки Володимира Миколайовича до суду надійшов Звіт про основну винагороду за період з 04.06.2019 по 24.02.2022 та витрати за період з 09.07.2019 по 01.09.2023 на загальну суму 501 983 грн 55 коп. (а.с. 200 у томі 5 на звороті) з доказами направлення його кредиторам.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.01.2025 затверджено Звіт арбітражного керуючого Дейнеки В.М. про нарахування і виплату основної грошової винагороди у розмірі 501 709 грн 05 коп. за період з 04.06.2019 по 24.02.2022 та витрат у розмірі 274 грн 50 коп. за період з 09.07.2019 по 01.09.2023.
11.08.2025 від керуючого реалізацією - арбітражного керуючого Дейнеки Володимира Миколайовича до суду надійшло клопотання, в якому він просив суд затвердити Звіт про роботу ліквідатора Фізичної особи - підприємця Скрипки Світлани Сергіївни, ліквідувати Фізичну особу - підприємця Скрипку Світлану Сергіївну, провадження у справі закрити. До клопотання було долучено Звіт про роботу ліквідатора Фізичної особи - підприємця Скрипки Світлани Сергіївни, реєстр вимог кредиторів, ліквідаційний баланс та інші документи, на підтвердження проведення процедури погашення боргів боржника.
12.08.2025 від керуючого реалізацією - арбітражного керуючого Дейнеки Володимира Миколайовича до суду надійшло клопотання, в якому він просив суд стягнути з кредиторів основну винагороду за період з 04.06.2019 по 24.02.2022 та витрати за період з 09.07.2019 по 01.09.2023 на загальну суму 501 983 грн 55 коп.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025 у справі № 26/131/09 клопотання арбітражного керуючого Дейнеки В.М. про завершення процедури погашення боргів і закриття провадження у справі задоволено та, зокрема:
- завершено процедуру погашення боргів у справі № 26/131/09 про неплатоспроможність Фізичної особи - підприємця Скрипки Світлани Сергіївни;
- закрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника Фізичної особи - підприємця Скрипки Світлани Сергіївни;
- звільнено Фізичну особу - підприємця Скрипку Світлану Сергіївну від боргів, окрім боргів з відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; сплати аліментів; виконання інших вимог, які нерозривно пов'язані з особистістю фізичної особи. Такі вимоги, що не були повністю погашені у справі про неплатоспроможність, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про неплатоспроможність у непогашеній частині;
- вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений Кодексом України з процедур банкрутства строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню;
- протягом п'яти років після визнання фізичної особи банкрутом не може бути відкрито провадження у справі про неплатоспроможність за її заявою, крім випадку, якщо боржник погасив усі борги в повному обсязі у порядку, передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства. Протягом п'яти років після визнання фізичної особи банкрутом така особа зобов'язана перед укладенням договорів позики, кредитних договорів, договорів поруки чи договорів застави письмово повідомляти про факт своєї неплатоспроможності інші сторони таких договорів. Фізична особа не може вважатися такою, яка має бездоганну ділову репутацію, протягом трьох років після визнання її банкрутом;
- клопотання арбітражного керуючого Дейнеки В.М. про стягнення основної грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого - задоволено;
- стягнуто з Філії - Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на користь арбітражного керуючого Дейнеки Володимира Миколайовича оплату послуг керуючого реалізацією в сумі 282 261 грн 51 коп. та витрати у сумі 154 грн 43 коп. у справі про неплатоспроможність Фізичної особи - підприємця Скрипки С.С.;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт капітал" на користь арбітражного керуючого Дейнеки Володимира Миколайовича оплату послуг керуючого реалізацією у сумі 98 535 грн 66 коп. та витрати у сумі 53 грн 91 коп. у справі про неплатоспроможність Фізичної особи - підприємця Скрипки С.С.;
- стягнуто з Акціонерного товариства "Сенс Банк" на користь арбітражного керуючого Дейнеки Володимира Миколайовича оплату послуг керуючого реалізацією в сумі 2 608 грн 89 коп. та витрати у сумі 1 грн 43 коп. у справі про неплатоспроможність Фізичної особи - підприємця Скрипки С.С.;
- стягнуто з Фізичної особи - підприємця Вовк Юлії Валеріївни на користь арбітражного керуючого Дейнеки Володимира Миколайовича оплату послуг керуючого реалізацією у сумі 118 302 грн 99 коп. та витрати у сумі 64 грн 73 коп. у справі про неплатоспроможність Фізичної особи - підприємця Скрипки С.С.
Ухвала суду в оскаржуваній частині обґрунтована положеннями статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства, а також тим, що не виявлення керуючим реалізацією боржника в процедурі реалізації майна боржника інших його активів чи грошових коштів, жодним чином не має впливати на оплату його послуг та відшкодування витрат. Отже, у зв'язку з відсутністю у банкрута майнових активів, достатніх для відшкодування основної грошової винагороди та витрат керуючого реалізацією, Господарський суд Запорізької області вважав правомірним покладення оплати грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання повноважень керуючого реалізацією у справі на кредитора.
Не погодившись з вказаною ухвалою, Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025 у справі № 26/131/09 в частині стягнення з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на користь арбітражного керуючого Дейнеки Володимира Миколайовича оплати послуг керуючого реалізацією у сумі 282 261 грн 51 коп. та витрат у сумі 154 грн 43 коп.; відмовити арбітражному керуючому Дейнеці В.М. у задоволенні клопотання в частині стягнення з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на користь арбітражного керуючого Дейнеки Володимира Миколайовича оплати послуг керуючого реалізацією у сумі 282 261 грн 51 коп. та витрат у сумі 154 грн 43 коп.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а саме: статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства; не з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також порушенням норм процесуального права, зокрема, статті 236 Господарського процесуального кодексу України, що полягає у наступному:
- Кодекс України з процедур банкрутства передбачає перелік джерел сплати грошової винагороди арбітражного керуючого. Зазначений перелік є вичерпним, не може бути розширеним, і не передбачає сплату грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого за рахунок кредиторів. В даному випадку, фонд для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не створювався. Окрім того, Банк не був ініціюючим кредитором (заявником) у справі, а звернувся із заявою про визнання його кредиторських вимог для захисту своїх законних прав та інтересів, та не отримав жодних грошових коштів в рахунок погашення заборгованості, а боржнику фактично було списано всі його борги. Також, майно, яке перебуває в заставі АТ "Ощадбанк" - житловий будинок, що розташований за адресою: Запорізька область, м.Мелітополь, вул. О. Невського, буд. 150, не було реалізовано в процесі судового розгляду про неплатоспроможність боржника та залишилося на тимчасово окупованій території, отже Банк не задовольнив свої кредиторські вимоги. Банк вважає, що сума заявлених до стягнення з АТ "Ощадбанк" основної винагороди в розмірі 282 261 грн 51 коп. та витрат в сумі 154 грн 43 коп. не співмірна з понесеними арбітражним керуючим витратами часу, виконаною роботою та обставинами справи. Таке безпідставне стягнення з кредиторів коштів основної винагороди не відповідає цілям та меті Кодексу України з процедур банкрутства;
- АТ "Ощадбанк" вважає, що Господарський суд Запорізької області при прийнятті оскаржуваної ухвали не врахував, які фактичні дії вчинялись ліквідатором протягом процедури за період її здійснення арбітражним керуючим, та стягнув з кредиторів грошову винагороду, яка є надмірно високою порівняно з мінімальним розміром заробітної плати. Окрім того, Верховний Суд в постанові від 26.05.2022 у справі № 923/862/15 виснував, що норми Кодексу України з процедур банкрутства не визначають обов'язком ліквідатора визначення джерел оплати праці арбітражного керуючого і не узалежнюють затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, наслідком чого є закриття провадження у справі про банкрутство, з фактом виплати грошової винагороди арбітражного керуючого та здійснення ним витрат в ліквідаційній процедурі. Згідно з абзацом третім частини 6 статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації, реструктуризації заборгованості, погашення боргів подається арбітражним керуючим до господарського суду за п'ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку. Отже, не вирішення питання оплати послуг арбітражного керуючого та відшкодування здійснених ним витрат не є підставою для відмови у затвердженні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу і закриття провадження у справі про банкрутство на підставі пункту 5 частини 1 статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства. Тож прийняття судом рішення про ліквідацію боржника та затвердження звіту ліквідатора без визначення джерела оплати послуг арбітражного керуючого є таким, що ґрунтується на нормах Кодексу України з процедур банкрутства. Таким чином Банк вважає, що покладення на кредиторів обов'язку зі сплати грошової винагороди можливе лише за відсутності майна. З огляду на те, що у боржника наявне майно, що залишилось на окупованій території (м. Мелітополь Запорізької області), АТ "Ощадбанк" вважає, що джерело оплати послуг може залишатись невизначеним до повної деокупації території та можливості проведення реалізації заставного майна, за рахунок якого задовольнити вимоги кредиторів та сплатити винагороду арбітражного керуючого.
- статтею 5 Закону України "Про оплату праці" визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів. Як убачається із вищевказаної статті Закону України "Про оплату праці", в переліку підстав для організації оплати праці немає такої підстави, як рішення суду. А відтак, на переконання Банку, органи судової влади не вправі вирішувати неурегульовані законодавчими та іншими актами питання щодо оплати праці арбітражного керуючого. АТ "Ощадбанк" вважає, що оплата послуг арбітражного керуючого має здійснюватися за рахунок продажу майна боржника, а звіт арбітражного керуючого щодо нарахування грошової винагороди має бути схваленим зборами кредиторів, однак в даному випадку звіт арбітражного керуючого щодо нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедури погашення боргів комітетом кредиторів не погоджувався, а кредитори, в тому числі АТ "Ощадбанк", не отримали задоволення свої грошових вимог ані в повному обсязі, ані частково;
- отже, АТ "Ощадбанк" вважає, що судом не в повному обсязі з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена судом з порушенням норм матеріального права, зокрема статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства та норм процесуального права, зокрема, статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Мартинюка С.В., Соп'яненко О.Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, розгляд справи призначено у судовому засіданні 10.02.2026.
Від арбітражного керуючого Дейнеки Володимира Миколайовича надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. суду 996/26 від 02.02.2026), в якому він просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025 без змін, посилаючись на таке:
- арбітражний керуючий Дейнека Володимир Миколайович призначений ухвалою Господарського суду Запорізької області у справі № 26/131/09 лише з 04.06.2019;
- оплата послуг арбітражним керуючим Дейнекою Володимиром Миколайовичем нарахована в розмірі 3-х мінімальних заробітних плат у період з 04.06.2019 по 24.02.2022, яка затверджена ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.01.2025 у даній справі;
- арбітражний керуючий, керуючий реалізацією майна - Дейнека Володимир Миколайович подав через підсистему Електронний суд клопотання № 01-21/63/15 від 11.08.2025 з вимогою про стягнення основної грошової винагороди та витрат, щодо якого жодних заперечень зі сторони кредиторів, в т.ч. апелянта, на адресу арбітражного керуючого не надходило.
У судове засідання 10.02.2026 з'явилися представник скаржника (кредитора-1) та керуючий реалізацією майна - Дейнека Володимир Миколайович; інші учасники справи явку своїх представників у вказане засідання не забезпечили, причин нез'явлення суду не повідомили, будь-яких клопотань до суду не надходило.
При цьому судом встановлено, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, а саме: шляхом направлення ухвали суду від 26.01.2026 до їх Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 26.01.2026 доставлена до Електронного кабінету кредитора-2, кредитора-3 та кредитора-4 - 26.01.2026 о 18:15 (з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала вважається врученою 27.01.2026) (а.с. 25-27 у томі 7). Боржник був повідомлений судом шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті Центрального апеляційного господарського суду (а.с.29-30 у томі 7).
Судом відзначено, що підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені Господарським процесуальним кодексом України, відсутні.
Враховуючи те, що явка представників учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою, всі учасники справи були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для їх розгляду по суті, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у призначеному судовому засіданні.
Представник скаржника (кредитора-1) у судовому засіданні 10.02.2025 просив апеляційний господарський суд скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині стягнення з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на користь арбітражного керуючого Дейнеки Володимира Миколайовича оплати послуг керуючого реалізацією у сумі 282 261 грн 51 коп. та витрат у сумі 154 грн 43 коп.; відмовити арбітражному керуючому Дейнеці В.М. у задоволенні клопотання в частині стягнення з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на користь арбітражного керуючого Дейнеки Володимира Миколайовича оплати послуг керуючого реалізацією у сумі 282 261 грн 51 коп. та витрат у сумі 154 грн 43 коп. Представник скаржника посилався на обставини, наведені в апеляційній скарзі.
У судовому засіданні 10.02.2026 керуючий реалізацією майна просив апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025 без змін, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Під час розгляду апеляційної скарги судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції під час апеляційного провадження.
У судовому засіданні 10.02.2026, відповідно до статей 240, 283 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також правильність застосування норм матеріального права, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Частинами 1, 4, 7 статті 43 Конституції України унормовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 12 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом.
Порядок сплати винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого під час виконання повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) визначено статтею 30 Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород. Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна або ліквідатора визначається в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останніх 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реалізацією становить три розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень.
Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відкриття провадження у справі.
У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі, або коштів фонду, створеного кредиторами для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (у разі його створення).
Отже, наведеними приписами статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що сплата грошової винагороди арбітражного керуючого у справі про банкрутство можлива за рахунок: 1) авансування коштів заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду; 2) коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності; 3) коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі; 4) коштів створеного кредиторами фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (аналогічний висновок вперше викладено в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 918/454/18 та підтримано згодом Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011).
Фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого у дані справі не створювався.
З матеріалів справи також убачається, що кредиторами банкрута не прийнято рішення про створення фонду виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, а у банкрута відсутнє майно, за рахунок реалізації якого можливо здійснити виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражної керуючої.
Як убачається з протоколу зборів кредиторів Фізичної особи - підприємця Скрипки Світлани Сергіївни від 23.06.2025 рішення про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди не прийнято.
Обов'язковою процесуальною дією, що забезпечує реалізацію права арбітражного керуючого на отримання грошової винагороди та відшкодування витрат є затвердження господарським судом відповідного звіту за підсумками кожної із процедур банкрутства (неплатоспроможності).
Порядок та передумови затвердження згаданого звіту визначені частиною 6 статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства, якою встановлено, що з процедур банкрутства арбітражний керуючий не менше одного разу на два місяці звітує про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування його витрат на засіданнях зборів кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітету кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - перед забезпеченим кредитором. Звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат має бути схвалений зборами кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітетом кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - забезпеченим кредитором. Звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації, погашення боргів боржника подається арбітражним керуючим до господарського суду за п'ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку.
За результатом розгляду звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат господарський суд постановляє ухвалу, якою затверджує такий звіт (повністю або частково) чи відмовляє у його затвердженні.
Загалом же, на підставі системного аналізу наведених вище приписів статті 43 Конституції України та статей 30, 90 Кодексу України з процедур банкрутства суд висновує, що здійснення арбітражним керуючим повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) відбувається виключно на платній основі (адже протилежного законодавством не передбачено), а своєчасне одержання грошової винагороди за працю є його конституційною гарантією.
При цьому розгляд господарським судом звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками відповідної процедури банкрутства (неплатоспроможності), за загальним правилом, є обов'язковою передумовою закриття провадження у справі про банкрутство незалежно від підстав такого закриття.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 21.01.2026 у справі № 927/149/22.
Необхідним при цьому є вирішення господарським судом джерел оплати основної винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат.
Вагомість попереднього вирішення цього питання до постановлення господарським судом ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) пов'язана з метою досягнення дійсного захисту прав та інтересів арбітражного керуючого без необхідності повторного його звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Враховуючи зазначене, апеляційним господарським судом відхиляються доводи скаржника щодо необхідності у даній справі прийняття судом рішення про ліквідацію боржника та затвердження звіту ліквідатора без визначення джерела оплати послуг арбітражного керуючого.
Повертаючись до визначених статтею 30 Кодексу України з процедур банкрутства джерел оплати основної винагороди арбітражного керуючого, Суд нагадує, що ними є: 1) авансування коштів заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду; 2) кошти, одержані боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності; 3) кошти, одержані від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі; 4) кошти створеного кредиторами фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого.
Враховуючи викладене, надання послуг професійного (ліцензованого) арбітражного керуючого відбувається на платній основі, оскільки безпосередньо Кодексом встановлені мінімальні гарантії щодо оплати послуг арбітражного керуючого - ліквідатора на рівні трьох мінімальних заробітних плат, а також встановлені спеціальні джерела оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого, а саме: за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі.
Відповідно до частини 5 статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства кредитори можуть створювати фонд для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Порядок формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням зборів кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітету кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи) та затверджуються ухвалою господарського суду.
При цьому господарським судам слід враховувати, що, визначаючи розмір оплати послуг арбітражного керуючого під час здійснення ним ліквідаційної процедури у справі про банкрутство, суд має досліджувати не тільки період здійснення арбітражним керуючим процедури, а й те, які фактичні дії вчинялись ліквідатором протягом процедури та чи дійсно такі дії потребують для їх вчинення саме стільки часу, оскільки оплаті підлягає лише фактично виконана робота (її обсяг), а не період часу, протягом якого тривала означена процедура
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 15.10.2025 у справі № 11/Б-664, від 26.10.2021 у справі № 4/42-Б(906/1210/20), а також у постанові від 15.05.2018 у справі № 29/5005/486/2012, яка стосується застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", однак не втратила актуальності після набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства.
Відповідно до частини 3 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на ліквідаційний рахунок боржника. Після оплати витрат, пов'язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної і додаткової винагороди арбітражного керуючого здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, встановленому цим Кодексом. Оплата витрат, пов'язаних з проведенням ліквідаційної процедури, здійснюється у такому порядку:
- у першу чергу оплачуються витрати, пов'язані з проведенням ліквідаційної процедури, та сплачується винагорода ліквідатора;
- у другу чергу виконуються зобов'язання перед особами, які після відкриття провадження у справі про банкрутство боржника надавали кредитування, поставляли сировину, комплектуючі з відстроченням платежу.
Суд зауважує, що у питанні особливостей порядку оплати послуг ліквідатора та витрат за підсумками ліквідаційної процедури за одночасної відсутності джерел фінансування таких витрат Верховним Судом сформовано сталу та послідовну практику.
Так, згідно з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011, діяльність ліквідатора банкрута спрямована на досягнення остаточної мети ліквідаційної процедури - найповнішого задоволення вимог кредиторів шляхом пошуку та реалізації активів ліквідаційної маси. Поза межами ліквідаційної процедури кредитори боржника не можуть задовольнити свої вимоги в інший спосіб, окрім як через реалізацію майна боржника в ліквідаційній процедурі (частина 14 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства). Тому основними отримувачами послуг арбітражного керуючого у цій процедурі є саме кредитори неплатоспроможного боржника.
Водночас, беручи участь у справі про банкрутство, кредитор не тільки має певні процесуальні права, зокрема на задоволення своїх грошових вимог за рахунок активів ліквідаційної маси, а й як учасник провадження (сторона) має обов'язки, пов'язані із здійсненням провадження у справі. Ухвалою суду на такого кредитора можуть покладатися відповідні судові витрати щодо оплати послуг перекладача, судового експерта, арбітражного керуючого тощо.
Згідно з частиною 4 статті 48 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання господарського суду та кратну одній тисячі гривень.
За приписами частини 1 статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді задовольняються в першу чергу.
Відповідно до частини 3 статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства у разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору однієї черги.
Таким чином, керуючись принципом пропорційності голосів кредиторів кількості їх грошових вимог відповідно до статті 48 Кодексу України з процедур банкрутства, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду, щодо можливості застосувати такий принцип пропорційності і до розподілу між кредиторами витрат по оплаті основної грошової винагороди ліквідаторів.
Отже, якщо процедура банкрутства триває після закінчення коштів, авансованих заявником відповідно до абзацу 6 частини 2 статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства, або таке авансування не здійснювалося через інше правове регулювання на час ініціювання процедури банкрутства, фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не створено, а коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника або від продажу його майна, яке не перебуває в заставі, недостатньо для оплати послуг арбітражного керуючого та його витрат, подаючи на затвердження звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражного керуючого за підсумками ліквідаційної процедури, ліквідатор не може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання повноважень та відшкодування його витрат у справі. Беручи до уваги принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових підстав.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011 з посиланням на численну практику Верховного Суду (у тому числі постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № Б14/040-07/15-08, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.02.2020 у справі № 11/Б-921/1448/2013, від 14.08.2019 у справі № 5/80-10, від 09.07.2019 у справі № 15/55/2011/5003, від 18.04.2019 у справі № 5010/1864/2011-Б-13/56, від 16.04.2019 у справі № 914/2458/16, від 13.02.2019 у справі № 910/22696/15 та ін.).
Така практика покладення судом на кредиторів витрат на оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів статті 43 Конституції України та статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів, а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним. Такий підхід в цілому також узгоджується з принципами верховенства права та процесуальної економії.
Крім того, кредитори за умови непогодження з роботою арбітражного керуючого, з належним виконанням покладених на нього функцій, з розміром оплати праці арбітражного керуючого вправі були подавати скарги на дії арбітражного керуючого, ставити питання про відсторонення його від виконання повноважень, оскаржувати ухвали суду про затвердження звітів про нарахування і виплату грошової винагороди, чого у цій справі судами не встановлено.
З матеріалів справи вбачається, що скарги на дії/бездіяльність арбітражного керуючого Дейнеки В.М. при виконанні ним повноважень керуючого реалізацією у справі № 26/131/09 до господарського суду не надходили. Крім того, скаржник (кредитор-1) при зазначені підстав подання апеляційної скарги не вказує про неналежність / неповноту дій арбітражного керуючого Депйнеки В.М. при здійсненні ним повноважень керуючого реалізацією майна Фізичної особи - підприємця Скрипки Світлани Сергіївни та не зазначає про його бездіяльність.
Таким чином, з урахуванням приписів Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий (керуючий реалізацією) безумовно має право на оплату послуг, наданих в межах даної справи, та фактично понесених витрат.
Пункт 14.1.226. статті 14 Податкового кодексу України визначає, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб;
Отже, відповідно до приписів Податкового кодексу України поняття незалежна професійна діяльність визначене через термін "самозайнята особа".
Статтею 178 Податкового кодексу України встановлено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи.
Отже, надання послуг арбітражного керуючого, як суб'єкта незалежної професійної діяльності, відбувається на платній основі.
Як було зазначено вище, згідно з частинами 1, 4, 7 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Європейський Суд з прав людини (рішення від 28.03.2006 за заявою № 31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі") зазначив, що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.
Кодексом України з процедур банкрутства передбачено декілька джерел для здійснення оплати послуг арбітражного керуючого/розпорядника майна, керуючого санацією ліквідатора, разом з тим Кодекс не містить заборони здійснювати таку оплату за рахунок коштів кредиторів.
При цьому відмова від авансування, відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов'язкову працю 1930 року, ратифіковану Україною 10.08.1956, Конвенції Міжнародної організації праці № 105 про скасування примусової праці 1957 року, ратифіковану Україною 05.10.2000), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року тощо) та суперечить статті 43 Конституції України.
Таким чином, надання послуг арбітражного керуючого відбувається виключно на платній основі. Законодавством не передбачено випадків здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 по справі № 918/454/18).
Виходячи з аналізу наведених норм, у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника у зв'язку з відсутністю таких коштів, то оплата послуг арбітражного керуючого, зокрема ліквідатора, має здійснюватись за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/32824/15).
Також суд зазначає, що законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг арбітражного керуючого/розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора в залежність від обсягу його діяльності (за умови достатності та відповідності цих дій вимогам Кодексу України з процедур банкрутства), від розміру задоволених вимог кредиторів у справі, майнового стану кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів роботи арбітражного керуючого у справі про банкрутство.
Тобто, не виявлення ліквідатором в процедурі ліквідації боржника його майна, інших активів та грошових коштів, за умови встановленого судом факту повноти та належності виконання ним своїх обов'язків у цій процедурі, жодним чином не впливає на оплату його послуг.
Встановивши факт невиконання кредиторами у добровільному порядку обов'язку щодо оплати послуг арбітражного керуючого, господарський суд приймає рішення про примусове стягнення з таких кредиторів відповідних грошових сум шляхом винесення ухвали та видачі судового наказу.
Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 у справі №912/1783/16 та від 04.10.2018 у справі № 916/1503/17.
Кредитори як споживачі послуг арбітражного керуючого, які очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що арбітражний керуючий в свою чергу правомірно очікує на отримання передбаченої законом грошової винагороди у зв'язку із належним здійсненням ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією у конкретній справі, оплата грошової винагороди у випадку неможливості здійснення її оплати з інших джерел має покладатися на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника (постанова Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 902/626/20).
З огляду на викладене, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.
За результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у даній справі ухвали Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025 у справі № 26/131/09 - відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду такою, що підлягає залишенню без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
З підстав наведеного та керуючись статтями 129, 269, 270, 275 - 284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025 у справі № 26/131/09 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025 у справі № 26/131/09 - залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
3. Матеріали справи № 26/131/09 повернути до Господарського суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 12.02.2026.
Головуючий суддя Ю.В. Фещенко
Суддя С.В. Мартинюк
Суддя О.Ю. Соп'яненко