ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 лютого 2026 року Справа № 903/981/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної-особи підприємця Новікової Галини Леонтіївни
на рішення Господарського суду Волинської області від 18.11.2025
(ухвалене у м. Луцьку, повний текст складено 18.11.2025)
у справі № 903/981/25 (суддя Гарбар І.О.)
за позовом Комунального підприємства "Володимирське територіальне медичне об'єднання" Володимирської міської ради
до фізичної-особи підприємця Новікової Галини Леонтіївни
про стягнення 435 825 грн 13 коп.
за участю представників сторін:
від позивача - Ульчак Б.І.;
від відповідача - Новікова Г.Л., Сорокопуд М.О.
Комунальне підприємство "Володимирське територіальне медичне об'єднання" Володимирської міської ради звернулося до Господарського суду Волинської області із позовом до фізичної-особи підприємця Новікової Галини Леонтіївни про стягнення 435 825 грн, з яких: 428 568 грн 81 коп. безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати; 7 256 грн 32 коп. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачка користувалася майном позивача без достатньої правової підстави та не сплачувала орендну плату, після припинення дії договору оренди до моменту фактичного виселення (18.03.2025), здійсненого в процесі примусового виконання судового рішення в справі 903/360/24.
Господарський суд Волинської області рішенням від 18.11.2025 у справі № 903/981/25 позов задовольнив частково. Стягнув з фізичної-особи підприємця Новікової Галини Леонтіївни на користь Комунального підприємства "Володимирське територіальне медичне об'єднання" Володимирської міської ради 434 765 грн 92 коп., в тому числі: 427 527 грн 24 коп. безпідставно збережених коштів, 7 238 грн 68 коп. 3% річних, а також 5 217 грн 19 коп. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовив.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що договір оренди припинив свою дію 17.04.2022, а у відповідності до акта приватного виконавця ФОП Новікова Г.Л. звільнила частину нежитлового приміщення 18.03.2025, то не сплачені кошти за користуванням відповідачем є безпідставно набутим майном.
Задовольняючи частково позов, суд вказав про помилковість обрахунку позивачем орендної плати, котра мала бути сплачена відповідачкою, а відповідно і нарахованими на цю суму відсотків річних.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 251, 252, 253, 254, 255, 509, 599, 625, 627, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 12 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб".
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, фізична-особа підприємець Новікова Галина Леонтіївна звернулася з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Волинської області від 18.11.2025 у справі № 903/981/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:
- із позовом звернувся неналежний позивач, оскільки на момент припинення договору Орендодавцем виступало Управління містобудування, архітектури та комунальних ресурсів виконавчого комітету Володимирської міської ради;
- суд помилково застосував ст. 1212 ЦК України, так як правові наслідки припинення договору найму врегульовані ст. 785 ЦК України;
- місцевий господарський суд не перевірив розрахунок безпідставно набутих доходів, та фактично стягнув неіснуючу заборгованість з орендної плати після припинення договору оренди з відсотками річних.
Відповідачка вважає, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям, визначеним ст. 236 ГПК України та є ухваленим без врахування правових висновків Верховного Суду.
Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив в якому вважає подану апеляційну скаргу необґрунтованою, з огляду на таке.
Потерпілою стороною у цьому випадку є саме позивач - Комунальне підприємство "Володимирське територіальне медичне об'єднання", котрий на праві оперативного управління володів та наразі володіє майном, котре перебувало в оренді відповідачки, та котре остання не повернула після припинення такого договору.
Позивач не зобов'язаний подавати позовну заяву з посиланням на ст. 785 ЦК України.
Враховуючи те, що договір припинив свою дію 17.04.2022, а у відповідності до акта приватного виконавця ФОП Новікова Г.Л. звільнила частину нежитлового приміщення 18.03.2025, то не сплачені кошти за користуванням відповідачем є безпідставно набутим майном, в силу приписів ст. 1212 ЦК України.
Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Із цього моменту виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Просить залишити апеляційну скаргу ФОП Новікової Г.Л. без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 10.02.2026 скаржниця та її представник підтримали доводи, наведені в апеляційній скарзі. Стверджує, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення було порушено норми матеріального права. Просили рішення Господарського суду Волинської області від 18.11.2025 у справі №903/981/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні заявив, що з доводами скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення скаржниці, її представника та представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що в провадженні господарських судів перебувала справа № 903/360/24 за позовом Комунального підприємства "Володимирське територіальне медичне об'єднання" Володимирської міської ради до Виконавчого комітету Володимирської міської ради, Управління містобудування, архітектури та комунальних ресурсів виконавчого комітету Володимирської міської ради, фізичної особи-підприємця Новікової Галини Леонтіївни про визнання недійним та скасування рішення, визнання недійсною додаткової угоди, зобов'язання звільнити приміщення.
Господарський суд Волинської області рішенням від 05.06.2024 в позові відмовив.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 08.10.2024 у справі №903/360/24, серед іншого, скасував рішення Господарського суду Волинської області від 05.06.2024 у справі №903/360/24. Прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсним та скасував п. 2 рішення Виконавчого комітету Володимирської міської ради №93 від 24.03.2022 "Про використання об'єкта комунальної власності Володимир-Волинської міської територіальної громади". Визнав недійсною Додаткову угоду №2 від 07.04.2022 до Договору оренди нерухомого майна (нежиле приміщення по вул. Павлова, 20, площею 22,5 кв.м.), що належить до комунальної власності міста №б/н від 17.06.2016. Зобов'язав фізичну особу-підприємця Новікову Галину Леонтіївну звільнити частину нежитлового приміщення загальною площею 22,5 кв.м, що розташоване за адресою: Волинська обл., м. Володимир, вул. Шпитальна, 20 (т. 1, а. с. 15-21).
Верховний Суд ухвалою від 15.01.2025 у справі №903/360/24 закрив касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Новікової Галини Леонтіївни на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі №903/360/24. Поновив виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі № 903/360/24.
Під час розгляду справи № 903/360/24 Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 08.10.2024 встановив такі обставини:
"… згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником об'єкту нерухомого майна за адресою Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Павлова (Колєснікова Дмитра), буд. 20, реєстраційний номер 16703553071402, є територіальна громада міста Володимир-Волинського в особі Володимир-Волинської міської ради, балансоутримувачем - Володимир-Волинське територіальне медичне об'єднання (а.с. 12, т. 1).
17.06.2016 між Відділом майнових і земельних ресурсів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області (орендодавець) та ФОП Новіковою Г.Л. (орендар) укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності міста, згідно умов якого орендодавець відповідно до протоколу конкурсу №5 від 14.06.2016 передає, а орендар приймає в оренду частину нежитлового приміщення загальною площею 22,5 кв.м., що розміщене за адресою: вул. Павлова, 20, м. Володимир-Волинський. Майно передається в оренду з метою використання під аптечний пункт орендаря (п. 1.1).
У випадку припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю у порядку, аналогічному при передачі майна орендарю відповідно до умов даного договору, майно вважається повернутим орендодавцю з моменту його фактичної передачі, яка підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі (п. 2.3).
Обов'язок по складанню акту приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні по договору (п. 2.4).
Орендар зобов'язаний у випадку припинення або розірвання даного договору повернути орендодавцеві або підприємству, вказаному орендодавцем, орендоване майно у належному стані, не в гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у випадку погіршення стану або втрат орендованого майна з вини орендаря (п. 5.6).
Договір вступає в дію одночасно з його підписанням та акту прийому-передачі орендованого майна (додаток №1) і діє до 17.05.2019 (п. 10.1).
Зміни та доповнення до даного договору допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. Всі зміни та доповнення до договору є дійсними лише в тому випадку, якщо їх вчинено в письмовій формі і підписано уповноваженими представниками обох сторін (п. 10.3).
За місяць до закінчення строку дії договору оренди орендар зобов'язаний повідомити орендодавця про свій намір щодо продовження терміну дії договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору (п. 10.6) (а.с. 44-46, т. 1).
Додатковою угодою №1 від 17.05.2019 Відділ майнових і земельних ресурсів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області та ФОП Новікова Г.Л. продовжили термін дії договору до 17.04.2022 у відповідності до рішення ВК міської ради від 16.05.2019 №144 (а.с. 46 на звороті, т. 1).
Рішенням Володимир-Волинської міської ради від 19.03.2021 №5/29 припинено діяльність виконавчих органів Володимир-Волинської міської ради шляхом ліквідації (без статусу юридичної особи), зокрема Відділ майнових і земельних ресурсів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради (а.с. 72-73, т. 1).
Рішенням Володимир-Волинської міської ради Волинської області від 06.09.2021 №9/25 "Про врегулювання відносин щодо оренди майна міської комунальної власності Володимир-Волинської міської територіальної громади" визначено Володимир-Волинську міську раду уповноваженим органом управління в сфері орендних відносин та орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів комунальних підприємств Володимир-Волинської міської територіальної громади. Уповноважено виступати орендодавцем майна, яке належить до комунальної власності Володимир-Волинської міської територіальної громади - Управління містобудування, архітектури та комунальних ресурсів ВК Володимир-Волинської міської ради щодо нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень, а також їх окремих частин) (а.с. 88, т.1).
Рішенням Володимир-Волинської міської ради від 23.12.2021 №12/18 утворено у структурі виконавчих органів Володимир-Волинської міської ради, як юридичну особу публічного права, Управління містобудування, архітектури та комунальних ресурсів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради з організаційно-правовою формою "орган місцевого самоврядування" (а.с. 79).
Згідно Положення функціями управління у сфері комунального майна визначено, зокрема: готує та укладає договори оренди нерухомого майна комунальної власності та додаткові угоди про зміни до них на підставі рішень виконавчого комітету міської ради, протоколів аукціону; виступає ініціатором розірвання договорів оренди, коли орендар порушує вимоги нормативних документів, чинного законодавства та умов договору (а.с. 80-85, т. 1).
Додатковою угодою №3 від 06.08.2021 визначено, що орендодавцем є Управління містобудування, архітектури та комунальних ресурсів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради, який діє на підставі Положення (а.с. 47 на звороті, т.1).
Пунктом 2 рішення Володимир-Волинської міської ради Волинської області №93 від 24.03.2022 зазначено, що розглянувши звернення підприємця Новікової Г.Л., відповідно до Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою КМУ №483 від 03.06.2020, продовжено договір оренди з підприємцем Новіковою Г.Л. на частину нежитлового приміщення площею 22,5 кв.м по вул. Павлова, 20 для розміщення аптечного пункту на період дії воєнного стану та три місяці з дати припинення воєнного стану (а.с. 26, 48).
Додатковою угодою №2 від 07.04.2022, укладеною Управлінням містобудування, архітектури та комунальних ресурсів ВК міської ради, який є правонаступником Відділу майнових і земельних ресурсів ВК Володимир-Волинської міської ради, та підприємцем Новіковою Г.Л., відповідно до рішення ВК міської ради від 24.03.2022 №93 "Про використання об'єктів комунальної власності Володимир-Волинської міської територіальної громади", п. 10.1 договору викладено у такій редакції: "Даний договір оренди продовжується на період дії воєнного стану та три місяці з дати припинення воєнного стану" (а.с. 47, т.1).".
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
На виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду, 22.10.2024 Господарським судом Волинської області були видані відповідні накази, що підтверджується інформацією КП "Діловодство спеціалізованого суду".
22.10.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Пирогою С.С. було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №76369090 (а. с. 24).
Відповідно до Акту приватного виконавця виконавчого округу Волинської області від 18.03.2025, рішення суду виконано в повному обсязі, ФОП Новікова Г.Л. звільнила частину нежитлового приміщення загальною площею 22,5 кв.м, що розташоване за адресою: Волинська обл., м. Володимир, вул. Шпитальна, 20 від усіх її речей (а. с. 25).
24.03.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Пирогою С.С. було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №76369090 (а. с. 26).
Матеріали господарської справи № 903/981/25 містять також: Договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності міста від 17.06.2016, Акт прийому-передачі орендованого майна від 17.06.2016; Додаткову угоду №1 від 17.05.2019; Акт прийому-передачі орендованого майна від 17.05.2019; Додаткову угоду №2 від 07.04.2022; Додаткову угоду №3 від 06.08.2021; Рішенням Володимир-Волинської міської ради від 11.07.2019 № 33/39 "Про припинення діяльності комунального закладу охорони здоров'я Володимир-Волинського ТМО шляхом його ліквідації"; платіжну інструкцію № 520 про сплату відповідачкою на користь позивача грошових коштів в сумі 12 520 грн 32 коп. із призначенням платежу "30% за оренду приміщення КП "Вол.Вол.ТМО" згідно рах.№39 від 29.02.2024р.пдв-5008,13 грн." (а. с. 7-14, 22, 62).
Оскільки відповідачка після припинення дії договору, не звільнила орендоване приміщення, не сплачувала орендну плату, то позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення таких коштів, як безпідставно збережених. Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення із відповідачки 3 % річних.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із ч. 1 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Апеляційний господарський суд зауважує, що належними сторонами у судовому процесі є суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. Належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно належними сторонами будуть ті особи, які є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку.
Відповідно до приписів ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є балансоутримувачі щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об'єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі № 903/360/24 було встановлено, що балансоутримувачем спірного нерухомого майна (частини нежитлового приміщення загальною площею 22,5 кв.м., що розташоване за адресою: Волинська область, м. Володимир, вул. Шпитальна, 20) є Комунальне підприємство Володимирське територіальне медичне об'єднання Володимирської міської ради.
Таким чином, Комунальне підприємство Володимирське територіальне медичне об'єднання Володимирської міської ради може звертатися з позовом до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та/або законних інтересів, які виникають із орендних правовідносин, у котрих воно є орендодавцем.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги, що позов у цій справі пред'явлений неналежним позивачем.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.
Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанови від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, від 15.11.2023 у справі №916/1174/22).
Велика Палата Верховного Суду також вказувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 02 .02.2021 у справі №925/642/19).
Поряд з цим, колегія суддів акцентує, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ст. 762 ЦК України).
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просить стягнути із відповідачки безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, які остання не сплачувала, після припинення дії договору оренди.
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, що міститься у главі 83 ЦК України та в якій закріплені загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз положень ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України
Такі висновки щодо застосування положень глави 83 ЦК України та, зокрема статті 1212 ЦК України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 06.06.2022 у справі №903/142/21 та в інших.
В той же час, апеляційний господарський суд вказує, що за приписами ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1).
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ч. 2).
Невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності, як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 19.10.2021 у справі № 922/4268/20.
Апеляційний господарський суд зважає на те, що Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 зазначив, що:
"Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
9.10. Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
9.11. З урахуванням викладеного Суд доходить висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
9.12. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
9.13. Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).
…
9.20. Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення Договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), Суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785 ЦК України, зазначає про таке.
Обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
9.21. Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, що відбулося у спірних правовідносинах (пункт 4.2 цієї постанови, пункт 3.11 Договору), проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).".
Таким чином, належним способом захисту прав позивача, в цьому випадку, є саме здійснення нарахування пені в розмірі подвійної орендної плати на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України та звернення до суду із позовом про стягнення такої пені, а не нарахування самої орендної плати (після припинення дії договору оренди) та відсотків річних на суму такої орендної плати.
В той же час, звертаючись з позовом у справі, позивач просив стягнути із відповідачки безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за час користування майном, після припинення дії договору та 3% річних від простроченої суми.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.2).
Суд враховує, що з вимогами про стягнення неустойки, у порядку визначеному ст. 785 ЦК України, позивач у цій справі не звертався.
Оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, то вказане є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
В той же час, місцевий господарський суд не врахував вказаного, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи відповідачки, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє відображення при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
У відповідності до п. 4 ч. ст. 277 ГПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене апеляційна скарга фізичної-особи підприємця Новікової Галини Леонтіївни підлягає до задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 18.11.2025 у справі № 903/981/25 слід скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.
Також з врахуванням результатів апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, судові витрати скаржниці, понесенні останньою під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції, у відповідності до положень ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача в повному обсязі.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу фізичної-особи підприємця Новікової Галини Леонтіївни задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 18.11.2025 у справі № 903/981/25 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В позові відмовити повністю.
3. Стягнути з Комунального підприємства "Володимирське територіальне медичне об'єднання" Володимирської міської ради (44700, Україна, Володимирський р-н, Волинська обл., місто Володимир, вулиця Шпитальна, будинок 20, код 42631325) на користь фізичної-особи підприємця Новікової Галини Леонтіївни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) - 7 844 грн 85 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Господарському суду Волинської області видати наказ на виконання цієї постанови.
5. Справу № 903/981/25 надіслати Господарському суду Волинської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "12" лютого 2026 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.