вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" лютого 2026 р. Справа№ 910/10051/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.
та представників сторін:
позивача - Волощука П.Ю.;
відповідача - Прохорова Ю.Г.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025
та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2025
у справі №910/10051/25 (суддя - Павленко Є.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення заборгованості.
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс" звернулося з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 21273324,02 грн, з яких: основна заборгованість - 15348082,03 грн, 3% річних - 1344343,64 грн, та інфляційні втрати - 4580898,35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №9940/02 від 16.10.2013 в частині повної та своєчасної оплати виробленої та поставленої позивачем за "зеленим" тарифом електричної енергії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 відкрито провадження у справі №910/10051/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду міста Києва 20.11.2025 (повне рішення складене 01.12.2025) у справі №910/10051/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь позивача 15348082,03 грн основної заборгованості, 4509367,24 грн інфляційних втрат та 1343297,26 грн 3% річних, в іншій частині позову відмовлено.
24.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс" подало до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, згідно якої просило стягнути з відповідача 106366,62 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 (повне рішення складене 16.12.2025) стягнуто з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс" 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Державне підприємство "Гарантований покупець" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржувані рішення в частині задоволених позовних вимог та стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та покласти судові витрати на позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Скаржник стверджує, що суд першої інстанції помилково не врахував, що джерелом коштів, якими гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом є кошти, які оператор системи розподілу (Національна енергетична компанія "Укренерго") сплачує гарантованому покупцю за послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць.
При цьому відповідач зазначає, що 26.06.2019 між Державним підприємством "Гарантований покупець" та Національною енергетичною компанією "Укренерго" (ОСП) укладено договір №0414-09051/52/01 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. Заборгованість Національної енергетичної компанії "Укренерго" перед гарантованим покупцем за вказаним договором (за період жовтень 2021 року, квітень-листопад 20222 року, квітень-червень та жовтень 2023 року) становить 15,51 млрд. грн, що виключає виникнення зобов'язання гарантованого покупця з оплати вартості відпущеної продавцями за «зеленим» тарифом електричної енергії попереднього розрахункового місяця в частині, пропорційній до розміру заборгованості ОСП перед гарантованим покупцем за послугу у такому місяці.
На переконання скаржника, оскільки позивач має заборгованість перед відповідачем у сумі 5063961,99 грн за послуги з відшкодування частки вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця, в силу пп. 13 п. 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №332 від 25.02.2022 в редакції від 03.04.2024, у гарантованого покупця є всі правові підстави для зменшення рівня розрахунків із позивачем.
Окрім того скаржник зауважує, що в умовах воєнного стану учасники ринку електричної енергії мають враховувати відповідне нормативне регулювання щодо розміру розподілу грошових коштів у ці періоди, а саме накази Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та №206 від 15.06.2022 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим тарифом». А тому відповідач вважає, що він не порушив умови договору, здійснив розрахунки з позивачем належним чином, з урахуванням регуляторних актів щодо обсягу оплати електричної енергії, поставленої у спірні періоди. В підтвердження своїх доводів апелянт покликається на постанову об'єднаної палати Верховного Суду від 21.06.2024 у справі №910/4439/23 в якій суд дійшов висновку про необхідність врахування наказів №140 від 28.03.2022 та №206 від 15.06.2022, а також звільнення гарантованого покупця від сплати нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України.
Також відповідач вказує на наявність підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором, у зв'язку з настанням обставини непереборної сили (введення в Україні воєнного стану внаслідок військового нападу Російської Федерації (далі - рф) на Україну).
Заперечуючи проти додаткового рішення суду відповідач вказує, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу є завищеним та неспівмірним зі складністю справи. Судом першої інстанції не враховано, що дана справа не є складною в розумінні приписів п. 1 ч. 4 ст. 126 ГПК України з огляду на фактичні обставини справи, а також судову практику, яка сформувалася під час вирішення спорів, пов'язаних зі стягненням заборгованості за вироблену електричну енергію перед виробниками за «зеленим» тарифом.
Також у тексті апеляційної скарги відповідачем було викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 апеляційну скаргу у справі №910/10051/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства "Гарантований покупець" про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, залишено її без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 у справі №910/10051/25, справу призначено до розгляду на 10.02.2026 та надано позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
27.01.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач просить відмовити в задоволенні скарги.
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги позивач зазначає наступне:
- положення постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 в редакції від 03.04.2024, не передбачають автоматичного зарахування боргу, а надають право відповідачу на вчинення дій із зменшення рівня розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення. Проте відповідач не надав доказів реалізації такого права;
- накази №140 та №206 не обмежують право позивача на отримання повної вартості відпущеної енергії, встановленої укладеним між сторонами договором. Вказаний наказ обмежує розмір виплат, які передбачені п. 10.1 Порядку, проте не обмежує розмір виплат, які підлягають перерахуванню продавцям енергії за «зеленим» тарифом при здійсненні ними остаточних розрахунків згідно з п. 10.4 Порядку. Відповідна позиція підтверджується у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.06.2024 у справі №910/4439/23;
- введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань особою, яка посилається на такі обставини. Має бути підтверджено здатність таких обставин впливати на реальну можливість виконання зобов'язання;
- суд першої інстанції, керуючись критеріями визначеними в ч. ч. 5-9 ГПК України обґрунтовано, з урахуванням принципів співмірності, стягнув з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.
Також позивач повідомив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 106366,62 грн, відповідні докази будуть подані до суду в порядку ч. 9 ст. 129 ГПК України.
У призначене засідання суду 10.02.2026 з'явилися представники сторін та надали пояснення по суті апеляційної скарги. Відповідач вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати оскаржувані рішення, відмовити в задоволенні позовних вимог та покласти витрати на правову допомогу на позивача. Позивач заперечував проти доводів скарги, просив залишити без змін оскаржувані рішення суду.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши думку представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 16.10.2013 між Державним підприємством "Енергоринок" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс" укладено договір №9940/02 відповідно до п. 1.1. якого останнє взяло на себе обов'язок продавати, а підприємство - купувати електроенергію, вироблену товариством, та здійснювати її оплату відповідно до умов вказаного правочину.
Надалі сторони неодноразово вносили зміни до договору шляхом укладання додаткових угод.
30.06.2019 між Державним підприємством "Енергоринок", Товариством з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс" та Державним підприємством "Гарантований покупець" укладено додаткову угоду №124/01 до договору від 16.10.2013, у якій сторони дійшли згоди про заміну в преамбулі останнього слів "Державне підприємство "Енергоринок" Енергоринок" на "Державне підприємство "Гарантований покупець", а також заміну його статтей 1-10 статтями 1-8 у новій редакції.
31.03.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №959/01/20 до договору від 16.10.2013, у якій сторони дійшли згоди про виклад його статтей 1- 7 у новій редакції.
Відповідно до п. 1.2. договору (у редакції додаткової угоди від 31.03.2020) продавець за «зеленим» тарифом зобов'язався продавати, а підприємство - купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього правочину та законодавства України, у тому числі Порядку №641 або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП №2804 від 13.12.2019.
Згідно з п. п. 2.2, 2.3 договору визначено, що купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства продавця за «зеленим» тарифом в балансуючій групі гарантованого покупця. Продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Умовами п. п. 2.4, 2.5 договору погоджено, що продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені регулятором, у національній валюті України.
Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Відповідно до п. п. 3.2, 3.3 договору розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
У пункті 4.5 договору встановлено, що гарантований покупець зобов'язаний купувати у продавця за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію.
Пунктом 4.1. договору передбачено право позивача вимагати від відповідача повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього правочину.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем за період лютий-липень 2022 року відпущено, а гарантованим покупцем прийнято електричну енергію вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, що підтверджується актами купівлі - продажу електроенергії:
- за лютий 2022 року від 28.02.2022 на суму 1656791,26 грн;
- за березень 2022 року від 31.03.2022 на суму 2146565,95 грн;
- за квітень 2022 року від 30.04.2022 на суму 3532836,77 грн;
- за травень 2022 року від 31.05.2022 на суму 3343708,17 грн;
- за червень 2022 року від 30.06.2022 на суму 4377904,03 грн;
- за липень 2022 року від 31.07.2022 на суму 6711636,39 грн (з урахування акту коригування від 16.05.2024).
Поряд з цим, відповідачем лише частково сплачено грошові кошти за отриманий товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями.
Загальна заборгованість Державного підприємства "Гарантований покупець" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс" за куплену у лютому-липні 2022 року електричну енергію за «зеленим» тарифом становить 15348082,03 грн, з яких: 227091,66 грн - за лютий 2022 року, 1858965,27 грн - за березень 2022 року, 1788833,76 грн - за квітень 2022 року, 2896949,95 грн - за травень 2022 року, 3529918,86 грн - за червень 2022 року, 5046322,53 грн - за липень 2022 року.
Наведені обставини слугували підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс" з даним позовом до суду про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" заборгованості за куплену електричну енергію у розмірі 15348082,03 грн, 1344343,64 грн 3% річних та 4580898,35 грн інфляційних втрат.
Відповідач, у свою чергу, заперечував проти задоволення позову, вказуючи на те, що ним здійснюються розрахунки з урахуванням положень наказів Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022 та №206 від 15.06.2022. Крім того вказував, що у позивача наявний борг перед відповідачем за послугу з частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період лютий-вересень 2022 року в розмірі 5063961,99 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги останнього задоволенню не підлягають (з урахуванням приписів постанови НКРЕКП від 03.04.2024 №652, від 25.02.2022 №332). Також наголошував, що невиконання відповідачем договірних зобов'язань пов'язано з настанням обставин непереборної сили - введенням з 24.02.2022 на території України воєнного стану, а також заборгованістю Національної енергетичної компанії "Укренерго" перед відповідачем.
Ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції з огляду на встановлення факту порушення відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати електричної енергії за спірним договором дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в стягненій частині.
При цьому суд відхилив доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин приписів постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 з огляду на те, що положення вказаної постанови, по-перше, жодним чином не звільняють підприємство від обов'язку здійснення ним повної оплати придбаної електричної енергії за відповідними договорами, по-друге, спірні правовідносини стосуються нарахувань інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із простроченням відповідачем зобов'язань за період лютий - липень 2022 року, що виключає застосування до спірних правовідносин наведеної постанови. Водночас перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних суд встановив арифметичну невірність розрахунків, у зв'язку з чим дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині. Крім того, суд першої інстанції не знайшов підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для часткового задоволення заявленого позову та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Укладений між сторонами договір №9940/02 від 16.10.2013 за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм §5 глави 54 ЦК України та Закону України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом.
Слід зазначити, що за загальним правилом покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Водночас, закон містить застереження, що договором або актом цивільного законодавства може бути встановлений інший строк оплати (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Так, Закон України «Про ринок електричної енергії», наділяючи виробника електричної енергії правом на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ним електричну енергію (п. 2 ч. 3 ст. 30 Закону), водночас містить припис, що порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії за «зеленим» тарифом, порядок визначення вартості та сплати послуги за механізмом ринкової премії, що надається гарантованому покупцю суб'єктами господарювання, яким встановлено «зеленим» тариф або які за результатами аукціону набули право на підтримку, визначається порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджується Регулятором (ч. 6 ст. 65 Закону).
Порядок і строки розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом регулюються Порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженим постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641.
Відповідно до п. 10.1 Порядку (у редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Відповідно до п. 10.2 Порядку з урахуванням положень глав 7 та 8 цього Порядку гарантований покупець протягом двох робочих днів з дня отримання сертифікованих даних комерційного обліку електричної енергії від адміністратора комерційного обліку здійснює розрахунок вартості електричної енергії, за яку здійснюється оплата продавцю за розрахунковий місяць, та направляє йому акт купівлі-продажу в електронному вигляді, підписаний зі своєї сторони КЕП уповноваженої особи, на електронну адресу.
У п. 10.3 Порядку вказано, що після отримання від гарантованого покупця на електронну адресу акта купівлі-продажу продавець надає у триденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу гарантованому покупцю два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони. Гарантований покупець у п'ятиденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу підписує їх зі своєї сторони та надсилає продавцю один примірник поштою.
У п. 10.4 Порядку зазначено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.
Джерелом коштів, якими гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом, є кошти, які ОСП (НЕК «Укренерго») сплачує гарантованому покупцю за послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць. Зазначений механізм розрахунку відображений в главі 12 Порядку №641.
Так, у п. 12.5 Порядку №641 вказується, що ОСП протягом двох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, здійснює остаточний розрахунок із гарантованим покупцем із забезпеченням йому 100% оплати фактично наданої послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць відповідно до розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, затвердженої Регулятором, з урахуванням попередньо сплачених авансових платежів.
При розгляді даного спору колегія суддів враховує висновки наведені Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/21 в аналогічних правовідносинах, стосовно того, що аналіз п. 10.1, 10.4 Порядку №641 дає підстави для висновку, що гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом, в тому числі й позивачу, в 3 етапи: (1) до 15 числа розрахункового місяця (абз. 1 п. 10.1); (2) до 25 числа розрахункового місяця (абз. 2 п. 10.1); (3) протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці (п. 10.4).
Водночас у п. 2.5 укладеного між сторонами договору міститься відсильна норма, відповідно до якої вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку №641.
Отже, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги Комісією) з посиланням на п. 10.4 Порядку №641.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно матеріалів справи, в рамках виконання договору мало місце постачання позивачем електричної енергії відповідачу у лютому-липні 2022 року, яке супроводжувалось підписанням щомісячних актів купівлі-продажу електроенергії.
Національною комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) відповідними постановами було затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Державному підприємству "Гарантований покупець" в період лютого-липня 2022 року, зокрема:
- постановою від 09.09.2022 №1117 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Державному підприємству "Гарантований покупець" у лютому - червні 2022 року (постанову опубліковано на офіційному сайті Регулятора 12.09.2022). Отже, граничний строк для розрахунку за відпущену електричну енергію за відповідні місяці - 15.09.2022;
- постановою від 20.09.2022 №1190 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Державному підприємству "Гарантований покупець" у липні 2022 року (постанову опубліковано на офіційному сайті Регулятора 21.09.2022). Отже, граничний строк для розрахунку за відпущену електричну енергію за відповідні місяці - 26.09.2022.
Відтак, ураховуючи вимоги ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії», ст. 530 ЦК України, п. 10.4 Порядку, а також п. 3.3 договору відповідач зобов'язаний здійснити оплату за придбану ним електричну енергію в обсязі 100% протягом трьох робочих днів з моменту затвердження розміру вартості послуг та отримання акту.
Отже, станом на день розгляду спору судом першої інстанції, строк оплати за отриманий відповідачем товар настав, оскільки між сторонами підписано та скріплено їх печатками акт купівлі-продажу електроенергії, а постановами НКРЕКП затверджено розмір вартості послуги.
Натомість, відповідач умови договору не виконав, отриману у лютому-липні 2022 року електричну енергію оплатив частково.
Відтак, враховуючи наведене, внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань з оплати отриманої електричної енергії за гарантованим покупцем виникла заборгованість у розмірі 15348082,03 грн, як вірно встановлено судом першої інстанції, підтверджено належними та допустимими доказами і не спростовано відповідачем.
Щодо твердження відповідача про відсутність з його сторони прострочення виконання зобов'язання, з огляду на положення наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 року №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та від 15.06.2022 року №206 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим тарифом», якими врегульовано здійснення Державним підприємством "Гарантований покупець" розрахунків з виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом, в тому числі й з позивачем, на період дії воєнного стану в Україні, колегія суддів відзначає наступне
Так, метою наказів №140 та №206 визначено забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану.
У свою чергу, правову оцінку змісту вказаних наказів, надала Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/4439/23, яка у постанові від 21.06.2024 виснувала, що вказані накази, які до дня їх скасування 01.04.2024 встановлювали регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів у ці періоди, були видані з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану. Отже, Міненерго змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за «зеленим» тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу було покладено на Державне підприємство "Гарантований покупець" у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
Водночас наказ Міненерго №206, як і попередній наказ №140, ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з п. 10.4 Порядку №641, тобто названі накази Міненерго не змінюють і не припиняють обов'язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку №641, тому не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами договору.
Отже, наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені п. 10.1 Порядку №641.
З огляду на викладене, не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про необхідність врахування під час розгляду даного спору наказів №140 та №206. Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, підлягає застосуванню саме Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.09.2019 №641, і такі висновки зроблені з урахуванням наведеної вище правової позиції Об'єднаної палати у справі №910/4439/23 на яку, в тому числі, покликається і скаржник.
Також не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом (оскільки вартість значно вища ніж ціна за якою відповідач здійснює її подальший продаж) та те, що на даний момент відповідач недоотримує кошти від Національної енергетичної компанії «Укренерго» в якості оплати послуги, оскільки, як умовами договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов'язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства не передбачено можливість зміни строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару через зміну обставин на які вказує скаржник.
До того ж, слід відмітити, що п. 10.4 Порядку №641 не містить положень про те, що у випадку неотримання відповідачем коштів від оператора системи передач (Національної енергетичної компанії «Укренерго»), строк виконання остаточного розрахунку відповідача з продавцем за «зеленим» тарифом не настає чи відкладається на строк до моменту надходження таких коштів, а відтак положення вказаного Порядку жодним чином не звільняють відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за відповідними договорами. Також у матеріалах справи відсутні докази внесення сторонами змін до договору в частині встановлення іншого порядку проведення розрахунків за спірний період в залежності від обсягу отриманих відповідачем коштів від оператора системи передач (Національної енергетичної компанії «Укренерго»), тоді як саме договором (у редакції відповідних додаткових угод) регулюються господарсько-правові відносини його учасників.
Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що положення чинного законодавства (ст. 617 ЦК України) визначають підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, проте не надають боржнику право, у випадку наявності відповідних підстав, відстрочити виконання зобов'язання з оплати поставленого товару, а відтак при визначенні строку оплати слід виходити саме з погоджених сторонами у договорі умов.
За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 15348082,03 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки строк виконання обов'язку по сплаті вказаних коштів станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом вже настав.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що на спірні правовідносини розповсюджується дія постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022, в редакції постанови №652 від 03.04.2024, якою абз. 3 пп. 13 п. 1 викладеного такого змісту: «Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення».
Скаржник вважає, що оскільки у позивача наявна заборгованість перед відповідачем за послугу з відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця в сумі 5063961,99 грн, суд першої інстанції мав (у відповідності до вимог пп. 13 п. 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 в редакції від 03.04.2024) зменшити розмір основного зобов'язання на вказану суму.
У контексті наведеного колегія суддів відзначає, що з правової конструкції пп. 13 п. 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 в редакції постанови від 03.04.2024 №652 вбачається, що законодавець наділив гарантованого покупця саме правом на зменшення рівня розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом, для реалізації якого гарантований покупець мав вчинити певні дії. Відповідна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 24.09.2025 у справі №910/5971/24.
Разом з тим, скаржником не доведено, а судом не встановлено, що відповідач звертався до позивача із відповідною заявою про припинення зобов'язання відповідача з оплати боргу за договором у спірні періоди на суму 5063961,99 грн у відповідності до пп. 13 п. 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022.
З огляду на наведене право відповідача на зменшення рівня розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, передбачені пп.13 п. 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 в редакції постанови №652 від 03.04.2024, не звільняє відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за спірним договором. Крім того, слід врахувати і те, що стягнення заборгованості позивача перед відповідачем не є предметом розгляду у даній справі.
Враховуючи наведене, доводи скаржника у цій частині не знайшли свого підтвердження.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1344343,64 грн та 4580898,35 грн інфляційних втрат, колегія суддів відзначає наступне.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно ч 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
При цьому положення вказаної норми стосовно 3% річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленої електричної енергії, позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати 3% річних та інфляційні втрати.
Колегія суддів перевіривши наданий позивачем розрахунок розміру 3% річних (у сумі 1344343,64 грн) та інфляційних втрат (у сумі 4580898,35 грн) погоджується із висновком суду першої інстанції про його арифметичну невірність, оскільки нарахування заявлених до стягнення позивачем компенсаційних виплат за актами купівлі-продажу електроенергії за липень 2022 року повинно здійснюватися з 27.09.2022, а не з 26.09.2022, як визначив позивач у своєму розрахунку. Разом з тим, при визначенні сукупного індексу інфляції за спірний період прострочення позивач не врахував значення показника інфляції за липень 2025 року, який складав 99,80% (тобто, мала місце дефляція). Обґрунтований розмір 3% річних становить 1343297,26 та 4509367,24 грн інфляційних втрат, як вірно визначено судом першої інстанції.
Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що відповідач не надав ані контррозрахунку проти заявлених до стягнення з нього сум 3% річних та інфляції, ані будь-яких заперечень щодо невірності їх нарахування тощо.
Також колегія суддів вважає безпідставним покликання відповідача на форс-мажорні обставини та як наслідок, неможливість стягнення з відповідача боргу у судовому порядку, зважаючи на наступне.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі №904/6463/14 (3-216гс15)).
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Частиною 1 цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (п. 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Саме таких висновків дотримуються Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі №927/25/21.
В обґрунтування наявності форс-мажорних обставин Державне підприємство "Гарантований покупець" посилається на введення на території України воєнного стану, ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Зокрема, відповідач звертає увагу суду, що про настання таких обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) повідомляв усіх своїх контрагентів, у тому числі позивача на своєму офіційному веб-сайті в мережі Інтернет та вважає, за таких умов, з урахуванням ситуації, в якій опинилася держава, зважаючи на важливість гарантованого покупця для економіки України, беручи до уваги соціальну спрямованість його діяльності, особливо в період дії режиму воєнного стану, вбачається настання непереборної сили, що унеможливлює стягнення з відповідача боргу у судовому порядку.
Колегія суддів зауважує, що факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 внаслідок повномасштабного вторгнення країни агресора (рф) є загальновідомим фактом та саме з цієї дати боржники можуть бути звільнені від відповідальності за порушення зобов'язань, у випадку неможливості виконання зобов'язання саме внаслідок дії обставин форс-мажору.
У даному випадку, твердження відповідача щодо того, що він повідомляв усіх контрагентів (в тому числі і позивача) про настання форс-мажорних обставин не знайшли свого підтвердження під час дослідження доказів судом. Зокрема, матеріали справи не містять сертифікату ТПП України про настання форс-мажорних обставин з 24.02.2022 саме до зобов'язань Державного підприємства "Гарантований покупець" у спірних правовідносинах, а загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією рф проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання, а тому вказаний лист не може бути беззаперечним доказом існування форс-мажорних обставин.
Водночас, воєнний стан в Україні, у зв'язку з триваючою військовою агресією рф неодноразово продовжувався та наразі триває, що є загальновідомим фактом, який в будь-якому разі так чи інакше впливає на провадження господарської діяльності суб'єктів господарювання, навіть якщо обставина введення воєнного стану не є форс-мажорною у конкретних спірних правовідносинах. А тому, посилання відповідача на форс-мажорні обставини при виконанні останнім своїх зобов'язань за договором є необґрунтованими.
З урахуванням наведеного доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення господарського суду першої інстанції.
Доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, беруться до уваги судом апеляційної інстанції як такі, що узгоджуються із застосуванням норм права судом першої інстанції.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/10051/25 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для його зміни чи скасування, в розумінні приписів ст. 277 ГПК України, не вбачається. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків місцевого господарського суду не спростовують, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Гарантований покупець".
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Стосовно апеляційної скарги Державного підприємства "Гарантований покупець" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2025.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Як слідує з матеріалів справи, 24.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс" подало до суду першої інстанції заяву про стягнення з відповідача 106366,62 грн витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в зв'язку з розглядом даної справи.
Додатковим рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн.
Ухвалюючи дане рішення місцевий господарський суд, зважаючи на характер спірних правовідносин та обсяг матеріалів справи, ціну позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також беручи до уваги заперечення відповідача щодо розміру заявлених витрат, дійшов висновку, що обґрунтованими до стягнення є витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим у ч. 5 зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.
Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п. 269).
Таку правову позицію викладено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №922/2869/19, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення
Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.
Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням ч. 3 ст. 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною 3 статті 237 ЦК України унормовано, що однією з підстав виникнення представництва є договір.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Як слідує з матеріалів справи, правову допомогу Товариству з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс" у ході розгляду даної справи надавало Адвокатське об'єднання "Пріоритет" на підставі договору про надання правової допомоги №01/08-2024/АГ від 01.08.2024, згідно п. 1.1 якого адвокатське об'єднання зобов'язалося здійснити захист, представництво та інші, передбачені договором, види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язався оплатити надання правової допомоги.
Відповідно до п. п. 4.1., 4.2. вказаного правочину за надання правової допомоги клієнт зобов'язується сплачувати об'єднанню гонорар, який встановлюється за домовленістю сторін з урахуванням складності справи, витраченого часу та вказується в рахунках на оплату. Гонорар може бути у вигляді фіксованої суми, або погодинної оплати та сплачується виключно за фактично надані послуги, відповідно до письмового рахунку об'єднання, направленого на адресу товариства, протягом двох банківських днів з моменту отримання останнім рахунку. Підставою для зміни гонорару є домовленість сторін, оформлена у формі додаткової угоди до цього договору.
За результатами надання правової допомоги складається акт про надання правової допомоги, який підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданої об'єднанням правової допомоги та її вартість (п. 4.4. договору).
Згідно з п. 1.1. додаткової угоди від 05.08.2025 №4 до вищевказаного договору про надання правничої допомоги об'єднання зобов'язалось надати позивачу правничу допомогу в ході здійснення позовної роботи щодо стягнення на користь товариства з підприємства суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 21273324,02 грн за договором від 16.10.2013 №9940/02, у тому числі забезпечити представництво прав та охоронюваних законом інтересів позивача при розгляді даної справи судами.
Сторони погодили, що вартість послуг, які передують поданню позовної заяви, надаються при складанні та поданні позовної заяви, складанні інших процесуальних документів до суду першої інстанції та під час супроводження справи в суді першої інстанції, становить 106366,62 грн, які підлягають сплаті товариством на користь об'єднання протягом 30-ти календарних днів з дня набрання законної сили рішення суду першої інстанції (п. 3.1. додаткової угоди №4).
21.11.2025 між сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг за договором, відповідно до якого адвокатське об'єднання надало клієнту правову допомогу, а саме забезпечило супровід справи №910/10051/25, а замовник прийняв надані послуги на загальну суму 106366,62 грн.
Згідно опису наданих послуг від 21.11.2025 об'єднанням надано клієнту наступну правничу допомогу:
- здійснення правового аналізу наданих клієнтом документів, що стосуються предмету договірних відносин, порядку підписання актів купівлі-продажу електроенергії, строків та порядку розрахунків (1 година);
- підготовка та подання до Господарського суду міста Києва через підсистему "Електронний суд" позовної заяви про стягнення суми заборгованості в розмірі 21273324,02 грн, з яких: 15348082,03 грн основного боргу, 1344343,64 грн 3% річних, 4580898,35 грн інфляційних втрат за договором від 16.10.2013 №9940/02 за період: лютий-липень 2022 року, проведення розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, формування додатків до позову (5 годин);
- підготовка та подання до Господарського суду міста Києва через підсистему "Електронний суд" відповіді на відзив у справі №910/10051/25 (2 години);
- участь у судових засіданнях в приміщенні Господарського суду міста Києва по справі №910/10051/25: 18.09.2025 (1 година), 06.11.2025 (1 година), 20.11.2025 (1 година);
- підготовка та подання до Господарського суду міста Києва через підсистему "Електронний суд" додаткових пояснень по справі №910/10051/25 (2 години).
Вказані акт про надання послуг від 21.11.2025 та опис наданих послуг від цієї ж дати підписані сторонами без жодних заперечень і зауважень щодо обсягу та якості наданих об'єднанням послуг, а також скріплені печатками наведених юридичних осіб.
Таким чином, подані позивачем документи щодо наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката, в рамках розгляду спору у даній справі в суді першої інстанції є належними і допустимими доказами в підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених ст. 126 ГПК України.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач заперечує проти заявленого позивачем та задоволеного судом розміру витрат на правову допомогу вказуючи на те, що розмір заявлених витрат є неспівмірним обсягу робіт адвоката, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Північний апеляційний господарський суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.
Верховний Суд неодноразово викладав висновок щодо питання застосування положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, з врахуванням критеріїв, що застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Досліджуючи обґрунтованість та пропорційність розміру заявлених до стягнення позивачем витрат на професійну правничу допомогу через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно їх неспівмірності, фактичності та неминучості їх надання, з огляду на наступне.
Як вірно відмічено скаржником, дана справа не є складною в розумінні п. 1 ч. 4 ст. 126 ГПК України з огляду на фактичні обставини справи, а також судову практику, яка сформувалася під час вирішення спорів, пов'язаних із стягненням заборгованості за вироблену електричну енергію перед виробниками за «зеленим» тарифом.
Зважаючи на це слід відмітити, що для вивчення та правового аналізу документації, первинних документів, законодавства, судової практики, підготовки позовної заяви не вимагається значних затрат часу та зусиль. Разом з тим послуги щодо правового аналізу процесуальних документів, законодавства, судової практики поглинаються такою послугою як підготовка позовної заяви.
Крім того колегією суддів враховується, що під час розгляду справи судом першої інстанції відбулося 3 судових засідання, а саме 18.09.2025 тривалістю 5 хв., 06.11.2025 тривалістю 12 хв. та 20.11.2025 тривалістю 31 хв.
За наведеного, зважаючи на положення норм процесуального законодавства, критерії пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, загальної тривалості судових засідань у справі, колегія суддів вважає, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на правову допомогу у розмірі 106366,62 грн є непропорційною до предмету спору, складності даної справи та обсягом наданих робіт.
Північний апеляційний господарський суд наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Державне підприємство "Гарантований покупець" у апеляційній скарзі посилається на те, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс" витрати на правничу допомогу є необґрунтованими, нерозумними, завищеними щодо іншої сторони спору, зважаючи на рівень складності справи, витрачений адвокатом час, неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Водночас скаржник не враховує, що заявлена позивачем до суду першої інстанції сума витрат на оплату послуг адвокатів склала 106366,62 грн, однак місцевим господарським судом заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Акванова Гідроресурс" задоволено частково, а саме у сумі 20000 грн. Тобто, судом першої інстанції, з урахуванням у тому числі заперечень Державного підприємства "Гарантований покупець", вже частково відмовлено позивачу у відшкодуванні понесених ним витрат на правову допомогу з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат, їх дійсності, необхідності та розумності такого розміру.
Так, зокрема, суд першої інстанції при розгляді поданої позивачем заяви взяв до уваги характер спірних правовідносин, реально витрачений адвокатом час, наявність заперечень відповідача щодо обґрунтованості заявлених до стягнення сум. З метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, суд вважав за доцільне стягнути з відповідача 20000 грн витрат понесених позивачем за правничу допомогу при розгляді цієї справи, а решту заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 86366,62 грн поклав на позивача та йому не відшкодував.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 ГПК України.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо оскарження додаткового рішення суду є необґрунтованими. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 у справі №910/10051/25 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм законодавства, у зв'язку з чим не підлягає скасуванню, апеляційна скарга Державного підприємства "Гарантований покупець" і в цій частині не підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат у зв'язку з розглядом даної апеляційної скарги про оскарження додаткового рішення судом не здійснюється, оскільки сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України «Про судовий збір» не передбачена.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 у справі №910/10051/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повна постанова складена 12.02.2026.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов