Справа № 156/1361/25 Провадження №33/802/160/26 Головуючий у 1 інстанції:Малюшевська І. Є.
Доповідач: Клок О. М.
11 лютого 2026 року місто Луцьк
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Клок О.М., розглянувши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , непрацевлаштованого, раніше до адміністративної відповідальності не притягався, на постанову судді Іваничівського районного суду від 17 грудня 2025 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП,
Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 (три тисячі чотириста) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605,60 гривень.
Згідно з постановою судді, 13.10.2025 о 15 год. 15 хв. в міжнароджному пункту пропуску "Устилуг-Зосин" в рамках прискореної реадмісії представниками Республіки Польща передано громадянина України ОСОБА_1 , який 13.10.2025 близько 01:45 в районі № 846 прикордонного знака здійснив незаконний перетин державного кордону з території України на територію Республіки Польща поза встановленим пунктом пропуску в обхід річки ОСОБА_2 , чим порушив вимоги статей 9, 12 Закону України «Про державний кордон України», тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 не спорюючи фактичних обставин справи, оскаржує його з мотивів необґрунтованості. Вказує, що він діяв в стані крайньої необхідності, оскільки потребував лікування в Польщі, у зв'язку із отриманою травмою, що підтверджено документально. Також, з огляду на розгляд справи у його відсутності, та переведення з однієї до іншої військової частини, лікування в медичних закладах, просить поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки копію постанови він не отримав. З огляду на наведене, просить постанову місцевого суду скасувати, а провадження у справі - закрити у зв'язку із вчиненням правопорушень у стані крайньої необхідності.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, доходжу наступного висновку.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не був присутній під час розгляду справи в суді першої інстанції, копію постанови не отримав, тому строк апеляційного оскарження постанови йому необхідно поновити, так як він пропущений із поважних причин.
Приписами ч.7 ст.294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до норм ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положення ст.251 КУпАП регламентують, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Даних вимог закону при винесенні постанови місцевим судом дотримано.
Факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, не заперечується в суді апеляційної інстанції самим правопорушником, а також доводиться зібраними матеріалами справи.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч.1 ст. 204-1 КУпАП є вірною, оскільки останній здійснив незаконний перетин державного кордону з території України на територію Республіки Польща поза встановленим пунктом пропуску в обхід річки ОСОБА_2 , чим порушив вимоги статей 9, 12 Закону України «Про державний кордон України».
При накладенні адміністративного стягнення, суд врахував фактичні обставини справи, дані про особу правопорушника, а тому прийшов до висновку про необхідність накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, яке передбачене санкцією частини 1 статті 204-1 КУпАП.
Положення ст.18 КУпАП регламентують, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
ОСОБА_1 зазначає, що у зв'язку з потребую в лікуванні, збереженні життя та здоров'я, був змушений перетнути державний кордон України поза встановленим пунктом пропуску.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Тому суд апеляційної інстанції вважає, що жодних доказів того, що адміністративне правопорушення вчинене ОСОБА_1 у стані крайньої необхідності не здобуто.
За таких обставин, вважаю рішення суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, правильним.
Нових доказів суду апеляційної інстанції надано не було.
Апеляційний суд вважає, що накладаючи адміністративне стягнення, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч.2 ст.33 КУпАП, урахував характер правопорушення, дані про особу винного, ступінь суспільної небезпеки вчиненого, конкретні обставини справи та обґрунтовано визначив адміністративне стягнення у виді штрафу, визначене санкцією ч.1 ст.204-1 КУпАП.
Враховуючи вищенаведене, підстави для скасування постанови судді з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні.
На підставі наведеного та керуючись ст.294 КУпАП,
Поновити особі, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , строк на апеляційне оскарження постанови судді Іваничівського районного суду від 17 грудня 2025 року.
Апеляційну скаргу особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Іваничівського районного суду від 17 грудня 2025 року стосовно останнього - без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя