печерський районний суд міста києва
Справа № 757/6476/26-ц
пр. № 2-4156/26
про залишення позовної заяви без руху
09 лютого 2026 року суддя Печерського районного суду м. Києва Литвинова І. В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айкон Дебт Коллекшн», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» про визнання недійсним договору споживчого кредиту, -
05 лютого 2026 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, передано судді згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
У відповідності до частини 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Як вбачається, позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору споживчого кредиту недійсним та не сплатив судовий збір, у відповідності до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», посилаючись на порушення його прав як споживача.
Так, згідно із ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Пунктом 23 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Із п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.04.96 року "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов'язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).
Отже, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду у дотримання вимог ст. 175 ЦПК України, зобов'язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України "Про захист прав споживачів", зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", таким чином навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України "Про захист прав споживачів".
Проте в позовній заяві відсутнє таке обґрунтування позовних вимог.
Відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" послуга діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У зв'язку з цим, застосування Закон України "Про захист прав споживачів" до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, Закон України "Про банки та банківську діяльність", Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні").
Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.
Після укладання договору між сторонами виникають інші правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивачем судовий збір не сплачено, з посиланням на положення Закону України "Про захист прав споживачів", а в позовній заяві йдеться не про обставини, які передували укладенню договору, крім того позивач просить про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів.
Системний аналіз положень Закону України "Про захист прав споживачів" доводить, що для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов'язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України "Про захист прав споживачів".
Однак в порушення даних вимог закону, позивач у своїй позовні заяві взагалі не посилається на зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України "Про захист прав споживачів", не зазначає про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів".
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у звільненні позивача від сплати судового збору на вищезазначеній підставі.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах, а саме за подання до суду: позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем справляється 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб в Україні з 1 січня 2026 року встановлено на рівні 3328, 00 грн.
Отже при зверненні до Печерського районного суду м. Києва судовий збір у розмірі 1331, 20 грн. слід сплатити на реквізити: отримувач коштів: ГУК у м. Києві / Печерс. р-н; код отримувача (код за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України): 37993783; рахунок отримувача: UA228999980313181206000026007; банк отримувача: Казначейство України; код банку отримувача: 899998; код класифікації доходів бюджету: 22030101; призначення платежу: 22030101;050; «Судовий збір», Печерський районний суд м. Києва, вид звернення, пункт з таблиці ставок судового збору.
Разом з тим, всупереч вимогам ст. 175 ЦПК України, позовна заява не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету учасників провадження.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У відповідності до частини третьої, четвертої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом і водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві, що встановлено положеннями частини третьої ст. 185 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-19, 23, 33, 34, 49, 174-177, 184, 185, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айкон Дебт Коллекшн», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» про визнання недійсним договору споживчого кредиту про визнання недійсним договору позики, залишити без руху, надавши заявникові строк у десять днів для усунення зазначених недоліків, який починає спливати з дня отримання цього судового рішення.
Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили негайно після її підписання суддею, заперечення на ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя І. В. Литвинова