печерський районний суд міста києва
Справа № 757/19560/20-ц
пр. 2-1254/25
18 грудня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Соколова О.М.,
при секретарі судових засідань: Проскурні А.Г.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 757/19560/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, третя особа - Головне управління Національної поліції у місті Києві про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
У травні 2020 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, третя особа - Головне управління Національної поліції у місті Києві про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
У обґрунтування вказано, що 31.08.2013 року позивачем був придбаний автомобіль марки «Mercedes-Benz S500» реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску, чорного кольору, свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_2 від 05.03.2005 року.
У рамках кримінального провадження від 10.06.2019 року № 12015100080005668 Святошинським УП ГУНП в м. Києві, в якості речового доказу був вилучений автомобіль марки «Mercedes-Benz S500» реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску, чорного кольору, свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_2 від 05.03.2005 року разом з ключами та свідоцтвом про реєстрацію т/з, що належить позивачу, як потерпілому у цьому ж кримінальному провадженні.
Відповідно до вироку Святошинського районного суду м. Києва від 24.01.2017 року у справі № 759/18127/15-к, автомобіль «Mercedes-Benz S500» реєстраційний номер НОМЕР_1 (кузов б/н), який зберігається на території Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві - повернуто позивачу (п.16 резолютивної частини).
Вказаний вирок набув законної сили 07.05.2018 року.
Вартість автомобіля к розмірі 534 495,80 грн. - визначена експертизою.
Відповідно до висновку від 13.11.2017 року про розгляд матеріалів зареєстрованих у ЖЄОЗП за підписом начальника СВ Святошинського УП ГУНП В.В.Драганова автомобіль марки «Mercedes-Benz S500» реєстраційний номер НОМЕР_1 передано на зберігання ФОП Липовецькому за адресою майданчика тимчасового утримання ТЗ: АДРЕСА_1 .
На даний час, автомобіль відсутній у Святошинському УП ГУНП у м. Києві та у осіб, яким він був переданий на зберігання, зокрема у ФОП ОСОБА_3 , та Київської філії ДП «Інформ-Ресурси».
З метою встановлення місцезнаходження автомобіля марки «Mercedes-Benz S500» реєстраційний номер НОМЕР_1 Святошинським УП ГУНП у м. Києві розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні від 23.10.2018 року № 12018100080005801 за ч. 1 ст. 388 КК України.
З відповіді Регіонального СЦ МВС в м. Києві від 13.02.2020 року вбачається, що належний позивачу автомобіль не перереєстровувався з 05.03.2005 року по 13.02.2020 року та досі значиться за ОСОБА_4 ,
Спору щодо визнання права власності на автомобіль «Mercedes-Benz S500» реєстраційний номер НОМЕР_1 не має та не було.
На підставі викладеного, просив суд стягнути з Дердави Україна в особі Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку коштів державного бюджету на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 534 495,80 грн. та моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн., завданих неправомірними діями Святошинського УП ГУНП у м. Києві.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.05.2020 року відкрито провадження у цивільній справі № 757/19560/20-ц та призначено підготовче судове засідання.
23.09.2020 року на адресу суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній заперечує проти вимог позову, вважають, що відсутні всі необхідні елементи делікту який передбачений ст. 1174 ЦК України і наявний спір про право власності між власниками майна ОСОБА_1 , та ФОП ОСОБА_5 . Позивач звертаючись до суду із даним позовом обрав невірний та неефективний спосіб захисту, адже майно, що було вилучене, передане на відповідальне зберігання ФОП ОСОБА_5 за цивільно-правовою угодою, який має нести відповідальність за його втрату. Відтак, належним способом захисту порушеного права є пред'явлення індикаційного позову позивача до ФОП ОСОБА_6 , який є належним відповідачем у даній справі.
08.10.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва, занесеною до протоколу судового засідання від 08.10.2020 року, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача 1 про витребування доказів.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
25.08.2020 року на адресу суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, останній заперечує проти вимог позову, вказує, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало. Крім того, позивачем не доведено всіх чотирьох елементів правопорушення, в тому числі і вини. Вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення. Позивач не надав доказів та підтвердження наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів та вини останніх в її заподіянні. Також необґрунтовані вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у сумі 500 000,00 грн., не зрозуміло з яких міркувань виходив позивач, оцінюючи шкоду в такому розмірі.
01.02.2021 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
23.09.2021 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
16.08.2022 року на адресу суду від представника третьої особи надійшли пояснення.
16.06.2022 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
24.10.2022 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача та витребування доказів.
29.11.2022 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача та витребування доказів.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва, занесеною до протоколу судового засідання від 27.11.2025 року, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строків для подачі клопотання про заміну сторони відповідача та витребування доказів та відповідно відмовлено у задоволенні клопотання про заміну неналежного відповідача та витребування доказів.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва, занесеною до протоколу судового засідання від 27.11.2025 року, долучено до матеріалів справи документи подані в судовому засіданні представника третьої особи.
27.11.2025 року на адресу суду від представника третьої особи надійшло клопотання про долучення доказів.
У судове засідання позивач та представник позивача не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, причини неявки не повідомили, в судовому засіданні від 27.11.2025 року представник позивача висловив правову позицію, просив позов задовольнити.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Окрім цього, суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні «Чірікоста і Віола проти Італії», у якому визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника.
Так, суд покладає на заявника лише обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.
Крім того, інформація щодо розгляду справи розміщена на сайті Судова влада України https://court.gov.ua/fair/, з якою учасники справи можуть ознайомитись.
Станом на день розгляду справи будь-яких заяв від сторони позивача до суду не надходило.
У судове засідання представник відповідача 1 не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.
У судове засідання представник відповідача 2 не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.
Від представника третьої особи на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, проти вимог позову заперечувала, просила відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За наведених обставин, та з урахуванням тривалого перебування справи у суді, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судовим розглядом встановлено, що у рамках кримінального провадження від 10.06.2019 року № 12015100080005668 Святошинським УП ГУНП в м. Києві, в якості речового доказу був вилучений автомобіль марки «Mercedes-Benz S500» реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску, чорного кольору, свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_2 від 05.03.2005 року разом з ключами та свідоцтвом про реєстрацію т/з, що належить позивачу, як потерпілому у цьому ж кримінальному провадженні.
Відповідно до вироку Святошинського районного суду м. Києва від 24.01.2017 року у справі №759/18127/15-к, автомобіль «Mercedes-Benz S500» реєстраційний номер НОМЕР_1 (кузов б/н), який зберігається на території Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві - повернуто позивачу (п.16 резолютивної частини).
Вказаний вирок набув законної сили 07.05.2018 року.
Відповідно до висновку щодо розгляду матеріалів зареєстрованих в журналі обліку заяв та повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події від 13.11.2017 року, встановлено, що автомобіль «Mercedes-Benz S500» реєстраційний номер НОМЕР_1 відповідно до акту прийому-передачі на відповідальне зберігання транспортних засобів було передано ФОП ОСОБА_5 .
Крім того, судовим розглядом встановлено, що відповідно до наказу ГУНП у м. Києві від 18.03.2016 року № 214 «Про затвердження Положення Святошинського УП», Святошинське управління поліції ГУНП у м. Києві не має статусу юридичної особи, про нього відсутні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Святошинське управління поліції ГУНП у м. Києві являється територіальним підрозділом ГУНП у м. Києві.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Так, стороною позивача було заявлено клопотання про заміну неналежного відповідача 29.11.2022 року, вже після закриття підготовчого провадження (ухвала суду від 08.10.2020 року), без належного обґрунтування для поновлення строків для подачі вказаного клопотання.
Крім того, у судовому засіданні від 27.11.2025 року було встановлено, що стороні позивача раніше (тобто до закриття підготовчого провадження) було відомо про обставини, що відповідач 2 є неналежним відповідачем у справі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачено статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.
Разом з тим спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Згідно із частиною 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Частиною 1 статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними нормами і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено в пунктах 5.9, 5.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).
Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії. Незаконними діями органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування є дії, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції зазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності заподіювача шкоди повинна бути доведена.
Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладено в пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).
Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.92.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Це означає, що захист має бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею статті 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52)).
Відповідно до ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку що позов пред'явлено до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у позові.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 1166, 1173, 1174 ЦК України, ст. ст.12, 76, 77, 78, 79, 80, 81,141, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, третя особа - Головне управління Національної поліції у місті Києві про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Соколов