Справа № 752/29228/25
Провадження № 2-з/752/30/26
10 лютого 2026 року Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві заяву позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація про визначення місця проживання дитини, -
в провадженні Голосіївського районного суду міста Києва знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація про визначення місця проживання дитини.
До суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, у якій позивач просить вжити заходів забезпечення позову, шляхом:
визначення тимчасового режиму проживання дитини - ОСОБА_3 з матір'ю та батьком почергово один тиждень з батьком - ОСОБА_2 за адресою її фактичного проживання; один тиждень з матір'ю - ОСОБА_1 за адресою її фактичного проживання. Тижневий період проживання дитини з кожним з батьків починається з 18:00 год п'ятниці та завершується через тиждень о 18:00 год п'ятниці. Перший тиждень проживання дитини визначити з матір'ю - ОСОБА_1 . По завершенні тижня, протягом якого дитини проживала з батьком чи матір'ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов'язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків;
встановлення графіку побачень матері ОСОБА_1 з дитиною - ОСОБА_3 - кожної середи та неділі щотижнево з 19:00 до 22:30 та без присутності батька. Зобов'язати батька дитини - ОСОБА_2 забезпечити трансфер (проїзд) дитини та передавати її матері не пізніше 19:00 кожної середи та неділі кожного тижня, за винятком тижнів, на яких визначено проживання дитини з матір'ю.
В обгрунтування заяви про забезпечення позову позивачка зазначила, що до жовтня 2025 року дитина - ОСОБА_4 проживав з матір'ю за адресою АДРЕСА_1 , однак 08 жовтня 2025 року батько, без попередження та узгодження з матір'ю, забрав дитину зі школи та ізолював її у кімнаті в гуртожитку, де є зареєстрованим і не допускає матір до дитини.
Стверджувала, що під час знаходження дитини у помешканні батька, він вчиняє стосовно дитини систематичний психічний тиск, переконуючи сина в тому, що матір є недостойною людиною, навіюючи йому, що нібито матір покинула сина, забороняє спілкуватись з матір'ю по телефону чи будь-яким іншим способом підтримувати з матір'ю контакт, що є психічно травмуючим для дитини. Крім цього батько переконує сина в нібито подружній невірності матері. Також батько звинувачує матір у присутності сина в тому, нібито вона винна в смерті старшого сина подружжя - ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання військового обов'язку в ході відбиття російської збройної агресії.
Звертала увагу суду, що після того, як батько самовільно змінив місце проживання дитини, через безвідповідальне ставлення батька до виховання та розвитку дитини, розпочались систематичні прогули сина в школі, в футбольному клубі, в якому тренується син через те, що батько не здатен організувати регулярний приїзд дитини до вказаних закладів та перешкоджання з його боку матері в тому, щоб вона забезпечила присутність дитини в цих закладах.
На думку позивачки невжиття заходів забезпечення позову створює реальний ризик: втрати дитиною зв'язку з одним із батьків; одностороннього формування прихильності під впливом лише одного з батьків; погіршення психологічного стану дитини; ситуації, коли майбутнє рішення суду про визначення місця проживання буде неможливо фактично виконати, бо дитина буде відчужена.
Так, з огляду на те, що позивачка не може реалізувати своє право на спілкування з дитиною та участь в її вихованні, оскільки батько фізично не допускає її у помешкання, де проживає дитина та забороняє дитині спілкуватись з матір'ю через телефон, а також з метою дотримання інтересів дитини просила вжити заходи забезпеченння позову.
Вивчивши зміст заяви про забезпечення позову, додатків до неї та матеріали справи, приходжу до висновку про те, що вказана заява підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Згідно ч.ч. 1, 6, 7, 11 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Відповідно до ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За таких обставин, забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі №381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суд має перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
За змістом позовних вимог позивачка просить суд: визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір'ю ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 4 та п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Із матеріалів справи вбачається, що сторони у справі є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Вбачається, що між сторонами виник реальний спір щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що мати, яка наразі проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб, зокрема батька, обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю.
Із метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітнім сином, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи, який може бути тривалим, та вирішення питання про визначення місця проживання малоілтнього, застосування заходів забезпечення позову в спірних правовідносинах, шляхом визначення тимчасового режиму проживання дитини - ОСОБА_3 з матір'ю та батьком почергово один тиждень з батьком - ОСОБА_2 за адресою її фактичного проживання; один тиждень з матір'ю - ОСОБА_1 за адресою її фактичного проживання. Тижневий період проживання дитини з кожним з батьків починається з 18:00 год п'ятниці та завершується через тиждень о 18:00 год п'ятниці. Перший тиждень проживання дитини визначити з матір'ю - ОСОБА_1 . По завершенні тижня, протягом якого дитини проживала з батьком чи матір'ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов'язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків є виправданим та таким, що забезпечить права та інтереси малолітньої дитини.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.
Поряд із цим, розглянувши запропоновані позивачкою заходи забезпечення з урахуванням наявних обставин справи, суд вважає, що заява позивачки підлягає до часткового задоволення.
Не вбачається за можливе задовольнити вимоги позивача, шляхом встановлення графіку побачень матері ОСОБА_1 з дитиною - ОСОБА_3 - кожної середи та неділі щотижнево з 19:00 до 22:30 та без присутності батька. Зобов'язати батька дитини - ОСОБА_2 забезпечити трансфер (проїзд) дитини та передавати її матері не пізніше 19:00 кожної середи та неділі кожного тижня, за винятком тижнів, на яких визначено проживання дитини з матір'ю, оскільки запропонований позивачкою графік, а саме час зустрічей з малолітнім сином, на думку суду, не буде відповідати інтересам дитини.
Застосування судом відповідного заходу забезпечення позову не порушить прав відповідача, оскільки забезпечення позову є процесуальною дією тимчасового характеру і не є вирішення позову по суті спору.
Враховуючи все вищевикладене, інтереси дитини, її вік, суд приходить до висновку, що тимчасовий режим проживання малолітнього сина з матір'ю буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір'ю.
Такий вид забезпечення позову є співмірним заходом забезпечення заявленого позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.
Часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову у визначений судом спосіб не вирішить спір по суті, а лише забезпечить збереження відносин та емоційного контакту неповнолітньої дитини з її матір'ю.
Ураховуючи положення ст. 154 ЦПК України судом не встановлено підстав для застосування зустрічного забезпечення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 149-154, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про судовий збір», -
Заяву позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація про визначення місця проживання дитини - задовольнити частково.
Забезпечити позов шляхом визначення тимчасового режиму проживання дитини - ОСОБА_3 з матір'ю та батьком почергово один тиждень з батьком - ОСОБА_2 за адресою її фактичного проживання; один тиждень з матір'ю - ОСОБА_1 за адресою її фактичного проживання. Тижневий період проживання дитини з кожним з батьків починається з 18:00 год п'ятниці та завершується через тиждень о 18:00 год п'ятниці. Перший тиждень проживання дитини визначити з матір'ю - ОСОБА_1 . По завершенні тижня, протягом якого дитини проживала з батьком чи матір'ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов'язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
В іншій частині заяви - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Учасники справи:
Позивачка - ОСОБА_1 ( адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя К.Г. Плахотнюк