Справа №701/988/25
Номер провадження2/701/29/26
12 лютого 2026 року Маньківський районний суд, Черкаської області
в складі: головуючого - судді - Костенка А. І.
за участю секретаря - Брітан О. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 , представника позивача: ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Маньківської селищної ради про визначення місця проживання неповнолітньої дитини,
Представник позивача звернувся в суд з позовом до відповідача та третьої особи про визначення місця проживання неповнолітньої дитини.
На підставу своїх вимог спирається на те, що 14 березня 2018 року Маньківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області між ОСОБА_1 (далі-Позивач) та ОСОБА_3 (далі - Відповідач) було зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 14 березня 2018 року було зроблено запис № 11. Від шлюбу у Позивача та Відповідача народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим Маньківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 14 серпня 2018 року, актовий запис № 56. Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2023 року по справі № 701/1311/23 шлюб укладений між Позивачем та Відповідачем було розірвано. Даним рішенням визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дитина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на теперішній час проживає та перебуває на самостійному вихованні та утриманні матері, батько - ОСОБА_3 , за наявною інформацією перебуває за кордоном. З метою підтвердити факт, що ОСОБА_3 виїхав за межі України, на адресу Державної прикордонної служби було надіслано адвокатський запит. Згідно відповіді Державної прикордонної служби від 09.09.2025 року наявна запитувана інформація, без особистої письмової згоди особи, буде надана на виконання відповідного судового рішення про витребування зазначеної інформації з усіма обов'язковими реквізитами про особу, згідно чинного законодавства, встановленим порядком. На даний час син проживає із матір'ю, остання сама займається його вихованням та він знаходиться на її утриманні. Позивач повністю забезпечує сина усім необхідним, опікується інтересами і його потребами, піклується про нього, займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров'ям. Так, відповідно до довідки лікаря, виданій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про те, що здоров'ям її дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічний батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не цікавиться. Відповідно до довідки № 116 від 10 квітня 2025 року про те, що ОСОБА_4 , 2018 р.н., дійсно є учнем 1-А класу Маньківського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - гімназія» Маньківської селищної ради Черкаської області. Батько, ОСОБА_3 , за період навчання сина у Маньківському НВК «ЗЗСО І-ІІІ ступенів - гімназія» не приходив до школи, не спілкувався з класним керівником, не відвідував батьківські збори, участі у вихованні та навчанні дитини не брав. ОСОБА_1 звернулась із заявою до Служби у справах дітей Маньківської селищної ради про отримання висновку про доцільність місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 із матір'ю. 29.07.2025 року Служба у справах дітей Маньківської селищної ради надала ОСОБА_1 відповідь, якою проінформувала: Відповідно до положень ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування надає до суду письмовий висновок щодо роз'яснення спору про визначення місця проживання на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. З поданих документів слідує, що Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 27.12.2023 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Зміна рішення суду про визначення місця проживання дитини можлива, якщо відбулися істотні зміни у життєвих обставинах, які впливають на інтереси дитини. Рекомендовано ОСОБА_1 звернутись до суду із позовною заявою про зміну місця проживання дитини. Таким чином, проживання неповнолітньої дитини, а саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матір'ю відповідає його інтересам. Позивач має можливість забезпечити його належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням сина, що і змусило представника позивача звернутись з відповідним позовом до суду.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явилися, але представник позивача надав суду заяву згідно якої позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять розгляд справи проводити у їх відсутності.
Відповідач в судове засідання не з?явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України), причини неявки визнані поважними невідомі, заяв та клопотань про розгляд справи у його відсутності чи відкладення розгляду справи не надходило, але його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті у його відсутність на підставі зібраних доказів. Європейський суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року зазначив, що сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Маньківської селищної ради в судове засідання не з'явилася, але надала суду заяву згідно якої приприйнятті рішення покладається на думку суду та просить розгляд справи проводити у її відсутність.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
14 березня 2018 року Маньківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області між ОСОБА_1 (далі-Позивач) та ОСОБА_3 (далі - Відповідач) було зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 14 березня 2018 року було зроблено запис № 11. Від шлюбу у Позивача та Відповідача народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим Маньківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 14 серпня 2018 року, актовий запис № 56 (а.с. 9). Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2023 року по справі № 701/1311/23 шлюб укладений між Позивачем та Відповідачем було розірвано (а.с. 11-12). Даним рішенням визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дитина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на теперішній час проживає та перебуває на самостійному вихованні та утриманні матері, батько - ОСОБА_3 , за наявною інформацією перебуває за кордоном. На даний час син проживає із матір'ю, остання сама займається його вихованням та він знаходиться на її утриманні. Позивач повністю забезпечує сина усім необхідним, опікується інтересами і його потребами, піклується про нього, займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров'ям. Так, відповідно до довідки лікаря, виданій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про те, що здоров'ям її дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічний батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не цікавиться (а.с. 15). Відповідно до довідки № 116 від 10 квітня 2025 року про те, що ОСОБА_4 , 2018 р.н., дійсно є учнем 1-А класу Маньківського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - гімназія» Маньківської селищної ради Черкаської області (а.с. 16). Батько, ОСОБА_3 , за період навчання сина у Маньківському НВК «ЗЗСО І-ІІІ ступенів - гімназія» не приходив до школи, не спілкувався з класним керівником, не відвідував батьківські збори, участі у вихованні та навчанні дитини не брав. ОСОБА_1 звернулась із заявою до Служби у справах дітей Маньківської селищної ради про отримання висновку про доцільність місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 із матір'ю. 29.07.2025 року Служба у справах дітей Маньківської селищної ради надала ОСОБА_1 відповідь, якою проінформувала: Відповідно до положень ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування надає до суду письмовий висновок щодо роз'яснення спору про визначення місця проживання на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (а.с. 19). З поданих документів слідує, що Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 27.12.2023 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Зміна рішення суду про визначення місця проживання дитини можлива, якщо відбулися істотні зміни у життєвих обставинах, які впливають на інтереси дитини. Рекомендовано ОСОБА_1 звернутись до суду із позовною заявою про зміну місця проживання дитини. Таким чином, проживання неповнолітньої дитини, а саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матір'ю відповідає його інтересам. Позивач має можливість забезпечити його належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням сина. Рішенням виконавчого комітету Маньківської селищної ради від 29.01.2026 року № 21/26 про доцільність місця проживання дитини з матір'ю затверджено висновок служби у справах дітей Маньківської селищної ради про доцільність проживання дитини із матір'ю, відповідно до якого служба у справах дітей враховуючи думку дитини та з метою захисту її інтересів, рекомендує визнати доцільним місце проживання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання матері, ОСОБА_1 .
Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.12.2016 по справі № 6-2445цс16, який у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.
Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов'язок батьків утримувати дитину.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім'я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.
За правилами, передбаченими ст. ст. 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
За ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що на даний час проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір'ю, який фактично проживає з нею вже більше року, буде відповідати саме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи, позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному.
Таким чином, враховуючи те, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5, 12, 42, 77-81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 19, 141, 157, 160, 161 СК України, ст. ст. 11, 16, 29, 31 ЦК України суд, -
Позов задоволити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстрованої та жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.
Суддя А. І. Костенко