Єдиний унікальний номер: 378/1489/25
Провадження № 2/378/46/26
11 лютого 2026 року Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Марущак Н. М.
за участю секретаря: Гончарук Ю. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ставище справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До суду з вказаним позовом звернулося ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 , з посиланням на те, що між ОСОБА_1 та ТОВ «МАКС КРЕДИТ» було укладено 26 травня 2024 року кредитний договір № 00-9794864.
25.11.2024 між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено Договір факторингу № 25112024-МК/ЕЙС, у відповідності до умов якого ТОВ «МАКС КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ФК«ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК«ЕЙС» приймає належні ТОВ «МАКС КРЕДИТ» права вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників, у тому числі і до ОСОБА_1 по вищевказаному кредитному договору. Відповідачка зобов'язання за вказаним кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим має заборгованість у сумі 13003,10 грн., з яких 6050 грн. за основною сумою боргу, 6953,10 грн. за відсотками.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за вищевказаним кредитним договором в сумі 13003,10 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн. та витрати по сплаті судового збору 2422,40 грн.
Ухвалою судді Ставищенського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а. с. 69).
Представник позивача в судове засідання не прибув, ТОВ «ФК «ЕЙС»» про розгляд справи повідомлене належним чином (а. с. 92), в позовній заяві зазначив, що просить суд розглядати справу без участі представника позивача (а. с. 5 зв.).
Відповідачка в судове засідання вдруге не прибула, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином шляхом направлення судової повістки, копії ухвали про відкриття за зареєстрованим місцем проживання (а. с. 68, 73, 88), проте, вказані поштові відправлення повернулись з довідками відділення ПАТ «Укрпошта» з відмітками щодо отримання поштового відправлення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 81, 93). Тому суд вважає, що відповідачка відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України про розгляд справи повідомлена належним чином. Крім того, відповідач про розгляд справи повідомлена шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті судової влади України (а. с. 89), відзив на позовну заяву не надала.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 8 ст. 178 ЦПК України.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши подані письмові докази, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити, виходячи з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 26 травня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 00-9794864, за умовами п. 1.1 - 1.4 якого кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредитного ліміту складає 5500 грн., тип кредиту - кредитна лінія. Строк дії кредитної лінії (строк кредитування): 360 календарних днів. Позичальник зобов'язаний повернути суму кредиту кредитодавцю в останній день строку кредитування 21 травня 2025 року. Позичальник зобов'язаний оплатити проценти в періодичну дату оплати процентів, а саме на 20 червня 2024 року, та на кожний 25 день після цієї дати за фактичне користування грошовими коштами протягом строку дії кредитної лінії (строку кредитування) (а. с. 28 - 32).
Відповідно до п. 1.5.1 договору стандартна процентна ставка складає 1,47 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку дії кредитної лінії, зазначеного в п. 1.3 цього договору (за виключенням строку кредитування, коли позичальник має право на використання зниженої процентної ставки).
Згідно п. 1.6 договору кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 10 % від суми кредиту, що складає 550 грн.
Згідно п. 1.13 договору укладення цього договору не потребує укладання договорів щодо додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. Цей тариф залишається незмінним протягом строку договору.
Згідно п. 2.2 договору цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно п. 2.8 договору кредитодавець зобов'язаний надати кредит у дату надання/видачі кредиту 26 травня 2024 року. Сума кредиту перераховується кредитодавцем в сумі 5500 грн. на рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .
Згідно п. 3.1 договору розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється на щоденній основі, починаючи з дати перерахування коштів кредиту з поточного рахунку кредитодавця до дня фактичного повного повернення кредиту протягом строку дії кредитної лінії.
Згідно інформаційної довідки ТОВ «Платежі Онлайн» від 18 грудня 2024 року № 1106/12, товариством як технологічним оператором платіжних послуг повідомлено, що на сайті Торговця через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна транзакція № 41670-72499-94574, сума 5500 грн., дата проведення 26 травня 2024 року, номер платіжної картки НОМЕР_1 , емітент платіжної картки PRIVAT BANK, код авторизації 413523 (а. с. 18 зв. - 19).
Позивачем надано розрахунок заборгованості первісного кредитора відповідно до якого ОСОБА_1 за кредитним договором № 00-9794864 від 26 травня 2024 року станом на 25 листопада 2024 року має заборгованість в загальному розмірі 13003,10 грн., з яких 6050 грн. за основною сумою боргу, 6953,10 грн. за відсотками. (а. с. 42).
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 17 грудня 2025 року платіжна картка № НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на рахунок якої було зараховано 5500 грн. (а. с. 82 - 83).
Належних та достовірних доказів погашення заборгованості за кредитним Договором та його припинення відповідач суду не надала та не спростувала доказів, наданих позивачем.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Вищевказаний договір кредитної лінії № 00-9794864, 26 травня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 (а. с. 28 - 32) підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 24337 (а. с. 20, 32), а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
Також, частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині першій статті 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно з частиною першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 513 ЦК України).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (статті 517 ЦК України).
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №6-979цсі5.
25 листопада 2024 року між ТОВ «Макс Кредит»та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 25112024-МК/ЕЙС, відповідно до п. 2.1. якого клієнт ТОВ «Макс Кредит» зобов'язується відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги, а фактор ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» зобов'язується їх прийняти та передати (сплатити) клієнту суму фінансування в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а. с. 47 - 49).
Пунктом 3.3. договору сторонами погоджено, що сума прав вимоги, які відступаються клієнтом фактору за цим договором, визначається станом на дату відступлення прав вимоги, фіксується у реєстрі боржників, складеному за формою, погодженою в додатку № 1 до цього договору.
25.11.2024 між ТОВ «Макс Кредит»та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» було підписано акт приймання-передачі реєстру боржників до договору факторингу № 25112024-МК/ЕЙС(а. с. 44), згідно якого на виконання вимог п. 1.2. вказаного Договору факторингу кредитор передав, а новий кредитор прийняв реєстр боржників, після чого від клієнта до фактора переходить право вимоги заборгованості від божників в кількості 3175 осіб.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 25112024-МК/ЕЙСвід 26.05.2024 (а. с. 45 - 46), у вказаному реєстрі ОСОБА_1 під порядковим номером 417 значиться як боржник за договором 00-9794864 від 26.05.2024, сума заборгованості за яким - 13003,10 грн., з яких 6050 грн. за основною сумою боргу, 6953,10 грн. за відсотками.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованості в сумі 13003,10 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо стягнення судових витрат суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (а. с. 1).
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
При вирішенні питання про стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копії договору № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року про надання правничої допомоги Адвокатським бюро «Соломко та партнери» (а. с. 39 - 40); додаткової угоди № 25770807529 від 11.09.2025 до вказаного договору по надання правничої допомоги (а. с. 38); акту прийому-передачі наданих послуг від 01.10.2025, відповідно до якого за надані правові та юридичні послуги сторони погодили гонорар у розмірі 7000 грн., а саме: складання позовної заяви ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» до боржника, яким є ОСОБА_1 (2 год.) - 5000 грн., вивчення матеріалів справ про стягнення заборгованості з боржника, яким є ОСОБА_1 (2 год.) - 1000 грн., підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором (1 год.) - 500 грн., підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором (1 год.) - 500 грн. (а. с. 37).
Отже матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ТОВ «ФК«ЕЙС» послуг Адвокатським бюро «Соломко та партнери» з надання правової допомоги в суді першої інстанції.
Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що дана справа для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, залучення до участі у справі інших учасників.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Слід зазначити, що звернення до суду з позовами про стягнення боргу за кредитним договором носить масовий характер. З цих підстав суд вважає, що послуги адвокатів за даною категорією справ є стандартними послугами і тому не потребують великих професійних затрат та часу у загальному розмірі 6 годин. Витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. за даною справою є неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатами робіт.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір слід стягнути з відповідачки на користь позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» 2422,40 грн..
Керуючись ст. ст. 205, 207, 526, 530, 598, 599, 610, 611, 612, 625, 628, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1054, 1056-1, 1077, 1078 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»» заборгованість за договором кредитної лінії № 00-9794864 від 26 травня 2024 року в сумі 13003 (тринадцять тисяч три) гривні 10 копійок, понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»» (02090, м. Київ, вул. Алматинська, 8, офіс 310а, код ЄДРПОУ: 42986956).
Відповідачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ).
Повне рішення складено 11 лютого 2026 року.
Суддя Н. М. Марущак