Справа № 643/2266/26
Провадження № 1-кс/643/1478/26
11 лютого 2026 року слідчий суддя Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Харкові погоджене з прокурором клопотання слідчого в ОВС 1 відділення слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Харківській області майор юстиції ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні 12025221180001082 від 01.08.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України, -
Слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025221180001082 від 01.08.2025, в якому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України.
Процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні здійснюється прокурорами відділ нагляду за додержанням законів органами безпеки Харківської обласної прокуратури.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , являючись уродженцем Луганської обл. м. Брянка, будучи соціально забезпеченою особою, після повномасштабного воєнного вторгнення в Україну з боку держави-агресора (російської федерації, далі - рф), яке розпочалось 24.02.2022, вирішив стати на шлях протиправної діяльності та вчинив злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, проти особистих прав і свобод людини і громадянина.
ОСОБА_4 , як громадянин України, що проживає на території АДРЕСА_1 , усвідомлюючи факт розпочатої у 2014 році і триваючої на це час збройної агресії рф, а також ситуацію що склалася у період після повномасштабного воєнного вторгнення в Україну 24.02.2022 з боку держави-агресора, та з особистих інтересів, діючи умисно, виник умисел на поширення матеріалу, у якому міститься виправдовування збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році.
ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від пяти до восьми років з конфіскацією майна або без такої, а тому у органу досудового розслідування виникає необхідність у накладенні арешту на майно підозрюваного, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та задля недопущення його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі.
В ході досудового розслідування встановлено, що підозрюваний ОСОБА_4 на праві приватної власності володіє нерухомим майном.
Згідно витягу № 460740366 від 19.01.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта встановлено, що ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності володіє у розмірі частки 73/100 житловим будинком, надвірними будівлями при ньому, а саме: вбиральня літ. В; льох літ. Е; гараж літ.Ж; сарай літ. З; огорожі № 1; 2; 4-6, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, в ході досудового розслідування встановлено, що підозрюваний ОСОБА_4 на праві приватної власності володіє рухомим майном.
Згідно відповіді на запит слідчого з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) від 20.01.2026 №31/32/13-12499-2026, ОСОБА_4 на праві власності володіє наступними транспортними засобами, а саме: автомобілем марки AUDI A6 2600, 1997 року випуску, сірого кольору, з номером двигуна НОМЕР_1 , з номерним знаком НОМЕР_2 , з номером кузова НОМЕР_3 ; автомобілем марки ВАЗ 210700-20 1451, 2006 року випуску, сірого кольору, з номером двигуна НОМЕР_4 , з номерним знаком НОМЕР_5 , з номером кузова НОМЕР_6 .
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а тому слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні для реалізації принципу повноти проведення досудового слідства.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від пяти до восьми років з конфіскацією майна або без такої, а тому у органу досудового розслідування виникає необхідність у накладенні арешту на майно підозрюваного, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та задля недопущення його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі.
Орган досудового слідства прийшов до висновку про існування обставин, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна підозрюваного, з метою його штучного виведення з переліку майна, яке може бути конфіскованим, оскільки підозрюваний, переховуючись від органу досудового розслідування та суду, намагається уникнути основного виду покарання, а тому сторона обвинувачення обґрунтовано припускає, що аналогічно підозрюваний вчинятиме дії, направлені на уникнення і додаткового покарання у вигляді конфіскації майна.
В ході проведення досудового розслідування усе вищезазначене у даному клопотанні майно підозрюваного не вилучалось, не опечатувалось, на відповідальне зберігання не передавалось, тобто жодним чином право власника на користування ним, розпорядження та відчуження не обмежувалось, в зв'язку з чим сторона обвинувачення вважає за доцільне з метою забезпечення арешту майна здійснити розгляд даного клопотання без повідомлення підозрюваного.
Слідчий та прокурор в судове засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд клопотання без її участі, на задоволенні клопотання наполягали.
Відповідно до ч.2 ст.172 власник майна ОСОБА_4 про розгляд клопотання не повідомлялася.
В зв'язку з розглядом клопотання за відсутності учасників кримінального провадження, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до вимог ч. 4 ст. 107 КПК України.
Розглянувши клопотання та дослідивши додані до нього матеріали, слідчий суддя вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Виходячи зі змісту вимог ст.131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, одним з яких, згідно з п. 7 ч. 2 вказаної статті, є арешт майна, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, та є тимчасовим позбавленням за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Враховуючи, що у органу досудового розслідування наявні достатні підстави вважати, що існує реальна загроза перереєстрації права власності на вказане рухоме майно до закінчення розгляду клопотання, тому з метою забезпечення арешту майна є доцільним проводити розгляд даного клопотання без виклику власника майна.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом Відповідно ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2 статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).
Згідно ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 цього Кодексу (ч. 1 ст. 173 КПК України).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Згідно вимог ч. 6 ст. 132 КПК України, до клопотання слідчого, прокурора про застосування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.
Більш того, в статті 223 КПК України викладені вимоги до проведенні слідчих (розшукових) дій. Так, відповідно до ч.1, 2 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні; підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.
Стороною обвинувачення доведено, що зазначене в клопотанні майно, а саме нерухоме майно, яке на праві спільної часткової власності у розмірі частки 73/100 належить підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на: житловий будинок, надвірні будівлі при ньому, а саме: вбиральня літ. В; льох літ. Е; гараж літ.Ж; сарай літ. З; огорожі № 1; 2; 4-6, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та рухоме майно, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , а саме: автомобіль марки AUDI A6 2600, 1997 року випуску, сірого кольору, з номером двигуна НОМЕР_1 , з номерним знаком НОМЕР_2 , з номером кузова НОМЕР_3 ; автомобіль марки ВАЗ 210700-20 1451, 2006 року випуску, сірого кольору, з номером двигуна НОМЕР_4 , з номерним знаком НОМЕР_5 , з номером кузова НОМЕР_6 , має значення для забезпечення даного кримінального провадження. Незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт вказаного майна в подальшому може перешкодити кримінальному провадженню. На виконання вимог ч. 1 ст. 173 КПК України, сторона обвинувачення довела слідчому судді необхідність арешту цього майна, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 КПК України.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Також, згідно положень статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява №31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А №296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява №48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A №52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A №98).
Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. З норм ст. 26 КПК України випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Застосування заходу забезпечення у вигляді арешту у вказаний спосіб відповідає належній правовій процедурі та завданням кримінального провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 131-132, 170-175, 309, 395 КПК України, -
Клопотання задовольнити.
Накласти арешт з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання у кримінальному провадженні № 12025221180001082 від 01.08.2025 на:
- нерухоме майно, яке на праві спільної часткової власності у розмірі частки 73/100 належить підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на: житловий будинок, надвірні будівлі при ньому, а саме: вбиральня літ. В; льох літ. Е; гараж літ.Ж; сарай літ. З; огорожі № 1; 2; 4-6, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони права на відчуження та розпорядження зазначеним майном;
- рухоме майно, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , а саме: автомобіль марки AUDI A6 2600, 1997 року випуску, сірого кольору, з номером двигуна НОМЕР_1 , з номерним знаком НОМЕР_2 , з номером кузова НОМЕР_3 ; автомобіль марки ВАЗ 210700-20 1451, 2006 року випуску, сірого кольору, з номером двигуна НОМЕР_4 , з номерним знаком НОМЕР_5 , з номером кузова НОМЕР_6 .
Заборонити органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, як виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема, але не обмежуючись Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб'єктам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам, державним виконавцем, приватним виконавцям та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії (реєстрації прав власності, скасування реєстрації прав власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інше) на нерухоме майно належне на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки 73/100, а саме на: житловий будинок, надвірні будівлі при ньому, а саме: вбиральня літ. В; льох літ. Е; гараж літ.Ж; сарай літ. З; огорожі № 1; 2; 4-6, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Роз'яснити, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а особою, яка не була присутньою під час проголошення ухвали - в той самий строк з моменту отримання копії ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1