Справа № 462/6481/25
(заочне)
11 лютого 2026 року Залізничний районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Кирилюка А. І.,
за участю секретаря судового засідання Ковбаси К. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визначення розміру часток у спільній сумісній власності,
встановив:
Позовні вимоги.
Уповноважений представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , 25.08.2025 року (вх. №18727) звернулась у Залізничний районний суд м. Львова з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у якій просить суд визначити, шо частки співвласників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 (померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 є рівними та становлять по 1/5 частині для кожного співвласника та припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 , її покійний чоловік - ОСОБА_6 , її донька - ОСОБА_2 , та її внучки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
Дана квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 06.08.2004 року № 19638-3, виданого Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження №784 від 06.08.2004 року.
Позивач має намір розпорядитися належною їй часткою у квартирі, у зв?язку з чим звернулася до нотаріуса щодо оформлення нотаріальної дії - укладення договору дарування частки у даній квартирі.
Відповідно до відповіді приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Герич І. Б. на звернення позивача щодо укладення договору дарування частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , вбачається, що частки даної квартири перебувають у спільній сумісній власності ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та для укладання договору дарування частки, необхідно змінити спільну сумісну власність на спільну часткову шляхом укладання між усіма співвласниками квартири договору про визначення часток у праві власності на квартиру, а у разі неможливості укладення такого договору про визначення часток, визначення часток відбувається в судовому порядку.
Через невизначеність розміру часток у квартирі та відсутності згоди відповідачів, позивач не може належним чином розпорядитися своєю часткою у спільній власності. Чинне законодавство не надає нотаріусу права здійснювати виділ частки.
Позивач намагалася у поза судовому порядку врегулювати спір, проте відповідачі не надають нотаріусу заяв про згоду на визначення часток у квартирі, не підписують договір про визначення часток у квартирі, у зв?язку з чим приватний нотаріус ЛМНО Герич І. Б. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - посвідченні договору дарування 1/5 частки квартири. За таких обставин позивач звернулась до суду з позовом, тому просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рух справи в суді.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Залізничного районного суду м. Львова від 25.08.2025 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Кирилюка А. І. (а.с. 14).
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 26.08.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку загального позовного провадження. З метою виконання вимог ч. 1 ст. 189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі. (а.с. 15-16).
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 22.10.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті. (а.с. 43-44).
Позиція сторін по справі.
Позивач ОСОБА_1 та її уповноважений представник ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомленими про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомили, однак, 03.12.2025 року (вх. № En 5533/25) уповноважений представник позивача - ОСОБА_5 подала письмове клопотання у якому вимоги позовної заяви підтримали, просила розгляд справи проводити без участі сторони позивача, не заперечила щодо ухвалення заочного рішення.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомленими про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
За таких обставин, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України враховуючи відсутність заперечень сторони позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
За відсутності учасників процесу розгляд цивільної справи здійснено у порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи за позовом, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Встановлені судом фактичні обставини справи.
Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно (квартиру) від 06.08.2004 року що за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 є співвласниками вказаної квартири на праві спільної сумісної власності. Також вказане підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.01.2005 року. (а.с. 7-8).
Окрім цього, судом досліджено технічний паспорт на квартиру за адресою АДРЕСА_2 , свідоцтво про смерть ОСОБА_6 серії НОМЕР_1 , витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі №78678062 від 09.10.2024 року.
Судом, також, досліджено копію спадкової справи №21/2024 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .
Застосоване судом законодавство при розгляді справи.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п. 1) ч. 2 ст. 16 ЦК України).
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
- припинення права на частку в одного співвласника одночасно виступає для інших співвласників підставою набуття права на частку;
- рішення суду про припинення права на частку є підставою, з якою закон пов'язує набуття для іншого (інших) співвласника(-ів) права на частку;
- визнання права є способом захисту, що використовується при порушенні. Необхідність у застосуванні цього способу захисту виникає у випадках, коли оспорюється або не визнається право, тобто певне суб'єктивне право;
- у співвласника, який тільки пред'являє позов про припинення права на частку, відсутнє суб'єктивне право, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття. У випадку відсутності суб'єктивного права власності неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права;
- недопустими є поєднання конструкції позову про припинення права на частку (ст. 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1) ч. 2 ст. 16 ЦК України) одночасно.
Тлумачення п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (зокрема, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).
Європейський суд з прав людини вказав, що «апеляційний суд, ухвалюючи рішення про припинення права заявника на частку у квартирі, посилався на ст. 364 та 365 ЦК України від 2003 року. Проте, як було підтверджено роз'ясненням Верховного Суду України, ці положення не можуть бути застосовані одночасно за тих самих обставин, оскільки вони стосуються різних юридичних питань. А саме, можливість припинення права особи на частку в спільному майні без її згоди передбачена ст. 365 Кодексу, тоді як ст. 364 стосується ситуації, коли співвласник бажає виділення частки зі спільної власності та не проти одержання компенсації за свою частку в спільному майні. Навіть припускаючи, що, попри неоднозначність у рішенні апеляційного суду, статті 365 Кодексу була юридичним положенням, застосовним у справі заявника, і що умову пункту першого було дотримано, Суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 365 протилежна сторона повинна була завчасно внести вартість частки заявника у квартирі на депозитний рахунок суду першої інстанції. Це було і залишається передумовою винесення судом рішення про припинення права на частку у спільному майні. У справі заявника протилежна сторона не внесла вартість частки на рахунок. Конкретні та відповідні аргументи заявника стосовно нездійснення протилежною стороною необхідного платежу національні суди не взяли до уваги. У цьому контексті Суд зазначає, що положення ЦК від 2003 року, про яке йдеться, є достатньо чітким і не дає підстав для суперечливого тлумачення. Крім того, це положення відображає конституційну гарантію попередньої компенсації за будь-яке позбавлення власності, за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану. Як свідчить відповідна практика національних судів - хоча йдеться про рішення, винесені у період після подій у справі, що розглядається,- вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а є основною вимогою, на якій має ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди (andriy rudenko v. ukraine, № 35041/05, § 41 - 43, ЄСПЛ, від 21.12.2010 року).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 року в справі № 754/16751/18 (провадження № 61-10039св21) зроблено висновок, що: «аналіз положень ст. 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Правова норма, закріплена п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Приписи пункту 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України «таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї» перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) від вказано, що «право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (ч. 1 ст. 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 2 ст. 365 ЦК України)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в ст. 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.05.2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Та обставина, що відповідач та її діти зареєстровані в іншому житловому приміщенні само по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім'ї».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.10.2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».
У постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Підсумки.
Суд зазначає, що відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Положеннями п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Враховуючи наведене, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов висновку що такі слід задовольнити.
Судові витрати по справі.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп. Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, такий слід стягнути з відповідачів, на користь держави.
На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 258-259, 264-265, 280-283 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визначення розміру часток у спільній сумісній власності - задовольнити.
Припинити право спільної сумісної власності, визначивши частки в спільному майні квартири за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 (померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ), по 1/5 частці для кожного.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі - 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 );
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_3 );
Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_3 ).
Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_3 );
Суддя/підпис/
Згідно з оригіналом.
Суддя: