Іменем України
11 лютого 2026 року
м. Харків
справа № 629/8159/25
провадження № 22-ц/818/1523/26, № 22-ц/818/1955/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Пилипчук Н.П.
суддів: Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,
за участю секретаря: Муренченко С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Харківський обласний центр медико-соціальної експертизи, про встановлення факту вродженого захворювання, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Благодійної організації «Міжнародний екосоціальний інноваційний фонд» в особі керівника Скочка Сергія Анатолійовича на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 листопада 2025 року, постановлену суддею Ткаченко Н.В.,-
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить визнати факт вродженого захворювання (синдром WPW) у ОСОБА_2 , яке існувало з народження; встановити, що попередні рішення Харківського обласного центру медико-соціальної експертизи щодо профілю інвалідності не враховували серцево-судинні та неврологічні захворювання; зобов'язати Харківський обласний центр медико-соціальної експертизи передати матеріали справи на перегляд кардіо-неврологічною МСЕК для встановлення профілю інвалідності ОСОБА_2 відповідно до реальних медичних показань.
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 листопада 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі у порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Не погоджуючись з ухвалою ОСОБА_1 , Благодійна організація «Міжнародний екосоціальний інноваційний фонд» в особі керівника Скочка С.А. подали апеляційні скарги, в яких просили ухвалу суду першої інстанції сксувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що предметом встановлення є факт наявності вродженого захворювання (синдром WPW) у ОСОБА_2 та те, що попередні рішення Харківського обласного центру МСЕК не враховували серцево-судинні та неврологічні захворювання, що є юридично значущим фактом для реалізації прав на соціальний і медичний захист. Синдром WPW, серцево-судинні та неврологічні захворювання не були враховані при оцінці МСЕК. Суд першої інстанції не встановив справжній предмет встановлення факту, обмеживши розгляд лише «зміною профілю МСЕК», і помилково відмовив у встановленні факту вродженого захворювання. Встановлення юридично значущого факту вродженого захворювання (синдром WPW) та неврологічного захворювання (менінгіома з анаплазією) у ОСОБА_2 має критичне значення для її соціального та медичного захисту. Встановлення факту про вроджене захворювання породжує юридичні наслідки: визначає право ОСОБА_2 на коректне визначення профілю інвалідності, доступ до соціального захисту та медичного забезпечення. Таким чином, заява не містить спору про право і встановлення факту, про який просить заявник, є безспірним.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі у порядку окремого провадження, суд першої інстанції виходив з того, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки із заяви про встановлення факту вбачається спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.
Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
За положеннями частини першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.
Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частинами третьою, четвертою, шостої статті 294 ЦПК України встановлено, що справи окремого провадження розглядаються положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц (провадження № 14-139цс18) та Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (провадження № 14-610цс18).
Як вбачається з матеріалів справи, заявник фактично оскаржує рішення Харківського обласного центру медико-соціальної експертизи щодо профілю інвалідності, та стверджує, що експертною установою не враховано серцево-судинні та неврологічні захворювання. Зазначає, що невірне встановлення психіатричної інвалідності МСЕК порушило права ОСОБА_2 щодо соціального захисту та медичного забезпечення. Тобто заявник просить суд встановити факт з метою подальшого захисту прав, про наявність порушення яких він безпосередньо вказує у своїй заяві, оскільки представником Харківського обласного центру медико-соціальної експертизи зазначений факт не визнається.
Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
При цьому не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в установленому законодавством порядку. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 695/867/17)
При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи передбачає він правові наслідки. Вирішальним є не так встановлення самого факту, як встановлення наслідків його настання та юридичне значення для розвитку правових відносин.
ОСОБА_1 пояснив, що встановлення зазначеного ним факту необхідно для зміни зазначених підстав МСЕК при встановленні інвалідності ОСОБА_2 , оскільки наразі ОСОБА_2 встановлено інвалідність за психічним захворюванням, в той час як ОСОБА_2 має вроджене захворювання серця з дитинства, що і має бути підставою її інвалідності. Зазначене впливає на обсяг її соціальних пільг.
Між тим, колегія суддів вважає, що судами в порядку цивільного судочинства не можуть бути встановлені причини втрати працездатності, наявність підстав для встановлення інвалідності та часу їх настання.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
З 1 січня 2025 р. експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Постановою КМУ від 15 листопада 2024 р. № 1338, до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою . Проведення оцінювання повсякденного функціонування особи організовується в кластерних та надкластерних закладах охорони здоров'я відповідно до Положення про експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
Відтак, законодавством передбачений спеціальний порядок встановлення (або не встановлення) інвалідності, групи, причин та часу її настання, тому в окремому провадженні не може бути встановлений юридичний факт вродженого захворювання, який фактично підтвердить належність заявника до осіб з інвалідністю.
Розгляд заяви ОСОБА_1 був би перебиранням на себе органом судової влади функції, яку покладено на спеціально уповноважений орган, що має відповідну компетенцію.
Факт захворювання підтверджується медичною документацією, а не судовим рішенням. Суд не є фахівцем у медичній галузі та не може виконувати функції лікарської комісії.
Можливість оскарження в судовому порядку рішень медико-соціальних експертних комісій передбачена у пункті 9 частини першої статті 19 КАС України. Цією ж статтею передбачено, що такі справи розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
На справи щодо оскарження рішень ВЛК та МСЕК поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Якщо заінтересована особа отримала від заявника документи, які підтверджують наявність його захворювання, проте надала відмову, яку заявник, маючи документальні підтвердження зазначеного факту, вважає безпідставною, він може оскаржити такі дії заінтересованої особи до адміністративного суду, до повноважень якого належить, зокрема, перевірка законності й обґрунтованості відмови заінтересованої особи та оцінка наданих їй заявником документів.
За приписами п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, заява ОСОБА_1 про встановлення факту наявності вродженого захворювання у ОСОБА_2 не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Між тим, заявник не позбавлений можливості оскаржити рішення Харківського обласного центру медико-соціальної експертизи щодо встановлення інвалідності у визначеному законом порядку.
Висновки суду про відмову у відкритті провадження у справі у порядку окремого провадження у зв'язку із тим, що із заяви про встановлення факту вбачається спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження, не відповідають фактичним обставинам справи, тому судове рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови у відкритті провадження.
Щодо поданої апеляційної скарги Благодійною організацією «Міжнародний екосоціальний інноваційний фонд» колегія суддів зазначає наступне.
Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом встановлення є факт наявності вродженого захворювання (синдром WPW) у ОСОБА_2 та те, що попередні рішення Харківського обласного центру МСЕК не враховували серцево-судинні та неврологічні захворювання, що є юридично значущим фактом для реалізації прав на соціальний і медичний захист. Синдром WPW, серцево-судинні та неврологічні захворювання не були враховані при оцінці МСЕК. Суд першої інстанції не встановив справжній предмет встановлення факту, обмеживши розгляд лише «зміною профілю МСЕК», і помилково відмовив у встановленні факту вродженого захворювання. Встановлення юридично значущого факту вродженого захворювання (синдром WPW) та неврологічного захворювання (менінгіома з анаплазією) у ОСОБА_2 має критичне значення для її соціального та медичного захисту. Встановлення факту про вроджене захворювання породжує юридичні наслідки: визначає право ОСОБА_2 на коректне визначення профілю інвалідності, доступ до соціального захисту та медичного забезпечення. Таким чином, заява не містить спору про право і встановлення факту, про який просить заявник, є безспірним.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Благодійної організації «Міжнародний екосоціальний інноваційний фонд» необхідно закрити.
Суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) зазначив, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
У справі, яка переглядається, відмовлено у відкритті провадження у зв'язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на зазначене апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не розглядав і не вирішував питання про права, свободи, інтереси та обов'язки Благодійної організації «Міжнародний екосоціальний інноваційний фонд» і, відповідно, в останньої відсутнє право на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції у цій справі.
ОСОБА_1 , діючи від імені Благодійної організації «Міжнародний екосоціальний інноваційний фонд», повідомив, що апеляційна скарга подана Благодійною організацією «Міжнародний екосоціальний інноваційний фонд» на захист інтересів ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю. Між тим, доказів того, що ОСОБА_2 уповноважила Благодійну організацію «Міжнародний екосоціальний інноваційний фонд» звертатися в її інтересах з апеляційною скаргою та що така організація має відповідну компетенцію, матеріали справи не містять.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що права Благодійної організації «Міжнародний екосоціальний інноваційний фонд» оскаржуваною ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 листопада 2025 року не вирішувались і не порушуються.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/12 (провадження № 61-3704св19) зроблено висновок, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом установлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».
Вирішення питання, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, є першорядним завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю та, відповідно, питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не вирішується.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, від 24 квітня 2024 року у справі № 548/1887/21 та від 04 вересня 2024 року у справі № 461/6178/22.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Оскільки апеляційним судом встановлено, що оскаржуваною ухвалою суду питання про права, свободи, інтереси та обов'язки Благодійної організації «Міжнародний екосоціальний інноваційний фонд» не вирішувалося, апеляційне провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст.367,368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382-384,389,390 ЦПК України, суд, -
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Благодійної організації «Міжнародний екосоціальний інноваційний фонд» в особі керівника Скочка Сергія Анатолійовича на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 листопада 2025 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Харківський обласний центр медико-соціальної експертизи, ОСОБА_2 про встановлення факту вродженого захворювання - закрити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 листопада 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: Н.П. Пилипчук
Судді: О.В. Маміна
Ю.М. Мальований