Провадження № 22-ц/803/2301/26 Справа № 214/6700/25 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
10 лютого 2026 року м.Кривий Ріг
Справа № 214/6700/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 жовтня 2025 року, яке ухвалено суддею Ткаченком А.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року, -
У липні 2025 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (надалі - АТ «Криворізька теплоцентраль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії.
Позовна заява мотивована тим, що позивач є постачальником теплової енергії (централізованого опалення) за адресою нежитлового приміщення: АДРЕСА_1 , приміщ. 46.
Відповідач ОСОБА_1 є власником зазначеного нежитлового приміщення.
Відповідачем, за період з 01.11.2021 до 31.03.2025, спожито теплову енергію на загальну суму 101 450,96гривень.
Оскільки відповідач не здійснює у повному обсязі оплату за отримані послуги, позивач просить суд: стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, що виникла за адресою: АДРЕСА_1 , приміщ. 46, за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії, за період з 01.11.2021 до 31.03.2025, у сумі 101 450,96 грн., плату за абонентське обслуговування в сумі 330,66 грн., інфляційні втрати в сумі 4 105,70 грн., 3% річних у сумі 1 176,71 грн., пеню в сумі 1 431,66 грн., а також витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість, що виникла за адресою: АДРЕСА_1 , приміщ. 46, за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 до 31.03.2025 у сумі 101 450 гривень 96 коп., плату за абонентське обслуговування в сумі 330 гривень 66 коп., а також інфляційні втрати в сумі 4 105 гривень 70 коп., 3% річних у сумі 1 176 гривень 71 коп., пеню в сумі 344 гривні 16 коп.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 997 гривень 65 коп.
Відмовлено у задоволенні іншої частини вимог.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неврахування судом всіх обставин справи та неправильне застосовування судом норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем нараховано плату за послугу з постачання теплової енергії без урахування площі належного відповідачеві приміщення, тоді як він не зобов'язаний сплачувати такі послуги за всіх співвласників будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, договірних відносин між сторонами не виникло. З вересня 2014 року відповідачем здійснено дії по відключенню належного йому майна від системи постачання теплової енергії у будинку, оскільки послуги надавалися неякісно, про що він повідомив КП «Криворіжтепломережа», яким у той час здійснювалося обслуговування будинку.
Судом не було враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Також, відповідач вказує, що позивачем було пропущено строки позовної давності та просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач АТ «Криворізька теплоцентраль» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника АТ «Криворізька теплоцентраль» - Черненко Є.І., яка заперечувала протии доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що АТ «Криворізька теплоцентраль», відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, надає теплову енергію для потреб опалення, у тому числі за місцем розташування нерухомого майна, нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , приміщ. 46.
Відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , приміщ. 46.
Згідно детального розрахунку обсягу спожитої теплової енергії щодо вказаного нежитлового приміщення, за період з 01.11.2021 до 31.03.2025, позивачем надавались послуги опалення, але їх вартість своєчасно та в повному обсязі не сплачувалась, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 101 450 гривень 96 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отриману послугу з постачання теплової енергії, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. Самовільне відключення від мережі централізованого опалення не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку сплати за надані послуги із централізованого опалення та обслуговування внутрішньо-будинкових мереж опалення, плати за абонентське обслуговування.
Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, у зв'язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, АТ «Криворізька теплоцентраль» має право на стягнення трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань.
Крім того, суд врахував положення п. 45 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів, споживач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.
При цьому, судом відхилено доводи відповідача ОСОБА_1 щодо поширення на дані правовідносини положень постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні».
Також, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем позовної давності, оскільки, з урахуванням зупинення строків позовної давності, трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі позивачем не пропущено.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.
Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов'язки зазначених учасників відносин.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII).
Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
У відповідності до положень ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Так, позивачем, як виконавцем, послуг 01 жовтня 2021 року на своєму офіційному веб-сайті: https://tec.dp.ua було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
У зв'язку з тим, що протягом 30 днів з дня опублікування Типового індивідуального договору, на адресу позивача від відповідача не надходило жодних документів, які б підтверджували наявність рішення власників багатоквартирного будинку про обрання моделі договірних відносин, з 01 листопада 2021 року між позивачем та відповідачем, як споживачем послуги з постачання теплової енергії, було фактично укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.
Таким чином, згідно з вищевикладеним, споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично ними користувались.
Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг, оскільки укладення договору є обов'язком споживача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 року у справі №176/456/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №14-280цс18.
Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , приміщ. 46, а тому зобов'язаний нести витрати по його утриманню.
Доводи апеляційної скарги щодо неотримання відповідачем наданих
АТ «Криворізька теплоцентраль» послуг з опалювання у спірний період, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступні обставини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1706цс15 зроблено висновок, що «відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення. Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 установлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади. Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому. Матеріали справи не містять доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення квартири від мереж центрального теплопостачання та ненадання йому послуг з постачання тепла. Оскільки відповідач відключилися від централізованого опалення з порушенням порядку передбаченим законодавством, тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання».
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду: від 11 грудня 2019 року (справа № 490/11619/15-ц, провадження №61-23337св18) та від 18 червня 2020 року (справа №643/133/17, провадження № 61-38460св18).
Як вбачається з матеріалів справи, від'єднання нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , приміщ. 46, від мереж централізованого теплопостачання у даному будинку здійснено самовільно власником цього приміщення та доказів протилежного суду не надано.
Враховуючи викладене суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши наявність порушеного права АТ «Криворізька теплоцентраль», дійшов правильного висновку про те, що у відповідача наявна заборгованість зі сплати за послуги з постачання централізованого опалення та обслуговування мереж опалення, а самовільне відключення нежитлового приміщення від мережі централізованого опалення, не є підставою для припинення нарахування платежів теплопостачальною організацією.
Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за постачання теплової енергії, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги, за період з 01.11.2021 до 31.03.2025, у визначеному позивачем розмірі.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки, неправомірними діями відмовідача, позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов'язанням, суд першої інстанції дійшов вірноого висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України.
Крім того, п. 45 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів, споживач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.
Таким чином, згідно з розрахунку суду першої інстанції, який не спростовано в апеляційній інстанції, стягненню підлягають інфляційні втрати в сумі 4 105 гривень 70 коп., 3% річних у сумі 1 176 гривень 71 коп. та пеня в сумі 344 гривні 16 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було враховано постанову Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану, зокрема, установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року (п. 2 вказаної вище постанови).
Слід зазначити, що така заборона на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги, стосується виключно населення.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 являється власником нежитлових приміщень.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №869 від 17.06.2011 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» тарифи формуються для трьох категорійспоживачів населення, бюджетних установ, інших споживачів.
У листі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.03.2015 №2450/15/61-15 надано роз'яснення, що оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами для населення здійснюють власники чи користувачі квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, а для власників нежитлових приміщень застосовується тариф як для інших споживачів.
Як зазначає позивач - оскільки відповідач споживав теплову енергію для обігріву належного йому на праві власності нежитлового приміщення, то позивачем при розрахунках вартості наданих відповідачу послуг застосовувалися тарифи, передбачені для групи інші споживачі, а не населення.
Окрім того, відповідно до роз'яснення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №п0013866-І2 від 31.12.2012, оплата житлово- комунальних послуг за тарифами для населення здійснюється громадянами, які використовують житло виключно для проживання, а не у інший спосіб.
Враховуючи, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , приміщ. 46, є нежитловим, відповідно не можуть використовуватись відповідачем для проживання, він не може бути віднесений до категорії споживачів населення.
Також, згідно із роз'ясненням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №п0013866-12 від 31.12.2012, оплату житлово-комунальних (комунальних) послуг за тарифами для інших споживачів таких послуг здійснюють усі інші особи, які не є громадянами, що використовують житло для проживання, не є релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім тих, що здійснюють виробничо-комерційну діяльність ) та не є бюджетними установами.
Доказів, які б підтверджували, що нежитлове приміщення відносяться до об'єктів житлового фонду та використовуються відповідачем для проживання, суду не представлено; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено.
Отже, оскільки у даній справі місцем надання послуг з постачання теплової енергії є нежитлове приміщення, яке не може використовуються для проживання, відповідач відноситься до категорії споживачів інші споживачі.
Відтак, положення абзацу 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 не можуть бути застосовані у даній цивільній справі, оскільки відповідач відносяться до категорії споживачів інші споживачі, а не населення.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із пропуском позивачем АТ «Криворізька теплоцентраль» строків позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом.
Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ від 17 березня 2020 року введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються настрок дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначені зміні вступили в силу з 02 квітня 2020 року.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 11 березня 2020 року № 211 в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, який діяв до 30 червня 2023 року.
Таким чином, строк позовної давності було продовжено на період дії карантину.
Крім того, відповідно до п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
У зв'язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30 березня 2020 № 540-IX, тобто з 02 квітня 2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.
Спір виник з приводу стягнення заборгованості, яка виникла за період з 01.11.2021 до 31.03.2025, таким чином, розрахунок заборгованості здійснений у межах строку позовної давності.
З урахуванням наведенного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 11 лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: